Петро Карманський – поет українського модернізму і знавець львівської та бразильської кави

Що можна сказати про українську елітарну поезію? Про український модернізм? На цю тему сьогодні вже багато написано (а фактично розпочато Соломією Павличко), але досі є імена, які заслуговують на ширше визнання та читання. Зокрема, це українські поети, народжені навесні – наприклад, члени «Молодої Музи».

А як поєднуються поезія та кава? Усі, хто були у Львові, гадаю, знають візитівку Міста Лева. Бо і тамтешня кава, і «Львівська копальня кави» (знамените місце!), і багато іншого, пов’язаного з цим напоєм (як й ім’я українського шляхтича Юрія-Франца Кульчицького, що привчив усіх її пити) – славетні на весь світ. Кава стимулює мозок. А ще був український вишуканий поет, який знався і на творчості, і на каві. 

«Рідному словечку раді і в Бразилії, і в Канаді» – хто не знає цього прислів’я. А ця розповідь – про того, який ніс українське рідне слово у Бразилії, Канаді та інших країнах.

Один із таких «молодомузівців» – Петро Карманський (29 травня (н.ст.) 1878 – 1956) – український поет, романіст, перекладач, публіцист, філософ, дипломат і навіть педагог. Відомий і під псевдонімами «Петро Гіркий», «Лесь Могильницький», «Гілярій Макух». «Молоду Музу» він називав «літературний та мистецький гурток», зазначаючи: «Мені було свіжіше дихати повітрям каварні і атмосферою живих людей, що носили в душі весняні пориви…». Його досліджують, за ним захищаються дисертації, але хотілося б, щоб про таку постать знали ширше.

Він писав на українську, бразильську, мексиканську, індійську, біблійну та інші тематики. Діяльність поета пов’язана з Україною, Італією, Канадою, Бразилією. Фактично він був людиною-епохою. Про власний стиль казав, що сформував його під впливами української, польської, німецької літератури (зокрема філософії). Він цікавився психологією. Знав польську, німецьку, англійську, італійську та інші мови та перекладав з них. Про його життя можна написати авантюрний роман – дуже сучасний. А як назвати? «Пригоди поета»? «Пригоди інтелектуала»? В його житті було все. І Україна, і поезія, і екзотика, і звичайне родинне життя (вірна дружина і син). 

Він називав себе «поетом смутку», але видно, що ці вірші явно складніші. В одному з більш зрілих віршів прямо сказано: «Гей, плаксо, смутку мій, ти паяце банальний! / Зійди вже раз з дощок народнього театру!» Його творчість – досі об’єкт вивчення вузького кола літературознавців, але хочеться дізнатися про нього більше.

Він народився на території тодішньої Польщі, а не стало поета у Львові. Ім’я Петра Карманського тривалий час було під забороною, а відродив його Максим Рильський, який, зокрема, написав про нього статтю і відредагував український переклад Дантової «Божественної комедії», уперше повністю здійснений саме Карманським. 

Але цей поет не був відомий за життя тільки вузькому колу, бо він створив гімн Українських Січових Стрільців. 

Першим молодого поета помітив Іван Франко, який дуже схвалив ці ранні спроби. Відомо, що Каменяр узагалі першим відзначив і випустив у літературу багато імен. (Після його смерті вдячний Карманський створить цикл «Великий Каменяр», де, зокрема є вірш «Ні, не самотній жив ти межи нами»).

М. Рильський назвав долю П. Карманського словом «шукання» і схарактеризував основні біографічні віхи так: «…увесь час він чогось прагне, із сторони в сторону кидається, не вдовольняється, міняє дороги – шукає. То вчиться він у Львові… то опиняється в Римі… то знову він… живе у Львові, заходить у ближчі стосунки з Франком, а поруч того вступає до гуртка тогочасних галицьких “модерністів” “Молода муза”, то вчителює в гімназії, то… їде до Києва… то знову він у Римі, то переїздить раптом до Бразилії…», де, зрештою, опиняється до того, щоб «узяти собі кінець кінцем ділянку у диких бразильських хащах, вирубувати дерева, розводити каву… Нарешті – знову рідний край…». (Зазначу, що як справжній галичанин Карманський не просто любив каву, а фахово знався на ній, і його улюбленим напоєм замолоду, коли збиралися «молодомузівці», була «Чорна Індія», у парі з кавою). Додам: Карманський згадував і те, як учителював у Ловрані (Хорватія), і як студентом потрапив до вязниці, заарештований поліцією нібито за бунт, і як постійно змінював професії… І підсумок Рильського: «І весь час, крізь усе життя – тяжка і невдячна праця задля куска хліба». Зазначу, що М. Рильський – неокласик, і саме «київські неокласики» високо оцінювали поезію П. Карманського. Саме Poeta Maximus назвав Карманського так: «Один з найвидатніших поетів старшого покоління». Також він увів цього поета після тривалого забуття в європейський контекст, пояснивши, наприклад, його смаки тим, що на модерніста справили велике враження Біблія, Джакомо Леопарді та Шарль Бодлер.

