Ґрансон: місто, замок, поезія та українська символіка

Швейцарія — країна не лише чудових пейзажів, але й зáмків. Це зближує її з Україною. Сьогодні ці історичні пам’ятки часто виконують роль музеїв. У спраглих читачів виникають асоціації з літературними творами і класиками — наприклад, Байроном. Але ці музеї не просто музеї, в чому я знову переконалася. Отже, продовжуймо знайомство з кантоном Во (Vaud). Цінне те, що багато чого ми тут бачимо вперше.

Де б я не опинилася, найперше намагаюся дізнатися про музеї. До цього спонукає й професійна зацікавленість. А Ґрансонський зáмок на березі озера Ньовшатель (Нюшатель) давно приваблював. 

Grandson (Ґрансон) — місто, комуна і зáмок. Я вже писала про це місце (та La Galerie Philosophique), але Ґрансон виявився таким насиченим, що заслуговує на кілька розповідей. У цьому місті часто відбуваються концерти, виставки, фестивалі, презентації… Але концепція цих подій не лише розважальна, а й змушує серйозно замислитися. Найновіші заходи часто пов’язані з Україною та нашою сучасною ситуацією, а традиційний Середньовічний фестиваль (про нього нижче) цього року було створено і для корінних швейцарців, і для українців.

Під час прогулянок із міста Івердон-ле-Бен лісові та інші дороги й стежки вели до Ґрансона. Туди можна дійти пішки, можна доїхати. Місто завжди зустрічало і зустрічає нас озером Ньовшатель, різними відтінками води, а навпроти на березі дуже добревидно червонодахий замок і церкви. Цікаво ще одне: у лісі та далі, на стовпах, каменях і навіть пеньках дедалі більшало української символіки — намальованих синьо-жовтих прапорів. Таке враження, що місцеві нібито підказували нам, куди йти. Також у самому місті (неподалік від замку) нас зустрічає синьо-жовтий знак — біля проїжджої частини, біля води, де яхти…

Ці краєвиди — рай для поетів, митців, музикантів, фотографів і режисерів.

Але знайомство з цим незвичайним містом почалося поступово. Я відкривала його щоразу і щокроку.

Найліпше відкривати Ґрансон рано-вранці, коли сонце розгоряється, ав місті — ще приємна прохолода. Коли вулиці відносно порожні, особливо цікаво спостерігати архітектуру, вдивлятися в тіняву проходів (це справжнє середньовічне місто), у галереї, у східці, які ведуть нагору… Кожний будинок — це історія. А ще тут несподівано виникають асоціації з українською культурою.

Ґрансон — місто старовинних фонтанів із давньою символікою, не менш цікавої символіки церков… На прапорі цього міста — Сонце і Місяць, і зображення цих світил (часто середньовічно стилізовані) можна побачити в інших куточках.

У чому окраса цього міста? Я сказала б, що Ґрансон має романський колорит, а ще зберіг багато автентики. У романському стилі побудовано знамениту церкву Святого Йоанна Хрестителя (з фресками, цікавими скульптурами, збереженими й за Реформації), де, зокрема, на високому рівні відбуваються концерти класичної музики та духовного співу — різних народів і різними мовами. Саме там можна послухати автентичний протестантський (гугенотський) спів німецькою та французькою. А ще ці хори виявилисвою підтримку Україні та нашій культурі. Також у Ґрансоні є католицька церква.

Спочатку мені розповідали про це місто як про відоме пляжами, підкреслюючи, що їх — цілих п’ять. (Озерні краєвиди дуже гарні). Але ці пляжі біля ставу були за Середньовіччя проходами, звідки під час воєн спускали бойові загони, човни (це місто досі славетне регатами, яхтами, катерами…). Отже, це місто-фортеця. Ідилія пейзажів і прекрасної архітектури, фестивалів і яхт — це насправді результат наполегливої праці та оборони власної країни. Отже, якщо ми милуємося красивою природою, варто знати історію цих країв і якою працею швейцарці змогли досягти миру та естетики. 

Про це нам розповідали на екскурсіях зáмком — зокрема показуючи мініатюрну панораму головної битви у Ґрансоні (1476) між Карлом Сміливим і швейцарськими конфедератамиза свою землю. Ми дізналися про тактику битви, швейцарські вміння, а ще вдивлялися в символіку знамен і зброю, розпізнаючи ґрансонців. Паралельно несподівано в нас виникли асоціації з козацькими битвами, і ми почали розповідати швейцарцям про наших предків. В історії виявилося більше спільного, ніж гадалося.

Ґрансонський зáмок (le Château de Grandson) — третій за значущістю та красою у Швейцарії. Ми неодноразово відвідували його з екскурсією — і було неможливо обмежитись одним візитом. У цьому вся Швейцарія, яка зовні компактна, невеличка, але насправді надзвичайно змістовна. 

