Про виховання

Сьогодні виховання, як ніколи, 

Потрібно нам підняти вгору, ввись!

Щоб зайнялись цим і батьки, і школи, 

Як в Україні це було колись.

Що зробимо, те будемо і мати, 

Що закладемо — з тим підуть у світ.

Бо виховання, слід усім це знати, 

Проводитись повинно з юних літ.

Щодня-щодня і кожної хвилини

Дітей виховувати мудро слід.

Потрібно це для кожної людини, 

Щоб сонце у душі було — не лід.

Щоб сповнилося серце добротою, 

Любов’ю до людей цвіло весь час.

Щоб діти йшли дорогою святою…

Це треба для дітей та і для нас…

Тепер ми можемо на власні очі побачити, як виховання впливає на дітей, якими вони ростуть, коли їх мама з татом виховують правильно, і якими ростуть ті діти, яким усе дозволено, де немає порядку, дисципліни, де вони ніколи не чують слова «НІ!», бо їм усе можна, а якими виростають ті, де панує жорстокість, підлість, обман… Діти найкраще підтверджують справедливість української народної приказки: «Що посієш, те й пожнеш»… Ми можемо сьогодні порівняти і наших дітей з різних куточків України, які стали біженцями, які поїхали в інші країни, і побачити їхню поведінку. Десь бачимо дуже гарне виховання, бо діти ввічливі, трудолюбиві, турботливі, уважні, а деякі звикли до того, що всі їм щось винні. А тому вони невдоволені, злі, ненависні…

Так, є різне виховання і різні діти, але як же шкода тих невинних дітей, в чиїх душах батьки сіють всі сім смертних гріхів, де щодня батьки і оточення сіють ненормативні слова-матюки, де сіється зло, насильство, ненависть. Якими вони виростуть? Нащо далеко йти, ви просто  подивіться на орків, які прийшли війною в нашу Україну… Все, що ви побачили, — це плоди виховання дітей у росії. Адже вони виросли на прикладах зневаги до інших людей, вони виросли на тому, що повинні завойовувати світи і народи, вбивати, ґвалтувати, ненавидіти, зневажати, красти і брехати... Це їм прищеплено змалку, де б вони не жили на теренах своєї безмежної росії… Нормально вихована людина не може собі цього дозволити, бо в неї є внутрішній стержень, який не дозволяє розпусти, злослів’я, неадекватних вчинків. Нормально вихована людина спочатку подумає, а потім буде вирішувати, чи йти їй завойовувати чужий край і чужий народ, і не піде на вбивство. А росіяни — йдуть вбивати не тільки воїнів у чужій мирній державі, а й цивільних людей, жінок, дітей і навіть немовлят. У них і рука не здригнеться, щоб вбити дитину. А все починається з виховання, з тих казочок, що читають батьки, тих віршів, які вчать напам’ять і розказують на святі, з тих прислів’їв, які віками звучать у народі, з тих слів, якими спілкуються дорослі зі своїми дітьми, з тієї історії, яку пишуть для них у підручниках, з поглядів, які вкоренилися в дорослих росіянах...

От що таке виховання. Від нього залежить, якою виросте людина, як вона буде сприймати цей світ, людей і себе в ньому. Тому сьогодні всі ми: батьки, школа, суспільство повинні долучитися до виховання і  думати, а як же ми себе поводимо у цьому світі, який приклад ми показуємо дітям, молоді… На відміну від дітей, дорослі люди усвідомлюють негативну і позитивну поведінку і можуть її контролювати, а от діти ще не вміють цього робити, не вміють себе стримувати, аналізувати і весь негатив виходить нагору. Тож як би важко нам сьогодні не було, бо йде війна, людей будуть обступати злидні, хвороби, біда, лихо і горе, а своїх дітей ми повинні виховати добрими, люблячими, світлими, трудолюбивими і мудрими, бо тільки правильне і мудре виховання робить людину людиною в цьому світі... А приклади поганого виховання ми сьогодні бачимо щодня на тих орках, які прийшли вбивати український народ. Комусь подобається те, як вони себе поводять у нашій країні? Ви хочете, щоб ваші діти виросли такими? Вам хочеться, щоб ваші діти йшли в чужий край вбивати, ґвалтувати, красти, брехати? Ні? От тому нам усім слід звернути свою увагу на виховання своїх та й чужих дітей, бо для нас у нашій країні чужих дітей не буває. Це всі наші, українські діти, які повинні вирости добрими, чесними, світлими, роботящими, справедливими… Тому слід почати з мови, з того, як ми говоримо між дорослими і між дітьми, які несемо цінності, які сповідуємо звички, які продовжуємо традиції, як розмовляємо в сім’ї, що говоримо дітям і своїм батькам… Адже слово було першим і в ньому закладена думка, зміст всього сущого. І слово — матеріальне, воно може бути і віщим.

