Геостратегія післявоєнного облаштування України

Уже нині виникає проблема вироблення раціональних і ефективних концепцій післявоєнного облаштування України. Саме концепцій, бо зрозуміло, що в нашої країни  після закінчення війни проблем з фінансування різноманітних програм відбудови міст, будівництва доріг, промислових і сільськогосподарських підприємств не має виникати. Уже нині декілька країн ЄС заявили, що вони готові вкладати мільярди євро у післявоєнну відбудову України. Однак все ще не озвучені загальні підходи не до того, що  нашу державу необхідно відбудовувати, а про те, яку Україну ми маємо відбудувати. Що необхідно зробити, щоб постала саме українська Україна, за яку протягом останніх століть віддали свої життя десятки мільйонів українців.

Саме через це ми і взяли на себе працю запропонувати декілька концептуальних підходів до формування післявоєнної геостратегії України як місії нашої держави і нації на політичній мапі світу. Оскільки українська історія повністю сфальшована окупантами, в основі геостратегії українства має стати політична географія, яка є набагато правдивішою й об’єктивнішою за історію. Остання вимагатиме від учених чималих зусиль для її очищення від імперських фальсифікацій, які цілеспрямовано здійснювалися протягом останніх століть.

Перша концепція полягає в абсолютній забороні на віки вічні поселятися етнічним московитам в Україні. Нині здається, вже усім здатним на елементарні розумові операції людям у світі стало зрозумілим, що це варварська нація, не здатна до позитивних цивілізаційних змін. Це вона демонструє народам уже протягом усіх останніх століть. Особливо яскраво це проявилося під час агресії московії проти України. Масові звірства московитів на окупованих землях, їхнє поголовне мародерство, неймовірна для цивілізованого світу брехня і лукавство, вбивства дітей, бомбардування пологових будинків, шкіл, критичної енергетичної інфраструктури тощо продемонстрували, що цей народ ментально застряг у кам’яному віці і виходити звідти не збирається.

Чітко проступила генетична тяга московитів до руйнування всього упорядкованого, гарного, системного і систематичного. Ця ненависть знайшла власний прояв у цілеспрямованому використанні лайна для загиджування окупованих українських міст і сіл. Це генетично закладено в московитів й описане московськими письменниками ще у ХІХ і ХХ ст. Так московити використовували лайно у ХІХ ст. під час воєн на Північному Кавказі. Захоплюючи черкеські селища вони цілеспрямовано загиджували колодязі, будинки і мечеті, використовуючи їх як вбиральні для тисяч солдатів. Все це описане московським письменником Толстим. На початку ХХ ст. інший письменник-московит Горький описав, як уже в радянській московії делегатів якогось з’їзду з північних губерній московії розмістили в царському Зимовому палаці в Петрограді. Коли делегати відбули додому, виявилося, що всі безцінні вази з німецької, китайської, японської порцеляни, у свій час подаровані цареві, делегати використовували як нічні горщіки. Організатори з’їзду вирішили, що не працювала каналізація. Її перевірили, але всі туалети були справні. І тоді Горький зробив висновок, що для московитів нестерпною є сама краса цих речей і тому вони при першій же можливості  намагаються її знищити. А якщо цього зробити вони не можуть під страхом покарання чи з іншої причини, вони її в той чи інший спосіб спаплюжують. 

Усе це найбільшою мірою проявилося під час московсько-української війни в Україні. Загидженими виявилися всі будинки, де мешкали московити. Особливо дісталося українським школам. Як унітази використовувалися піаніно, саксофони і  кларнети, бандури і фаготи. Весь посуд шкільних їдалень, каструлі, пательні, міксери, м’ясорубки були загиджені. Московити грали лайном у баскетбол у шкільних спортзалах і спортивних школах. Вони спали на лайні і їли на ньому. Нічого подібного, напевно, не міг собі дозволити ніякий інший народ на нашій планеті. Повністю сфальшована московська історія і пропаганда в той же час розповідала наївному загалу у світі про «високу» культуру московитів. 

Зрештою хтось має сказати правду і про причини передачі Україні у 1954 р. Криму. У 1944 р. з півострова з чудовим субтропічним кліматом були виселені місцеві мешканці. І не лише кримські татари. Виселили всіх поспіль: і українців, і караїмів, і греків та ін. Їх депортували у віддалені регіони СРСР з важкими кліматичними умовами. Натомість до Криму завезли з Центральної Московії мільйони московитів. За наступні десять років цей варварський народ перетворив колись квітучий Крим на руїну. Московити навіть не спромоглися прогодувати себе в цьому краї. З кожним роком прийшлося завозити сюди все більше і більше продуктів. Нарешті стало зрозумілим, що так далі продовжуватися вже не може. І тоді вирішили передати Крим Україні, щоб вона могла на законних підставах переселяти сюди працелюбних українців. І в 1954 р. півострів увійшов до складу нашої республіки. Сюди переселили сотні тисяч українців, які знову перетворили цю землю на квітучий сад.

Після анексії Криму у 2014 р. московія завезла сюди більше мільйона московитів й історія почала повторюватися. Перетворений московитами на військову базу півострів всього за декілька років перетворився на територію 

біди, яка не здатна себе прогодувати.  

Нами був застосований метод кореляційного аналізу для виявлення впливу питомої ваги московитів в етнічному складі населення різних областей України на рівень злочинності на цих територіях. Коефіцієнт кореляції досягнув 0,9. Це означає, що між питомою вагою етнічних московитів і рівнем злочинності в різних областях України існує майже функціональний зв’язок. Кажучи по-простому, чим вища питома вага етнічних московитів в населенні тієї чи іншої області нашої країни, тим вища в цій області злочинність. Виявився навіть кореляційний зв’язок між питомою вагою етнічних московитів в тій чи іншій області і поширенням тут венеричних захворювань. Це, звичайно, викликало у нас сардонічну посмішку, але з наукою не посперечаєшся. 

