Краківські музеї: Вавельський замок — від середньовіччя до сучасності

Є міста, які притягують до себе і ставлять безліч загадок. Особливо цікаво порівняти їх з українськими та швейцарськими, знаючи спільну середньовічну історію. Такий — Краків, середньовічна столиця Польщі. Він стільки оспіваний, що начебто важко сказати про нього нове. Алея помітила: як справжня духовна скарбниця, це місто відкривається не кожному. Цього року, певно, Краків — особливий. І, звичайно, він змінюється, як усе на світі, проте тримає свою головну силу незмінною.

Якщо спитають, із чим асоціюється Краків, то відповіді будуть: Вавельський замок — або просто Вавель. Звичайно, Вавельський дракон або змій (смок) — точніше, його скульптура. Різні легенди. Ягеллонський університет.Старе Място (тобто Старе Місто). Казимир ІІІ Великий та інші королі. Музеї, архітектура. Вісла. З гастрономії —краківська ковбаса та особливі бублики (obwarzanki). Святкові ярмарки. Сувеніри. Книгарні. Так, усе це є — але не лише.

Краків — це дуже змістовне місто, де можна не тільки приємно гуляти, але й без кінця спостерігати і пізнавати.Несподівано сприймати речі з гумором — так, відчувати радість, усміхатися, чуючи автентичні польські пісніта гру на старовинних музичних інструментах від вуличних співаків — чи бачачи незвичні зображення тварин, про що є нижче. А ще — рухати далі науку. 

Обрана Ягеллонським університом як науковиця з гарячої точки за програмою «Учені в ситуації ризику» («Scholars at Risk»), я вперше відкриладля себе Краків, де давно хотіла побувати. Але нарешті мрія здійснилася.

Ми (моя мати — лікар-невролог — і я) відвідували краківські музеї. Мені було цікаво порівняти професійний досвід. Але я не уявляла, що Краків — таке насичене місто. Почну з візитівки«міста князя Крака» — Вавельського замку, або просто Вавеля. Він здається просто величезним — і не лише тому, що цю червону споруду здалеку видно, це своєрідний орієнтир. 

Вавель — це випробування, бо всі йдуть не у Вавель, а на Вавель — адже треба здійматися вгору. Дослівно назва Wawel, як відомо, означає «пагорб».

Звісно, неможливо перерахувати всі зали Вавеля. Та й навряд чи це треба. Пораджу від себе: цей замок варто відвідувати «дозовано», обравши для себе щось одне тематичне, інакше враження змішаються. Але якщо не вийдевідвідати одну колекцію (бо кожна зала працює по-своєму, у різні години), то можна обрати іншу — і ви не будете розчаровані. Вавель — суцільні приємні сюрпризи. 

Я не ставлю на меті давати історичний екскурс (бо це й так не раз зроблено фахівцями), а поділюся враженнями.

Як завжди, усередині відкривається ще більше. Ми здіймаємося східцями нагору. Червонястий камінь, середньовічний колорит, місцевий мешканець у стародавньому вбранні… Поєднання природи (наприклад, прекрасних клумб), сонця і давньої архітектури. Ми бачимо й оздоби — зокрема знаменитого змія-цмока (металеві ринви — вочевидь, позеленіла бронза), нагорі — християнський агнець… Узагалі символіка впадає у вічі. У крамниці сувенірів і книжок — безліч цікавого. Це й іграшки на ялинку (зроблені у вигляді польських національних типів), і зброя — звісно, декоративна, — й альбоми, і художня література, і наукова, і популярна, і, звичайно, листівки. Книги — польською мовою. Відзначу цікаву про краківські забобони (починаючи із Середньовіччя). Узагалі приємногортати тут літературу.

На окрему увагу заслуговує вавельське подвір’я. Так, воно широке і зручне, масштабне. Тут можна знімати фільми — про Середньовіччя та Ренесанс. Але саме місце не сприяє забавам і веселощам, бо раніше тут відбувалися навіть страти. Доречніше просто задумливо пройтися та спостерігати замок. Мене тягнуло всередину.

Вавель, звичайно, не можна пізнавати одразу — і не лише тому, що він такий величезний і насичений. 

Ми обрали королівські кімнати. Там— експонати різних епох. Це й картини доби Відродження (особливо вразив Орфей), і скульптури, і розписані стелі… Просто безліч багатозначностей. Є зображення апостолів — у цілу стіну. Мені було цікаво впізнавати євангельські сцени. 

І, звичайно, куди ж без знаменитих краківських гобеленів — аррасів! Вони справді надзвичайні. По-перше, чудово збережені ще з доби Відродження. По-друге, їхні символіка і композиція просто вражають. Є християнська, усім відома — наприклад, історія Адама і Єви, інших біблійних персонажів, епізод із Вавилонською вежею… Але є й специфічні, які треба розшифровувати. Так, на багатьох гобеленах зображено рослини, які вживались у лікуванні. (Згадується Ґрансонський замок і його гобелени, про що я ранішеписала для «Сурми»). А ще окраса — тварини. Деяких тодішні митці бачили. Скажімо, легко можна впізнати зайця, видру, бобра, бика, буйвола, кабана та інших. Але екзотичні (уже була доба великих географічних відкриттів) — скоріше стилізовані. Тобто їх змальовували за описами або з чужих слів (хоча декого привозили для звіринців або ж ці заморські гості ставали відомими як опудала). Наприклад, леви, леопарди та інші — з людськими обличчями. Пантеру уявляли не плямистою, а лускатою. І її морда скоріше нагадує обличчя! Звичайно, це алегорії — зокрема пристрастей (читаймо Дантове «Пекло»). Або жираф. Його мало хто бачив тоді, тому хоч вінзагалом на себе й схожий, але зображений із… довгими рогами, які нагадують цапині. Можливо, це «суміш» із газеллю чи антилопою. Або тварина, дуже схожа на ламу (Америку вже було відкрито), проте з ріжками. Узагалі, коли я споглядала деякі зображення, мені вони нагадували динозаврів (але врахуймо, що наші та інші предки знаходили величезні кістки, скелети — може, звідси казки і легенди про драконів, Змія Горинича та інших фантастичних істот?) Вони схожі й на химер, і на Вавельського цмока… Це, скажімо, грифони — але я так називаю їх умовно. Бо важко одразу впізнати, що це за рептилії. Також часто зображені сцени битв — боротьби за виживання. Я пишу слово «битва» без лапок, бо брати наші менші якраз борються за власне життя у природному колообігу. Видра хапає рибу. Один «динозавр» упиваєтьсяпазурами або іклами в хижака, схожого чи на леопарда, чи на рись. Про іншиххижаків і так ясно. Ці сцени часто динамічні. 

