Олеся Зірка – Ольга Косач: талановита сестра Лесі Українки та її талісман

Є зірки, які світять у великих сузір’ях. Є ті, які потрапляють в орбіту яскравих світил. І залишають про них спогади. 

Скільки вже написано про родину Косачів, про те, як Олена Пчілка (Ольга Косач) розвивала таланти своїх шістьох дітей! Звичайно, одразу згадується Леся Українка (Лариса Косач-Квітка). Але скільки б не сміялися з Олени Пчілки – мовляв, вона хотіла з усіх своїх дітей зробити поетів чи, принаймні, літераторів, – але успіхи на цій ниві були, бо дехто справді виявився здібним до красного письменства.

Отже: які були талановиті брати і сестри в нашого класика? Це, наприклад, її молодша сестра (третя дитина в сім’ї) Ольга Косач-Кривинюк (26 травня 1877, Звягель – Авґсбурґ, 1945). Вона писала і перекладала і під власним іменем, і під псевдонімом «Олеся Зірка». А за освітою була медиком. 

Вона любила театр, оперу, літературу, іноземні мови, історію, математику, хімію, медицину, грала на фортепіано, була етнографом… Безкорисливий літописець життя і творчості Лесі Українки та взагалі родини Косачів, зберігачка їхніх архівів, Ольга сама по собі була видатною індивідуальністю. Але виходить так, що сьогодні її портрет доводиться відтворювати за окрушинами.

Леся Українка називала її французькою «Mascotte», тобто «талісман». І писала: «…твої слова, певне, не гинуть марне в „книзі долі”». Так і виявилося. А ще вона писала сестрі: «У нас з тобою є спільна риса: почуття товариства і братерства не тілько до своїх, але й до чужих, не знаю, що заложило його в нас, виховання чі природа, тілько в нас воно дуже розвите…».

Олеся Зірка – цікавий псевдонім. Олеся – це зменшувальне ім’я не лише від «Олександра» чи інших імен, але й від «Ольга» (проте саме народна форма – і, можливо, тому Олена Пчілка обрала її для своєї дочки). У сім’ї її називали й Олесею. Леся Українка писала дядьку, Михайлу Драгоманову: «Воно славне дівча, ся Олеся, і, сподіваюсь, будуть з нього люди кращі, ніж з нас, старших, дуже вже воно завзяте, а сього, власне, тепер і треба». Зірка – зрозуміло: бажання засяяти на схилі та осявати іншим шлях. Але якщо прочитати з наголосом на останньому складі, то вийде «Зіркá», тобто «та, яка добре (гостро) бачить», «видюща». Якщо читати тексти Ольги Косач, то можна помітити цю уважність, спостережливість. Отже, Леся (Леся Українка) і Олеся (Олеся Зірка) – обидва яскраві імені. Перша – геній, друга – талант. Коли Ользі Косач виповнилося тринадцять років, її сестра (старша на шість років) присвятила вірша «Веснянку», де були такі рядки: «Спогадуй, Олесю, / Сестру свою Лесю!»

Шкода, що ми досі замало знаємо текстів і взагалі про діяльність цієї зірки, яка справді була яскравою. А біографія Лесі Українки показує, що в родині ця класик після смерті свого улюбленого старшого брата Михайла Косача мала особливо довірені стосунки з молодшою сестрою Ольгою – і душевно, й інтелектуально. 

Ольга Косач-Кривинюк вирішила, що її обов’язок – залишити спогади про свою геніальну сестру. Завдяки їй ми знаємо грубезну працю «Леся Українка: хронологія життя і творчости» (вийшла посмертно, у Нью-Йорку, 1970 р.), де є також багато цікавих фактів про родину Косачів, зокрема генеалогію. Це дуже цінні документи.

Віньєтка випускниць Жіночого Медичного інституту. Фото 1906 року

Як Петро Косач і Ольга Косач-Драгоманова виховували своїх дітей (не забуваймо: дворянських!) Ольга Косач (дочка) так про це згадувала в наведеній мною книзі: «Вдома ж наші батьки намагалися дати нам якнайкраще виховання. …маму навіть осуджували знайомі „дами” за те, що вона не вчить нас різних реверансів та взагалі „хороших манер”, а батька за те, що він попускає в цьому матері, дозволяє їй так нас „псувати” і так нам цим калічити кар’єру. Але ж наші батьки добирали нам хороше читання, хороші забавки, намагалися защепити нам і словом, і прикладом людяне ставлення, привчали до якогось путнього заняття, до роботи, витолковували всі життьові явища по щирості, як самі їх знали й розуміли, а не „завиваючи в папірки”…». Про свою старшу сестру, її вдачу, авторка спогадів писала дуже багато, зокрема: «Леся була лагідна, добра, не хотіла нікого кривдити, але вона не була податлива і не легко піддавалася чиємусь впливові. Вже й тоді [1882 р., коли їй було 11 років, а Ользі – 5. – О. С.] вона була вельми принципова і витривала в своїх переконаннях».

