Геостратегічне планування для України
Україна нині нагадує шматок пластиліну, з якого можна виліпити будь-що. Все залежить від бачення, розуміння і волі того, хто візьметься за це. У нас на очах сформувалася в державі унікальна ситуація, яка ще мало ким усвідомлена. Її унікальність полягає в тому, що об’єктивні чинники суспільного розвитку лише продовжують розм’якшувати український «пластилін», нічого натомість не виліплюючи з нього і не пропонуючи ніяких шляхів вирішення існуючих проблем державотворення. Якщо процес продовжиться і далі, то нас можна буде просто «зливати» з однієї місткості до іншої. Геостратегічна доля вперто відмовляється «ліпити» щось із України, віддаючи це до рук майбутнього її правителя, який матиме політичну волю на кардинальні зміни. І, звичайно ж, володітиме розумінням геостратегії України. Дуже схоже на те, що об’єктивне, даруйте за тавтологію, об’єктивно лише завжди створює умови для появи і прояву суб’єктивного, руками якого невблаганна доля і розігрує виставу «історії з географією».
Майбутньому українському «скульпторові» у спадок від нинішнього часу, образно кажучи, дістанеться не шматок граніту, який треба обробляти відбійним молотком, а м’який пластилін, який можна формувати пальцями. Суб’єктивний чинник у нашій політиці й економіці буде невпинно зростати. До цього варто підготуватися вже зараз. Тому нині необхідно заснувати в уряді посаду віце-прем’єра зі стратегічного планування, визначення геостратегічних проблем, експертних висновків, прогнозування і проектів, який би з групою експертів розробляв і пропонував для втілення в життя десятки і сотні «заморожених» в Україні стратегічних проектів, залучаючи до їх реалізації інвестиції з усього світу.
Україна нині є геостратегічно унікальною державою ще й тому, що саме в її царині існує найбільша у світі кількість «заморожених», відкладених, відтермінованих проектів як загальнодержавного, так і європейського та світового масштабів. І тут немає ніякого перебільшення. Справа не лише в тому, що Україна має найбільшу в Європі площу, найкращі у світі природні умови для життя і господарської діяльності людини, найбільші в цій частині світу ресурси для розвитку держави. У світі, напевно, немає іншої такої держави, яка би протягом останніх 30 років практично не розвивалася. Цікаво прослідкувати статистичні дані, які впродовж всього періоду незалежності нашої держави вказують на те, що Україна з кожним роком втрачала свої позиції в соціально-економічному рейтингу європейських країн, аж поки не опинилася на останньому місці. Тобто, відносно до інших держав Європи і світу, Україна всі ці роки деградувала. Останньою країною, яка обігнала нашу державу, стала Молдова.
Так виникла, здавалося б, парадоксальна ситуація: країна, яка має найкращі об’єктивні умови для соціально-економічного розвитку і найродючішу у світі землю поступилася навіть скелястій Албанії з площею як адміністративна область України. Це говорить про те, що причини кризи у нас мають не об’єктивний, а суб’єктивний характер. Вони полягають в нездатності нації висунути зі свого кола національного лідера, який би нарешті почав реалізовувати відкладені проекти розвитку держави, спираючись на наявні ресурси, працересурсний потенціал нації, яка вимушена нині розбудовувати практично всі держави Європи і світу. Всі, крім своєї держави. Українські заробітчани, не знаходячи роботи вдома через «замороженість» проектів її розвитку, вже нині перетворилися на планетарне явище.
У наш час для початку розробки і реалізації геостратегічних проектів виникла у світі просто ідеальна ситуація. Гроші «причаїлися», брак геостратегічних проектів у світі величезний. МВФ вже вимушений виділяти сотні мільярдів доларів фактично лише на проїдання. Навіть Японія виявилася нездатною запропонувати жодного проекту, так як цілком реально всі з них уже давно не лише «розморожені», але й реалізовані. Країна вимушена педалювати проблему повернення їй захоплених росією територій так як на нинішній її території вже реалізовані практично всі проекти розвитку. В такій же ситуації опинилися і без перебільшення всі інші високорозвинені країни світу. На власних теренах вони не можуть знайти жодного проекту, навіть «середньої руки». У них навіть дороги прокладено до кожного поля. Брак ідей і проектів такий, що європейські консолідовані банки готові виділяти (і виділяють) сотні мільйонів доларів на реконструкцію українських доріг.
