Козацький Присуд

«Землю не слід продавати назавжди, Бо Моя земля: ви поселенці Мене!»

Так сказав Господь і Бог. 

(Біблія Лев. 25:23)

Допоки будете дрімати, брати українці, так і землю рідну можете проспати! І розбудять вас чужинці, так як колись ординці, і скажуть, що ви не просто раби, а що ви вже живі мерці... І створять вони такі умови, що вам лиш одне лишиться: повимирати, як ті мамонти...

Прошу зауважити браття, може, не кожен із вас знає, що таке Козацький Присуд, а повинні знати, тому що недаремно співається, що ми браття козацького роду.

Козацький Присуд — це землі, які споконвіку повинні належати козакам. І ми повинні пам’ятати, що ці землі освячені кров’ю козацькою і ні за які земні блага не віддавати різним зайдам нашої священної землі. А до чого може призвести порушення цього святого заповіту, ви зрозумієте з подальшого.

Україні пророкують сценарій розвитку Аргентини, де під час кризи рівень девальвації національної валюти склав 70%. Такий прогноз оприлюднила експерт Карін Бержер — представник французької компанії Euler Hermes, що є однією із лідерів на ринку страхування кредитних ризиків. Її коментар надрукувало французьке видання Kapital, повідомляє «Німецька хвиля». На думку Бержер, першими усі наслідки кризи відчують ті держави, які є залежними від зовнішнього капіталу. До таких, на думку експерта, належить, зокрема, Україна, де є ризик надзвичайного послаблення економіки. У найближчому ж майбутньому, вважає експерт, мультинаціональні компанії заморозять там більшість проектів — і все це виведе з рівноваги платіжний баланс та посилить ризик сильного знецінення національної валюти. Вірогідним сценарієм розвитку подій є «аргентинський», деу 2001 році песо знецінився на 70% і це унеможливило економічне зростання протягом кількох років. Тому треба особливо прислухатись до голосу людини, яка чудом Божим вижила серед Аргентинського пекла. Він так само, як багато його співвітчизників, не чекав, що в одну мить все може так змінитися.

«Це сталося майже через рік після грудневої кризи 2001 року. Це був курс соціальних досліджень, і викладач розповідав про різні види соціальної піраміди. У нас навіть були підручники з тими жорстокими пірамідами! Перша піраміда роз’яснювала суспільство країн першого світу.

Піраміда з двома горизонтальними лініями, розділяючись зверху (високого соціального класу), всередині (середнього класу), і в нижній частині піраміди (бідний клас населення). Викладач пояснив, що в середині піраміди, середній клас, виступає як подушка між багатими і бідними, піклуючись про соціальну напруженість. Ця піраміда мала великий середній розділ — це була піраміда країн першого світу. Друга піраміда показала комуністичне суспільство. Там стрілки з нижчого і середнього класу намагалися досягти верхнього, але відскакували від лінії. Тоді ми перегорнули сторінку і побачили третю піраміду. На ній стрілки із середнього класу вели в нижчий, клас бідних. «Що це?» — запитали деякі з нас. Викладач поглянув на нас із сумом і відповів: «Це наша країна, що звалилася в прірву, країна, яка перетворюється на країну третього світу, де майже немає середнього класу, один величезний нижчий клас і дуже невеликий, дуже багатий, вищий клас».

«Що це за стрілки, які йдуть від середини до нижньої частини піраміди?» — запитав хтось. — «Це середній клас, що перетворився на бідних. Ви бачите, доходів від середнього класу не достатньо для того, щоб і далі функціонувати, як середній клас. Деякі з верхнього класу падають в середній клас, але переважна більшість середнього класу перетворюються на бідних», — сказав викладач.

