Про Галичину

ЧАСТИНА 1

Львів завжди був непростим місцем і фактичною столицею регіону, найбільше відомого під назвою Галичина. Насправді мало хто розуміє, що собою представляє ця територія, тож цікаво буде поглянути на Галичину початку минулого століття, а відтак зрозуміти її роль у відстоюванні української ідеї. Зрештою, можливо дещо по-іншому поглянути і на роль її метрополійного центру в сучасній історії України.

Прогляньмо першу писемну згадку про Львів: 

«Року... 6767 [1259, — прим. ред.], Куремса вирушив війною на Данила і Василька... І коли Данило і Василько збиралися до бою з татарами, трапилося таке, як кара за гріхи. Зайнявся Холм через окаянну бабу..., і полум’я було таке, що з усієї землі було видно заграву, також і з Львова, по Белзьких полях було видно, бо сильним було полум’я пожежі.

(Запис у Галицько-Волинському літописі — переклад на сучасну українську. Бібліотека АН СРСР. Від. рук. Спр. 16.4.4 . З книги «Історія Львова в документах і матеріалах», видавництво «Наукова думка», 1986 рік).

Сьогодні всі знають про 1256 рік першої писемної згадки, а куди і чому  подівалося 5511 нашої історії? Хтось вважає, що таке літочислення велося за Біблією, від «початку світу», але воно також співпадає з розвитком Трипільської культури. Остання була надто розвиненою, щоб існувати без календаря. Як завжди — версій багато, але це вже окрема тема. 

Хоча офіційно народженням міста вважається зазначена дата першої писемної згадки про Львів у ГалицькоВолинському літописі. На думку сучасних істориків, територія Львова була заселена значно раніше. Це підтверджують археологічні знахідки. До прикладу, у 1994-2000 рр. Львівська обласна експедиція Інституту українознавства НАН України під керівництвом Л. Мацкевого здійснювала розкопки на території Чортових Скель в околицях міста, де віднайшла мисливський табір-поселення із залишками кісток мамонта, коня, північного і благородного оленів. Провівши вуглецевий аналіз віднайдених кісток, археологиотримали датування комплексу — 27200±140 рр. від наших днів, що засвідчує перебування тут людей на кілька тисяч років раніше, аніж на знаменитій Мізинській стоянці.

У 1933–1934 рр. професор М. Смішко досліджував давньоруське городище на Чорній горі у с. Грибовичі Малі поблизу Львова. Як він виявив, попередником середньовічного міста було стародавнє поселення, датоване приблизно 2000 р. до н.е.

У 1994 р. під час археологічних розкопок на місці запланованого спорудження готелю «Золотий Лев» (тепер там розміщено ринок «Добробут») виявилося, що ця територія, розташована поза межами львівських укріплень ХІV-XVІІІ ст., була постійно заселеною ще з V-VІ ст. Тут існувала щільна дерев’яна забудова, мешканці якої переважно займалися ремісництвом.

Проблема з вивченням найдавнішої історії міста полягає, зокрема, у тому, що писемні джерела княжої доби були знищені у 1340 р. під час захоплення Львова королем Казимиром ІІІ, який спалив Високий і Низький замки. 

Від княжих часів, з яких ми більш-менш можемо прослідкувати розвиток регіону, багато чого змінилося. Ще більші зміни відбулися після двох світових воєн і перебування Галичини у складі СРСР. Не менші зміни і, на жаль, багато в чому не на краще відбулися після розвалу радянської імперії, а особливо після московського вторгнення. Це, зокрема, стосується соціальних і демографічних показників. Щоби оцінити ці зміни вже після завершення війни та стабілізації ситуації, доцільно повернутися трохи більше, ніж на сто років назад. 

Тож як виглядала Галичина станом на 1910 рік описано нижче, у вільному авторському перекладі з російської фрагментів книги, виданої у 1915 році, після окупації регіону московитами. Звісно, що всі дані тут узяті з педантичної австро-угорської статистики. 

Якщо кинути погляд на мапу центральної Європи, кидається в очі величезне півколо, сформоване Карпатськими горами. На схід і північ від цих гір простягається розлога низовина Поділля, Придніпров’я та Польщі, а на захід і південь — велика мадярська рівнина. Неначе природа спорудила сторожовий вал, який оберігає захід від вторгнення кочівників зі сходу. Те, що ці гори нагадують захисну споруду, свідчить та обставина, що східні схили Карпат значно крутіші та менш доступні, ніж західні. 

На північ та схід від цього сторожового валу простягається країна, поіменована Галіцією, займаючи не лишесхили та передгір’я Карпат, але й захоплюючи частину низовини по верхньому басейну Вісли та Дністра. 

Низинна частина Галіції постала на шляху великого переселення народів; а після того історичного руху і коли людські орди, охоплені жадобою переселення, заспокоїлися та осіли на нових місцях, Галичина, цілковито відкрита зі сходу, стала ареною наїздів і нападів кочівників з Чорномор’я, починаючи печенігами й закінчуючи татарами. 

