Глобальні Мак(а)рони по-китайськи або що очікує на світ?

Мак(а)рони, чи точніше локшина — є свого роду символом сучасного інформаційного поля. У всьому світі, і на зомбованій московії, і в Україні, яка здебільшого не розуміє, що її зомбують тими ж методами, що на московії, і в країнах Заходу, де сила ЗМІ та їхній вплив є ще масштабнішим та страшнішим. Проте перехід такого собі «мак(а)ронного» символізму до геополітики є певною мірою неочікуваним. А перехід вже запущено, незалежно від наших з вами бажань та прагнень.

Візит президента Франції Еммануеля Макрона до Китаю та його інтерв’ю після цього візиту сигналізують всьому світу про те, що відбувається щось грандіозне. Проте для того, щоб зрозуміти, що саме та чого очікувати в подальшому на геополітичній арені, — потрібно добряче замислитись. І насамперед знайти правильну систему координат.

Глобалізація — процес, який прагне знищити національні держави. Вони для глобалізації — чужорідні, становлять загрозу реалізації планів.

Коли ми роздумуємо про кожну країну, то повинні розуміти, що на рівні її політики точиться боротьба між глобалістами-транснаціоналами та націоналістами-консерваторами. Останні — ототожнюють собою національні держави, традиційні цінності.

Європа повинна зменшити свою залежність від США і не втягуватися в конфронтацію між Китаєм і США через Тайвань. Про це заявив президент Франції Еммануель Макрон в інтерв’ю виданню Politico і французьким журналістам під час поїздки до Китаю.

Він сказав, що «найбільший ризик», з яким стикається Європа, полягає в тому, що вона «потрапить у кризи, які не є її кризами, що заважає їй побудувати свою стратегічну автономію». Politico зазначає, що Макрон розвивав «свою улюблену теорію «стратегічної автономії» для Європи, імовірно, на чолі з Францією», яка допоможе їй (Європі) стати «третьою наддержавою». Макрон стверджував, що вже «виграв ідеологічну битву за стратегічну автономію» для Європи.

Президент Франції Еммануель Макрон озвучив, що Європа має краще фінансувати свою оборонну промисловість, розвивати ядерну та відновлювану енергетику і знижувати залежність від долара США, щоб обмежити свою залежність від Сполучених Штатів. Макрон вирушив до Китаю з бізнес-делегацією з 50 осіб, включно з Airbus і виробником атомної енергії EDF, які підписали угоди під час візиту. 

«Європейці не можуть вирішити кризу в Україні; як ми можемо достовірно сказати про Тайвань: “будьте обережні, якщо ви зробите щось не так, ми будемо там”? Якщо ви дійсно хочете посилити напруженість, зробіть це», — сказав він Politico.

Очевидно, що США така позиція Макрона і щодо долара, і щодо Тайваню не подобається. Але це тільки на перший погляд все має такий однозначний вигляд, а насправді все набагато складніше.

За Макроном стоїть все той самий транснаціональний корпоративний капітал, що і за президентом США Джо Байденом. Власне тому «свобода поведінки» президента Франції визначається власне інтересами транснаціоналів-глобалістів. Логічне запитання — чи міг би Еммануель Макрон провадити самостійну політику, яка б пішла на шкоду глобалістам? Відповідь очевидна: НІ. Отже, його заяви щодо «стратегічної автономії для Європи» та «третьої наддержави» є частиною більш масштабної геополітичної гри.

Якою ж є та майбутня Європа, що пропонується Макроном? Щоб відповісти на суть цього запитання потрібно глибше та без рожевих окулярів глянути на Європейський Союз. Якщо максимально спрощувати, що утворений ЄС, куди так вперто заганяють середньостатистичну свідомість українця та саму Україну, є проектом транснаціонального капіталу. Формування ще одного суб’єкта геополітики, який би був сукупністю держав, проте водночас керувався б глобалістами. Що власне і було реалізовано. Державами-лідерами цього новоутворення були Франція та Німеччина, з якими певною мірою старалась конкурувати Велика Британія.

Проте із переходом людства до початку 3-го тисячоліття змінилось дуже багато обставин. І на відміну від влади в Україні, влада у Великій Британії займається стратегічним плануванням, зокрема середньо- та довгостроковим. А тому із приходом консерваторів відбувся так званий Brexit. Важливо в цьому місці добре пам’ятати, що про Brexit писали «українські» активісти-журналісти, щедро фінансовані різними ґрантами. Для тих, хто вже призабув, нагадаю: за виходом Великої Британії із ЄС стирчать «вуха путіна», а Борис Джонсон є мало не «ногою кремля». Свідомо спрощую, але саме такі погляди та настрої вкладались в українські голови. Прийшла повномасштабна війна — і як вам Борис Джонсон? Чому журналістики-активістики так тоді брехали? А хто видає ґранти? Тому вони і зараз брешуть. А потрапивши до Верховної Ради, голосують за розпродаж землі, надр, залишків промисловості, Стамбульську конвенцію, протягують одностаттеві шлюби тощо. Cui prodest — кому вигідно. Хто платить, той і замовляє музику. 