Через декілька місяців ми побачили, що все сказане викладачем виявилося правдою. Переломним моментом стало, коли журналістка розмовляла з маленькою дівчинкою 8 або 9 років. Репортер поставив звичайне питання, які ставлять дітям, — ким вона хоче бути, коли виросте? Дівчинка, розплакавшись, сказала, що вона ніким не хоче бути і її це не хвилює. Тоді її запитали: «Чому вона плаче?» Вона відповіла, що плаче, тому що голодна і декілька днів нічого не їла. Жахливо бачити голодуючих дітей, я думаю усі ми бачили фотографії вмираючих від голоду людей, але що можна сказати, коли ти бачиш дітей, які не десь в іншій країні і не в минулому столітті, а тут поруч з вами, якіговорять на вашій мові, з вашим акцентом, у вашій країні, — це просто вбиває. Чому ж таке могло статися з нашою країною, адже після Другої світової війни Аргентина практично годувала Європу, вона була відома в Європі як «житниця світу». Великої рогатої худоби і пшениці було стільки, що можна було прогодувати нашу країну й інший континент. Так що ж сталося? Чому так багато людей в своїй країні не мають необхідного для життя. Хіба не та сама земля. Так, країна залишилася тією ж країною, яку називали житницею світу, але дещо змінилося. Декілька великих, мультинаціональних корпорацій, таких як Бенеттон, купили сотні тисяч акрів природних ресурсів. Я не знаю, скільки точно, але я пам’ятаю, що засоби масової інформації почали говорити про збереження суверенітету країни, який виявився під загрозою через це масове придбання землі, так що ви можете уявити, як багато акрів було куплено. Та пройшло небагато часу і засоби масової інформації загадковим чином залишили цю тему. (Смертельне танго: аргентинський досвід виживання)».

Невже це нам нічого не нагадує? Хіба не наша держава має катастрофічну зовнішню заборгованість? Хіба це не Україна через все нові і нові зовнішні запозичення і кредити стала заручницею МВФ (Міжнародного Валютного Фонду)? Хіба не чули ми, що наша земля скоро стане не наша?

Характерно, що саме наприкінці 2001 року в МВФ було створено нову систему штучного банкрутства незалежних країн. Слід нагадати, що Аргентина ще на початку 2001 року намагалася продати свої борги приватному кредитору, але МВФ вдалося призупинити цей процес. Щоб не вийшло, як з Перу, — адже МВФ було вигідно, щоб Аргентина оголосила дефолт, — при цьому її борг МВФ зріс приблизно на 80 відсотків. Характерна реакція президента США Дж. Буша молодшого на економічну кризу в Аргентині — найбільшу за період його перебування в Білому домі — це приклад нового, загрозливого підходу до такого різновиду національно-економічного банкрутства країни. Якщо у 90-ті роки адміністрація Б. Клінтона, бодай хоч декларативно підтримувала країни, які потрапляли в економічну кризу, — Таїланд, Індонезію, Південну Корею, росію, то акценти щодо надання банкрутам фінансової допомоги в адміністрації Дж. Буша були розставлені вже іншим чином: якщо це вигідно США, тоді фінансова допомога буде надаватися, а якщо ні — пробачте (фінансова допомога іншим країнам була одним із пріоритетів передвиборної політики Буша).

Отже, аргентинська криза — це відпрацювання нової політики щодо контролю за цією країною як з боку МВФ, так і з боку США. Аргентина просто виявилася найбільш придатною та «вигідною» у той час для демонстрування Сполученими Штатами і МВФ своїх нових підходів до керівництва світовою фінансовою системою.

