Втримати інформаційний фронт

У чому причина поступок України в інформаційній війні з росією

Давно ми з вами не спілкувалися на одну важливу тему – це дезінформація ворога та українська протидія їй. Точніше, майже відсутність якісного протистояння, зумовленого політичними іграми, зосередженням засобів масової інформації в руках, які не дуже зацікавлені в критиці, використання ЗМІ у своїх інтересах та й у принципі якісь складні потуги воювати з ворогом на інформаційному фронті. Перепрошую, що одним реченням я навантажила вас низкою думок, тому далі трішки детальніше про це та інше. 

Загалом тема дезінформації та її інструментів впливу вкрай цікава. Уся історія людства мала в кожній епосі місце для інформаційних воєн, але сам термін затвердився й почав широко вживатися лише в 1992 році. Із розвитком технологій та мультимедіатизацією засобів масової інформації змінилися й примножилися методи у веденні гібридної війни. Це сталося також через розширення та урізноманітнення каналів комунікації, переходу медіапростору на онлайнові платформи та інтеграцію в ЗМІ соціальних мереж. 

Інформаційні війни покликані внести в суспільство дезінформацію, щоб дезорієнтувати громадянина, який в результаті психологічного тиску легше піддаватиметься маніпуляціям, спрямованих на досягнення політичних цілей влади або політичних опонентів. У контексті дослідження соціального розвитку громадянського суспільства деструктивна інформація ладна змінити державний лад, використати маси для ведення гібридної міжнародної політики, в глобальнішому сенсі взагалі змінити перебіг подій на користь того, хто розпочав дезінформаційну кампанію. Рівні впливу в інформаційних війнах можуть варіюватися від місцевих і регіональних, до державних і міжнародних. Небезпека від ареалу розповсюдження не залежить: у будь-якому прояві бодай один інструмент маніпулятивного інформаційного впливу зосереджений на підміну понять та світогляду як певного індивіда, так і маси людей. Колись я цікавилася так званою моделлю горизонтальної пропаганди. Насправді, в умовах такої жорстокої війни, яка нині триває в Україні, цей метод інформаційного впливу на мільйони людей діє найкраще.

Отже, в такій моделі інформація поширюється серед групи осіб, які рівні за соціальним статусом, мають спільні погляди та інструменти для досягнення цілей. У такому середовищі найлегше розповсюдити дезінформацію або інтегрувати вигідні меседжі, оскільки існує базовий інструмент, завдяки якому інформація швидше закріплюється у свідомості, – це довіра. У цьому й полягає небезпека такої методики, адже так значно легше поширити інформацію через емоційний зв’язок між аудиторією. Простіше кажучи, при такому емоційному навантаженні, яке українці переживають нині – вкрай складно тримати планку засвоєння інформації на рівні об’єктивності та фактажу. До речі, трішки більше можете пригадати в моїх попередніх матеріалах на сторінках «Сурми», зокрема «Інформаційна гігієна: пропаганда – слово страшне, а методи примітивні» та «Брешуть і не червоніють, а весь світ сміється: трішки про роспропаганду». 

Від теорії до практики

А знаєте, що найбільше впливає на сприйняття в межах довіри? Шокуючі чутки. І за російськими методичками, чим більше шокує інформація «з надійних джерел», тим більше впливу вона має. Якщо пригадати весну 2022 року, можна зауважити, що тоді український інформаційний простір опинився в хаосі: будь-які чутки чи здогадки незрозуміло кого тиражувалися каналами-мільйонниками у соцмережах. А як не повірити? Ти – в погребі, твої рідні – в окупації, знайомі – на фронті, а тут з’являється промінь надії «путіну залишилося жити три дні, він при смерті, а війна скоро закінчиться». І це сліпа, нічим не підкріплена надія, якось намагалася рятувати психіку від жаху та безладу, який коївся навколо окупантами. Зрозуміли, як це працює? 

Утім минув рік. Нам здається, що ми емоційно холоднокровніші, шукаємо лише надійні джерела інформації. Ага, звісно. Повідомлення про «вбитих» Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного та керівника ГУР Кирила Буданова росзмі смакували дуже довго, розповсюджували їх, показували «докази» —  загалом розвели циркове шоу зі спецефектами. На щастя, шоу розраховане плюс-мінус на аудиторію рівнем розвитку таку ж, для якої також минулоріч робився діпфейк Зеленського про капітуляцію. 