Але повернімось до Макрона і його Європи. У його розумінні (та тих, хто стоїть за ним) «стратегічна автономія» та «третя наддержава» повинна припинити бути сукупністю різних національних держав та народів. Саме тому і говорить він про державу в однині, а не союз. І це якраз чітко відповідає інтересам глобалістів — розмиття кордонів, асиміляція народів, мультикультурність, розмивання всіх цінностей та ідентичностей.  

Наступним хочу звернути увагу читачів на загальний тренд, що панує в Європі. Вибори у різних країнах виграють саме національні та консервативні сили. Це є природною реакцією народів на світову нестабільність, повномасштабну війну України проти московії, яка здатна перерости в гарячу фазу Третьої світової, очікування фінансової кризи тощо. Природна реакція — об’єднатись зі своїми, озброїтись, підготуватись для того, щоб вижити, зберегти себе. Народи відчувають це на тонко матеріальному ментальному рівні. Дуже знаковим у цьому контексті став прихід Джорджі Мелоні до влади в Італії. Яку разом із партнерами частина українських ЗМІ, як і Бориса Джонсона раніше, назвали «друзями путіна». 

Фінська лівацька прем’єрка покидає посаду — на зміну їй приходять націонал-консерватори, яких українські ЗМІ називають «популістами».

Частину європейських націонал-консерваторів називають «ультраправими», «фашистами», «це все путін» тощо. Усе національне та консервативне має бути наперед затавроване, щоб, не дай Боже, його не почали масово підтримувати люди.

Макрон розуміє, що ця його каденція — остання. Далі на перших ролях він перебувати не зможе. Саме тому і чітко йде всупереч волі французів та реалізовує «пенсійну рихворму». І саме тому розпочинає процес формування «третьої наддержави» в межах ЄС. 

Початок покладено. Проте для його реалізації самих лише прагнень Макрона та сили транснаціонального капіталу недостатньо. Повинні бути певні умови, в яких у мешканців ЄС з’явиться бажання та готовність йти цим шляхом. 

Ми не знаємо всіх передумов і точно не можемо знати закулісних домовленостей. Проте смію висловити певне припущення щодо сприятливих обставин для плану Макрона. Потрібна криза або сукупність криз. Перше — фінансова криза, друге — війна, третє — якісь хит-рі гібридні форми поєднань 1-го та 2-го. Фінансова криза — явище, яке за певних обставин досить легко може бути спровоковане. Насправді ситуація із крахом SVB — банку силіконової долини та подальшим падінням криптовалют, того ж швейцарського банку Credit Suisse та його поглинання банком USB — лише видимі частини айсберга.

Війна в Україні вже триває. Проте вона ще не торкнулась Європи в потрібній мірі, за винятком цін на енергоносії та перерозподіл енергоринку.  Саме Україна є, до речі, ключовим пазлом до перерозподілу впливу на ЄС. 

Збільшення масштабу війни в Україні, застосування путіном ядерної зброї, військовий конфлікт московії чи Білорусі із країнами Балтії, початок військових дій на Балканах — Сербії проти Косово, Туреччини проти Греції тощо. І, само собою, — Тайвань. Саме тому Макрон окремо виділяє Тайвань. Адже там сходяться дві наддержави — Китай та США.  

У цьому місці доречно зробити акцент і щодо відносин Україна — НАТО. Північноатлантичний союз нам був критично необхідний ДО нападу московії. Поки триває війна — нас туди не приймуть. А після завершення війни — чи потрібно нам буде туди вступати — хтозна. Уявіть собі, що наша війна закінчилась, ми вступили в НАТО і почались військові дії на Тайвані… 

Як би там не було, але вже зараз ми можемо стверджувати, що навіть видимих (проявлених) та легко можливих передумов для спрямування мешканців ЄС в потрібному Макрону напрямку — більше, ніж достатньо. Проте щось мені підказує, що найближчим часом на нас чекатимуть ще якісь новини. Крім того, мені особисто дуже не хотілося б, щоб Макрону таки вдалось «переламати через коліно» французів своєю пенсійною реформою. І я думаю, що ми ще точно побачимо велике загострення вуличних протестів. 

Візит Макрона із величезною бізнес-делегацією в Китай показує нам ще одну дуже важливу обставину. Безпосередню участь Китаю на чолі із Сі Цзіньпіном в цьому. Фактично йдеться про певні закулісні «договорняки» між Китаєм, який перебуває в конфронтації з США, та глобалістами. Цікавим і важливим тут буде зазначити, що якась певна поразка США одночасно може бути і перемогою глобалістів, що стоять за нинішнім прези-дентом США. Отака геополітична шизофренія панує в світі. Глобальні Мак(а)рони покитайськи.