Ринок і монополії. Битва теорій

Це, мабуть, є доволі контроверсійна тема з циклу розглянутих мною і присвячених питанням економіки. До цього я намагався позначити першооснови і структурувати сутності, які визначають економіку як явище. У цій статті, не зраджуючи своєму підходу в пізнанні сутностей, фігурують деякі теоретичні міркування чи навіть припущення за допомогою філософування. Можна собі також її уявити, як з’єднувальну ланку між пізнанням сутностей і практичним аспектом економіки, без ігнорування принципів цілісності і тяглості в суспільно-економічних процесах.

Сам термін «ринок», його значення, в українському суспільстві потребує реабілітації. Із початку суверенності України корисність цього явища для розвитку економіки і держави в цілому по інерції не визнавалася владою. Далі можновладці вирішили, що цим терміном можна виправдовувати несправедливість при приватизації і почали голосно кричати про ринок, на ділі перетасовуючи монополії. Чи таке можливо, щоб антагоністичні явища підміняли одне іншого? Можливо, якщо розум людей не розрізняє сутностей. Такий стан розуму називається синкретизмом. Передумовою його виникнення є низька сума знань, а ще гірше квазізнання, на які розум людини покликається.   Але ж так не буває, щоб всі громадяни масово помилялися. І тут на допомогу зловмисникам, які хочуть маніпулювати людьми, приходять ЗМІ, які в руках умілих маніпуляторів роблять з нас дурнів за наші ж гроші. Наслідком стали злидні і розруха, слабке громадянське суспільство, слабка суб’єктність держави, війна, втрата територій і ще більша розруха. Я відстоюю думку, що успішність суспільства і держави починається з університетів, які дають громадянам правдиві знання, в тому числі і щодо ринкових відносин. Але для цього в університетах повинні читати предмети викладачі з відповідним рівнем і якістю знань! Звідкіля ці викладачі можуть взятися, коли в суспільстві, з якого і вони походять, царюють квазізнання? Такі замкнуті кола розриваються поверненням суспільства до умов, в яких ринкові відносини формувалися. Умови ці існують за природними законами і здебільшого достатньо підглянути їх на не складних прикладах, що оточують нас в повсякденному житті, щоб відкрити ці природні закони. А от для того, щоб ці умови стали непорушною нормою життя в складних економічних процесах, потрібна політична воля і законодавча ініціатива. На превеликий жаль, відхиленнями від природності суспільно-економічних процесів і ринкових відносин зокрема страждає сьогодні не лише Україна. Якщо на початку суверенності України і відходу від командної економіки відхилення від ринкових відносин викликалися нашим соціалістичним минулим, то в теперішні  дні ці відхилення базуються на псевдо ліберальній теорії «вільного ринку». Я не буду тут вдаватися до порівняльного аналізу ліберальної і псевдоліберальної теорій, а обмежуся лише висновком: все, що суперечить законам природи, приймає форму псевдо. Навіть сам термін «вільний ринок» є безглуздим, бо немає відповідей ні на питання від чого він вільний, ні чим забезпечується ця вільність, ні що таке тоді невільний ринок? Тому рекомендую уникати цього терміну щоб не переносити його безглуздість на феномен ринку. А те, що псевдоліберали намагаються протягти під цим терміном, а саме викрадення національних багатств України й інших, економічно слабких держав, долається зовсім іншими методами, без шкоди ринковим відносинам. Присвятивши цей абзац стислому викладу, чим не є ринок, перейду до пояснення суті цього явища.

Австрійський економіст Фрідріх Гаєк відкрив природне явище, що полягає в циркуляції в суспільстві розсіяної інформації. Ця інформація є вкрай важливою для ефективного розвитку суспільства й економіки зокрема. Зібрати її і подати в зручному для розуміння та оперування нею вигляді людство вчилося віками. Розсіяність цієї інформації полягає не тільки і не стільки в часі і просторі, як найбільше у не явному її вигляді. Тому часто збагнути її можна лише постфактум якоїсь події. Зберігається ця інформація у найрізноманітніших формах, які узагальнено можна назвати культурою (досвід, звичаї, артефакти). Важливість значення збору і представлення розсіяної інформації зростала по мірі індустріалізації економіки і поглиблення розподілу праці. В економічній царині механізм збору, подачі й аналізу розсіяної інформації і є ринком. Головним інструментом ринку є біржа, тобто місце, час і правила оперування інформацією. Отже, ми з’ясували перші ознаки ринку, незалежно від того, в якій формі він представлений: ринок оперує інформацією. Ця інформація дозволяє будь-кому робити висновки про нескінчений перелік ознак, рис, стану, ресурсів, потреб, можливостей, переваг чи недоліків,   корисність чи некорисність намірів абсолютно незнайомих їм людей. Ринок можна уявити собі як гігантський котел, в якому завдяки коло-сальній енергії синтезу іде плавлення різної інформації. 