Ще юним Петро Карманський зазнав слави талановитого гімназиста (уже тоді пишучи вірші), і за свої старанність і здібності як незаможний навіть був звільненим від оплати за навчання. До речі, про свою освіту він так писав в «Автобіографії»: «Закінчивши місцеву 4-класну народну школу, в якій української грамоти навчали дуже мало, я був висланий батьками до української державної гімназії в Перемишлі». Через смерть матері та матеріальну скруту юному поету довелося заробляти репетитором, а потім стати канцеляристом. Він вступив до Львівського університету, «на історично-філологічний факультет, привозячи до Львова вже назву поета». Але є версія, що Петро Карманський навчався на філософа. Далі він вивчав богослов’я в Римі. Італія привабила його і красою, і можливістю не думати про завтрашній день, бо там для нього були кращі умови (зрозуміло, що справжній талант мусить їх мати для власного розвитку). Про цю країну поет відгукувався так: «…я здавна чув потяг до чарівної Італії, до її романтичної природи, поезії, гарної мови і мистецтва…». А ще він там познайомився з філософом Володимиром Лесевичем, який справив великий вплив на світогляд Карманського.

З ким із літераторів спілкувався молодий поет в Україні, повернувшись з Італії? Це численні імена. У Львівському університеті (куди поет «поступив… знову, щоб продовжувати перервані студії на світському факультеті) його навчали Михайло Грушевський, Олександр Колесса та інші знаменитості. А в літературних колах це передовсім, звичайно, Іван Франко. У Львові він часто навідувався на збори «молодомузівців» (Карманський писав, що той «був щоденним гостем») і, хоча не цілком поділяв їхні естетичні пошуки, але давав поради. Ще знайомими і старшими наставниками Карманського були Василь Щурат, Лесь Мартович та багато інших. Загалом можна казати про об’єднання «Молода Муза» (де були Василь Пачовський, Богдан Лепкий та інші, зокрема, безперечно, Петро Карманський) як інтелектуально підготовлене. Тому коли про них кажуть як про «богему», це не зовсім правильно, бо інакше вони не створили б таких шедеврів. Для цього потрібна наполеглива праця. За позірно безжурним стилем життя була праця. І також «Молода Муза» приваблювала тим, що поети вміли об’єднуватися. 

У Бразилії (куди доля занесла Карманського після Канади) поет – дипломат ЗУНР – виявляє себе і як організатор. Наприклад, купує друкарню, видає «незалежний тижневик» – газету «Український Хлібороб» (яка виходить і сьогодні). Далі відкриває українську гімназію. Потім – Українсько-бразильську колегію. Заснував «Український союз Бразилії» (а про свою діяльність писав: «Створив організацію, друкарню, часопис, збудував гарну школу, зігнав до цьої школи і своїх, і бразилійців, німців, сирійців. І всі вони співають гимн „Ще не вмерла...”»). Викладає українську та іноземні мови. Є редактором. «…я одночасно був управителем школи, вів адміністрацію бурси…». Узагалі Бразилія – окремий сюжет у житті поета. Про це можна багато казати, але варто зазначити лише кілька деталей – як Петро Карманський був змушений переїхати: «…я перебрався в лісову пущу Сан-Павло». Там він веде життя, як справжній… пророк? Нонконформіст? Американський поселенець? Він навчає дітей української мови – у власній хаті (яку збудував і поставив сам! на купленій ділянці), вирощує кукурудзу, рис і каву… У Бразилії поет проживе майже десять років. Чи можна його вважати успішним бізнесменом? Свідчать, що йому належали кавові плантації. Але добробут був нестабільним, поет зазнав і злигоднів. Про своє життя там відгукувався так: «Зливаю потом землю, гартую старі руки, п’ю з потока воду і годую себе рижом та макароном, ждучи своїх курят, щоби хоч у неділю попоїсти м’яса. Важко воно приходиться наприкінці 50-го року життя та психічно це справжній рай!». Бразилія з’являється в його власних віршах і поемах, описується так: «Се дійсність чи чарівний сон?». Водночас: «Я так любив тебе, Галичино!» Карманський ініціює написання та видання книг для бразильської громади – про Україну та українську діяльність. Або, наприклад: «Щоб зазнайомити бразилійців з українською справою, я вже в 1924 р. зачав публікувати в “У. Хліборобі” [«Українському Хліборобі». – О. С.] на португальській мові (переклад В. Шпитка) коротку історію України з узглядненням головно останньої української визвольної боротьби». І ще багато чого. 