Як відомо, усі діти Косачі отримали домашню освіту. Олена Пчілка, за словами її дочки, не любила «казенної» освіти, і хотіла сама сформувати світогляд своїх дітей. Тому в гімназії юні Косачі навчалися переважно вже з підліткового віку. Не виняток і Ольга Косач, яка скінчила гімназію із золотою медаллю.

Коли я вивчала український мовний етикет, то для мене стало відкриттям, як великі та видатні українці зверталися до своїх родичів і знайомих. Це була справжня гра словами, угадування натури іншого. Наприклад, Ольгу Косач у родині її називали Лілея (може, тому, що вона нагадувала цю квітку), Ліль, Ліля, Лілічка, Лілеєнька, Ліліціка, Ліцик, Ліліточка, Лілінятко, Пуц (як хлопчика), Пуцик та іншими іменами: «Лілея золоторожевая», «моя злото-рожева», «моя лілейно-рожева», «мій Лільчик золотий і рожевий, і іскристий», «mia roseo dorata» («моя золотаво-рожева»), «моя Лілея лілейная», Джилія (італійською – лілея), giglio bellissimo («найпрекрасніша лілеє»), Giglio carissimo («найдорожча лілеє») та іншими іменами. Найбільш різноманітні та поетичні імена своїй сестрі з усіх членів родини Косачів давала Леся Українка. Цікаво прочитати її листування – уривки, які стосуються молодшої сестри. (Цього рясно в 14-титомному «Повному академічному зібранні творів» Лесі Українки 2021 р.). Зокрема, письменниця (яка сама навчала своїх братів і сестер різних наук) відзначала старанність Пуца. Наприклад, про навчання (пишучи матері): «Ми з Пуциком часу дарма не тратимо,  – після твого виїзду пів книжки (ІІ тома) Рима вивчили, навіть більш ніж половину. Я думаю, що ми історію скінчимо до Нового року. І німецьким теж займаємось. Мені так тоді стало соромно при тобі за своє недбальство в заняттях з Пуцом, що я взялась від того часу за розум і тримаю себе в струні». Або – про господарство (Косачі знались і на кулінарії). Скажімо, про чорну смородину: «Пуцовий учитель приймає живу участь в ягодних справах, – я навіть не сподівалась сього: Пуцик в антрактах між ученням і гойдалкою теж варить і господарить». Або Леся Українка так зверталася до сестри, описуючи красоти моря в Одесі: «Ой, Пуцю-ішацю, шкода, що ти не їздив човном при місяці по морі,  – ото-тó добро!». Або ось що Леся Українка писала з Києва матері: «Ну, приходять уже всі Пуцові професорі, і Пуц вчиться дуже ретельно, не забуваючи при тім і моїх уроків: історії та німецької мови. Старається таки! Так він настроїв себе на учений лад, що навіть намагається йти зо мною сьогодні на публічну лекцію хімії в універсітет, ну, що ж, нехай іде, нехай привчається до лекцій універсітетських. Намагався він двічі, щоб іти в театр, але я не пішла, – рано ще, нехай колись потім, та й не за тим ми сюди приїхали, щоб гроші на театри розпускати». Або: «Пуц поводиться поважно і справно, – я починаю думати, що з нього вийде колись порядна студентка». Лесі Українці було цікаво розвивати інших і бачити, як розвиваються молодші: «Трошки жаль було б тілько Пуца, але ж він молодий і хвірткий, нічого йому не станеться, як поживе сам, адже ж хоче він їхати за границю на медицину сам, ну, нехай вчиться самостійного життя перше тут, на своїй стороні, між своїми людьми». Або, пишучи сестрі про її весілля: «Моя Джілія! Все-таки, – прости мене, – трошки мені смішновато казати „твоє весілля”, „твої дружки”, коли подумаю, що все-таки ти і „Пуцик”, і „Пудільда” і т.д.». Із Сан-Ремо (лікуючись в Італії), зокрема, писала таке до Ольги: «Я така рада завжди, коли отримую „ґрафійку” від моєї Лілеї лілейної! так же вона славно дряпає завжди і такого багато різного наскребе. Mio Giglio d’oro!» (тобто італійською – «Моя золота Лілеє!», Леся Українка так жартома назвала сестру, вище описуючи віллу з таким іменем, тобто згадувала слово «лілея» українською та італійською). Судячи з того, як щедро письменниця пересипала свої листи італійськими висловами, видно, що її адресатка розуміла цю мову. Читаю далі: «Bасі e saluti al Giglio d’oro» – «Поцілунки та вітання золотій Лілеї». Або – так само із Сан-Ремо, і ми дізнаємося таку рису адресатки: «(Сей листок à part,  для тебе тілько). Хвалю тебе, Лілея моя славная, що ти не ставиш всього на карту для любови». Чи – знову з Сан-Ремо: «Дуже ти впору мені написала, моя Ліліціка!». І застерігала з Італії: «Лілеєнько! Гляди, не „переучись”!». Або – знову турбота: «А чого-то Ліль захрип? Ей!» Знаючи Ольжину спрагу до знань та її вимогливість до себе та викладачів, Леся Українка на правах старшої пояснювала: «Ніяка школа, властиве, не робить чоловіка справді готовим до якої-небудь діяльности, а дає тілько підготовку до підготовки». Або таке: «Як я читала твого листа, то мені сором стало за себе. Де ж, ти по дві, по три ночі зряду не спала, учебними і неучебними справами до краю томилася, а скілько маєш енерґії, охоти і здатности до праці!». З милої дитини Ольга Косач стала повноправною співбесідницею Лесі Українки та її справжньою другом, а ще – діловою партнеркою. Їй можна було довірити важливі думки та справи. В одному з листів наша класик так пояснювала сестрі важливість їхнього діалогу: «Ніколи не думай, Лілеєнько моя, що я коли-небудь писати до тебе спересердя: я ніколи не вмію замовчувати свої претенсії до близьких людей, а на тебе, мою злоторожеву, і не могла б так сердитись, щоб аж мовчати. Часом не пишеться „так якось” (хоч признаю, що то свинство), часом з різних виразних психологічних причин, а часом тому, що приходиться писати багато не-листів, то робиться противним власний почерк, перо, і чорнило, і все, що до писання належить».

