Турецький гамбіт путіна
Політика московського імперіалізму та його методи роботи, на жаль, є чіткими та послідовними. В цій статті я розгляну довгострокову роботу путіна щодо Туреччини, а також — результати цієї роботи. Останні, на жаль, є успішними для кремлівських посіпак і, варто відзначити, що не без допомоги української влади.
Починаючи із 2014 року, впродовж всього терміну президентства Порошенка нам змальовували Ангелу Меркель як друга України. І хоча факти чітко вказували, що з такими друзями — і ворогів не треба, але українське інформаційне поле змальовувало саме таку позицію. Бо це було вигідно Порошенку, який через контроль та домовленості з іншими олігархами власне й просував такі брехливі тези.
Саме Німеччина на чолі із Ангелою Меркель стала головним лобістом московських інтересів в ЄС. Саме Німеччина в антиукраїнському так званому «нормандському форматі» всіма силами старалась легітимізувати антиукраїнські зрадливі «Мінські угоди». Саме Ангела Меркель позапланово прилетіла в Київ у червні 2014 року на зустріч із Порошенком, після якої великий «армовір» Петро Олексійович віддав наказ про одностороннє припинення вогню — чим дав можливість московським колаборантам в «лнр-днр» перегрупуватись, зібратись із силами, освоїти чергову допомогу від москви. Саме через цей зрадницький наказ підрозділи полку «Айдар» були змушені відступити з околиць Луганська, які вже були ними зайняті. І в той же час, до речі, з Луганська втекли всі колаборанти, яких брехливо назвали «сепаратистами» — побоюючись розправи від українських добровольців. Фактично Луганськ вже був наш, повернутий, але «патріот» Порошенко після візиту Меркель віддав його московським дегенератам.
Завершуючи спогади про Меркель, додам лише одну деталь — пані Ангела 2 червня 2022 року нарешті спромоглась засудити московське вторгнення в Україну. Не пройшло й 4 місяців, зате 3 — пройшло!
Коли Степан Хмара, Віктор Шишкін та велика кількість людей кричали в інформаційному просторі про те, що Меркель — «головна подружка путіна», то всіх таких патріотів старались обізвати неадекватами, спустити на маргінес, не згадувати. Коли ж уже навіть для дуже недалеких стало все очевидним, то вже стараються не згадувати тих попереджень. Аналогічно не згадують і того, як незначна меншість постійно, ще до 2014 року, стверджувала, що повномасштабна війна з московією — питання часу. Дехто не хотів в це вірити аж до лютого 2022 року…
Чому настільки ретельно зупинився зараз на прикладі Меркель та Німеччини? Тому що нас тривалий час годували брехнею, піарились на цьому і досягали своїх антиукраїнських результатів. Історія має властивість повторюватись, щоправда постать Ердогана безумовно є більш масштабною та потужною, аніж фрау-подружки путіна, московські корені якої сягають ще часів існування «штазі» (радянська спецлужба в ГДР).
Президент Туреччини Ердоган є надзвичайно сильним та успішним лідером свого народу. Його досягнення як в політиці, так і в економіці, варті найвищих оцінок та наслідування. Під час його правління Туреччина фактично повернула собі статус одного з геополітичних центрів світу, чого в турків не було з часів падіння Османської імперії.
На відміну від Меркель, пан Ердоган є самостійною політичною фігурою і керує ним не транснаціональна фінансова та/або політична кон’юнктура, а національна вигода. Ідеологія «пантюркізму» або, простіше кажучи, Великого Тюркського світу є за своїми масштабами та геополітичними претензіями не меншою, ніж ідеологія «масковскава міра». Хоча українцям про «пантюркізм» відомо дуже мало.
Просуваючи цю ідеологію, Туреччина дуже давно почала реалізацію принципу «нема постійних друзів, є лише постійні інтереси». Останнє правило, до речі, в майбутньому має бути основою для діяльності справжньої української влади на геополітичній арені.
Західний світ, за винятком Великої Британії, Польщі, країн Балтії та Скандинавів, ніколи не проводив проти московії чіткої послідовної політики. При запровадженні санкцій в більшості випадків завжди залишались можливості для їхнього обходу. А саме будівництво «Північного потоку-2» чого тільки варте? І це ж на фоні десятків тисяч вбитих українських воїнів, ще більшої кількості жертв серед цивільного населення, майже 3 мільйонів вимушених переселенців!
Цю гнилувату природу західної політики пан Ердоган добре розумів та використовував у своїх цілях — добиваючись потрібних Туреччині результатів.
У питанні повномасштабної війни московії проти України Туреччина відразу не зайняла однозначної позиції. Вона вичікувала, виторговувала собі певні «бонуси» та чекала слушного моменту. І цей момент відбувся 5 серпня 2022 року — під час другої зустрічі путіна та Ердогана. Другої, впродовж останнього місяця.
Наведу тут дуже слушну думку академіка Сергія Медведя: «Зустріч Ердогана і Путіна у Сочі навіває недобрі думки. І не тому, що вони там щось підписали. Ні. Гроші не пахнуть. Мене хвилює інше. Ердоган у зв’язку із тим, що усі останні зустрічі українських делегацій проходять у Стамбулі, а також і підписання «зернової» угоди, мабуть, як ніхто інший, має можливість зустрічатися із представниками української влади, і як досвідчений політик відчути із середини — чи буде українська влада до останнього захищати українські інтереси, чи ні?
Ердоган — досвідчений керівник країни, і, звичайно, для нього економічні інтереси його країни стоять на першому місці. Але дві зустрічі із Путіним за останній місяць?..