У нас волею долі виникла грандіозна, але поки що неусвідомлена геостратегічна перевага. Величезні кошти застигли в очікуванні старту України. Хто першим почне інвестувати «розморожувані» українські геостратегічні проекти, отримає величезну перевагу. Дай Боже, щоб у нас з’явилося розуміння того, що ми зараз маємо очевидну абсолютну і відносну перевагу перед іншими, навіть найрозвиненішими країнами, яка полягає в можливості стартувати на найновішому науково-технічному і технологічному рівнях. Усе старе в нас настільки амортизоване і відстале, не лише матеріальне, але й духовне (на побутовому рівні), що вже не піддається ремонту і має бути просто демонтоване для вивільнення життєвого простору для реалізації нових новітніх проектів.
У цьому сенсі нинішня Україна нагадує Японію та Німеччину після Другої світової війни. Вся економіка була зруйнована і вимушена розвиватися практично з нуля. Всі суспільні ідеї розвитку цих держав виявилися ілюзорними, потерпіли повний крах і треба було шукати нові напрямки національного розвитку. Національне приниження від поразки у війні було величезним. Іноземні аналітики прогнозували комплексний крах і навіть зникнення цих держав із політичної мапи світу. Тим дивовижнішим стало «економічне диво» в цих країнах в 60-х роках ХХ ст. Цьому сприяв план Маршалла, який був спрямований не лише на економічне, але й ширше на геостратегічне відродження Німеччини і Японії. Таке ж геостратегічне планування потрібне й для України. Воно необхідне не лише нашій державі, яка вже призвичаїлася жити в умовах поступової соціальної та економічної деградації, а насамперед Європі, а також США та Китаю. Останні два світові лідери хоча і дуже повільно, але починають усвідомлювати геостратегічне значення нашої держави. Про росію окрема мова. Ця країна дуже давно якщо не усвідомила, то як безпосередня сусідка відчула вплив геополітичного поля України на європейській «шахівниці». Звідси і всі ці ексцеси з намаганням в той чи інший спосіб прив’язати нашу країну і націю до себе. Агресія росії та її війна проти України в 2022 р. це ще раз підтвердили.
Здавалося б, така держава як Україна, яка постійно деградує на фоні бурхливого розвитку інших країн, не мала б нікого цікавити. Але парадоксальним чином вона постійно перебуває в полі уваги супердержав світу. У багатьох експертів викликає подив те, що за статистикою, в росії на постійній основі протягом останніх років здійснювалося і здійснюється обговорення не внутрішніх проблем, як в інших державах світу, а проблем в Україні і навколо неї. На намагання зруйнувати державний організм нашої держави, дискредитацію її в очах європейської і світової спільноти, блокування геостратегічних проектів її розвитку виділяються і витрачаються сотні мільярдів доларів. Саме через це не реалізуються проекти розвитку територій у самій росії.
Унікальність геостратегічного положення України у світі починають все більше розуміти і в США. Якщо раніше там вважали, що головною «кухнею геополітичної погоди» світу є Близький Схід, де «варяться» страви для майбутньої світобудови, то нині ситуація кардинально змінюється. США пішли з Афганістану, де витратили понад 1 трильйон доларів (!). Водночас не була вирішена жодна з геостратегічних проблем цієї країни. Важко навіть собі уявити, на що перетворилася б Україна, якби ці гроші США вклали під власним контролем у її соціально-економічний розвиток. Водночас ця найпотужніша держава світу не отримала б репутаційні й економічні втрати, як у випадку з Афганістаном, а мала б у Євразії потужного союзника, назавжди вдячного за допомогу в скрутний час.
