Про фінансовий геноцид Українського народу
Постійне зубожіння та вимирання населення, масовий виїзд українців за кордон у пошуках роботи, яка б забезпечувала задоволення основних життєвих потреб (доступні продукти, житло, тепло, ліки тощо) їх та їхні родини, які залишились в Україні, — це ті довоєнні реалії, про які дещо забулося на тлі повномасштабного московитського вторгнення. Проте проблеми нікуди не зникли, зворотно — війна їх примножила, хоча й тимчасово відсунула на задній план.
Процеси фінансово закабалення, а відтак і знищення Українського народу, були започатковані з моменту розвалу СРСР. Про один із аспектів цих паралельних і взаємопов’язаних процесів — так звану «приватизацію» — розповіла Ольга Яремків у своїй праці «Обкрадена Україна». Завдяки всеохопній шахрайській схемі масової приватизації з’явилися нові власники багатьох державних підприємств, серед яких не лише всім відомі олігархи, а й політики. Наприклад, міський голова Львова Садовий — один із вигодонабувачів обміну кольорових типографських папірців, емітованих «інвестиційною компанією» «Галицькі інвестиції», на майнові сертифікати довірливих галичан.
Ваш покірний слуга ще 16 листопада 2013 року у статті «Як у нас вкрали Національний банк» проаналізував і довів на підставі Закону України «Про Національний банк України», що НБУ не належить державі Україна, і де-факто є філією та складовою частиною наскрізь спекулятивної світової фінансової системи. Про спекулятивність останньої — це вже не конспірологічні тези, а думка поважних світових аналітиків з Римського клубу, проголошена в їхній доповіді під назвою «Come On! Капіталізм, недалекоглядність, населення і руйнування планети».
Мабуть, найбільш послідовним елементом фінансового геноциду українців став так званий «ринок землі», який продовжує функціонувати й під час війни. З одного боку землю, тобто національне багатство Українського народу, забирають московити, з іншого — її розпродують слуги глобального олігархату, якими де-факто виявилися всі наші парламентарі — ті, що проголосували за відкриття так званого ринку землі, і ті, хто начебто як, наприклад, партія путінського кума, виступав проти — це було недбало зрежисоване бридке шоу.
Але поки «Великий Голод» лише шкірить зуби, спостерігаючи за позбавленням українців сільськогосподарської продукції, «Холод» уже стукає в двері наших домівок цінами на газ. Присвятивши цій темі публікацію «Газовий геноцид, або чи повинні українці взимку замерзати?» від 28.07.2022, хочеться її дещо доповнити.
Отже, згаданою в цій публікації Постановою Кабінету Міністрів № 758 було затверджено «Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)». Першочергова ціль Положення: «створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції, та з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації».
Згідно п.12 Положення:
«Роздрібні ціни на природний газ для побутових споживачів та релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) розраховуються за такою формулою:
Цр = (Цопт+Вп+Тт+Тр) × Кпдв (гривень за 1000 куб. метрів)».
Цопт — це ціна імпортованого природного газу на німецькому газовому хабі (NCG) плюс витати на транспортування (Тт+Тр) та регульована максимальна торгова націнка (Вп) і плюс ПДВ (Кпдв).
Кому ліньки вникати в формули, поясню на хлопський розум: поки пересічний українець не почне платити за газ ціну еквівалентну «імпортованому газу», доти МВФ триматиме наших казнокрадів за горлянку, шантажуючи їх ненаданням чергово траншу на проїдання та погашення вже наявних боргів. І те, що нам через війну обіцяють відстрочку від «ринкових цін» на український газ, який належить нам за Конституцією — це лише відтермінування. Зрештою, чиновники «Нафтогазу», славні своїми захмарними зарплатами, вже попередили про зменшення температури в наших оселях цієї зими на 4 градуси.
Простіше: нас продали з газового рабства московського у газове рабство транснаціональних корпорацій. Разом із землею. Але на цьому не зупинилися.
Дорозпродаж країни анонсовано з вересня. Тут у списку, зокрема, комбінати хлібопродуктів та спиртові заводи. Хоча проведення великої приватизації начебто зараз не планується, вона лише відкладена. Ще у березні 2021 року в першому читанні прийнято Закон України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», яким насправді передбачено, що у 100% на нинішній день державних підприємствах частка держави становитиме лише 50% плюс одна акція.
За такою схемою раніше «корпоратизували» «Укрнафту», що дало можливість Коломойському «доїти» начебто державне підприємство, як власне. Насправді все просто — керує не держава, а Спостережна рада, в яку, за домовленістю з державними чиновниками, власники інших 50% мінус одна акція делегують своїх представників, отримуючи в такий спосіб контроль над підприємством. Тобто насправді йдеться про завуальовану приватизацію у приватних інтересах.
