Максим Рильський — поет, перекладач, музикант, композитор

Є класики, без яких неможливо уявити майбутнього. Якщо ми вживаємо певне слово, то не знаємо, що воно досить нове, а його винахідник — український поет, письменник… просто видатна людина. Або людина, яку можна назвати великою. Якщо ми гуляємо вулицями українських міст і милуємося природою, то не завжди знаємо, хто зберіг для нас цю архітектуру, екологію та взагалі ландшафт. Якщо ми слухаємо оперу чи інший музичний твір українською, то не завжди знаємо, хто був ініціатором її перекладу та постановки. Якщо ми бачимо на сцені зарубіжний шедевр в українському перекладі, то не завжди думаємо про перекладача. Якщо ми милуємося картинами та іншими витворами мистецтва, то не завжди думаємо, хто зберіг для нас цю красу. І багато ще чого. У всіх цих випадках ідеться про Максима Рильського, чий день народження — 19 березня.

Отже, Максим Рильський (1895-1964). Ми вивчали його у школі, про нього пишуть наукові дослідження, у Києві є Київський літературно-меморіальний музей його імені (де я маю честь працювати провідною науковою співробітницею), проте чи глибоко ми знаємо натуру цього поета? 

Хто він? Український поет, перекладач, культурний діяч… А також — публіцист, композитор, музикант. Колекціонер картин та інших витворів мистецтва. «Максим — золоте серце», який допомагав безлічі людей — і в Києві та за межами столиці досі є вдячні Максиму Тадейовичу люди та їхні нащадки. Те, що вони розповідають, — це не легенди, а життєва правда.

Біографія Максима Рильського достатньо відома, тому окреслю лише кілька моментів. Він цікавого походження, бо по батькові (Тадею Розеславовичу Рильському) — з давнього шляхетського роду Рильських (ще з доби князя Рюрика), герба «Остоя», а мати, Меланія Федорівна Чуприна, була українською селянкою з села Романівка (зараз — Житомирська область). Є версія, що її предки були козаками. Шлюб Тадея Рильського (принципового українського патріота — коли це було, м’яко кажучи, немодно і навіть небезпечно) і української селянки виявився дуже вдалим. Зазначу, що за спогадами, це було гармонійне подружжя. Наприклад, навчившись у шлюбі читати і писати, Меланія Федорівна могла сприймати й найважчі класичні книги та любити їх. Батьки були великим авторитетом для малого Максима.

Поет народився в Києві, але дитинство і юність провів у Романівці, куди й потім навідувався. Ці місця надихали його. Тому раніше подекуди навіть була помилка, ніби Рильський народився в цьому селі.

Поезія стала ранньою музою майбутнього класика. Іще дитиною він писав вірші (і вони збереглися), а у 15 років — гімназистом — став відомим як поет: вийшла його найперша збірка «На білих островах» (1910). Коли Леся Українка прочитала цю книжку, то відгукнулася дуже схвально: «Це не я, а він мав би написати про Ізольду Білоруку!».

Цікаво ще те, що ці поети не були навіть позаочі знайомі, хоча юний Максим Рильський знав Олену Пчілку і родину Косачів. Тоді українська інтелігенція дворянського походження вміла об’єднуватись і виховувала дітей в українському дусі. Зокрема, це родини Лисенків, Косачів, Старицьких та ін. Усі — творці. Можна згадати «Київську Стару Громаду» (друга половина ХІХ ст.), засновану патріотичною молоддю, де на чолі був Тадей Рильський — хоча як дуже скромний не прагнув лідерства. Від нього Максим Рильський успадкував конкретність і вміння допомагати, тримати обіцянку. 

Далі молодий поет розвивався як символіст (французькі впливи), але знайомство з тими, кого пізніше назвуть «київськими неокласиками» (або «п’ятірним гроном»), особливо Миколою Зеровим, виявило в ньому іншу сутність — як у справжньої багатої натури. І навіть у пізніх творах Рильського все ж таки спостерігаються неокласичні риси! Як я часто повторювала: український неокласицизм (попри репресії) не зник, а «пішов у підпілля». Тепер він на видноті, і наша задача — навчатись у нього. 

Які були хобі в Максима Тадейовича? Це прогулянки на багато кілометрів, подорожі, а також рибальство і мисливство. (Причому фахово знався на флорі та фауні — зокрема й на рідкісних, народних назвах різних риб, звірів, птахів…) Кияни старшого покоління досі згадують про те, як бачили поета в лісі з рушницею та двома ірландськими сетерами (узагалі класик любив тварин і розумів їх, у різний час мав сетерів і пойнтерів). Ще він колекціонував картини (так збереглися роботи Миколи Глущенка та інших — відомих особливо на той час), інші витвори мистецтва. А ще був пристрасним бібліофілом — його рятували книги. Також Максим Рильський не просто цінував музику (і нею пронизана його поезія), не просто грав на роялі та фортепіано, але й був композитором. Він імпровізував — і ці імпровізації були записані. Мені пощастило їх почути (і досі маю сильне враження), проте хотілося б, щоб ця музика була ширше доступна. До речі, як і Леся Українка, Максим Рильський казав про себе, що став би набагато ліпшим музикантом, аніж поетом. Але це вже — скромність, бо вірші та переклади показують і високу мелодійність (без якої не буває справжньої поезії). Тобто інший вид мистецтва допоміг іще краще відчувати слово.