Замок побудовано з порід гірського масиву Жура (Jura). Сама будівля існує з другої половини ХІ ст., тоді й династія Ґрансонів. Усередині замок зустрічає нас — авжеж, високими крутими східцями, численними галереями, залами, де можна бачити герби, ґотичний шрифт (зокрема латинські гасла), орнаменти — швейцарські квіти (місцеве населення любить і знає свою флору, тому ці рослини вже давно — на гобеленах, посуді та інших речах). Наприклад, було цікаво побачити квітку-дзвіночок. Нащадків династії Ґрансонів називали цією квіткою. Це дуже символічно, бо її назва асоціюється із дзвоном, а дзвоник може бути один, але скликає потужне військо і цим сильний. Чим не газета «Сурма»?

Звичайно, який замок без гобеленів, опудал тварин? Тут є величезні гобелени різних епох, а також трофеї власників — наприклад, гігантські (без перебільшення) глухарі, величезні цапині роги, неосяжний олень… Ми можемо бачити, що за того періоду — уже історичного — у горах Жура збереглась архаїчна фауна. Застрелити навіть глухаря було не так просто — враховуючи розмір опудала цього птаха, баченого в замку. Також помітно, що здобич була сильною та агресивною. 

Цей замок змінив кілька династій та багатьох власників, розповім про тих, які мене вразили.

Pictures: Josua Hotz / Castle of Grandson

Дуже цікава династія Ґрансонів. Так, Оттон І де Ґрансон (Othon I de Grandson, бл. 1238–1328) прожив 90 років, що на той час мало в кого виходило (не секрет висока смертність за Середньовіччя). Врахуймо його активне політичне життя. Він служив в Англії та Велсі, і є британська гілка Ґрансонів. У замку нам показали саркофагзі скульптурою цього діяча. Але це репліка, бо оригінал зберігається в Лозанні, соборі Нотр-Дам. (Це ми з матір’ю, лікарем-неврологом Оленою Смольницькою, бачили раніше). Його нащадок Оттон ІІІ де Ґрансон (Othon ІІІ de Grandson, 1340? — 7 серпня 1397) уславився як поет. Воїн, дворянин, дуже освічений, меценат… А ще саме він започаткував на рідній землі День Святого Валентина, принісши цю традицію з Англії (де служив). Цього дня Оттон ІІІ влаштовував поетичні змагання, тобто виходило свято не лише оспівування кохання, а й вправляння в поезії. Він товаришував із великими поетами свого часу, це навіть було колегіальне коло. Але життя цього поета-державця часто не було радісним (допомогою слугувала його творчість), бо він переживав злети і падіння, навіть кілька разів був ув’язнений (зокрема посідаючи високу посаду — найближчого радника графині Бонни де Бурбон із Савоїв, а його останній двобій заслуговує на художній роман). Багато в його житті таємниці, невідомості. Але точні — кар’єра Оттона ІІІ та його вірші. Сьогодні цьому поету і воїну присвячено монографії (наприклад, про дуель — останню в його житті), а також видається його поезія. Зокрема, у крамниці музеюзамку Ґрансон (де й прекрасне кафересторан, на терасі, звідки видно озеро) продаються вірші Оттона ІІІ — старофранцузькою, з коментарями сучасною французькою мовою. Звісно, я не могла не купити цю збірку. 

Pictures: Josua Hotz / Castle of Grandson

Можна згадати українських діячів (гетьманів, аристократію), уславлених і професійними віршами, і різнобічно обдарованих. Ми бачимо, що наша культура має спільне з європейською, і найкраще в цьому переконує фактаж. Також важливо те, що і наші герої, і швейцарці навчалися та обмінювалися досвідом у різних країнах.

Замок бачив і більш сучасну історію. Наприклад, раніше там були експонати, які належали Вінстону Черчиллю, Ґреті Ґарбо та іншим. А ще в цьому замку є ліфт, яким донедавна здіймався останній власник. 

Відзначу, що також в музейній крамничці є книги про Середньовіччя, зокрема наукові, навіть казки у французьких перекладах — тобто на різні смаки. Із сувенірів (традиційних магнітиків, листівок, брелків, іграшок) є чудова кераміка з позначкою про Ґрансон, макет замку тощо. А ще в особливому відсіку є різні книги, зокрема класичні, які можна дешево придбати. І хтозна, яка сьогодні буде книжкова здобич? Швейцарія взагалі любить сюрпризи. Ще мені подобається тут повага до своїх поетів.

Pictures: Josua Hotz / Castle of Grandson

І, звичайно, неможливо оминути щорічний Середньовічний фестиваль (la Fête Médiévale). Цього року він відбувся 13-14 серпня. 

На фестиваль з’їхалися швейцарці з різних кантонів, було багато молоді та дітей. Також ми бачили наших співвітчизників, які прекрасно влилися в цей святковий колектив. 

Заходи були на території замку та в самому замку: це були дитячі ігри, інтерактиви тощо; учасники дізнавалися про історію Швейцарії. Події часто відбувалися під музику — автентичні середньовічні інструменти! Ми бачили схоже на флейту, лютню, бубон тощо, але все це мало інші назви — так звані «предки» відомих інструментів. І, звичайно, грати на них вимагає і школи, і вміння, і самої мотивації. Адже не так багато тих, хто захоплюється середньовічною культурою та вміє професійно виконувати музику тієї доби. Публіка була просто в захваті. А яктут не згадати мандрівних українських музикантів і співців — кобзарів, лірників, бандуристів? Мандрівних дяків? Школярів? Без них раніше годі було уявити нашу країну.