Усе більше уваги починає концентрувати на Україні і Китай. Після того, як Україна стала незалежною державою, КНР відкрила у Києві непропорційно велике посольство. Вони очікували бурхливого розвитку нашої країни на наявних величезних ресурсах і її перетворення на провідну державу Європи. Крім того, в Китаї виявили, що основні стратегічні галузі СРСР були сконцентровані саме в Україні і саме українська нація дала світові освоєння космічного простору і її генієм було закладене ракетобудування (Кондратюк, Корольов, Глушко, Янгель, Челомей, Лозино-Лозинський, Люлька тощо). Там зрозуміли те, що донині не розуміє багато хто в Україні: Україна не росія і українці не росіяни. Відкриттям для китайців стало те, що стрімкого соціально-економічного розвитку України за прикладом самого Китаю, Південної Кореї, Японії, Німеччини тощо в нашій державі не відбулося. Після цього в Китаї змінили тактику і, зрозумівши, що причини такого явища не в об’єктивному, а в суб’єктивному почали намагатися просто закупити в Україні стратегічні заводи (Південмаш, «Мотор Січ», «Хартрон», літакобудівний «Антонов», харківський танкобудівний тощо), отримати доступ до відповідних технологій, побудувати в Китаї містечка і вивезти туди українських інженерів і робітників, щоб вони навчили китайських спеціалістів виробляти ракети, авіаційні двигуни, літаки, танки тощо.
Цікавим тут є й те, що розуміння китайцями істини, що Україна не росія, призвело до того, що КНР купує в росії сировину (ліс, руду, вугілля тощо), а від України цій країні потрібні технології в стратегічних галузях господарства. Насамперед, враховуючи промислову спеціалізацію Китаю, йому потрібне виробництво найбільших у світі транспортних літаків АН-225 «Мрія», «Руслан» і «Антей». При всій своїй технічній та економічній величі ця друга (а може вже й перша) за економічним розвитком у світі держава так і не спромоглася самостійно спроектувати і виготовити такі літаки і мотори до них. Китайці зрозуміли, що всі балачки про те, що всі ці літаки виготовили в СРСР, а не в Україні і не українцями розбиваються об той факт, що всі 30 років незалежності саме Україна утримує ці літаки в робочому стані, а в росії їх просто не здатні не те що виробляти, а навіть обслуговувати.
Виник навіть конфлікт між США і Китаєм через необдуманий український контракт на продаж Китаю заводу «Мотор Січ». У США дуже стурбувалися, що їхній головний конкурент на світовій арені отримає передові українські технології виготовлення авіаційних і не тільки двигунів. Тому цей проект був заблокований. Світ нині потребує все більше унікальних українських літаків-велетнів для швидкого міжконтинентального перекидання масових і понадгабаритних вантажів. Особливо це стосується ґаджетів та енергетичного обладнання. Водночас Україна отримує значні репутаційні досягнення, коли тисячі людей у різних країнах і на різних материках збираються подивитися на українського гіганта «Мрію», який черговий раз «перекинув» понадгабаритний вантаж до тієї чи іншої держави. Наприклад, приліт «Мрії» до Перту (Австралія) зібрав в аеропорту понад 50 тис. глядачів. І не випадково під час війни з Україною ледь не перше, що зробила росія, так це знищила українську «Мрію».
Китай міг би вкласти гроші у виробництво другого літака АН-225 «Мрія», але хоче, щоб цей літак було виготовлено не в Україні, а в Китаї. Тому останній йде на значні логістичні втрати, тримаючи якомога далі інтригу. Китайці чекають, поки Україна не витримає і запропонує їм випуск «Мрій», «Русланів» і «Антеїв» на китайських заводах. І це вже б трапилося давно, якби не протидія США. Останні вже домоглися того, щоб було зупинено виробництво пожежних «Анів», які Україна продавала деяким латиноамериканським країнам. Розроблені українськими інженерами для гасіння пожеж і польотів низько над землею, вони виявилися ідеальними для перевезення наркотиків із Південної Америки і Мексики до США. Прикордонні радари просто не могли їх виявляти.
То чи обмежується геостратегія України перебуванням її у трикутнику геостратегічних інтересів США, Китаю і росії? Чи не звертають на неї свої погляди інші держави, які теж поступово усвідомлюють значення України як своєрідного «Пупа Землі», території, де сконцентровані всі основні ключі до вирішення глобальних і регіональних конфліктів сучасності? Звичайно, що ні. Просто на наших очах все більшу увагу Україні починають приділяти Туреччина і Велика Британія. Туреччина вже активно допомагає нашій державі в її геостратегічному протистоянні з росією. Все активніше включається в цей процес і Велика Британія, яка вже сформувала спеціальний підрозділ, що готовий вирушити в Україну, якщо росія почне новий етап війни.