Чи може феномен ринку існувати за будь-яких умов? Ні, не може! Йому потрібні певні, природні умови, за яких він формувався і які він здатний вдосконалювати. Відсутність цих базових природних умов веде до згортання ринкових відносин і створення псевдо ринку. Що це за базові умови? Найперше, це достатня міра багатовимірної свободи, що виражається правом на приватну власність, вільну ініціативу, правильне оподаткування, демократичний політичний устрій, що не лише декларує право, а й дає реальну можливість впливати на політичну владу, вільні і прозорі ЗМІ, здатні бути на сторожі правдивості інформації, довіра суспільства до державних інституцій і т. д. По-друге, це гарантія і забезпечення законами держави рівних прав і можливостей для всіх суб’єктів ринкових відносин. Лише такі умови дозволяють створення середовища, в якому ефективно функціонує підприємницька ініціатива, що забезпечує отримання високої доданої вартості. 

Наступним в розумінні суті ринку є  питання: а як особа в цьому нескінченому лавинному потоці інформації може отримати саме ту, яка їй потрібна, не заглиблюючись у всю зібрану суму розсіяної інформації? Це відбувається в результаті так званого процесу конденсування інформації — у вигляді цін. Отже, результатом функціонування ринку є справедлива обґрунтована ціна. Справедливість та обґрунтованість забезпечуються не чиєюсь волею чи сваволею, а природним походженням розсіяної інформації і природністю самого процесу її конденсування. Хоча на біржу на Wall Street не їдуть ешелони товарів, як на базар у Сорочинцях, суть ринку залишається та сама: збір розсіяної інформації, оперування нею і встановлення справедливої ціни. Щоб спростувати вислів, що ринок може все вирішити, очевидно, потрібно поставити питання, а що не може вирішити ринок? Ринок не може вирішувати соціальні питання. Це не його функція. Але ринок прекрасно справляється з тим, щоб соціальних питань, що потребують «ручного» вирішення, було якнайменше, а ті питання, які все ж виникають, було чим і за рахунок чого вирішувати. І це його величезна цінність, бо без нього соціальність, проголошена в 1-й статті Конституції України, є малореальною обіцянкою.  

Ринкові відносини є життєво необхідними для капіталістичного устрою економіки, де має місце принцип капіталізації праці. І на цьому фоні діаметрально протилежним за своє суттю є соціалістичний економічний устрій, заснований на централізованому управлінні економікою, за якого праця громадян соціалізується, зливається в общак (даруйте за сленг). На той общак, як мухи на мед, летять всі види трутнів суспільства. Потрібно також звернути увагу, що на відміну від капіталізму, який утворювався стихійно, тобто під дією зовнішніх природних чинників і розвивається еволюційним шляхом, соціалізм вигаданий хворою людською уявою. Він впроваджувався насильницькими методами й економічно спирається на створені ним же монополії з метою централізованого управління економікою. Зрозуміло, що при соціалізмі немає ринку з його біржовими інструментами, а що ж відбувається з розсіяною інформацією? Звичайно, що вона як така нікуди не дівається, але викривляється, перетворюється в дезінформацію, як на суспільно-економічному рівні, так і на рівні державної статистики, під опосередкованою дією тих же насильницьких методів, які знищують багатовимірну свободу, демократію, сковують підприємницьку ініціативу і вилучають в общак непомірно велику частину результатів праці громадян, обіцяючи за все і за всіх подбати. До того ж, соціалізм не має механізму збору розсіяної інформації. Ніяка статистична звітність і ніякі адміністративні відомства не здатні замінити собою ринок і видавати інформацію у вигляді справедливої ціни. До чого це приводить — людству  уже добре відомо.  

Вказавши на приватну власність, як на одну з ознак і умов ринкових відносин, не потрібно вважати, що це повинно бути абсолютом. Фанатизм в будь-яких проявах не благословляється. Отже, слід розуміти, що наявність ринку не вимагає тотальної приватної власності за наявності всіх інших ознак багатовимірної свободи та умов існування рику. Окрім того, приватна власність може, а інколи і повинна мати певні специфічні обмеження чи запобіжники. Насамперед це стосується природних багатств на території держави, підприємств оборонної промисловості. До цього переліку можна також долучити і деякі галузі економіки, в яких приватна власність не є ефективною або вигідною, але ці галузі є вкрай необхідними з точки зору екології чи соціальних потреб. Але все ж, таких галузей потрібно намагатися уникати. У сучасних, високорозвинених капіталістичних країнах, з вкоріненими в економіці принципами ринку, цілком ефективно функціонують підприємства і навіть цілі галузі економіки, що перебувають у державній власності. Цю обставину намагаються використовувати прихильники соціалізму з метою пропаганди переваг централізованого принципу управління економікою. Але державна власність при забезпеченні умов існування ринку це не те саме, що соціалістичний економічний устрій. Так само як високі соціальні стандарти в скандинавських країнах не дають підстав вважати, що в Швеції соціалізм. Скоріше навпаки: високі соціальні стандарти є можливі завдяки ринку і капіталізму.