І, звичайно, на фестивалі були майстер-класи. Щокроку ми бачимо це. Коваль кує, кожний може спостерігати за процесом і дивитися вироби. Ювелір розклав свої дуже оригінальні роботи. Дуже багато роботи по металу. А що сказати про жіночі ремесла? Ось майстриня плете зі шнурків, показуючи середньовічні технології. Усі охочі можуть узяти участь. Інша майстриня (одягнена під городянку тієї доби, у характерних сукні та головному уборі, наче з картини) демонструє, як плести гачком, так само застосовуючи особливу середньовічну техніку. Чоловік показує дітям, як виробляти папір на старовинному верстаті. Ми бачимо, як із чана виймають готовий папір! Хлопчик захоплено дивиться на витвір власних рук. А поряд виробляють льон. І знову цей процес показує чоловік. За Середньовіччя багато ремесл були саме чоловічими. 

Зазначу, що у Швейцарії дітей рано привчають до професійних занять і вибору майбутнього фаху. Тому такі заходи, звичайно, корисні, бо дозволяють наочно і посильно зробити власний твір.

У замку несподівано була ще одна послуга: і дорослі, і діти могли безкоштовно приміряти середньовічні убори, причому швейцарські працівники самі допомагали обрати найкращий костюм, із неабияким смаком. Можна було гуляти і фотографуватися в цих і гарних, і зручних строях, відчути себе людиною тієї доби, а повернути вбрання — будь-коли протягом фестивалю. 

Також були змагання лучників. Поряд швейцарці показували, як метати сокири. Також місцеві в лицарських обладунках навчали дітей-туристів (одягнених в іграшкові шоломи, плащики, з іграшками-мечами) маршувати. 

Це відродження середньовічних традицій нагадує наші ремесла, цехову солідарність. Місцеві мешканці показують, що вміють захищати своє. Фестиваль — це зайве нагадування того, що тут, у Ґрансоні, збережено бойовий дух. Це помітно також і в символіці. На фестивалі впадали у вічі кельтські та германські символи. Імовірно, були і скандинавські. Швейцарці (вочевидь, на це свято з’їхалися з різних кантонів) дуже відповідально поставилися до своїх ролей. Дівчата і жінки різного віку — у середньовічних національних костюмах, демонстрували ремесла. Можна було впізнати типових городянок тієї доби, ще й майстринь. Також ми побачили чоловіка в чорній ведмежій шкурі, схожого на жреця (і навіть чоботи в нього були хутряні, цілковита імітація ведмедя)! Спочатку було враження, що це крокує… справжнійведмідь! Але зрозуміло, що таке вбрання не просто маскарад, а бажання донести свою культуру. Хто читав і знає про індоєвропейські звичаї, міфи, різні племена, пригадає. Хто не знає — дізнається. Або зацікавиться та пошукає інформацію. Я зрозуміла, що це свято розраховане не лише на тих, хто вже знає про середньовічну культуру та язичництво (або цікавиться ними), але й інтуїтивно помітить символи. Поряд із одягненим під ведмедя була швейцарка в орнаментованому вбранні, яка тримала оригінальний жезл із особливим символом — вочевидь, землі та родючості. 

Ми пройшлися кілька разів, розвідавши все.

На святі можна було пригоститися різними стравами за швейцарськими рецептами, наприклад, особливо приготованою та смачною ковбаскою чи сосискою saucisson, напоями. Це їжа для сильних людей після сумлінного робочого дня. 

Увечері для охочих розігрували п’єсу. А ще під гру музикантів (які з’являлися в різних місцях замку) несподівано вийшов одягнений під середньовічного жонглера, який став показувати цікаві фокуси, що вимагали вправності й таланту. Узагалі зазначу, що фестиваль вийшов несподівано сучасним і водночас автентичним. Ми нібито перемістилися на машині часу. Жодного відчуття бутафорії! Й одночасно майстер-класи, розваги, приємне з корисним — усе доступне.

На святі звучали французька, німецька, англійська, українська мови.

Підсумовуючи: можна довго перераховувати враження і заходи — і все одно всього не назвати. Це був фестиваль європейських культур, багато інформації про Швейцарію, а ще — взаємний обмін із нашою країною, обмін інтелігенції. Адже тут теж читають газету «Сурма» (поширену нами). Такожтут привчають до рідних умінь і навичок — від ковальства до володіння зброєю та творчого майстрування. Відзначу також справжні співчуття і підтримку учасників фестивалю нашому народу. Тут не забувають, що в нас триває війна. 

Висловлюю подяку Lilian Feger, Diego Mediano, Josua Hotz’у та іншим працівникам Château de Grandson, як і взагалі швейцарцям, за надання цінної інформації про музей і фестиваль.

Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.

Автор: Ольга Смольницька — кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.