Яка ж геостратегія України у ХХІ ст. як мета нашої держави на політичній мапі Європи і світу? Свого часу наш Вчитель і Пророк Тарас Шевченко запитував в українців: «один у одного питаєм, нащо нас мати привела, чи для добра, чи то для зла, нащо живем, чого бажаєм, і не дознавшись помираєм, і покидаємо діла...». Геостратегія держави не оперує такими категоріями як добро і зло. Місія держави на політичній мапі світу є об’єктивною річчю і не залежить від нашого бажання щось робити чи ні. Геостратегічна доля розмістила Україну й українців на «коридорній» ділянці світу. Щоб ми не намагалися робити невідповідно власній місії, воно не буде реалізоване. Тому велике значення має усвідомлення нацією і її провідниками геостратегії держави.
Читайте також: Геополітичний простір України: зовнішній і внутрішній вимір
Українська нація в цьому сенсі надзвичайно неосвічена і продовжує послуговуватися міфами і відвертою брехнею імперських держав, які придумали для нас «нашу» історію. У школах і ВНЗ продовжують викладати історію нашої держави і нації на основі повністю сфальсифікованих і переписаних «першоджерел». Реальні ж історичні першоджерела або знищені, або ж зберігаються в спецсховищах росії і є засекреченими. У цьому зв’язку, для подолання геополітичної і геостратегічної неписьменності українців необхідно в Новій українській школі (НУШ) у 12 класі ввести обов’язкове вивчення предмету «Політична географія». Саме в ньому і потрібно, хоча б на найпростішому рівні, ознайомити вже дорослих учнів із основними поняттями геополітики та геостратегії України.
Українці мають нарешті довідатися про те, чому нині відбувається 8 відродження України за останні 8 тис. років на одній і тій же території. Скільки років Києву. Чи була Україна частиною Римської імперії. Чому на козацьких могилах в Одесі стоять хрести лицарів Мальтійського ордену. Скільки років Змійовим валам, хто їх спорудив і навіщо. Яке значення Українського кристалічного щита в долі України і української нації. Чому територія не лише утримує на собі всі нерухомі і рухомі об’єкти і суб’єкти, але й передає їм власні особливості і властивості тощо. Інакше українці і далі, за Тарасом Шевченком, залишатимуться братами незрячими, гречкосіями.
Незнищенність України впродовж останніх 8 тис. років, її періодичне відродження на одній і тій же території має об’єктивний характер. В основі етнічної території українців є унікальна геологічна структура нашої планети – Український кристалічний щит. Це та частина планети, де мільярди років тому, на розпеченій Землі, виникла перша чорна пляма. В ній і була законсервована нездоланна сила молодої Землі. Нині це металогенна провінція зі значним випромінюванням радіоактивних речовин. Саме це випромінювання і призводило до мутацій в людях, які тут мешкали. Вони виявлялися в періодичному зростанні в масі населення критичної кількості пасіонаріїв, виникненні державотворчої потуги і відповідно формуванні чергового прояву української державності.
Українська геостратегічна місія на тій ділянці земної поверхні у ХХІ ст., яку вона займає нині, полягає в руйнуванні «Імперії зла», тобто росії. Ця місія є об’єктивною і не залежить від нашого чи чийогось бажання чи небажання. Інші держави, наприклад, США, Китай, Туреччина, Велика Британія тощо можуть нам в цьому допомагати чи заважати. Через це ми можемо реалізувати власну місію або раніше, або пізніше, але не можемо відмовитися від неї з тих чи інших причин. Це не від нас залежить. Як не залежить і від інших країн, зокрема росії.
У нинішній ситуації суб’єктивно найбільше зацікавлені в реалізації Україною власної геостратегічної місії є Китай, США і Японія. Після розпаду росії саме вони отримають основні територіальні надбання. Китай, Японія і Україна найбільш посиляться на теренах Євразії. США вже нині необхідно думати про те, як дипломатичними методами розділити Далекий Схід і Сибір з Китаєм і Японією, щоб не допустити надто великого посилення Китаю. Фактично це вже відбувається нині де-факто. Тому США вигідний якнайшвидший розподіл росії ще до того, як КНР остаточно закріпиться в Сибіру і на Далекому Сході, що нині відбувається дуже швидкими темпами.