Але увагу хочеться нині звернути на інше. Україна програє нині інформаційну війну. Підрив росіянами Каховської ГЕС, знищення передової західної техніки, з якою ЗСУ проводили контрнаступальні дії – тут наш інформаційний простір або розгубився, або я навіть не знаю, що трапилося. Почнемо з трагедії з підривом ГЕС. Але… що в той час робила росія? Вона закинула «пайок черствого хліба» на внутрішню аудиторію, а от на міжнародній арені вона почала діяти.  Ну, ви можете пригадати, як світові ЗМІ «неоднозначно» зазначали, хто ж насправді скоїв масштабний екоцид. А росіяни продовжили роботу. Нині минули тижні після катастрофи, і ми вже можемо з вами зрозуміти реальну реакцію світу на цей злочин проти людства. Реакція стурбована, росія ж уже, промацавши таке поле, завезла в Білорусь ядерку, а також все серйозніше мінує Запорізьку АЕС. 

А як працювали українські інформаційники? Суспільство консолідували телеграм-канали та соцмережі. Ми й без телевізора знали, хто в усьому винен і займалися збором коштів, речей, води на потреби постраждалих, шукали човни, щоб волонтери могли рятувати людей, які опинилися в пастці. 

От наш улюблений телемарафон «Єдині новини», який позиціонується українською владою як головний канал офіційної інформації в умовах війни. Здається, з урахуванням обсягу коштів і лояльності ОПУ до них, інформація мала б з’являтися оперативно, при цьому бути достовірною, та навіть ексклюзивною. Особливо це важливо, коли ситуація розвивається надзвичайно стрімко й від вчасності та якості інформування цілком може залежати фізичне виживання людей. Звісно, що звинувачувати самих лише журналістів – це непрофесійно та однобоко – вони працюють на владу. Саме тому якість їхньої роботи й залежить від того, як ця сама влада вибудовує кризові комунікації всередині і зовні країни. Також якість кризової комунікації напряму означає те, як світ реагуватиме на нагальні події, які потребують консолідації не лише всередині України, а й по інших державах та в міжнародних інституціях. Описувати хронологію повідомлень того страшного дня я не буду, але зауважу: рандомні спікери, випадкові аналітики, великі запізнення подачі інформації… Перше офіційне і стовідсотково достовірне підтвердження було в телемарафоні через понад чотири години після події.

Журналісти працюють так – бо так зручно, просто і безпечно. Немає відповідальності перед суспільством, є тільки підігрування владі, а «першоджерелом» може стати навіть секретар завідувача відділу закупу продуктів для буфету в ОПУ, слова якого можна замаскувати за узагальненими псевдопосиланнями на кшталт «в Офісі президента сказали». А хто сказав, кому сказав, звідки цей хтось це взяв – яка різниця, еге ж? І говорять про це все так, ніби від цього не залежить життя людей країни, що воює. 

Ще одна неприємна для України подія, яка трапилася невдовзі після підриву росіянами Каховської ГЕС. Противники оприлюднили відео й фото, на яких ідентифікується втрата щонайменше одного танка «Леопард», п’яти БМП М2 «Бредлі», а також ураження легкої бронетехніки ЗС України. Росіяни (як і у випадках зі «знищеними» сотнями систем Himars) почали тиражувати різноманітні ракурси підбитої техніки, звітувати про десятки знищених танків тощо. У поведінці ворога – нічого нового. Але нам цікаво інше. Чому так довго мовчав офіційний Київ? Погоджуюся з журналістом Бутусовим, що  «командування ЗСУ також мало б викладати фото знищеної російської техніки – щоб не складалося враження, ніби «наступ захлинувся» або «Україна зазнала критичних втрат». Це вкрай важливо, коли в суспільстві панує тривога – давати інформацію. Порційно, виважено – але хоча б вчасно спростовувати дезіфнормацію ворога. Українці знають, якою ціною дається кожен звільнений квадратний кілометр. Ми знаємо, якою кров’ю все це здобувається, і що без втрат, на наш нескінченний біль і жаль, звільнити окуповані території не вдасться. 

Загалом в України багато роботи. І левова частка цієї праці зосереджена саме в полі інформаційному. Змінюватися потрібно тут і зараз, щоб росія була знищена на всіх фронтах.