Це може бути лише тоді, коли він, поспілкувавшись із представниками української делегації у Стамбулі, під керівництвом Абрамовича, та володіючи ще деякою інформацією, зрозумів, що ці хлопці так і так продадуть Україну, то краще хай і Туреччина щось заробить на цьому «розпродажі».
— І промовив Ісус до людей: «Коли ви бачите, як із заходу надходить хмара, ви тут же кажете: «Дощ збирається». І справді згодом починає дощити. Коли ж налітає південний вітер, ви кажете: «Буде спека». І справді настає засушлива погода. Лицеміри! Ви знаєте, як розтлумачити різноманітні явища на землі й на небі. То чому ж так сталося, що ви не здатні розтлумачити події нинішніх часів?»
Перш ніж перейти до конкретних результатів зустрічі Ердогана та путіна хочу зробити ще один цікавий акцент. Сама зустріч відбувалася 5 серпня, проте після неї не було спільної прес-конференції глав держав. Скасування прес-конференції відбулося з ініціативи турецької сторони із аргументацією про «дуже щільний графік президента Ердогана». І отут я поставлю нашим читачам одне запитання: що може бути важливішим за результати зустрічі лідерів двох геополітичних центрів світу? Чи можливо була якась інша причина?
Тепер розглянемо результати зустрічі.
1. Президенти росії та Туреччини на переговорах у Сочі в п’ятницю домовилися про перехід на часткову оплату російського газу в рублях. Чому це настільки важливо для московії? Тому що це колосальна підтримка стабільності рубля, а також — передумова для полегшення отримання валюти, необхідної кремлю для уникнення «технічного дефолту».
2.«Детально обговорили будівництво АЕС «Аккую» і «Турецький потік» — йдеться про масштабні економічні проекти співпраці, що наслідково, звичайно, впливатимуть і на геополітичний розклад сил. Не на користь України.
3. П’ять турецьких банків запроваджують російську платіжну систему «Мір», про що заявив сам президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Цей позитив для москви навіть зайвого коментування не потребує.
Окрім цих публічно озвучених результатів потрібно додати, що президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган вважає, що домовленість для розблокування експорту зерна з українських портів створює сприятливий ґрунт для ширших перемовин між Києвом і кремлем, та висловив готовність прийняти зустріч Путіна і Зеленського у Стамбулі.
Шкідливість вивезення «кривавого» зерна я аналізував у попередньому випуску газети (https://surma.com.ua/139-vyvezennia-kryvavogo-zerna-ta-vidpovidalnist-zelenskogo.html).
«Зараз важливо втілювати цей план і трансформувати цю позитивну атмосферу у конкретні кроки задля повернення до перемовин у Стамбулі. Я від початку наголошував, що у війні в Україні не буде переможця. Попри труднощі я все ще твердо переконаний, що питання вирішиться за столом переговорів. Я нагадав путіну ще раз, що ми можемо прийняти його зустріч із Зеленським», — сказав президент Туреччини.
Перемовини із подальшим підписанням якогось документу з умовною назвою «мінськ-3» потрібні путіну. Це одна з його стратегічних цілей, якій московська 5-та колона в Україні сприяє ще з перших днів війни. Що викликало повне нерозуміння у Бориса Джонсона — прем’єр-міністра Великої Британії — нашого найпослідовнішого партнера, із яким у нас зараз збігаються щонайменше середньострокові інтереси.
Ми не знаємо, чого досягнули сторони в «сирійському питанні», де московський режим підтримує Башара Асада, із яким воює Туреччина. Такі домовленості не можуть носити публічний характер, але подальший перебіг подій зможе пролити світло і на це питання.
Інформація щодо результатів зустрічі з’явилась не відразу. І спільна прес-конференція не відбулась не просто так. Висловлю тут припущення, на мою думку досить очевидне, але «чомусь» відсутнє в українському інформаційному просторі. Сторони торгувались, зокрема і в питаннях України. І Туреччина назвала свої умови, які відразу не були прийнятими. Ердоган, максимально підвищуючи «ставки торгів», скасував спільну пресконференцію, розуміючи, що ці результати дуже потрібні путіну. І, судячи із озвучених вище пунктів, путін прийняв умови Ердогана. Домовленостей було досягнуто, зокрема і тих, що носять непублічний характер та стосуються України.
Гамбі́т (від італ. gambetto — «підніжка») — загальна назва дебютів (початкового етапу шахової партії), в яких одна зі сторін в інтересах якнайшвидшого розвитку, створення атаки на короля суперника, захоплення центру або просто для загострення гри жертвує матеріал. Турецький гамбіт путіна розпочався відразу після 24 лютого 2022 року. В ньому москва пожертвувала грошима і не тільки (а ще своїми інтересами в Казахстані, Сирії) заради переваг у війні проти України, прихованої дипломатичної роботи, більш сприятливої розстановки геополітичних сил.
Українці, навчені гірким досвідом брехливої медійної симпатії до подружки путіна — Ангели Меркель, повинні зараз чітко розуміти, що від наступних дій Туреччини потрібно очікувати підігрування москві. Якби у нас було розуміння брехливості та продажності Меркель в 2014 році, то багато чого могло б відбутися інакше. Зараз «ставки» ще вищі. На кону — саме існування держави Українського народу.
Свого часу саме позиція українського патріотичного суспільства та підтримка Бориса Джонсона не дозволили зрадникам у вищих ешелонах влади підписати «мінськ-3» у Стамбулі. При тому, що Хламідія, перепрошую — Арахамія, вже навіть 6 пунктів для домовленості озвучив. Бориса Джонсона вибили з гри і хтозна, як поводитиметься його наступник. Цілком може виникнути ситуація, коли опорою для українських патріотів за-
лишаться тільки самі українські патріоти. Чим швидше ми це зрозуміємо, тим кращими для України будуть результати.