Українські етнічні території, які нині розташовані у росії, самі звернуться до України з проханням про входження до її складу. У них об’єктивно просто не буде іншого виходу, бо вони опиняться під тиском ісламського світу. Відбудеться чергове переформатування політичної мапи світу. Це вже постійно відбувалося в минулому, відбуватиметься і в майбутньому. У ХІХ ст. на політичній мапі нашої планети було 50 держав. Потім їхня кількість зросла до 100, 150. Нині їх близько 200. Не треба бути пророком, щоб зрозуміти – завтра їх буде 250. Причина такого процесу цілком об’єктивна і полягає в тому, що всі великі за площею держави у ХХІ ст. приречені на розпад. І це відбудеться не через якісь підступи деструктивних сил, а тому що з кожним роком території країн стають все складнішими. На них виникає все більша кількість об’єктів і суб’єктів. Через це з’являються зростаючі складнощі з раціональним і ефективним управлінням цими територіями. Тому нині найбагатшими державами світу є не великі за площею, а малі і навіть карликові.
Геостратегічне планування в Україні на ХХІ ст. має базуватися на врахуванні об’єктивно неминучого розпаду росії. Просторово-територіальна неспроможність цієї держави вже нині проявляється доволі чітко. Наприкінці 2021 р. почалися перебої в забезпеченні продуктами харчування і промисловими товарами у віддалених регіонах цієї країни. Ця криза почала поширюватися і на інші частини росії. Керувати цією найбільшою за площею державою світу з одного центру стає все проблематичніше. Війна з Україною і санкції незмірно загострила ці проблеми. У США цю проблему вирішили, надавши окремим штатам значну автономію у вирішенні місцевих соціально-економічних проблем. Центральна федеральна влада втручається лише тоді, коли місцева не може впоратися з якимись масштабними катастрофами. В росії, яка складається з національних республік, де кожна нація мешкає на власній етнічній території, такий підхід неможливий. Національні республіки одразу почнуть проголошувати незалежність від Москви.
У такий спосіб росія у ХХІ ст. опиниться між Сцилою і Харибдою. У будь-якому напрямку розвитку вона приречена на розпад. Надання більшої автономії національним республікам призведе до її розпаду, а ненадання управлінських прав меншим територіям спровокує катастрофічну неефективність економіки, а за ним і невідворотний розпад держави. Звідси висновок, що фатальна неминучість розпаду росії нестиме для України як вирішення її геостратегічних проблем, так і виникнення нових загроз. Зникне головний і непримиренний геостратегічний конкурент України, який грає з нами на одному і тому ж геополітичному полі. Стиснута віками життєвими обставинами українська геостратегічна «пружина» одразу розпростається. Ми повернемо власні етнічні території. Водночас, коли поряд із твоїм домом руйнується багатоповерхівка, уламки полетять і на твоє подвір’я. Тому вже нині необхідно планувати, передбачати, вживати заходів, що робити з мільйонами біженців, які неминуче намагатимуться проникнути на нашу територію і дестабілізувати нашу державу.
Ми живемо нині в час грандіозних змін у світосистемі. Нічого нового тут немає. Такі зміни відбуваються постійно. Були вони в минулому, будуть і в майбутньому. Цікавим і не до кінця дослідженим є той факт, що кризові процеси і явища у світосистемі супроводжуються кліматичними змінами і пандеміями. Не є винятком і сучасна криза. Наростає не лише військова загроза і хаос в економіці світу, але й поглиблюються процеси глобального потепління і регіональних змін клімату, які носять все більш різноспрямований характер. Не справдилися і сподівання на швидке закінчення пандемії Ковід-19. Виникають все нові штами вірусу, зростають витрати світової економіки на подолання погодних катаклізмів, країни «закриваються», що вносить обмеження в процеси глобалізації економіки тощо.
Кризові явища у світі набули тотального характеру і торкнулися всіх сфер буття. Водночас відбувається моделювання вирішення глобальних і регіональних проблем на прикладі окремих країн і регіонів. Наприклад, криза з «біженцями» на кордоні Білорусі з ЄС (Польщею, Литвою) змінила уявлення про шляхи її подолання. Створення союзної держави росії і Білорусі лише поглибило кризові процеси в обох державах. Зміни у світі і Європі прискорюють власні темпи. Агресія росії проти України вже не залишила часу на подальше зволікання з розробкою геостратегічних планів розвитку на ХХІ ст.