Бейсбол: біографія народного виду спорту США
Коли спорт стає культом для однієї людини, у цьому немає нічого дивного. Набагато цікавіше, коли конкретний вид спорту стає культовим для цілої держави, причому якщо ця держава — одна з провідних у світі за всіма показниками. Йдеться про Сполучені Штати та бейсбол. За популярністю лише американський футбол може зрівнятися з бейсболом, адже як в одному, так і в іншому виді спорту, своя команда є практично в кожному більш-менш розвиненому місті, а бейсбол узагалі вважається «національним проведенням часу». У більшості американських сімей є м’яч, який можна залишати на газоні, а деякі листівки з фотографіями бейсболістів коштують мільйони доларів.
Історія появи бейсболу оповита завісою історичної пітьми. Одні дослідники вважають, що прадід цієї гри довгий час жив у Франції, інші називають Англію, треті кажуть, що бейсбол — суто американський винахід. Відомо лише, що на початку XIX століття існувала гра «раундерс» — простіша, ніж сучасний бейсбол, але дуже на нього схожа. Кардинальні зміни відбулися в 1845 році, коли Олександр Картрайт, який зібрав у Нью-Йорку свою команду, перейнявся різницею правил гри і вирішив зібрати їх воєдино. Дивно, але більшість правил Картрайта збереглися досі: наприклад, дев’ять гравців в одній команді або чотири бази з 90-футовою відстанню між ними. 19 червня 1846-го відбувся перший матч за новими правилами і, що цікаво, команда Картрайта була розгромлена з рахунком 1:23.
Громадянська війна допомогла розвитку бейсболу країни. Військові, їдучи з фронту, забирали із собою і розповіді товаришів про відмінну гру, створювали у себе на малій батьківщині команди та шукали можливості змагатися одна з одною. Грошей гравцям тоді не платили, тому тогочасний бейсбол можна було вважати аматорським. А перша професійна команда — «Ред Стокінгз» із Цинциннаті — з’явилася 1869 року. Її гравці отримували зарплату, а тому, схоже, зі шкури пхалися заради перемоги, і видатна 84-матчева переможна серія тому підтвердження. Деякі команди захотіли таких же результатів, пішли шляхом професійного бейсболу, і тоді стався розкол на профі та аматорів. А в 1871 році з’явилася перша професійна бейсбольна ліга, яка, трохи змінившись, фактично існує досі.
У 20-ті роки минулого століття бейсбол, як заведено говорити, досяг зрілості. Трансляції матчів почали проводити по радіо, що залучило додаткових уболівальників. Крім того, клас гравців став вищим, з’явилися суперзірки, заради яких народ натовпом валив на стадіони. Та й самі стадіони, втім, також продовжували будуватись у великих і маленьких містах. Бейсбол поступово завойовував популярність і на західному узбережжі США, де густота населення зростала, потреба в розвагах теж, і команди часом просто переїжджали до нового міста, втрачаючи старих шанувальників, зате завойовуючи мільйони нових. 50-ті роки ознаменувалися різким зростанням популярності бейсболу на заході країни. Новий стрибок стався у 70-х, коли стало зрозуміло, що спорт можна перетворити на бізнес. Завданням власників клубів стало залучення до бейсболу великої кількості вболівальників з метою отримання максимального прибутку. Втім, бейсбол у цьому сенсі нічим від інших ліг «великої четвірки» не відрізнявся: у баскетболі, американському футболі та хокеї розпочиналися ті самі процеси. Бейсбол, до речі, поки що залишається одним із найдемократичніших видів спорту: наприклад, ціна на квитки там набагато нижча, ніж в американському футболі чи баскетболі.
Бейсбол у наші дні — популярна гра в США, країнах Латинської Америки та Азії. Як не дивно, але дуже сильні у бейсболі кубинці, які не раз перемагали на Олімпійських іграх. Шанувальники бейсболу, ймовірно, дуже раділи, коли їх улюблений вид спорту у 1992 році був включений до програми Олімпіади, проте після Ігор у Пекіні 2008 року було вирішено виключити бейсбол через недостатній інтерес до спорту. До речі, жіночі команди грали на Іграх у софтбол — спрощений варіант бейсболу, з більш м’яким м’ячем та низькими швидкостями, який особливої любові у європейських уболівальників так і не здобув, а тому разом із бейсболом у 2012 році випав із програми Олімпійських ігор. Географія його поширення, як і бейсболу, дуже обмежена, а міжнародні змагання не користуються у вболівальників такою популярністю, як американська ліга.
