Природа дурощів

Італійський історик-економіст Карло Чіполла дуже ґрунтовно підійшов до питання про природу дурощів. Довгі роки досліджень привели вченого до того, що він сформулював п’ять універсальних законів, які працюють в будь-якому суспільстві. Виявилося, що дурощі самі собою набагато небезпечніші, ніж ми звикли про них думати.

Перший закон дурощів

Людина завжди недооцінює кількість дурнів, які її оточують. Як би ви не оцінювали людей, ви постійно будете стикатися з такими ситуаціями:

• людина, яка завжди має розумний та раціональний вигляд, виявляється неймовірним дурнем;

• дурні весь час з’являються в найнесподіваніших місцях у найбільш невідповідний час, щоб зруйнувати ваші плани.

Другий закон дурощів

Імовірність того, що людина є дурнем, не залежить від інших її якостей. Освіта не має нічого спільного з ймовірністю наявності певної кількості дурнів в суспільстві.

Ідею, яку висловлює Другий закон, складно сприйняти, але численні експерименти підтверджують її залізобетонну правоту.

Висновки з Другого закону лякають: де б ви не були чи в британському вищому колі, чи в Полінезії, де ви подружилися з місцевими мисливцями за головами, чи в монастирі, чи в казино в оточенні продажних жінок, — вам всюди доведеться стикатися з такою ж кількістю дурнів, які (Перший закон) завжди будуть перевищувати ваші очікування.

Третій закон дурощів

Дурень — це людина, чиї дії ведуть до втрат для іншої людини або групи людей і водночас не приносять користі самому суб’єкту або навіть шкодять йому. 

Неважко уявити масштаби шкоди, якої здатні завдати дурні, що опинилися в управлінських органах та володіють політичними і соціальними повноваженнями. Але окремо варто уточнити, що саме робить дурня небезпечним.

Дурні небезпечні тому, що раціональні люди не можуть уявити логіку їхньої поведінки. Розумна людина здатна зрозуміти логіку бандита, бо бандит раціональний — він хоче отримати більше благ. Бандит передбачуваний, тому проти нього можна вибудувати захист.

Спрогнозувати дії дурня неможливо, він зашкодить вам без причини, без мети, без плану, в найбільш несподіваному місці, в найбільш невідповідний час. У вас немає засобів передбачити, коли дурень завдасть вам удар.

У конфронтації з дурнем розумна людина повністю віддає себе на милість дурня, рандомного створіння без зрозумілих правил.

Атака дурня зазвичай застає всіх зненацька. Навіть коли атака стає очевидною, від неї складно захиститися, тому що вона не має раціональної структури.

Четвертий закон дурощів

Недурні завжди недооцінюють руйнівний потенціал дурнів. Зокрема, недурні постійно забувають про те, що мати справу з дурнем в будь-який момент часу, в будь-якому місці і за будь-яких обставин означає здійснювати помилку, яка дорого обійдеться в майбутньому. У присутності дурня люди розслабляються і насолоджуються своєю інтелектуальною перевагою замість того, щоб терміново мобілізуватися і мінімізувати збиток, коли дурень щось викине.

Поширений стереотип: дурень шкодить лише самому собі. Ні. Не потрібно плутати дурнів з безпорадними простаками. Ніколи не вступайте в союз з дурнями, уявляючи, що можете використовувати їх заради своєї вигоди, — якщо ви так зробите, то очевидно, що ви не розумієте природи дурощів.

П’ятий закон дурощів

Дурень — найнебезпечніший тип особистості. Висновок: дурень небезпечніший за бандита. Коли на сцену виходять дурні, то завдають шкоди, не отримуючи вигоди. Блага знищуються, суспільство бідніє. Історія підтверджує, що в будь-який період країна прогресує тоді, коли при владі перебуває достатньо розумних людей, щоб стримувати активних дурнів і не давати їм зруйнувати те, що розумні зробили. У регресуючій країні дурнів при вла-ді так багато, що вся країна котиться під три чорти.

Кінець історії й остання людина…

Френсіс Фукуяма у книзі «Кінець історії і остання людина», опублікованій в 1992 році,   доводить, що тріумф ліберального світопорядку, демократії та капіталістичної економіки є логічним фіналом, після якого подальша еволюція форм державної влади неможлива.

Ліберальна демократія, за Фукуямою, перемогла комунізм і фашизм, стала кінцевою точкою ідеологічного розвитку людства і, кажучи сучасною мовою, найкращою з управлінських практик.

Але в подальшому найзнаменитіший політолог посткомуністичної епохи Френсіс Фукуяма був змушений пояснювати  свій заголовок.

«Я використовував слово «історія» в гегелівському сенсі, маючи на увазі розвиток і модернізацію, — виправдовувався стенфордський професор у своїй книзі «Ідентичність».

Дійсно —  ліберальній демократії ніхто нічого заперечити не міг, але тут почав діяти фактор цивілізації…

Ось як він бачить «останню людину», яка вважає себе вінцем «кінця історії»:

«Обмеженість ліберального погляду на людину стає більш очевидною, якщо розглянути найбільш типовий продукт ліберального суспільства — новий тип особистості, який згодом стали принизливо називати «буржуа»: людину, зашорену власним безпосереднім самозбереженням і матеріальним добробутом, яка цікавиться оточенням лише в тій мірі, в якій це оточення служить засобом досягнення її особистого благополуччя.

Локківська людина не зобов’язана бути натхнена громадськими ідеалами, патріотизмом або благом інших; як припустив Кант, ліберальне суспільство, може складатися з дияволів, лише аби вони були раціональні.

Незрозуміло, навіщо громадяни ліберальної держави, особливо в гоббсівському варіанті, взагалі будуть служити в армії і ризикувати життям на війні.

Бо якщо фундаментальне природне право — це право індивіда на самозбереження, то які можуть бути раціональні підстави в індивіда вмирати за свою країну замість того, щоб втекти з грошима і сім’єю?

Навіть в мирні часи лібералізм Гоббса чи Локка не вказує причин, навіщо найкращим людям суспільства обирати службу суспільству або державі замість приватного життя, присвяченого зароблянню грошей. І незрозуміло, навіщо локківській людині брати активну участь в житті свого суспільства, бути щедрим з бідними або навіть приносити жертви, необхідні для утримання власної сім’ї?».