Власне у такий нехитрий спосіб під брендом «не підлягають приватизації», запланували передати у приватні руки:
Акціонерне товариство «Націо-
нальна акціонерна компанія «Нафтогаз України»;
Акціонерне товариство «Українська залізниця»;
Акціонерне товариство «Укрпошта»;
Державна акціонерна холдингова компанія «Артем» (виробник авіаційних керованих ракет класу «повітря-повітря», автоматизованих комплексів для підготовки і технічного обслуговування авіаційних керованих засобів ураження, протитанкових керованих ракет, а також приладів та обладнання для авіаційних літальних апаратів);
Відкрите акціонерне товариство «Феодосійська суднобудівна компанія «Море» (основна продукція — судна на підводни крилах і повітряній подушці; після анексії Криму — унітарне підприємство «Судостроительный завод «Море»);
Публічне акціонерне товариство «Завод «Фіолент» (найбільший виробник електроінструменту в Україні та Східній Європі, після анексії Криму працює як акціонерне товариство за російським законодавством);
Публічне акціонерне товариство «Науково-виробниче об’єднання «Київський завод автоматики» (виробництво зброї та військової техніки).
Тобто, крім двох кримських заводів (цікаво, чи знайдуться на них покупці?) йдеться про потенційно вельми прибуткових монополістів у своїх галузях, що сьогодні виплачують величезні заробітні плати своїм керівникам і членам Наглядових рад, які сьогодні фактично здійснюють «передпродажну підготовку» цих підприємств.
До переліку господарських товариств та об’єднань, у статутних капіталах яких частка корпоративних прав, що належать державі, становить 100 відсотків, державних комерційних та казенних підприємств, що не підлягають приватизації (як таких, що забезпечують національну безпеку — енергетичну незалежність) увійшли:
Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»;
Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго»;
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»;
Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (один із 28 уранодобувних центрів світу, найбільший у Європі — інтегрується у структуру «Енергоатому»).
Не варто тішитися. Тут усе ще в процесі. Так, у новому статуті «Енергоатома», затвердженому 31.07.2020 року, вже передбачено Наглядову раду (сьогодні цей орган в особі різних, переважно закордонних спеціалістів, і здійснює передпродажну підготовку великих державних компаній). Керівництво ДП «НАЕК «Енергоатом» противилося цьому процесу, водночас керівник компанії Петро Котін заявляв, що рішення Міністерства енергетики про оголошення конкурсного відбору кандидатів на чотири вакантні посади незалежних членів наглядової ради «Енергоатома» є неприпустимим, деструктивним та неможливим для реалізації. Проте це не означає, що пересічний українець отримуватиме вигоду від цих державних підприємств, оскільки всі вони або контролюються через політиків нашими олігархами, або з них зиск отримують самі політики.
Але до чого тут приватизація та фінансовий геноцид?
Десять років тому швейцарський математик Джеймс Глатфельдер дослідив, що світову економіку контролюють приблизно 1 000 «акціонерів», серед яких десь зо 150 чоловік «ключових фігур». У вже згаданій доповіді Римського клубу чітко сказано:
«… У наші дні в торгівлі домінують великі глобальні корпорації [читай — 150 ключових осіб, — авт.]. Сьогоднішні ринки географічно покривають весь світ, тоді як моральні принципи та законодавчі обмеження зазвичай застосовуються лише до конкретного народу та культури. Це призводить до виникнення феномену економічної глобалізації, де ринки (здебільшого ринки капіталу [читай — гроші, якими розпоряджаються 150 ключових фігур, — авт.]) можуть спонукати законодавців скоригувати законодавство…».
Також у доповіді зазначено: «СОТ, Світовий банк та МВФ почали проповідувати євангелії глобалізації, що на додачу до вільної торгівлі означає вільний рух капіталу у міжнародних масштабах…» СОТ, Світовий банк та МВФ самі собі суперечать, прислуговуючи інтересам транснаціональних корпорацій та їхній політиці офшорного виробництва в гонитві за дешевими трудовими ресурсами, та при цьому хибно іменуючи це «вільною торгівлею».
Відтак, поєднаймо кілька факторів:
Війна спустошує Україну, а на відновлення зруйнованого ворогом, згідно з анонсованим нашим Урядом планом відновлення України, потрібно $750 млрд. Звісно, що ці кошти просто так ніхто не дасть. Більше того, не відомо, коли і як закінчиться війна, тобто наскільки глибокою та всеохопною буде наша фінансова залежність.
Практика (а ніщо не вказує на зміну чинної в країні охлократичної системи, а відтак економічних процесів) показує, що всі реформи в державі вигідні лише вузькому колу людей.
Загальне зубожіння лише посилюється і кошти заробітчан, на яких насправді трималась останнім часом економіка країни, вже не спроможні вирішити створені війною проблеми.
Після анонсованої приватизації в Україні практично не залишиться державного майна (до війни його частка не перевищувала 12%), а відтак держава стає неспроможною самостійно забезпечувати соціальний захист своїх громадян.
Економіка та банківська система повністю перейдуть під контроль іноземних корпорацій, а Україна стане просто елементом глобального ринку. При цьому більшість її населення залишиться за межею бідності та/або повністю залежатиме від доброї волі нових «власників» країни, які прийдуть на зміну «доморощеним» олігархам.
Загроза «голоду» та «холоду» через банальну неспроможність оплачувати вартість енергоресурсів і купувати необхідні для повноцінного функціонування організму продукти харчування, а також нестача коштів на ліки — це вже нинішні українські реалії, особливо серед соціально незахищених категорій населення.
На думку автора, описані процеси не є випадковими, отже є підстави говорити про цілеспрямовані дії з метою повного або часткового знищення фінансової самодостатності Українського народу, що відповідає поняттю «фінансовий геноцид».