Газовий геноцид або чи повинні українці взимку замерзати?

Внутрішнім ворогом Українського народу є не тільки московська аґентура, яка просочилась у всі ешелони влади (якщо хтось думає, що аґентура інших держав чимось якісно краща, то глибоко помиляється), скільки охлократична (олігархічно-охлократична) система. Остання за не вельми політкоректним авторським визначенням – це коли зомбована приналежними хитрозадій меншості засобами масової ідіотизації (ЗМІ) більшість обирає у владу нікчемність. І ця нікчемність успішно знищує державу й Український народ із середини. Цю тезу наважуся проілюструвати «газовою» темою. 

Окрім загрози глобального голоду все частіше ведуться розмови про загрозу … холоду! Звісно, що сьогодні, на тлі температурних рекордів і спеки у багатьох країнах світу та заяв про глобальне потепління, така пересторога видається дивною. Проте, чимало кліматологів пов’язуть, наприклад, холодні та засніжені зими в Європі  з порушеннями у так званому полярному вихорі над північним полюсом, які відбуваються через потепління в Арктиці. Відтак, процеси потепління нагадують не плавну криву, а хитання маятника, коли аномальна спека в одному регіоні планети може чередуватися з аномальним холодом в іншому. 

Сьогодні в Україні, в часи московської агресії, все частіше чути стурбованість щодо того, як нам пережити ймовірно холодну зиму, особливо з огляду на наявні та можливі у подальшому руйнування інфраструктури. Цей нинішній страх перед холодом не є випадковим, оскільки до війни все частіше перед більшістю українців поставало питання: у чому себе обмежити, щоби «заплатити за газ»?

Проте, коли соціально незахищені верстви населення на тлі надприбутків олігархів, зокрема тих, які займаються видобутком газу, мають вибір – сплачувати за газ чи купляти ліки й їжу – це таки геноцид. 

У липні 2016 році народний депутат від партії «Воля» Юрій Дерев’янко під час брифінгу у Верховній Раді заявив, що реальна ціна на газ українського видобутку становить приблизно 2 900 гривень (на той час трохи більше ніж 110 доларів) за тисячу кубометрів, а не 6 879 грн., які сплачували українці. За його словами, корупційна рента складає 3 980 грн з ПДВ за тисячу кубометрів. Іншими словами – 586 грн з кожної сплаченої за газ тисячі. 

Вказана нардепом реальна ціна була ретельно обґрунтована і навіть передбачала 40% рентабельності для державних підприємств і 100-110% для приватних! Серед останніх – це компанії належні на той час Ахметову, Коломойському, Боголюбову, Пінчуку, Авакову, Новінському, Фірташу та іншим. Звісно, що ЗМІ, приналежні цим та іншим олігархам, причетним до газового бізнесу, цю  інформацію не поширили. Промовчали і так звані світові демократичні ЗМІ. Чому? Все просто. Наприклад, однією з найпотужніших приватних компаній на газовому ринку після перемоги так званої «Революції Гідності» залишалася Burisma Holdings, що належить соратнику Януковича, пану Злочевському. Останній, як стверджує у своїй книзі «Петро П’ятий» нардеп-утікач Олександр Онищенко, отримав можливість продовжувати газовий бізнес за хабар у розмірі 10 млн дол. і на умовах розподілу прибутку 50/50 безпосередньо з командою Порошенка. Звісно, що ми не можемо нічого сказати про достовірність цієї інформації, хоча в Україні трапляються просто чудеса корупції, а лише зазначимо, що директорами у Злочевського трудилися панове Кваснєвський і Гантер Байден (син того самого Джо Байдена). В лютому 2016 року до складу Ради директорів увійшов Джозеф Кофер Блек, колишній керівник Антитерористичного Центру ЦРУ (1999-2002 рр.) і посол з особливих доручень по боротьбі з тероризмом (2002-2004 рр.).  У листопаді 2016 року кум Порошенка, Генеральний прокурор Юрій Луценко, закриває кримінальні справи по пану Злочевському, якого підозрювали у незаконному збагаченні, ухиленні від сплати податків та відмиванні коштів.

 Під час де-факто війни з росією, свого часу сором’язливо поіменованої АТО, Полтавська облрада видала спецдозволи на видобування вуглеводнів компанії «Іст Юроуп Петролеум», що належала панові Фуксу – російському бізнесмену, який, за твердженням експертів, скупляв «токсичні активи» з оточення Віктора Януковича. Так, у липні 2018 року на 20-й сесії Полтавської облради депутати без проведення аукціону надали 10 спецдозволів на видобуток газу та нафти цій компанії. За даними сайту enkorr, ТОВ «Іст Юроуп Петролеум» (East Europe Petroleum LLC) раніше називалась «Голден Деррік» і належала міністру енергетики часів Януковича Едуарду Ставицькому, який після подій на Майдані втік до Ізраїлю та перебував у розшуку по лінії Інтерполу.

Як стверджував сайт ОРД: «Павло Фукс – це не стільки гаманець Банкової, мізки Кличка і партнер Хомутинніка, скільки зв’язок Геннадія Кернеса з російськими організованими злочинними угрупуваннями (ОЗУ), що ніколи не переривався. Який тепер, можливо, став зв’язком президента з грошима цих самих російських ОЗУ». Принагідно хочеться нагадати, що Віталій Хомутиннік, касир «сім’ї Януковича» – це кум і бізнес-партнер львівського олігарха Віталія Антонова, працівники якого брали активну участь у виборчій кампанії «Самопомочі», та швагро відомого волонтера Сергія Притули.

Читайте також: Український «Спрут»

Щоби не заглиблюватись у деталі корупційного газового бізнесу в Україні, давайте повернемося до питань ринку, ціни й інтересів глобального капіталу, які збігаються з інтересами українсько-російських газових ділків. Звісно, що збігаються ці інтереси до того моменту, поки фінансово потужніші корпорації не проковтнуть наших містечкових олігархів, але споживачам, себто Українському народу, від цього ніяк не легше. 

Отже, увесь наш політикум упродовж багатьох років маневрував між корупційними інтересами своїх спонсорів – олігархів, і вимогами західних партнерів. Так, 2 березня 2017 року було підписано лист про наміри на адресу пані Крістін Лагард, директора-розпорядника Міжнародного валютного фонду, яким затверджувався новий Меморандум з МВФ. Підписанти: Президент України Петро Порошенко, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, голова НБУ Валерія Гонтарева та Олександр Данилюк, тодішній міністр фінансів. У самому Меморандумі з МВФ чітко зазначено, що ціна газу українського видобутку має відповідати ціні імпортованого газу: «Тимчасовий механізм коригування діятиме, допоки тарифи не буде повністю лібералізовано. Ми також щопівроку коригуватимемо ціни на газ внутрішнього видобутку, починаючи з 1 квітня 2017 р. з тим, аби залишався паритет між його ціною і ціною імпортованого газу». (сторінка, на якій можна було ознайомитися з цим документом, сьогодні недоступна).

Цей лист, підписаний керівництвом держави, є грубим порушенням Конституції України, стаття 13 якої гласить: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу». Отже, український газ, якого, за запасами та можливостями видобутку, цілком вистачає для потреб населення, споживач має отримувати по собівартісті плюс транспортування, про що, власне, свого часу й говорив Юрій Дерев’янко. І не він один – на початку 2018 року член колегії Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Марія Яковлєва стверджувала: «у нас є компанія «Укргазвидобування»; собівартість газу, який вона продає НАК «Нафтогаз України», складає 1 700 грн за тис. м куб» (60 дол. США). 

Не будемо сперечатися, яку ціну за газ мав би сплачувати пересічний громадянин України тоді чи сьогодні, лише зазначимо принцип – це мала би бути собівартість видобутку + інвестиційна націнка + витрати на транспортування. Як колись стверджував в одному інтерв’ю пан Коломойський, схожий принцип ціноутворення на газ для населення існує в Норвегії. 

У вже згадуваному листі на адресу директора МВФ зазначено: «Для утримання тарифів на рівні повного відшкодування вартості, ми вже переглянули Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (Постанова Кабінету Міністрів № 758), щоб ввести тимчасовий механізм автоматичного коригування роздрібних тарифів на газ і опалення на піврічній основі…». 

Читайте також: Великий голод анонсовано?

За лаштунками «загальносуспільних інтересів» чітко зазначена першочергова ціль: «створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції, та з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації». Тож мету цього цілком неконституційного «ринкового механізму» добрі дядечки з МВФ не приховують, що зазначено у згаданому вище Положенні, яке «застосовується у прозорий і недискримінаційний спосіб та не повинне обмежувати права суб’єктів господарювання, що створені відповідно до законодавства інших держав – сторін Енергетичного Співтовариства, зокрема право на здійснення постачання природного газу споживачам за умови дотримання вимог законодавства».

У такий спосіб інтереси компаній держав – сторін Енергетичного Співтовариства (читай – глобального капіталу), московського «Газпрому» й українського корумпованого бізнесу збігаються: різниця між собівартістю українського газу (умовних 100 доларів за 1 000 кубічних метрів) та ринковою вартістю (1 729,5 доларів на газовому хабі TTF (Нідерланди) станом на 22.07.2022) осідають у кишенях приватних газовидобувників або транснаціональних корпорацій. До останніх можна відести й «Газпром», прибутки якого, незважаючи на санкції, зростають, а газ під час вторгнення московії в Україну продовжує безперешкодно поступати європейським споживачам. 

Тут некоректно буде не згадати НАК «Нафтогаз України» (далі «Нафтогаз»), адже саме цій державній монополії передає газ «Укргазвидобування». Читач, мабуть, думає, що це суперприбуткове підприємство, заробляючи на своїх власниках (держава – це ж Український народ, чи не так?) поповнює бюджет України. З одного боку начебто так,  оскільки підприємства Групи «Нафтогаз» у 2021 році сплатили до державного бюджету України 116 млрд грн податків та зборів, що на 12,6% більше, ніж у 2020 році, забезпечивши 10,7% від усіх бюджетних надходжень.  

Проте, якщо у 2020 році Нафтогаз видобув 14,23 млрд куб. м газу, що становить понад 70% від загального обсягу газу, видобутого в Україні, то різниця між собівартістю видобутку та відпускною ціною населення становить приблизно 55 млрд грн (обсяг видобутку перемножений на «корупційну ренту»). У такий спосіб майже половина надходжень у бюджет від діяльності «Нафтогазу» – це гроші вийняті з кишень споживачів. Цифри дуже приблизні, але й вони не відображають реальної картини, оскільки за підсумками 2020 року НАК «Нафтогаз України» отримав 36,93 мільярда гривень сукупного збитку! Такі виплати до бюджету на тлі операційної збитковості неминуче утворюють фінансову діру в самій компанії! 

Відтак, цілком закономірно, 7 червня 2022 року голова «Нафтогазу» Юрій Вітренко на засіданні Гельсінської комісії у Вашингтоні заявив, що компанії потрібна зовнішня допомога в сумі приблизно 8 млрд дол, щоби підготуватись до опалювального сезону та закупити 6 млрд куб.м газу! Пригадуєте старий анекдот, як батько доручив синові на базарі видавати решту за куплений товар, а той за якийсь час і каже: «кінчайте тату торгувати, бо нема чим решти давати»? Отож…

Щоби не втомлювати читача доволі заплутаною економікою «Нафтогазу», нагадаємо прекрасну історію, коли попередній голова правління компанії Андрій Коболєв та комерційний директор (теперішній її керівник) Юрій Вітренко (син скандальної Наталії Вітренко, відомої своїми промосковськими поглядами) отримали на двох 13,9 мільйона доларів з 37 мільйонів доларів премії виписаної правлінню НАК за перемогу в Стокгольмському арбітражі. При цьому суд для «Нафтогазу» виграла норвежська юридична компанія за 25 мільйонів євро. Ба більше, як стверджують журналісти – на субпідряді у норвежської компанії працювали українські юристи (детальніше за посиланням).

У підсумку пересічний українець під час війни й економічних негараздів опинився перед загрозою не лише голоду, а й холоду. Водночас, як стверджував у листопаді 2017 року віцепрем’єр-міністр Володимир Кістіон, в Україні 600 млрд кубометрів доведених запасів газу, з яких ми видобуваємо лише 3,5%. Це означає, що в Європі за обсягами розвіданих запасів ми посідаємо третє місце після Норвегії та Нідерландів. Згідно Концепції розвитку газовидобувної галузі, до 2020 року Україна мала досягнути не менше 27 млрд кубів щорічного видобутку, але… 

Погодьтеся, що фраза «газовий геноцид», винесена у заголовок, не виглядає аж такою метафоричною чи гіперболізованою.