По імені міста Галич на Дністрі стала називатись уся країна (Галіція, а також Галичина). 

Кордони Галичини 

З півдня Галичина межує з Угорщиною, а кордон проходить по Карпатах. Зі східної сторони, починаючи з Карпатських гір до р. Дністер, з Галичиною межують  Буковина та Волинська губернія. З півночі проходить умовний кордон, поміж Бугом і Віслою, з Холмською та Люблінською, а далі, пор. Вісла, з Радомською та Петроковською губерніями. Зі заходу Галичина межує з Сілезією, у південній частині з австрійською, а у північній — з пруською. Найпівнічніша точка Галичини розташована на Віслі, приблизно в 6 кілометрах нижче річки Сян і лежить на 50 градусів 50 мінут північної широти, а на півдні сягає 47 градусів 44 мінут; найзахідніша точка — 18 градусів 44 мінути східної довготи, відраховуючи від Гринвіча, а найсхідніший виступ сягає 26 градусів 29 мінут. 

Західний кордон Галичини є найбільш коротким — 95 км (з них 50 км з австрійською Сілезією та 45 км з пруською Сілезією. Цей західний кордон відходить від Карпат в області західних Бескидів у групі Яблунових гір (Jablunka) в підніжжі Баранячої гори (Barania). Між іншим, у цьому ж місці бере початок річка Вісла. Звідсіля границя горами спускається до р. Білої (Biala), яка впадає у Віслу. Тут якраз і починається пруська Сілезія. Від устя річки Білої границя круто повертає на північний схід і йде по Віслі, до місця, де в неї впадає р. Пжемши (Przemsza) поблизу м. Освецім (Oswiecim); далі кордон прямує на північ, вверх по названій річці до місечка Мисловіце (Myslovitz).

Північний кордон Галичини, починається від Мисловіце, спочатку йде просто на схід до р. Вісли приблизно 90 кілометрів. На північ від цієї лінії простягається Польща (спочатку Петровська, а далі Келецька губернії), а на південь — Краківський повіт Галичини. Саме місто Краків розташоване від цього кордону в 10 кілометрах, а місце, де кордон впирається у Віслу, лежить нижче на 25 кілометрів. 

Вісла тече по кордону Галичини упродовж 170 км у напрямку з південного заходу на північний схід до міста Завихость, що лежить нижче гирла річки Сян. 

Від цього місця границя повертає на схід, роблячи постійно доволі великі звивини; на відстані близько 260 км границя перетинає річку Буг в м. Літовіц (Litowiz). Звідсіля вона йде спочатку по р. Буг упродовж 15 км, а згодом відступає від річки і простягається на південний схід до р. Збруч (Zbrucz) упродовж 23 км. Річка Збруч тече, дрібно звиваючись, просто на південь і впадає в р. Дністер, десь на 10 верст вище м. Хотин. Протяжність кордону по Збручу складає 160 км. 

На невеликому відтинку річки Дністер Галичина межує з Бесарабією, а саме: від гирла Збруча вверх по Дністру на 45 км до м. Онут (Onut). Від цього містечка, ще на 50 км вверх по Дністрі Галичина межує з Буковиною.

Буковина простяглася на південний схід від Галичини. Загальний напрямок цього кордону з північного сходу на південний захід. Спочаткуграниця, як уже сказано, йде по р. Дністер упродовж 50 км, а згодом залишає цю річку, на віддалі приблизно 12 км на схід від Городенки (Horodenka), і прямує просто на південь до р. Прут, до того місця, де в нього впадає Черемош (Czeremosz). Далі границя проходить цією річкою та підіймається на головний хребет Карпат, на гору Hniatiasa (1 762 м = 826 саженів)*. На північний захід від цієї гори здіймається масив Чорна гора (Cserna gora), висотою в 2 026 м; з північного боку цього масиву бере початок р. Прут, а із західного — р. Тиса, що несе свої води по великій мадярській рівнині. 

Вся протяжність кордону Галичини з Буковиною становить близько 200 км, зокрема 50 км по р. Дністер, а вся довжина границі з росією становить приблизно 760 км. 

Південний кордон Галичини складають Карпатські гори, що творять величезну дугу з північного заходу на південний схід. Протяжність цього кордону від Чорної гори на південний схід до гори Баранячої на північному заході становить близько 760 км. 

В описаних кордонах площа Галичини рівна 78 497 кв. кілометрів. 

За переписом 1910 року населення, що проживало на цій території, налічувало 8 025 982 чол, що становило 102 особи на кв. км. 

У 1990 — 7,316 млн (92 ос/кв. км).

У 1890 — 6,608 млн (84).

У 1880 — 5,959 млн (76).

На той час у Київській губернії мешкало 4,604 млн; у Подільській — 3,812 млн, Волинській — 3,92 млн.