Біль-менш мирна сцена — з виноградом, який оплітає високе дерево. На кроні — барвистий павич. Під деревом — добродушний верблюд, загалом на себе схожий, але рогатий. (Цих східних тварин тоді мало хто бачив — окрімучасників хрестових походів, купців тощо). А зовсім унизу — заєць. Фантазія поєднала таких різних тварин у різному кліматі! 

Якщо казати далі про зображення, то більше на себе схожі лебеді, качки, фазани, павичі, мавпи, бо цих птахів і тварин тоді бачили і знали. (Хоча на одному мавпа, яка відчайдушно прагне вилізти на височезне дерево, скоріше алегорія, що означає нездійсненністьамбіцій; психологічно відтворено дуже точно). Оригінально зображені страуси. Що ж, естетично цікаво спостерігати виткані ліси, водойми, квіти (наченамальовані) — але все ж таки дуже незвичні персонажі. Це не лише яскраві картинки, а ціла історія. 

Арраси врізаються в пам’ять назавжди. Я була готова без кінця блукати (або, точніше, мандрувати) залами, де є згадані шедеври. На репродукціях або фото ці гобелени так не вражають. А їхній масштаб, безліч символів, надзвичайно прописані деталі, смілива фантазія та водночас — тодішні мистецькі норми — неймовірні. 

На інших гобеленах зображено сцени з тодішнього придворного життя.Наприклад, полювання. Як відомо, раніше це була й жіноча розвага. Тому на одному з гобеленів дами (античні богині) стоять обабіч вепра, тримаючи списи. Але це може бути необов’язково ловами, а відсилати до міфічної сцени — про богиню Діану або інші сюжети.  

Якщо йти далі, то будуть і пізніші епохи — у тому числі ХІХ століття. Тут уже — колекції з інших країн, у тому числі Сходу (китайські вази, японські експонати…). Звісно, портрети королів, королев, інших діячів. Поляки, італійці… Різні династії. Деякі портрети просто як сучасні. Є колекція бюстів римських імператорів та інших діячів. Є окрема велика колекція східного мистецтва — від Туреччини до Японії. 

Окрема зала (затемнена і затишна) — католицьке мистецтво. Це нескінченні ікони різного письма, багато зображень святих, а ще — Христових Страстей. І, звичайно, Мати Божа. Це різні традиції — від Польщі до Італії та інших країн.

На окрему увагу заслуговує збройна зала. Точніше, зали. Бачимо багато холодної зброї різних епох. Також — обладунки. Вражає незвична уява, бо лицарські, королівські та інші обладунки — це цілі костюми, складні та з власною символікою. Також шоломи містять маски, які нагадують усміхнені обличчя. Кожний обладунок (залежно від доби) має власний «характер». Як і його власник. 

Ми спускаємося. Ось зали з гарматами та іншою зброєю. Зазначу, що сама атмосфера замка, його східці, темрява тощо нагадують численні історичні фільми.

Узагалі Вавель сподобається всім. Але збагнути його не так просто, бо треба мати культурну базу і начитку. Я намагалася впізнавати сюжети на картинах (не лише міфічні) і згадувала світову історію. 

У Вавельському замку дуже багатодеталей, які складаються в чудову картину. Але водночас вони нагадують про те, яке крихке мистецтво і те, що його слід берегти. Краків зумів це зробити.

Приваблює затишний монастирський сад, який нагадує справжній розарій. Восени це дуже миле і незвичне місце. Узагалі саме цей куточок Вавеля навіює спокій. Сюди варто приходити лікувати душу.

Яка мова стала мені у пригоді в Польщі? Найбільше — англійська (у томучислі це робоча мова Кракова), а польська — радше побутова. Також було чутно українську мову (у тому числі в музеях, де були батьки з дітьми). 

У цьому місті на кожному кроці —українські прапори, часто поряд із польськими. Є афіші з фото простих українців. А також відбувались і відбуваються літературні презентації з нашими письменниками — зокрема з Оксаною Забужко. Основна авдиторія — польська інтелігенція. 

Сподіваюся далі розповісти про Краків та інші міста. Поки що скажу, що Краків — це стійке місто, де ще довго (і в осінні холоди!) квітнули троянди. А ще в ньому поєднуються Середньовіччя і сучасність, автентичний колорит і вестернізація. Також зазначу, що поляки — у тому числі краків’яни — розуміють наші проблеми, справді співчувають і конкретно допомагають. Вони справді зацікавлені в нас — і в сучасності, і в нашій історії та культурі. Отже, ми зміцнюємо спілкування надалі. 

Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.

Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.