Перебуваючи у Бразилії, Карманський дізнався, що на Батьківщині його забули як поета. (Гадаю, усе ж таки не всі!) І взяв епіграфом до свого вірша «Я так любив тебе, Галичино!» слова І. Камінського (1928): «Про рідний край поет не забув. Лише про нього забув рідний край». А Карманський працював для України.

Його назвали «Руським Мойсеєм». Але не можна назвати цей шлях узагалі безтурботним (мовляв, що не розпочне Карманський, він усе подужає), бо, за власними свідченнями, поет наражався і на несправедливу критику. Його вшановували – у Бразилії та Хорватії (де об’єднувалися різні слов’яни), але були й моменти непорозумінь і критиканства. (Чи не нагадує його доля талант літературного метра – Івана Франка?) Гадаю, його повну біографію все ж таки напишуть, зокрема після з’ясування перипетій культурних взаємин Карманського з іншими, а поки що зосереджуся на поезії.

Він був плідним поетом за своє життя, автором багатьох збірок, остання з яких («Осінні зорі») не побачила світу за життя творця. Праця (часто не пов’язана з поезією) забирала багато сил, а старанний Карманський не міг її виконувати абияк. Тому траплялися періоди, коли він не писав – і ставився до цього спокійно. Але натхнення буяло – тому це можна схарактеризувати словами самого поета: «Я все-таки не видержав, і мої поезії знову стали появлятися на сторінках “Л. Н. Вісника”» (тобто «Літературно-наукового вісника»).

Звичайно, я раніше читала його вірші, але з огляду на поетовий день народження вирішила їх перечитати і взагалі ближче познайомитися.

Якщо неупереджено почитати вірші Петра Карманського – навіть нічого не знаючи про цього автора, – то залишиться враження справді елітарної та високої літератури. Уже в ранній ліриці помітно індивідуальність і розмах крил. Наприклад, «Прощанє», де є слова: «Гайда! Гайда! Не час зітхати... / Весело ж, гай! – ні, нишком, тихо! / Вона ще спить і мріє, – тихо! / Гайда на коні! Час рушати». Або: «Як ф’ялка, розцвівшись у краплях роси, / Вже вечором плаче по втраті краси, / Потім конає, – / І людське життя, ся веселка із мрій, / Ледве роз’яснила на хвилю обрій, / А вже й минає. / Як блискавка блисне і в пропасть майне, / Лиш грохіт зловіщий за нею жене / І зойк звіряти, – / Так само крізь глубінь стрілою несесь / Житейське судно. І небавом прийдесь / На суд ставати». Або такий вірш: «Як ранній легіт, цілує очі / Ніжний, розкішний туман конання. / Обрій темніє, на крилах ночі / Несеться любе dolce розстання. / Небесний отче! За всі печалі, / За море сліз, за вік скрижалі – / Молю спокою!». Як відомо, італійською dolce – «солодке», звідси «дольче віта».

Сподіваюся, його вірші (які ще за життя поета ввійшли до антологій) частіше і повніше перевидаватимуться, і ця людина-легенда стане ще відомішою. Ще юним він писав: «Щаслив, в кого сія зірниця». Його зірниця сяяла дуже яскраво. Діяльність Петра Карманського – дуже різноманітна, але свідчить про український патріотизм, адже ми завдячуємо «Молодій Музі» не тільки тим, що знаємо щемку лірику цих поетів, а й тим, що вони створювали українську справу для нащадків.

Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.

Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, консу-

льтант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів).