Диявол ховається в деталях... економічних теорій

Звичайному читачеві доведеться вирішити, чи він хоче простих відповідей на свої запитання, чи корисних: у цьому, як і в решті економічних питань, він не може мати одразу обидва типи відповідей.

Йозеф Алоїз Шумпетер,
австро-американський економіст, 1932 р.

 Повномасштабна війна поставила перед українцями ще більше викликів та завдань. Чи точніше — яскравіше проявила ті, які українці воліли не помічати, сховавшись у внутрішню або зовнішню еміграцію. Одними із ключових викликів є економічні. Політика — концентрована економіка. І від цього ми нікуди не дінемось. Тому я вирішив заново опублікувати деякі свої статті на економічну тематику, розширювати та поглиблювати її. Тож пропоную Вашій увазі свою статтю 2021 року, із деякими уточненнями та виправленнями.  

Споживацтво веде людство до загибелі. Війна творців і браконьєрів розгортається з усе більшою силою. Саме споживацький спосіб мислення та існування є одним із найстрашніших явищ, першопричина якого лежить на рівні економіки. Диявол ховається в деталях економічних теорій, інколи навіть за надзвичайно красивими вивісками, гаслами про рівність всіх людей, боротьбу зі світовою нерівністю, допомогу бідним країнам (від якої бідні стають ще біднішими, чомусь?) тощо. Однією з першопричин споживацтва є, безумовно, лихварство. Лихварство, до речі, було забороненим у всіх релігіях світу свого часу. Мабуть, що не просто так. Джозеф Стігліц, нобелівський лауреат з економіки та колишній голова групи економічних радників президента США Білла Клінтона, писав, що економіка, в якій понад 50 відсотків ВВП припадає на так званий ринок фінансових паперів, викривлена та приречена до кризи.

З моменту, коли гроші перестали бути засобом для обміну товарами, а самі стали товаром, — відбулось багато негативних явищ. Але в цій статті я вестиму мову не про те, а про більш прикладні речі.

Економічні теорії, що використовуються розвинутими країнами та транснаціональними фінансовими корпораціями можна поділити на дві великі групи — «для себе» і «на експорт». Водночас економічна риторика в публічному дискурсі та інформаційному полі — майже повністю йде саме на експорт. Адже теорія — це, звичайно, добре, але «їсти хочеться завжди», а це означає, що якщо теорія не підтверджується позитивними практичними результатами, то немає жодного сенсу та потреби її дотримуватись. З іншого боку — експортуючи певну економічну риторику, можна породжувати нові форми колоніалізму, більш сучасні, гуманно-ліберастичні, наївно-хитрі. Пишу про це підкреслено негативно, адже доля мого українського народу, його життя, добробут, численність, життєвий простір, освіта, культура, медицина і т. д., ми зазнали нищівного удару з боку саме такої «економічної теорії». Удару дуже потуж-но вивіреного, продуманого, наслідки якого ми досі відчуваємо. Руйнування економіки України та викрадення національних багатств були передумовами для того, щоб московська армія могла здійснити повномасштабний напад.

Ідея «прихватизації» та тези щодо «неефективності держави» вже настільки доведені до абсурду в Україні, що державних підприємств у нас менше 8-ми відсотків, в той час, як у Франції близько 30, а в країнах Скандинавії — ще більше. Чи інший приклад — державна власність на землю — Україна, після антиконституційних законів неукраїнця Зеленського, не залишила собі державної землі, в той час, як в США — найбільшій ринковій економіці світу — близько 60 відсотків сільськогосподарської землі у державній власності, а в Ізраїлі — 100 відсотків. Але куди тим Штатам чи Ізраїлю до України в плані економічного розвитку,еге ж? 

При чому багато людей, наслухавшись телевізора та псевдоекспертів, продовжують тиражувати абсолютно ворожі економічні тези. Ще й інколи використовуючи ярлики з розряду «лівацтва» на противагу здоровому економічному глузду в питанні власності на національне багатство та його раціонального використання.  

В основі цих негативних явищ лежить так звана теорія вільного ринку. Це ціла система світоглядної міфології, яка має велику кількість постулатів та принципів, розібратись у яких пересічній «непосвяченій» людині практично неможливо, якщо без сторонньої допомоги намагатися це зробити. І тут як тут — величезна кількість таких «сторонніх помічників» — всяких радників різних чиновників, експертів «благодійників» з Міжнародного валютного фонду, істот, що мають диплом про закінчення якихось «трускавецьких» чи іноземних курсів, публічно називають себе дебілами, але водночас призначаються міністрами економіки України. В останньому випадку йшлося про Тимофія Милованова, який мав одне завдання — запустити розпродаж української землі танадр. Запустив і пішов у відставку. Аналогічно до прем’єр-міністра Гончарука, який у колі колег по Кабміну зізнавався, що взагалі не розбирається в економіці, але в ЗМІ йому створювали образ такого собі економічного експерта-технократа, який вживає в спілкуванні багато «розумних термінів», чим, власне, приховує свою безграмотність і недолугість.

Але повернемось до самої економічної теорії. Сучасна віра в «ринок» є повним аналогом віри в доброту якогось завжди присутнього божества. В межах цієї віри просувають постулат, що гармонія є природним станом економіки суспільства, якщо економіці «не заважати». Чи точніше не заважати «невидимій руці ринку», за Адамом Смітом.

Сама теорія торгівлі датована 1817 роком. Її автором є Давід Рікардо і саме вона стала стрижнем нашого світового економічного устрою. І незважаючи на те, що вільна торгівля в багатьох країнах світу призвела до зубожіння людей, західні уряди та експерти досі наполягають на ній і нав’язують її країнам третього світу, до яких, на жаль, зараз відноситься і Україна. Точніше не так — саме завдяки цій теорії Україна стала країною третього світу!

Якщо ми проаналізуємо сучасну економічну науку, то побачимо ідеологічну лінію, яку можна провести від фізіократів у Франції, через Адама Сміта та Давіда Рікардо і аж до сучасних підручників економіки. І саме такий історичний аналіз дуже важливий. І зараз я поясню чому.

Погляди так званих фізіократів, яких в університетських підручниках називають практично «засновниками» економіки, насправді ніколи не реалізовувались. Ба більше, практично всі видатні європейські інтелектуали того часу виступали непримиренно проти фізіократів: починаючи з французів Вольтера та Дідро, закінчуючи італійським абатом Гальяні та шотландцем Девідом Юмом. І от погляди фізіократів еволюціонують та допрацьовуються Адамом Смітом з його «невидимою рукою ринку» та Давидом Рікардо з «природним станом гармонії, внаслідок вільної торгівлі». Що цікаво — певна частина французьких революціонерів отримувала фінансування від певних впливових груп в Англії, звідки власне «експортувались» й економічні погляди Сміта та Рікардо. Що може бути не просто збігом, адже нам зараз також «експортують» шкідливі погляди та тези. До речі, саме теорія Рікардо вперше створила аргументацію захисту колоніалізму з моральних позицій! Можливо, саме заради цього ця теорія і створювалась.

Теоретично розбити ворожу теорію торгівлі та вільного ринку також необхідно тому, що саме вона лежить в основі як сучасних правих політичних поглядів, так і лівих. Політика — концентрована економіка. І тому скільки б праві не боролись із лівими, за умови підтримки хибної економічної платформи «вільного ринку» результати завжди будуть сумними! Це, до речі, один із тих елементів, глибини розуміння яких критично бракує українським патріотам.

Наведу цікавий приклад. У сучасній економіці та політиці, починаючи з часів так званої Холодної війни, Карл Маркс та Авраам Лінкольн займають позиції на протилежних краях політичних ідеологій. Маркс представляє лівих із потужною плановою державною економікою, Лінкольн — правих із свободою та ринками. Але свого часу і Лінкольн, і Маркс були на тій самій стороні економічних поглядів! Вони обоє критикували англійську економічну теорію, яка не зважала на роль виробництва (основне джерело доданої вартості!), вільну торгівлю, яку над-то рано накидають тій чи іншій країні, і рабство. І хоча зараз їх для нас змальовують антагоністами, але вони не просто дружно спілкувались між собою (їхнє листування збережене), а Карл Маркс впродовж 11 років (з 1851-го до 1862-го) ще й вів щотижневу колонку в Лінкольновій газеті New York Daily Tribune — головній газеті Республіканської партії! Ми не можемо стверджувати, що вони були однодумцями на 100 відсотків, але зокрема в тому, що багаті країни створюють індустріалізацію та технологічні зміни — вони точно погоджувались! 

При побудові економічної складової ідеології Україноцентризму ми повинні докопуватись саме до таких глибин, вести пошуки та дискурс на цьому рівні. Ворожі та/або шкідливі ідеологічні тези в політиці та економіці повинні нещадно аргументовано відкидатись. Адже ніхто, крім самих українців, не зацікавлений у побудові сильної заможної України. Природним станом у відносинах між народами та державами є конкуренція, в межах якої вигідно зробити «конкурента» ресурсом, щоб забирати у нього сировину: надра, землю, талановитих людей (як би цинічно це не звучало — саме так працює глобалізований світ). Україну зробили об’єктом, ресурсом, щоб це змінити нам спочатку потрібно стати суб’єктом — господарем на своїй землі. Тоді ми від статусу «ресурсу» повернемось до «конкурента». І лише ставши конкурентними, ми зможемо згодом бути справжніми партнерами із розвинутими країнами. Про цю гірку правду потрібно говорити без прикрас, адже міжнародна політика щодо України, принаймні з часу відкритого нападу московії в 2014 році, це чітко підтверджує. 

До появи теорії торгівлі Рікардо найкращою економічною  стратегією вважалось «прагнення дорівнятись» до розвинутих країн. Ця стратегія лежить в основі більш давнього та менш абстрактного Іншого канону економічної теорії, який забезпечував провідні принципи економічної політики, коли теперішні багаті країни здійснювали свій перехід від бідності до багатства. Частково про це я вже писав у статті «Чому українці збирають полуницю в Польщі за 1000 євро в місяць, а не вирощують в себе вдома?» — в контексті створення високої доданої вартості. Але це лише один із багатьох фрагментів, що необхідні нам, щоб зробити Україну багатою. Йозеф Шумпетер, чия цитата стоїть у епіграфі до цієї статті та якого Джозеф Стігліц вважає одним із найвидатніших світових економістів, є одним з ідеологів Іншого канону. Детальніше про це ми говоритимемо у наступних статтях.

Україноцентризм повинен зробити Україну багатою. І для цього ми маємо добре зрозуміти причини американського та європейського процвітання, а отже — вивчити політику людей, які створювали багатство своїх країн. Саме створювали — довгою системною кропіткою працею, адже багатство країн не є природним результатом дії смітівсько-рікардівських законів.

Політика Архітекторів-Будівничих-Зодчих багатих країн повністю відрізняється від риторики їхніх «забудькуватих» наступників. Особливо добре це повинні засвоїти ті, хто в майбутньому для України виконуватиме роль таких «Великих Каменярів», згадуючи Івана Франка…

Попри всі руйнування України впродовж років незалежності, попри катастрофу і лихо, принесене московською ордою, Україна зараз має колосальний потенціал. У нас вільне поле для будівництва будь-чого. Нового. Кращого. Інноваційнішого. При наявності величезних та подекуди унікальних ресурсних багатств. Додайте сюди таланти української нації. А якщо подолати неорганізованість українців та додати чіткий проектний менеджмент Архітекторів Українського Державотворення…