Його улюбленими композиторами були Шопен і Бетховен (звичайно, й інші класики), а ще Максим Тадейович не просто любив, а й дуже добре знав українські народні пісні. Феноменально, але він пам’ятав із десяток тисяч або навіть більше (десятки тисяч) зразків цього репертуару і наполягав на тому, щоб по радіо передавали якомога більше рідкісних фольклорних творів. Як поет сам пояснював, він із малечку успадкував любов до рідної пісні. Звичайно, тут була роль і його батька який збирав і досліджував фольклор, і матері, і родичів, й інших мешканців села Романівка. І також роль Миколи Лисенка («гетьмана української опери»), який навчив маленького Максима музики та виховував його, фактично замінивши батька (оскільки Тадея Рильського не стало, коли його найменшому сину Максиму було сім років). 

Ми знаємо, що Максим Рильський пережив революцію, переворот, війни (у тому числі дві світові), а в 1931 р. був у Лук’янівській в’язниці — де, проте, відзначився мужньою, несхитною позицією. І потім не раз поетове життя (попри визнання його таланту авдиторією, у тому числі в інших країнах) було під сокирою. Він утрачав близьких людей (старших братів Богдана та Івана, племінників, дружину…) Але вистояв, бо вмів сублімувати у творчості. Мені подобається в Максимі Рильському дипломатичність, водночас і вміння відстоювати те, що йому дороге. А ще — діловий підхід, конкретність (тому до нього зверталися за допомогою), творча нестримна фантазія, новий погляд на речі та вміння знаходити вихід із ситуацій. Зовні спокійний та гумористичний, він умів бути й принциповим. А головне — насправді дуже серйозним. Також у нього варто повчитися методичності, уміння будувати свій графік — режим дня. Наприклад, придбавши будинок у Голосіївському районі, поет не зрадив своїм звичкам і багато чого робив сам: устаючи о шостій ранку, працював у саду, а потім ішов у робочий кабінет, де починалася розумова праця. Але Рильський не був схимником, бо йому належали зустрічі зі знайомими поетами (Андрієм Малишком, Любов’ю Забаштою, Миколою Вінграновським та багатьма іншими), гостинні застілля… Там і посівали (український звичай, який тоді не надто вітався), і раділи святковій ялинці (чи варто казати, що був період, коли її забороняли, а сам цей символ — різдвяний, релігійний?). Я в захваті, бо поет спілкувався зі стількома людьми — а його кореспондентів узагалі не злічити.

Про нього розповідають легенди і анекдоти. Упадає у вічі відчуття поетом літературного стилю. Наприклад, досі згадують, як у редакції готували переклад із Адама Міцкевича, але застрягли на римі «пес» — «біс». Як римувати: «Пса» — «біса» не вийде. А треба подати терміново! Коли прийшов Максим Рильський, то одразу порадив: «Хорта — чорта». Це — легкість таланту, але не кожний її має. Або одного разу перекладачу сказали: «Такого слова немає!», а він спокійно відповів: «Не було, так буде». І ми досі вживаємо його винаходи, не знаючи, хто автор. (Узагалі чуття мови в поета було абсолютним — недарма йому присудити ступінь доктора філологічних наук, він розробляв тоді ще молоду науку про переклад, а також йому належать відгуки і на праці з мовознавства.) Йому належать і філологічні жарти, каламбури, інша гра словами… узагалі він був дуже дотепним, мав тонкий гумор. Або — більш серйозний випадок, який нагадує легенду. Цю фразу поет справді вимовив, але її наводять у різних контекстах. Вона адресована його ворогам, нападникам на талант: «Ви прийшли і підете, а я вже зостався». Історія показала, що так і є. 

Із точних фактів можна назвати малий прижиттєвий наклад збірок лірики і поем Максима Рильського. Звісно, поет виступав (хоча не любив публічності, у тому числі фото- і відеозйомок), декламуючи свої вірші, але ж не всі могли їх почути. Але ці книжки (як і «Кобзар») брали на фронт і носили на серці, ці збірки — герої. Сьогодні хотілося б, щоб побільше видавали цієї лірики — і ранньої, справді шедевральної, і пізньої, пейзажної. Хочеться перечитати про шипшину під вікном, оцтове дерево (вірш пам’яті дружини автора — Катерини Миколаївни Рильської, дуже цікавої індивідуальності), і про сад, в якому червона і біла троянди, і про «третє цвітіння», і про вальдшнепів у лісі, і ще багато чого.