За мовою домашнього спілкування населення поділялося на такі групи: 

поляки  — 4 672 789 чол., або 58,55%;

українці (в тексті: ті, кого називають «русини» або Ruthen) — 3 208 093 або 40,2%;

інші слов’яни  — 8 906 або 0,11%;

німці — 90 131 або 1,13%;

румуни — 740 або 0,01%;

мадяри — 104;

італійці — 21.

Проте, зазначають видавці, тут необхідно прийняти до уваги таку обставину, що в мовній статистиці відсутні євреї, які становлять 11% населення, але при опитуванні вони практично всі побутовою мовою визначають польську. 

Народжуваність (дітей на 1 000 мешканців): в українців — 42 ; у поляків — 36; у німців — 25.

Якщо порівняти Галичину з трьома південно-західними губерніями, то співвідношення народжуваності та смертності на 1 000 мешканців буде наступним: 

Галичина — 40/29;

Київська губ. — 43/26,3;

Подільська губ. — 38,7/24,2;

Волинська губ. — 41,8/24,1.

Високий відсоток смертності на Галичині можна пояснити поганими гігієнічними умовами, в яких перебуває більшість бідного населення.

Згадані національності не однаково розподілені в Галичині. З давніх пірця країна в етнографічному сенсі ділиться на дві частини: Західну Галичинута Східну; кордоном між ними є річка Сян. Загалом Західна Галичина є щільніше заселена, ніж Східна. У кожній з цих частин основні групи населення розподілені наступним чином.

Західна Галичина:

Українці — 3,3%;

Поляки — 88,5%;

Євреї — 7,9%.

Східна Галичина:

Українці — 61,7%;

Поляки — 25,8%;

Євреї — 12,4%.

[З наведених даних є очевидним, що західна Галичина є переважно польською, а східна — українською —авт.]. «Від Сяну до Дону» — саме такою була територія з  переважно українським населенням. Проте слід зазначити, що на Східній Галичині практично всі міста мали переважно польсько-єврейське населення, натомість села, за поодинокими винятками, були на 90 і більше відсотків українськими.   

Від усього населення Галичини (8 026 тис. чол.) у містах проживає 1 402 тис, або 17,5%; відтак 82,5% — це суто сільські жителі. Хоча слід зауважити, що багато невеликих містечок практично не відрізняються від сіл, а частина їхніх мешканців також займається сільським господарством.   

Загалом у Галичині 85% населення займається сільським господарством або промислом, з ним безпосередньо пов’язаним. В українців цей відсоток складає 93%, а в поляків 82%. 

Віросповідання

Станом на 1910 рік можна виділити наступні групи :

Римо-католики — 3 731 861 чол.  або 46,5%;

Уніати [греко-католики] — 3 379 616 чол. або 42,11%;

Вірмени — 1 392 чол. або 0,01%;

Разом: 8 112 869 або 89,62%.

Православні — 2 770  або 0,04%;

Лютерани — 37 145 або 0,46%;

Євреї — 871 906 або 10,86%;

Інших віросповідань — 1 296 або 0,02%.

Відтак релігійне представництво виглядає наступним чином:

Католики: 1 архієпископ, 3 єпископи, 4 собори, 95 деканатів, 967 приходів, 338 монастирів і відділень. 

Греко-католики: 1 архієпископ, 3 єпископи, 3 собори, 115 деканатів, 1 873 приходи, 37 монастирів і відділень.

Вірмено-католики: 1 собор, 3 деканати, 8 приходів, 1 монастир.

Православні: 3 приходи.

Лютерани: 24 приходи.

Євреї: 252 приходи. 

Галичина є автономною областю Австрії та керується у своїх внутрішніх справах сеймом. На чолі країни стоїть намісник (Statthalter) імператора; у нього три помічники з трьох головних галузей управління:адміністративної, шкільної та фінансової. При кожній галузі є вища рада, в якій намісник є головою. 

Галицький сейм складається зі 161 члена. В його складі: львівський католицький архієпископ, львівський вірмено-католицький архієпископ, єпископи Кракова, Перемишля, Тарнува, Станіславова, ректори університетів краківського, львівського, президент Краківської академії наук і ректор Політехніки у Львові. Крім перелічених, усі інші члени сейму є виборними. Обираються вони від великих землевласників, від міст, від торгівлі та промисловості й від сільських общин терміном на 6 років. Головою сейму є ландмаршал (Landmarschal), обраний сеймом і затверджений імператором. 

Повіти керуються радами, які, посуті, є посередниками між общинним управлінням і сеймом. У члени повітової ради обираються представники від великих маєтків, від промислових і торгових підприємств, від міст, містечок і сільських громад. 

Дрібні одиниці — ґміни (волості). На чолі ґміни в містах — бургомістри, а в селах — війти. Крім війтів є ще два асесори. Львів і Краків мають особливі статуси — на чолі з президентом, який має владу повітового начальства.

Галичина бере через своїх представників участь у загальнодержавному парламенті, у Відні. Їхня кількість — 106 чоловік, так один представник припадає на 75 414 душ населення.

Далі буде…