Для розуміння обставин та специфічних умов аргентинської кризи, можливостей та шляхів її подолання багатий матеріал дає аналіз процесів у світовому господарстві. Нині можна констатувати, що останніми роками у світі відбуваються суттєві зміни у перерозподілі праці. Нові вимоги зумовили необхідність виходу на наступні щаблі технологічного прогресу. Зрештою, відбулися значні зміни у розстановці сил на «верхньому технологічному рівні», небачено зросла на ньому напруженість, а гостроту цим процесам надає світова економічна криза, у смугу якої входить дедалі більше країн. Деякі з них змінили свій торговельний статус, оскільки поміняли своїх основних іноземних постачальників та споживачів. Такі обставини, з одного боку, відволікли частину ресурсів Заходу на конкурентну боротьбу з новими технологічними і торговельними звитяжцями. З іншого боку, погіршення міжнародної кон’юнктури, за спонукання США, змусило впливові країни посилити свою ідеологічну (через медіа-імперії), фінансову (через МВФ, СБ) і торговельну (через СОТ) активність, щоб виправити ситуацію за рахунок країн «нижнього технологічного рівня».

Це «виправлення», наскільки можна судити з того, що відбувається в Аргентині, полягає у наступному:

1. «Кинувши» Аргентину в технологічному плані, Захід «зненацька» призупинив надання ослабленій країні і фінансових кредитів, змусив її здійснити величезну девальвацію і фактично зобов’язав знизити життєвий рівень населення (через подорожчання імпорту). Це зниження, на наш погляд, необхідне Заходу, аби ефективніше спонукати Аргентину активізувати видобуток місцевих корисних копалин (за участю місцевої робочої сили, що здешевіла), які перероблятимуться здебільшого на місці.

2. «Аргентинський сценарій», як і переважна більшість здійснюваних за останній час західними корпоративними транснаціональними колами інших сценаріїв, мав «домашню заготовку»: за два місяці до заворушень в Аргентині МВФ прийняв документацію про порядок банкрутства країн. Напевно, доречно буде нагадати те, про що я і раніше доводив до відома читачів: в 2002 році професура Массачусетського Технологічного Інституту (один із мозгових центрів Нового Світового Порядку) розробила програму повного знищення Аргентини як самостійної країни. 30 квітня 2002 року в друці з’явилася цинічна заява: «Аргентина — банкрот економічно, політично та соціально. Всі структури не функціонують, соціальні зв’язки порушені, влада скомпроментована. Оскільки нинішнє національне керівництво держави не змогло вивести країну з кризи, то воно повинне відмовитись від суверенітету у всіх фінансових питаннях».

Ось що було рекомендовано, радше примушено до виконання від наднаціональних структур:

1) Допуск іноземних інститутів до детального контролю та нагляду за бюджетними витратами, друком грошей і податковим адмініструванням;

2) Відмова від суверенітету в грошовій і бюджетній політиці, в області регулювання та управління активами на 5 років.

3) Контроль над грошовою політикою повинна взяти рада, яка сформована з представників іноземних центробанків;

4) Нові песо (національна валюта Аргентини) не повинні друкуватися на аргентинській землі;

5) Також повинні бути допущені іноземні громадяни для контролю за бюджетом і розподілом коштів з центру по провінціях.

6) Масштабна приватизація всієї інфраструктури іноземним капіталом, а також дерегуляція всієї оптової, та роздрібної торгівлі під контролем закордонних представників.

Втрата фінансового суверенітету фактично означає втрату суверенітету державного. Тоді нам в один момент скажуть, що земля уже не є власність України, а це стане прямий крок в прірву. Подальший сценарій стане ще ясніший. Може статися широкомасштабна приватизація закордонними корпораціями всього, що належало державі. Для іноземної конкуренції відкриються такі сфери, як охорона здоров’я, освіта, та багато чого іншого. За західними мірками, все повинно приносити прибуток, а якщо зубожілі українці не зможуть платити за газ, електрику і навіть за воду, тоді нові власники зроблять нам евтаназію, звичайно, без нашої згоди, бо згідно з їхньою «мораллю»: бідний може жити доти, допоки потрібне його життя дляматеріального блага вибранців, що вважають себе політичною та духовною елітою людства, і які один раз, поклонившись мамоні-дияволу, усі свої сили тепер докладають на служіння йому та реалізації його заповітної мрії — встановлення над людством і світом глобальної влади месії-антихриста.

За реалізації в Україні схожих до аргентинського сценаріїв, дуже швидко може статися так, що і все те, що зараз належить нашим місцевим органам влади — водопостачання, каналізації, дороги і все комунальне господарство перейдуть у руки закордонних компаній. Що це принесе десяткам мільйонів українців передбачити нескладно — їхня доля стане повністю залежна від тих, хто планує скорочення споживачів на планеті Земля, задля блага одного золотого мільярду вибраної еліти. Думаю, що деякі наші політики-бізнесмени прекрасно все це знають і заздалегідь ведуть переговори з представниками світових владних інституцій, щоб зрадою власного народу забезпечити собі тепленькі місця в новому світовому порядку.

Читаючи ці слова, хтось подумає, що автор навмисно критикує Новий Світовий Порядок, протиставляючи йому альтернативу — путінську рф. Проте хто так подумав, глибоко помиляється. Не треба тішитись ілюзіями. Сучасна путінська рф не є альтернативою Заходу. Сьогодні не існує православної росії. Є жалюгідна імітація, підміна... За своєю внутрішньою суттю вона так і лишилася богоборницькою, совітською. Ба більше, вона є продовженням того самого згубного НовогоСвітового Порядку, його глобалізаційної та антинаціональної політики. Відмінність лише у змаганні, у конкурентному протистоянні між кремлемта Вашингтоном чи Брюсселем за першість у новому перерозподілі сфер впливу у світі, за лідерство у Новому Світовому Порядку. Спроба газового та енергетичного закабаління України з боку кремля, нищення путінським режимом української газотранспортної системи при партнерській допомозі країн Євросоюзу є лише одним із заздалегідь продуманих планів позбавлення України незалежності у новій глобальній системі світопорядку. 

Українська політика і українська економіка нарешті мають стати самодостатніми та національно центричними, зорієнтованими на самих себе, на власні національні потреби. Україна не повинна укріплювати чужі економіки за рахунок нищення власної. Адже через таку недолугу політику наших продажних можновладців знищується не тільки держава, але й майбутнє всіх наступних українських поколінь. І це їм доведеться понести жорстоку розплату за необачність та продажність сьогоднішньої псевдоукраїнської псевдоеліти.

Повинен тут трохи сказати про пророцтво старця Антонія, який пройшовши совітські табори за православну віру і незрадливість старожитніх переконань, заздалегідь попередив нас про те, до чого він не дожив, але що він ясно бачив прозорливим поглядом. Багато зі сказаного покійним старцем вже збулося. Він передбачав 11 вересня 2001 року і ще багато чого, що відбудеться в світі, але для нас важливе те, що відноситься до нашої країни. Перед ним відкрились понівечені міста, без світла, води і опалення. Стихійні безпорядки, суцільні вбивства і пограбування. Безпорадні міські жителі будуть шукати допомоги в селах, але село кожного незнайомця буде сприймати, як ворога. Вижити зможуть тільки сильні в вірі і дусі люди, яких ця біда не зробить зачерствілими недолюдками, а піднесе до ангельських висот через любов до Бога і так само до ближнього. Ось коли як ніколи стануть реальними слова Господа і Бога нашого Ісуса Христа:

«Не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф.4:4).

Може, хтось і скаже, що це все песимістичні вигадки, то нехай прочитає пережите аргентинцем: «Оскільки ціни на продовольство піднялисяблизько 200%-300%, люди були вимушені скорочувати витрати на всьому чому могли, щоб тільки купити їжу. Деякі полювали на птахів або їли безпритульних собак і кішок, інші голодували. Брак продовольства або неможливість набути його, призводило до безладів і мародерства. Я провів багато часу без електрики. Відразу після кризи в 2001 році половина країни залишалася без електрики протягом багатьох днів. Буенос-Айрес був однією великою темною могилою. Люди застрягли в ліфтах, їжа гнила, лікарні, у яких є запас палива для генераторів всього на декілька годин, нічим не могли допомогти, хворі вмирали масово. Без електрики дні стають набагато коротшими. Злочинність також зростає з настанням темряви, так що доводиться щоразу, виходячи з будинку, носити ліхтарик в одній руці і пістолет в іншій» (Смертельне танго: аргентинський досвід виживання).

Також хочу зауважити на твори нині покійного, але вічно живого перед Богом, нашого талановитого письменника і вченого Миколи Руденка.

У 1963 році, коли він роздумував над п’ятьма хлібинами, якими Ісус Христос нагодував п’ять тисяч людей, його осяяло світло Господнє і було явлено откровення Боже. Він точно прорік падіння Радянської системи і головні причини, які йому було відкриті, це, по-перше, духовне і тілесне поневолення людей, а, по-друге, безбожне користування землею. Він попереджав, що люди повинні не тільки все брати від землі, але і вкладати в землю те, що їй необхідне, а не всіляку отруту, переймаючись лиш безумними планами. Йому було відкрито, що п’ять хлібин — це все, що Бог дає через землю, має бути розподілено так, щоб одна рівномірна частка йшла на селянство, друга — для працівників промисловості й інтелегенції, третя — для урядника, четверта — на тваринництво, а п’ята частка на забезпечення родючості землі.

А далі страшні пророчі слова: «Зрештою владоможці відберуть у селян ту хлібину (частку), яка належить землі. Земля довго мовчатиме, але ж прийде час — і виснажена, доведена до безплідності, вже нікого незможе нагодувати. Тоді почнеться страшна біда. Кров литиметься доти, допоки не народиться економічна система, яка буде шанувати закони Бога, по яких має людина жити, шануючи Боже творіння — природу» («Найбільше диво — життя. Спогади», Микола Руденко).

Прислухаємось до духовного заповіту Миколи Руденка: «Коли ми дивимося на нашу Україну з боку землеробства, то нам одразу ж стає зрозумілим її елітарне становище на Земній кулі. Впродовж тисячоліть цю землю було законсервовано для вирішального уроку в історії людства. Земна цивілізація підходить до свого завершального екзамену, а його підсумки значною мірою залежатимуть від того, як цей екзамен складе Україна. Не доведи Господи, щоб вона повторила долю Аргентини». (Енергія Прогресу).

Задумаємось, чи є для нас вихід. Вихід є — і це знову ж таки Слово Боже: «Не відвертайся від важкої праці і від землеробства, яке встановлено Всевишнім!» (Біблія Сир.7:15).

На жаль, більшість наших людей спокусилося таким міркування: як би менше працювати і при тому більше заробляти. Але є і такий тип трутнів, що хочуть, так влаштуватись, щоб жерти, не працюючи. І як ми бачимо на прикладі Аргентини, вони добре відчувають коли тоне корабель (бо не без їхньої участі з’явилися загибельні діри) і заздалегідь, як щурі, кидаються з місця загибелі. За повідомленнями західних інформаційних джерел, економічна криза в Аргентині призвела, зокрема, до виїзду єврейських спеціалістів в Ізраїль. В Аргентині була одна з найбільших громад євреїв, яка налічувала понад 200 тисяч. Масштаби виїзду такі, що вони нині становлять найвищий показник серед усіх західних країн, опинившись на другому місці в світі після еміграції євреїв з території колишнього Радянського Союзу. А що тут говорити про інші нації, якщо знаю багатьох українців, які зачувши про небезпеку Вітчизни, готові все на світі віддати, лиш би кудись втекти. Збережи, Боже, дух наш, щоб ми не боялися всього того, що може зашкодити тілу нашому, а тільки за одне хвилювалися, щоб через гріх і зраду не пошкодити душі своєї і не позбутися Царства Небесного.

Чи є вихід з цієї скрути? Прислухаємось до нашого славного співвітчизника Миколи Руденка, якому Бог відкрив, як Україні врятуватися від загибелі: «Насамперед, треба всі сили України звернути на сільське господарство і вказати причини його занепаду. Ми своєю діяльністю вписані в закони природи і перед всім у всеосяжний закон збереження й перетворення енергії. Саме на цьому законі стоїть «Економічна таблиця» Ф. Кене в кожному своєму елементі — і через те вона справедлива. Ось як Ф. Кене пояснює причини занепаду землеробства:

«...Це може статися в доволі короткий час внаслідок восьми головних причин:

1) Нерозумної форми оподаткування.

2) Надмірного гніту податків через високі видатки на їхнє збирання.

3) Надмірності витрат на всілякі прикраси.

4) Надмірних судових витрат.

5) Відсутності торгівлі продуктами землі.

6) Відсутності свободи у внутрішній торгівлі.

7) Особистої несвободи мешканців села.

8) Неповернення чистого продукту класові виробників».

Упродовж багатьох десятиліть наших затурканих виробників мордовано всіма цими надмірностями, особливо трьома останніми. Тепер нам треба все це виправляти. Що може бути тяжчим від цього завдання? Та нам буде ще тяжче, якщо ми не знатимемо, що належить робити. Отож, починати слід із видання творів Ф. Кене, С. Подолинського та інших фізіократів — без них ми залишимося сліпими. Треба звернути увагу на величезну помилку, яка привела до дуже тяжких наслідків. Адам Сміт, а за ним і Карл Маркс вбачали субстанцію вартості в людській праці. Недостатність і навіть хибність цього визначення зробили ХХ століття найкривавішим періодом земної історії. Далі з таким визначенням вартості й особливо додаткової вартості рухатися не можна — економічна неграмотність загрожує планетарним занепадом або навіть загибеллю цивілізації. В чому тут річ? Річ у тому, що праця, як така, не є й не може бути субстанцією вартості — вона сама вимагає відповіді на запитання: де шукати субстанцію праці? Безумовно, субстанцію праці ми знаходимо в хлібі (пшениці), а хліб приходить, я сказав би, навіть так: приходить від Бога. Тому одиницею вартості не може бути долар, чи якийсь інший папірець, а повинна бути мірою всього пшениця, з якої ми маємо Хліб наш Насущний. Треба запам’ятати таку важливу річ: допоки економіка України прив’язана до долара, вона ніколи не підніметься з колін.

Тепер про найголовніше: що потрібно, щоб ми дійсно жили? Для цього треба пам’ятати, що духовне поле у Всесвіті існує, не просто, як якась несвідома енергія, а дійсно існує, як окрема Субстанція і Ця Субстанція споконвіку називається Дух Святий. Тільки Він є невичерпним джерелом всього живого. Там же, де немає духовної іскорки, там нема і самого життя. В хвилину мого навернення до Бога, також прийшло розуміння Найвищого Таїнства Церкви — Літургії. Сам Господь і Бог Ісус Христос на Тайній Вечері «хліб благословив, і сказав: прийміть це є Тіло Моє» (Мф. 26:26).

(«Енергія Прогресу», «Найбільше Диво — Життя», Микола Клименко.)

Зі сказаного можна зробити висновок, що допоки є на Землі істинні послідовники Господа і Бога нашого Ісуса Христа, які зберігають в чистоті Православну Віру, не тільки словом, а головне своїм життям, то земля буде родити пшеницю, з якої Бог дає хліб для Святої Євхаристії.

І чим, як не Небом, натхненною поезією Миколи Руденка, ми повинні завершити цей твір:

«Зненацька голос Вічності — Зумій

В собі вмістить знання єдино повне:

Цей світ не ділиться на «мій — не мій»

— то лиш відносне і завжди умовне

Усе твоє — насправді не твоє,

Хоч у тобі, щось власності жадає,

Тебе немає — тільки Всесвіт є

Це Він тебе питає, мучиться, страждає».

Автор: Савва Дубатовк — військовий капелан, ієромонах.