Про подорожі. Поет як ніхто знав Україну, а ще бував за кордоном (переважно у відрядженнях: на письменницьких з’їздах, конференціях…). Він єдиний із «київських неокласиків», який нарешті побачив омріяну ним Францію (і лишив прецікаві спогади про це). Його мандрівки — Європа, але несподівано поет побував і в Бразилії (Ріо-де-Жанейро). Багато таких поїздок супроводжувалися віршами.

Максим Рильський мав мужню позицію — а ще допомагав молодому поколінню літераторів. Зокрема, саме він випустив у життя поетів-шістдесятників, на початку ще не знаменитих, але помітив їхній талант, приймав у се-бе в київському будинку (який нині музей), аналізував їхню творчість… І просував молоді таланти. Належить йому й новаторська стаття — фактично дослідження стилю нових поетів. А ще заслуга Максима Рильського — реабілітація імен його літературних сучасників і творчих колег. Це, наприклад, «київські неокласики» (у тому числі Микола Зеров), футуристи (Михайль Семенко), причетні до неокласиків та інші. Завдяки Максиму Тадейовичу вони тепер не лише не заборонені, а й публікуються, і ми можемо знати ці імена та читати їх.

Оскільки мова зайшла про Максима Рильського як перекладача, то виникає питання: які мови він знав і скільки? Я налічила 24, з яких він перекладав — поезію, прозу і драматургію (усе ж таки більше віршів). Як свідчив сам, найкраще з іноземних знав французьку (яку вивчав змалечку — бо мав дворянське виховання). У його палітрі — і романські мови (у тому числі латина, яку перекладач знав з гімназії), і германські (у тому числі німецька), і майже всі слов’янські, й інші мови… Є версія, що мов було й більше. Читаючи ці переклади, забуваєш про те, що це — українська інтерпретація, бо вони — на рівні оригіналів. Скажімо, Адам Міцкевич перекладений конгеніально. Це і його сонети, і балади, і поеми — у тому числі знаменитий «Пан Тадеуш»… Це дуже важливий шедевр на творчій стезі Максима Рильського, бо, обожнюючи поему Міцкевича, він неодноразово редагував свій переклад. І коли ми згадуємо українські переклади з Ґете, Гайне, Міцкевича, Словацького, Тувіма, Гюґо, Ростана, Метерлінка, Шекспіра, Стівенсона та багатьох інших класиків, то маємо знати: усіх цих авторів перекладав Максим Рильський. Також він був принциповим оборонцем україномовної опери — і сам переклав до 20 шедеврів, якщо не більше (у тому числі «Кармен»). 

Але що таке переклад? Зокрема, кредо Рильського — у сонеті «Мистецтво перекладу»: «Іде стрілець на незнайомий луг. / Чи птиця ж є? / Чи день сьогодні вдалий? / Чи влучно він стрілятиме? Промчали / Чирки, як вихор, — і зайнявся дух. // Так книга свій являє виднокруг, / І в ті рядки, що на папері стали, // Ти маєш влучити, мисливцю вдалий, / І кревним людям принести, як друг. // Не вбити, ні! Для всяких аналогій / Межа буває: треба, щоб слова / З багатих не зробилися убогі, // Щоб залишалась думка в них жива / І щоб душі поетової вияв / На нас, як рідний, з чужини повіяв». Поет узяв власний мисливський досвід і оригінально поєднав його із творчим. Адже ці слова про художній переклад можна застосувати й до поезії взагалі! Переклад — це наука, але й мистецтво.

Поезія Максима Рильського перекладена англійською та французькою (може, іще якимись європейськими мовами), але вибірково. Нам іще треба по-справжньому презентувати цього глибокого поета в європейському контексті.

Сьогодні його можна назвати великою людиною. Попри добрий старт, він не завжди далі мав достатньо можливостей розвиватись і розвивати дороге йому. Але Максим Рильський умів. Тому його праця титанічна.

Хотілося б завершити матеріал добіркою афоризмів поета:

«Безсмертя — хто поставить на коліна? / Нове життя нового прагне слова».

«Викладати мову — це означає, передовсім, прищеплювати любов до мови». (До речі, замолоду поет був і вчителем української мови — і в Києві та інших містах України є нащадки тих, кого він свого часу навчив!)

«Вміє розставатись той, хто вмів любить».

«І прописні істини потребують, щоб їх часом нагадували».

«Література й народна поезія — рідні сестри, що взаємно збагачуються…»

«Меч ще довго перебуватиме на озброєнні поезії».

«Поет любить слово. Але він — не слуга слова, він — його володар».

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». 

«Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани».

«Талант мовчить — бездарність галаслива. Допомагай таланту: бездарність сама проб’є собі дорогу».

«Люби природу не як символ / Душі своєї».

Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.

Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.