Антоніна Денисюк: «Творчість є сильною тоді, коли вона є щирою»

Swiss-Ukrainian Kapusta Foundation

Видатна українська художниця Антоніна Денисюк з перших днів війни активно допомагала переселенцям та організовувала вивезення творів мистецтва за кордон. У Швейцарії Ханна Гуменюк (донька Антоніни, арт-кураторка) і філантроп, великий поціновувач мистецтва Штефан Реннер створили швейцарсько-українську фундацію «Капуста», котра активно займається виставками та аукціонами робіт українських митців. Наша розмова з Антоніною Денисюк про війну, мистецтво і надію.

Антоніна Денисюк виставка «Накреслені дні», галерея «Дзига», Львів 2021

– Антоніно, фактично на початку війни під час нашої телефонної розмови ви сказали, що вороги прийшли, аби стерти наш генетичний код. І все, що відбувається досі, саме про це й свідчить.

– Нас, як українців, не ідентифікували на Заході не тільки тридцять років тому, а й донедавна. Завжди першим було питання, чи в нас є наша українська мова. Відсутність української державності на світовій мапі була для нас катастрофою. Українці були меншовартісними, коли порівняти з великою та могучою. Завданням раші було принизити та знецінити, одночасно вкрасти ідеї, вкрасти ідентичність, переконати всіх, що ето усьо наше. Так, таке я спостерігала і раніше. Зараз ця агресія посередності та загарбання вилилася в повномасштабну війну росії проти України, щоб знищити нас, українців, як націю, вкрасти нашу історію остаточно, стерти з пам’яті Незалежність.  Проте тридцять років без совітів зробили свою справу, виросло нове, грамотне, свідоме покоління українців. Та й, зрештою, світ теж змінився, тепер інформацію не можна так просто заховати.

Ханна Гуменюк арт-куратор, донька художниці

– Ви активно займалися порятунком мистецтва – вивозили картини з України до Швейцарії. Розкажіть, будь ласка, як це все відбувалось?

– Про це навіть зараз тяжко говорити. Коли почалася війна, все було, як в дикому сні. Це сталося, неначе вибухнуло колективне несвідоме. Треба було щось робити у повній невідомості. У нас вдома, у Львові, через тиждень було 14 біженців та чотири біженці-коти. 

У моїй майстерні в Берліні розташовувалася велика частина моїх робіт, чимало творів було в Швейцарії. Не знаючи, на що далі сподіватися, Ханна (моя донька) виїхала з перших днів, щоб зробити хоч щось. Вже будучи у Швейцарії, вона організувала перший аукціон моїх робіт у Санкт-Морітці. Далі з автобусом біженців, які їхали у Швейцарію, ми передали ще твори. Потім для організації виставок запросили багатьох українських художників. Одночасно з проданих робіт надавалася допомога художникам, які перебувають в Україні. 

Антоніна Денисюк та Богдан Шумилович, Я Галерея, Львів

– Наскільки Швейцарія підтримує Україну (від початку і до сьогодні): державні інституції, мистецькі організації, приватні особи?

– Швейцарці є сильною нацією. Вони на власному історичному досвіді довели світу, що навіть маленька країна може протистояти непрошеним загарбникам. Вже ні для кого не є секретом, що в Швейцарії всі чоловіки, а (за бажанням) і жінки, проходять військовий вишкіл. У кожному будинку є табельна зброя, з якої, в разі нападу на країну, будуть гатити ворога з кожного вікна. Швейцарці добре розуміють значення слова «Свобода». Від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну швейцарці почали втілювати різноманітні проекти з метою захисту та адаптації українських біженців. Зокрема, митцям з України надаються резиденції та можливості реалізовувати свій творчий потенціал на регіональних та селищних рівнях. Підтримують і приватні особи, створюються програми, на які митці можуть подаватися. Це не тільки «Pro Helvetia», а й незліченна кількість урядових та неурядових організацій, фондів. Бажану інформацію можна знайти у відкритому інтернет-форматі. Все доступно і є українською мовою.

Спалах Свободи

– Ваш проект «Капуста» переріс в швейцарсько-українську фундацію. Які проекти реалізовуєте?