У такий спосіб, гасло, висунуте ще на початку ХХ ст., «Геть від Москви» нині набуло цілком конкретного забарвлення. Геть від московії і московитів в усіх можливих сенсах для самого виживання української нації і відновлення демократичних українських традицій, які були за останні триста років дуже сильно спотворені. Однак ще за часів Руси іноземці описували, що, наприклад, київський князь Святослав гріб на веслах своїх човнів на ряду зі своїми воїнами і нічим від них не відрізнявся своїм одягом. Пізніше українці обирали собі владу на всіх рівнях. Водночас у московії панувала найстрашніша деспотія. І з того часу нічого не змінилося. Путін нічим не відрізняється від «царя-батюшки» всіх останніх століть. Навіть після так званої Жовтневої революції 1917 р. в московії одразу запанувала найстрашніша деспотія.

Другою концепцією післявоєнного відновлення України має бути широке використання для цього української діаспори. Має бути створена своєрідна корпорація — Українська держава плюс українська діаспора. Представникам української діаспоримає бути на законодавчому рівні надане право володіти подвійним громадянством. До освоєння величезних, незліченних природніх багатств української землі мають бути залучені етнічні українці з усієї нашої планети. Нині українська діаспора, у зв’язку з агресією московії й окупацією нею частини України, перетворилася в глобальне явище і є однією з найбільших у світі. З початком війни за кордон виїхало понад 7 млн осіб.

Україна володіє найбільшою у світі кількістю стратегічних «заморожених» проектів. Їх за останні століття накопичилося сотні. Основні з них мають світове значення. Нині в абсолютній більшості держави світу вже всі проекти розвитку вичерпали. Водночас у найбільших банках нашої планети накопичені величезні грошові ресурси, які нікуди вкладати. Саме Україна в післявоєнний період може запропонувати моделі розвитку на основі новітніх напрямків освоєння «заморожених» соціально-економічних проектів.   

Можливості для повернення мільйонів українців до України є. Необхідно лише створити для цього необхідні законодавчі умови. Німецькі кліматологи взагалі вважають, що найкращі у світі природні умови для життя і господарської діяльності людини існують в Україні, а конкретно у Вінницькій області. То чому б тут не жити і не вести бізнес представникам української діаспори. У Херсонській обл., яка нині звільняється від окупантів, протягом року, за офіційними даними, до 316 сонячних днів. А  жити в «Українській Каліфорнії», тобто в Криму, думаю, захоче не один мільйон етнічних українців з усього світу.

Війна призвела до значних втрат серед молодих українських чоловіків фертильного віку. Демографічна ситуація і до того вважалася в Україні катастрофічною. Тому для розвитку господарства нам потрібні мільйони молодих рук представників креативної частини української нації. Ці люди змогли пристосуватися до складних умов життя в інших державах, показали власні високі адаптаційні можливості. А Україна найбагатша на всі види природних ресурсів держава Європи. Тут є все — від найбільших запасів золота, до найбагатших покладів бурштину, від сотень кімберлітових трубок з алмазоносною породою до найбільших у світі родовищ марганцю, літію, графіту тощо. На шельфі Чорного моря зосереджені найбільші у світі запаси вуглеводнів, особливо природного газу. Це єдине море у світі, товща води якого заповнена сірководнем. А відбудова сотень замків і фортець, використання унікальних мінеральних вод, лікувальних грязей тощо. Та тут діаспорі непочатий край роботи з найвищими у світі прибутками.   

Буквально за декілька років Україна має перетворитися в найпотужнішу  державу Європи та найбагатшу у світі. Для цього є всі об’єктивні підстави. Основними галузями господарства повинні стати IT-технології, точне, працемістке машинобудування, кольорова металургія благородних і рідкоземельних металів, обробка дорогоцінного каміння, агропромисловий комплекс світового значення, транспортна галузь з найвищим у світі транспортно-географічним рейтингом, рекреаційно-туристичний комплекс тощо.

У географічному сенсі найбільшу кількість репатріантів може прийняти Крим (до 3 млн осіб), Закарпаття (Берегове, Виноградів, Ужгород, Мукачево) до 0,5 млн осіб, «Дністровські субтропіки» (південні частини ІваноФранківської, Тернопільської, Хмельницької, Вінницької обл. та північна частина Одеської обл.) — до 2 млн осіб, Донбас (до 5 млн осіб), агропромисловий «Рай» — Черкаська та Кіровоградська обл. — до 2 млн осіб, узбережжя морів — до 1 млн осіб. У такий спосіб Україна може прийняти до 10 млн українців та осіб українського походження з усієї нашої планети. Не просто прийняти, але й забезпечити кращі умови життя, вищу платню, умови для всебічного національного й інтелектуального розвитку їм та їхнім дітям. Та й принципи такого облаштування можна не винаходити заново, а скористатися досвідом Ізраїлю, який використовує власну діаспору комплексно для загального блага свого народу.

Звичайно, що принципи післявоєнного облаштування України запропонованими нами не обмежуються. Їх необхідно розробляти і пропонувати для обговорення уже нині, коли ще триває війна.

Автори: Петро Масляк — український науковець, економіко-географ, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Педагог, вчений, громадський діяч, публіцист, письменник.

Борис Шуліка — доцент Харківського національного університету імені Каразіна.