Вірші цієї війни

Аллі К.

Твої сльози тримає дорога,

Найдорожчі обійми синів,

І молитва тримає до Бога

Через відстані зболених днів.

А весна за вікном — у руїнах,

Поряд — рідні долоні дітей…

У тривозі твоя Україна,

Біль, що рветься весь час із грудей…

Зігріває дорога додому,

Хоч і вкрита слідами війни.

Ще згадаються кадри потому,

Ще розкажуть дорослі сини…

Ще злякає нічними страхами

У чеканні завислий півтон

І, нарешті, вже голосом мами

Знов зігріє пітьму телефон.

Ще повернеться болем вокзальним

Напівподихом мить рятівна

І до трепету цвіту реальна,

Не розстріляна, справжня весна!

Будуть знову щасливі дороги,

Кілометри і мирна блакить,

І обійми із вдячністю Богу,

Й Перемоги омріяна мить!

21.05.2022

Ти покличеш мене,
 Перемого!

Ти покличеш мене, Перемого,

У найкраще з вкраїнських світань,

І, щаслива, уже від порогу

Я помчу з оберемком вітань!

Упаду у сльозах на коліна

І вклонюся за жовтоблакить,

Без страху підірватись на мінах

Побіжу, щоби світ оживить.

Обійму у щасливім риданні

Всі сивини своєї доньки,

Заплету кожну з мрій без вагання,

Напишу вже нові сторінки.

Дотягнуся душею до сина,

До матусиних рідних долонь.

Перемоги щасливу годину

Притулю до коханого скронь.

Ти торкнешся мене, Перемого,

Із росою у травах й очах!

Я вклонюся й забуду тривоги,

Біль розлуки, тремтіння і страх.

Ти всміхнешся до всіх, Перемого,

Камертоном мовчання збереш —

І освятяться наші дороги,

Моя доле, і ти розцвітеш!

Ти продовжиш мене у онуках

І залишиш мій біль у словах.

Мирним цвітом змережаться луки,

А над ними — вкраїнський наш стяг!

21–22.05.2022

* * *

Душа тріпоче, наче у долоні

Клубок якийсь із болю і біди…

А сльози аж згорьовано-солоні,

І їм не вистачає вже води.

Навкруг хоронять воїнів відважних,

Слова звучать, ридають матері…

А скільки ж поряд псів отих продажних,

Що й небо навіть плаче угорі!..

Загиблих проводжаємо, свічками,

Згорає наш невимовлений біль,

Навколішки прощаємось з синами,

Що з бою повертають звідусіль…

А поряд — витанцьовують спітнілі,

Огидні замажорені синки…

А десь посеред поля занімілі

Синочки залишились навікИ.

Не вміє моє серце зрозуміти:

Як може буть наживою війна,

Де стільки вже розстріляного цвіту

Й згоріла нерозквітлою весна?!

Не можу і не буду, задихаюсь, 

Бо біль пекучий виткано зі сліз.

Запроданці, я навіть не вражаюсь —

Гнилий ви і трухлявий якийсь зріз!

28–30.05.2022

100 днів

Захрипла душа од нестерпного болю,

Молитва стирає і сльози, і гнів.

Ізранку гойдається літо у полі,

Листок шурхотить, наче криком:

«100 днів!»

Могили хрестами говорять до неба,

А стіни кричать в самоті уві сні…

Зітхає дощами нажахане небо,

Земля лиш хрипить од безсилля:

«100 днів!..»

І плаче дитя од небесного грому,

Здригаються тіні зі склом у вікні,

Руїни і вирви на пам’ять від дому —

Так люто розстріляних наших 

100 днів…

І все ж пригортає нас жовтоблакиття,

Рятують молитви і рідні пісні,

І миті прозріння, і сонце у житі!

Пробач, Україно, за наших 100 днів!

3.06.2022

Молився син

Моливсь собі дорослий син,

Не знав молитв, просив душею,

І, наче з ниточок, з хвилин

Сплітав життя своє із нею.

Молився просто, як умів,

Як до іконки, до світлини, 

Радіти зустрічі хотів,

Обнявшись хоч би на хвилину.

Щоби у спогади гайнуть,

У всі пригоди їх дитячі

І рідних з Вічності почуть,

Коли ніхто іще не плаче.

Збирав дарунки з чужини,

І дні, обпалені війною,

І знов вертавсь в дитячі сни,

Де разом гралися з сестрою...

9.06.2022

Дідусеві 

Дмитру Федосійовичу Прикупу,

молодшому лейтенанту,
 заступнику командира
 кулеметної роти (1910-1948? р.р.)

Дідусю Дмитре, я тебе не знала…

А ти, вікно розбивши, прокричав,

Що вже війна, 

фашистська йде навала…

— Збирай дітей! — і сам кудись помчав.

Ти пропадав десь безвісти під осінь…

Та був живим молодший лейтенант!

Я лиш по фото знаю тебе й досі…

Бог захистив від смерті і від ран.

І знов сьогодні стогне Україна,

А лютий люто вдерся між ночей!

Дідусю, бачиш вирви та руїни?

Земля вкраїнська плаче і пече…

Дідусю Дмитре, глянь на Україну:

Прокляті орки нищать кожну мить,

А ще твою прабатьківську стежину…

Оця війна вже правнукам болить…

Тримає небо янголів незримо

І плаче літо, вкрадене в зими…

Зітхають хмари, губляться вже рими…

Ділюсь з тобою болем і слізьми…

22.06.2022

* * *

Стаєм на коліна, запалюєм свічі,

І небу щораз заглядаєм у вічі,

Кортеж проводжаєм, оплакуєм сина,

Та віримо щиро, бо ми — з України!

Читаєм новини, згорьовано плачем,

Чекаєм дзвінків із мовчання, одначе

Складаємо вірші, купуєм машини 

І дякуєм Богу, що ми — з України!

Збираємо разом смачні передачі,

Плетемо, малюєм в тривозі терпляче,

Плечем підпираєм повалені стіни

І з гордістю кажемо: 

— Ми — з України!

Шепочем молитви, благаємо небо:

— Окрім Перемоги нічого не треба!

Тоді відбудуєм, піднімем з руїни

І крикнемо світу, що ми — з України!

3.07.2022

* * *

Ми з вами навчились любити 

І ранки, і ночі, і дні, 

І в очі дивитися світу,

Співати найкращі пісні.

Ми щиро навчились молити

За наших відважних синів,

І град, і грозу відхилити

У відліку зболених днів.

Навчилися ми цінувати

Прабатьківську землю святу,

Бо віру, її не здолати 

І істину нашу просту!

Ми з вами навчились стояти

На варті своєї землі

І кожну сльозу пам’ятати,

Й обірваний кожен політ…

Ми з вами навчилися жити

За воїнів світла й добра…

Світи, Україно, до світу!

Світи переможно, пора!

4.07.2022

* * *

Коли я приїду додому,

Зберу у долоні розлуки

І відчай, страхи і утому

Складу попри сльози у руки.

А потім розвію із вітром

Обпалені горем хвилини,

Візьму зі своєї палітри

Лиш мир до нової картини.

Додам її сонячні струни

З небесною чистоблакиттю

І як розхвильовані вруна

Всю землю вже зцілюють миттю.

Босоніж житами пройдуся

І щиро подякую небу,

До воїнів серцем всміхнуся

І вже пригорну їх до себе!

Коли я приїду додому,

Почую свою солов’їну,

Бо кращої в світі цілОму

Нема, чим моя Україна!

6.07.2022

* * *

Одна втомилась… селфити убори,

А та позує прямо на шашлик…

А як же совість, люди, як же горе?!

Як матерів і вдів нестерпний крик?!

Отой сидить, хизується у чарці,

Пихатий хтось вигулює свій квест…

А як же душі діток, що на хмарці?!

А як же біль, прибитий вже на хрест?!

Чергові фото, келих, відпочинок,

Смачні застілля — стрічка соцмереж…

А як же кров у краплях намистинок?!

І як хустини чорні вже без меж?!

Почуйте, люди, в голосі «Тривоги»

Лютує літо наше звідусіль!

Спиніться, люди, вже побійтесь Бога!

Ніхто ж не знає, де наступна ціль!

Сльоза стікає, рве ще свіжі рани,

А відлік свій веде страшна війна…

Очистьте, люди, душ своїх екрани,

Бо метроном збирає імена!

6.07.2022

«Азовсталь»

Спитаю небо чисте, як кришталь,

Чом долі топчуть, наче намистини,

Чому мовчить в руїнах «Азовсталь»,

Чому юрбою діти — на хмаринах?

Спустошив все страшний 

лютневий жаль,

Кривавий тан спалив щасливі ролі, 

Її пісні тримали «Азовсталь»...

Незламна Пташко, 

ти ще не на волі...

Хоробра Пташко, де він, 

той скрипаль,

Що поведе твій спів до Перемоги?

Розправить крила збиті «Азовсталь»

І вже замовкнуть, зрештою, тривоги!

В твоїх очах — і віра, і печаль, 

Та тільки дух нескореної долі!

Живи й співай, 

вкраїнська «Азовсталь»,

Тримай струну нев’янучої волі!

Отак молюсь ізнов в небесну даль,

Плету зі слів омріяне спасіння:

Дай, Боже, жити! 

Чуєш, «Азовсталь»?!

О світе Божий, де твоє прозріння?!

12.07.2022

Автор: Інна Гончар — поетеса, журналіст, член НСЖУ.

Підготувала Діана Царук.