– За 2022-20023 роки у Швейцарії з нашою фундацією, яка має українську назву «Капуста», ми здійснили понад вісім проектів з метою допомогти українським митцям. Ханна Гуменюк та Штефан Реннер є засновниками фундації. Візуальною основою для фундації стало моє зображення Святої Капусти, яка вже є впізнаваною в Швейцарії. Аукціони та виставки, участь у ярмарках. Я, будучи амбасадором фундації, почала залучати українських митців, які під час війни перебувають в Україні.  

– Що ви малювали, створювали після 24 лютого, як би охарактеризували свої роботи?

– Можу сказати, що в мене дуже високий часовий художній досвід.  Коли розпочалась повномасштабна війна, здається, що всі художні практики спочатку замовкли. Коли стріляють гармати – музи мовчать, та це гасло було адекватним минулому часу. Сьогодні війна точиться на усіх фронтах. Насамперед через інформацію можна доносити до світової громадськості, як росія цілеспрямовано нищить Україну та Українців. Мистецтво стало ще одним з донорів, яке приносить величезну підтримку для ЗСУ. Можу сказати про своє бачення, хочеться, щоб наш візуальний світ запалав Світлом. «Спалах Свободи», власне, цю серію творів я розпочала. 

– Ваша донька Ханна – арт-куратор, отже ви точно знаєте, що відбувається зараз із сучасним мистецтвом.

– У сучасному світовому мистецтві відбуваються дуже потужні процеси. Не можу охопити все, та гляньте лише на нові архітектурні рішення у світі. Образотворче мистецтво все більше намагається захистити людину, не погрожуючи їй розправою та розплатою за життя, так, як це було навіть 20 років тому. Це загальносвітовий процес усвідомлення гідності та особистої відповідальності. Висока комунікабельність формує цілком інші філософські запити не тільки в мистецтві, а й в суспільствах.

– До української культури всюди підвищена увага. У митців з’явились додаткові можливості себе показати та досягти певних успіхів. Як не згаяти ці можливості та чи треба всю творчість вміщати у мілітарну тематику?

– Цілий світ зараз надає високі можливості не тільки для художників, а й літераторів, акторів, студентів, для всіх творчих людей. Це надзвичайно важливо, оскільки наші молоді митці мають можливість, насамперед, вивчати західний досвід. І, звісно, далі приносити його в Україну. Треба бути активними. Багато художників звертаються у свій спосіб до війни, і вона у всіх по-різному висловлюється. Мені здається, творчість є сильною тоді, коли вона є щирою.

– Нам необхідно плекати свою культуру, презентувати її якнайширшій аудиторії і водночас не забувати про кенселинг культури російської. Які найефективніші способи переконати міжнародну спільноту, що русская культура вбиває у прямому значенні? 

– Так, маємо плекати свою культуру. На наших виставках в Цюриху та Санкт-Морітці було дуже багато русского мира. Не можу сказати, що всі, та вони вміють заздрити навіть війні, тому, що ми чинимо спротив. Всі, як один, вони пацифісти. Ця інфантильна агресія є хворим інструментом русского міра, на який ловився весь західний світ. Для русскіх всі нації є меншовартісними, їм вживлювалося таке розуміння поколіннями. Звісно, що тут не обійдеться одними санкціями проти раші, нас чекає велика робота на всіх рівнях у мистецькій площині.

– Антоніно, що вас надихає та додає надії посеред цієї страшної війни? 

– Мене дуже тішить велика сила духу нашого народу. Наприклад, навіть у такий страшний час, під виття сирен, під звуки вибухів, руйнування, смерті тисяч невинних українців, Музей Сучасного Українського Мистецтва Корсаків створює унікальний проект «Космогонія Сенсів». Понад сто художників братимуть участь у фінальній виставці. Днями я теж отримала позитивний результат відкритого конкурсу. Чи це не фантастично, чи це не героїчне мислення?! Ось це і є контекст цієї страшної війни. Нас, українців, не можна було зламати раніше, не можна зламати й сьогодні. Дякую нашим українським захисникам, низький уклін. Слава Україні!