Розумний Пуц виріс у прекрасну та розумну Лілею. З листування створюється теплий, симпатичний і навіть жартівливий портрет. Але життя світлої Лілі-Пуцика не було світлим чи запашною трояндою. Родинна улюблениця, вона замолоду зіткнулася з тим, що 1903 р. влада заарештувала її – вочевидь, за неприховані українські симпатії (бо Ольга Косач багато спілкувалася з колом українських студентів, була членкинею «Просвіти»). Їй довелося навіть пробути у в’язниці – факт, який вона приховувала від Лесі Українки. І після цього за Ольгою був поліційний нагляд. А обранець Ольги Косач, її майбутній чоловік Михайло Кривинюк, так само був «неблагонадійним», його ув’язнили. Зрештою, Ольга отримала заборону на професію та не могла практикувати як лікарка.

У Кривинюків народилося троє дітей. Дочка вмерла, а вижили двоє синів – Михайло та Василь. Подружжя Кривинюків жило у Празі з 1904 р., приїздило в Україну. Але далі Ольга Косач-Кривинюк пережила обшуки, перебувала під дамоклевим мечем – і, незважаючи на всі трагедії (які задовго переповідати, а моя стаття присвячена творчості), зберігала архіви, багато перекладала, робила все для збереження пам’яті про Лесю Українку та її коло. Не стало Ольги Косач-Кривинюк у Німеччині – в Авґсбурзі, у таборі для переміщених осіб.

Розрадою, потужним хобі були література, зібрання українських народних візерунків (що робили Олена Пчілка і Леся Українка) та інша діяльність: «Я свідомо поставила в Лесиній „Хронології” в 1876 році вихід друком «маминих узорів», як усі ми називали цей збірник. Ті мамині узори мали великий виховавчий вплив на Лесю й Мішу: діти з самого початку свого свідомого життя бачили, що їх мати серйозно й наполегливо працює над узорами, – збирає їх, вимальовує, щось пише до них, радиться про них з „ученим” дядьком, нарешті – велика подія – друкує їх. І це робота не над якимсь „дамським рукоділлям”, а над збірником „Українських народніх узорів” з їх коханої Звягельщини. З перших років життя ця материна робота поруч з „Трудами” Чубинського навчила дітей поважати роботу коло найрізноманітнішої української етнографії». Помітно, що в Ольги Косач-Кривинюк поєднувалися чуття прекрасного, літературний стиль і увага, любов до точних фактів (недарма одним із її улюблених предметів була математика).

Вона відома й як плідна перекладачка. У Косачів рано навчали іноземних мов (базовими були французька та німецька). Також Ольга Косач-Кривинюк вивчила англійську, скандинавські, слов’янські та інші мови. Була справжнім поліглотом. Їй належать переклади українською з Александра Дюма-батька («Королева Марґо»), Віктора Гюґо («Дев’яносто третій рік»), Ґі де Мопассана, Чарльза Діккенса, Джека Лондона («Північні оповідання»), чия зірка тоді зійшла, казок Редьярда Кіплінґа, а ще – з фінської, польської, чеської та іншої літератури. Тобто – класики. Помітно, що перекладачка віддавала свої симпатії прозі. Ці переклади  читались і аналізувалися ще за життя Ольги Косач-Кривинюк.

Читаючи ці переклади, я відзначала оригінальний стиль, цікаві мовні знахідки, уловлення душевної інтонації. Це варто не лише науково вивчати, а й перевидавати.

На її могилі написано: «Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!». Світло йде і від погаслих зірок – на тисячоліття та безліч кілометрів. Це світло дійшло і до нас. Але нам треба більше знати і власних, і перекладених творів Ольги Косач-Кривинюк – Олесі Зірки, – вони мають видаватися більшими накладами. Тоді ми ще краще зрозуміємо ту добу і героїзм Косачів.

Аналітик матеріалів – 

Олена Смольницька

Про автора: 

Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів).