Геостратегічні наслідки 10 місяців війни московії проти України

Ми маємо вже десять місяців агресивної, загарбницької війни московитів проти України та українців. Уже можна підвести певні підсумки щодо того, що хотіла московія в цій війні отримати, і що вона насправді отримала.

По-перше, вона хотіла такого для неї бажаного розколу в таборі НАТО і Заходу взагалі. Заходу в ментальному розумінні цього слова. Вони мали пересваритися на основі різних економічних інтересів. Німеччина найбільше залежала від московського газу і тому мала послужити своєрідним Троянським конем. Та й пані Меркель була такою собі «комсомолкою» з доволі незрозумілою біографією. Як то кажуть, «біля Штазі». Мали виконати свою роботу і всілякі «Шредери», це прізвище вживається нами як збірний образ німецької еліти на зарплатні московського Газпрому. А хто платить, як відомо, той і замовляє музику. Однак реально московія добилася протилежних результатів. Захід об’єднався навколо США і Великої Британії, які за Будапештським меморандумом виступили гарантами незалежності і територіальної цілісності України. Агресія московії поставила їх у доволі незручну ситуацію. Хто така московія знають нині всі. Відомо тепер кожному і про вартість будь-якої угоди з цією «Імперією зла» і «Країною дурнів». Однак для англо-саксів дане комусь слово, тим більше зафіксоване на папері, важить дуже багато.

По-друге, засвітилися московські «консерви» в Україні, Європі і світі. Вони вимушені були або публічно відмовитися від очевидного зла в особі московії, або ж підтримати останню в їїагресії проти суверенної держави, однієї із засновників ООН. Хтось із цих московських агентів сором’язливо промовчав, але більшість вимушена була в тій чи іншій формі підтримати агресора. Наприклад, прем’єр Орбан з Угорщини донині вимушений викручуватися як вуж на гарячій пательні. Саме через це Угорщина отримала значні репутаційні втрати в Європі і світі, а дехто взагалі перестав її сприймати як європейську країну і частину європейської цивілізації. 

По-третє, ослаблення московії, її неспроможність у війні з Україною призвели до того, що почав «сипатися» так званий Євразійський союз. Якщо дивитися на нього суто з географічної точки зору, то там європейською державою є лише Білорусь, євразійськими — московія і Казахстан. Всі інші — це суто азійські держави. І ось останні «знахабніли», на думку московитів, настільки, що почали не згоджуватися з тим, що їх московія за людей не має і постійно диктує, що і як їм робити. Особливо обурила їх вимога москви послати свої війська на допомогу їй у війні проти України. Вони розуміють, що їхнім народам це абсолютно не потрібно — вмирати за божевільні амбіції якихось кремлівських старців, які давно вижили з розуму. Не потрібні цим країнам і санкції з боку цивілізованого світу. З останнім вони хочуть мирно торгувати, а не воювати. Тим більше, що вони бачать, яких збитків економіці московії ці санкції наносять. Путін внаслідок війни в Україні хотів отримати протилежне і на основі Євразійського союзу відродити новий Радянський Союз.

По-четверте, постійні поразки московитів в Україні призвели до того, що дала тріщину і сама основа Євразійського союзу, тобто так звана союзна держава росії і Білорусі. Більшість експертів була впевнена, що в Лукашенка вже не залишилося аргументів, щоб і далі водити путіна за ніс, не посилаючи білоруську армію на війну з Україною на допомогу московитам. Кожен день відтермінування участі білорусів у війні дозволяв нам зміцнювати власний північний кордон. Якщо на початку війни Лукашенко привселюдно стверджував, що війна закінчиться за 3-4 дні повним розгромом України, то в новорічну ніч через 10 місяців з її початку він заявив, що Білорусь мирна країна і брати участі у війні у 2023 році не буде. Що ж тоді то за союзна держава, частина якої воює, а інша частина — ні? Це ж повний абсурд.

По-п’яте, розпочалися деструктивні рухи в самій московії, спровоковані війною. Зараз поступово наростають негативні для кремля тенденції на Північному Кавказі і в Татарстані. Останній має багатостолітню історію державотворення, коріння якої йде аж до самої Волзької Булгарії. Поволзькі татари мають своєрідну ментальність, яка дозволяє цьому народу створювати державні структури, бути організованим, надавати допомогу своїм. Це один із найбільш релігійних народів серед ісламських націй. Дати їм зброю під час війни — дуже велика помилка путіна і компанії. 

По-шосте, путін і компанія бажали різкого посилення московської псевдокультури в Україні. Натомість отримали щось абсолютно протилежне.  Українці усвідомили, що саме присутність цієї псевдокультури в Україні і послужила одним із головних чинників війни, і почали демонтувати пам’ятники Пушкіну, Суворову, Катерині ІІ тощо. На цьому ґрунті засвітилися й агенти кремля в Україні, які вимушені були стати на захист літературних та інших агресорів, які служили в Україні своєрідними «собачими мітками» території. Важко навіть собі уявити реакцію московських пропагандистів на факти демонтажу пам’ятників московитам в Україні. Вони на якийсь час навіть забули про війну і ще раз продемонстрували світові, з якою метою ці пам’ятники в Україні ними ставилися.  

По-сьоме,  почався, хоча і повільний, але наростаючий занепад в Україні УПЦ Московського патріархату. Були проведені обшуки СБУ в багатьох монастирях цієї псевдорелігійної організації, яка насправді складалася з агентів московської ФСБ. Були знайдені численні документи співробітництва священників і мирян цієї церкви з ворогом. Священники УПЦ Московського патріархату навіть наводили московські ракети на мирні українські міста. Серед так званих ченців великої кількості монастирів УПЦ Московського патріархату виявилося багато осіб, які є громадянами московії. Ця церква все ще має найбільшу кількістьприходів в Україні. Наша держава в умовах війни з московією вже не може собі дозволити таку розкіш, що було розумним людям зрозуміло й раніше, тримати в себе внутрішнього ворога. Тому приходи цієї церкви мають перейти під управління ПЦУ і цей процес буде тривати і надалі. Таким чином замість зміцнення УПЦ Московського патріархату як власного духовного, організаційного, інформаційного тощо осередку в Україні путін отримав абсолютне протилежне бажаному.

По-восьме, в московії вважали, що їхня агресія проти України і швидка її окупація спровокує Китай на  такі ж дії щодо Тайваню. Це мало створити ще один прецедент у міжнародних відносинах і відволікти увагу світової громадськості від  нашої держави. І так би воно й сталося, якби в Україні не вчинили спротив агресору. На прикладі України Китай побачив, до чого може призвести неспровокована агресія щодо іншої країни. Хоча тут і не можна повністю порівнювати Україну і Тайвань. Останній більшість держав світу вважають частиною Китаю. Тайвань не є членом ООН. Натомість Україна не лише суверенна держава, член ООН, але й належить до держав-засновників цієї найбільшої міжнародної організації. Отже, і ці сподівання московитів виявилися безпідставними.

По-дев’яте, почалося поступове, поки що для багатьох малопомітне «заміщення» московії Україною на європейській і світовій арені. Україна знаходиться на цивілізаційному підйомі, а московія все швидше деградує в усіх відомих напрямках. Це стає все більш очевидним на фоні військового і соціально-економічного занепаду «Імперії зла» і «Країни дурнів», тобто нинішньої росії.     

Вважаємо, що у 2023 році кількість провалів абсолютно безглуздих сподівань московитів у війні проти України буде швидкими темпами зростати.Фактично ця війна, як і багато інших подібних «переможних» воєн в історії людства, послужить каталізатором розпаду московії та її зникнення з політичної мапи світу. На певний час у світі настане період стабільності і процвітання, аж допоки людство не викохає собі якогось іншого геополітичного монстра.

Автори: Петро Масляк — український науковець, економіко-географ, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Педагог, вчений, громадський діяч, публіцист, письменник.

Борис Шуліка — доцент Харківського національного університету імені Каразіна.