До речі, до Європейської конфедерації бейсболу входить 38 країн, розігрується континентальний чемпіонат серед збірних у трьох групах, Кубок Європи серед клубів. Домінують команди з Італії та Нідерландів: лише двічі з 1954 року звання найсильнішої команди континенту завойовували не вони, причому в 1967 році це було обумовлено бойкотом з їхнього боку.
Настав час розповісти, за що вболівальники несуть гроші, приходячи на стадіон. Правила бейсболу настільки об’ємні, що їхній повний опис зайняв би кілька статей, тому коротко торкнемося суті гри. Головне завдання — набрати більше балів, ніж суперники. А щоб набирати очки, необхідно здійснювати пробіжки по базах, розташованих у формі квадрата, водночас команда, що захищається, всіляко в цьому перешкоджає гравцю. Однак перш ніж всі рвонуть зі своїх місць, має бути здійснено подачу і завдано удару по м’ячу. І саме на протистоянні пітчера, що подає, і того, хто відбиває або беттера і заснована вся гра. Завдання того, хто подає, — направити м’яч так, щоб удар суперника вийшов поганим або зовсім не вийшов. Спеціальний суддя стежить за тим, щоб подача йшла в зоні страйку, простіше кажучи, на зручній відстані. Суть у тому, що той, хто б’є, повинен за долі секунди зрозуміти траєкторію польоту м’яча і належним чином відреагувати: м’яч, що летить поза зоною страйку, можна ігнорувати, а пітчеру буде записана помилка, а подачі, що правильно летять, потрібно відбивати.
Після того, як завдано гарного удару, той, хто б’є, а також всі гравці нападаючої команди, що стоять на базах, спрямовуються проти годинникової стрілки до наступної безпечної точки — бази. Якщо ж гравець не встиг добігти до рятівної позначки, перш ніж тим, хто захищається, туди був доставлений м’яч, то він вибуває. Вболівальники зазвичай знаходять задоволення в гармонії спокійних ударів по м’ячу та вибухових пробіжок, коли удар вийшов досить сильним та точним. Найбільш сильні удари, коли м’яч летить за межі ігрового майданчика, дозволяють зробити хоумран або повну пробіжку, тобто той, хто б’є, по колу пробігає всі чотири бази. Хоумран вважається одним із найважливіших досягнень у бейсболі, і більшість іменитих гравців славилися саме своїми потужними ударами та кількістю повних пробіжок.
Одним із найкращих гравців в історії бейсболу вважається Джордж Генрі Рут, який блискуче виступав у 20-ті роки минулого століття. «Малятко» Рут став національним героєм не лише завдяки численним перемогам у національній лізі, а й своєму потужному удару, завдяки якому він встановив рекорд за кількістю хоумранів за сезон — 60.
Роджер Маріс зміг побити цей рекорд лише через 34 роки. Проте позначка у 690 переможних матчів, досягнута Рутом, ймовірно, протримається ще довго. Недарма Джорджа називають найбільшим бейсболістом усіх часів та народів. Однак і в наші дні є браві хлопці, які здатні поборотися з ним за кількістю регалій. Американець Алекс Родрігес має купу титулів «Гравець року», 13 разів брав участь у матчах усіх зірок, тричі ставав найціннішим гравцем ліги, і це ще не повний перелік його заслуг. Тож ще не перевелися відмінні бейсболісти на американській землі.
В Україні теж розвивається бейсбол. Так, наприклад, восени минулого ро-ку українська збірна приїхала до Нью-Йорка і воювала з командою місцевого поліцейського управління у благодійному матчі. Гроші направили на відновлення зруйнованих війною об’єктів та підтримку дитячого спорту, а влітку того ж року бейсбольна збірна України U23, тренери і 12 з 17 гравців якої представляють Кропивницький, достроково вийшла у фінал кваліфікації чемпіонату Європи 2023 року. Змагання відбуваються у словенській Любляні.