Слово… Здавалося б, ну що таке слова? Набір звуків і тільки… Але ж ні… Слово несе певний зміст, воно має велику силу, бо в ньому можуть бути закладені події, стосунки, звички, ніжні почуття, любов, ласка, повага, щирість і щедрість… Колись людиною було вимовлене перше слово… І це, мабуть,  було чарівне слово, яким людина назвала найдорожчу у світі людину, яка дала їй життя… Це МАМА! Це слово можна впізнати у кожній мові світу. Чи не так? А потім почали з’являтися інші слова, які називали предмети, що їх оточували, дії, які виконували люди, прикмети, які характеризували предмети і дії… Слова означають багато — цілий світ і всі вони несуть у собі певний зміст. І ними розмовляють люди, всі по-різному, бо в кожного своя мова. Але чим більше  знає людина чудових слів, тим вищий інтелект вона має, тим чарівніша і привабливіша її мова. Бо одне і те ж явище можна описати по-різному: коротко констатувати факт, а можна описати красиво, захопливо, казково. А від цього в людей створюється зовсім різне враження. От і у вихованні важлива роль відводиться словам, бо вони здатні донести до серця людини абсолютно все. Тому на слова, на мову слід звертати велику увагу і привчати дітей до красивих і чарівних слів, мудрих промов,  щоб їхня душа наповнювалась сонцем, радістю і щастям. Адже мовою можна висловити все: своє ставлення до краси навколишнього світу, описати ту красу; розказати про всі явища природи,  змалювати словами свої почуття, розповісти про стосунки між людьми; розказати про радість і горе, про біль і щастя… От такий простий приклад. Один дивиться у вікно і бачить бурю, про що й повідомляє: «О! Буря почалась!», а інший про це ж саме скаже так:

«А над землею вітер шаленіє,

дерева гне додолу і гілля…

Від хмари чорної усе темніє

Й здригається від грому вся земля…»

І там, і там йдеться про бурю, але хто не бачив бурі, слова першого оповідача ні про що не скажуть, а от другий описав процес бурі, навіть не називаючи слова «буря», і все всім зрозуміло. Тому дітей треба вчити красиво говорити, щоб вони вміли висловити свою думку зрозуміло і гарно. Адже кожне явище в природі приносить багато радості, щастя, спогадів, почуттів. Тож треба вчити дітей красиво висловлювати свою думку, творчо. У цьому випадку варто звернутися до віршів про певну пору року, наприклад про осінь, яка вже ось позолотила листочки на деревах. Діти можуть не тільки читати вірші про осінь, але й самі пробувати описати осінні краєвиди, рослини, квіти… Тим самим вони збагатять свій словниковий запас, почнуть придивлятися до краси природи, захопляться спостереженнями і стануть спокійнішими, розважливішими, милішими…

Тому ідіть з дітьми в природу, спостерігайте за змінами в довкіллі, дивуйтеся чарівною осінньою красою, читайте вірші, малюйте пейзажі, адже ми живемо в такому чарівному, неймовірному світі! Милуйтеся разом із дітьми, напоїть свої серця ніжними осінніми пейзажами, збирайте чудові різнокольорові листочки, майструйте з них красиві букети і віночки, хай запам’ятається вам і вашим дітям ця чарівна осінь в усій красі і привабливості, а серця стануть чуйними і світлими, як ця осінь.

Вірші про осінь для душі

А на деревах листя золоте

Краса осіння, всюди квіти, квіти…

А на деревах листя золоте.

І хочеться співати і радіти,

Бо й навіть сонце радістю цвіте.

А в небі волошково й чисто-чисто,

І вітерець між листям не дихне.

Це осінь йде землею урочисто,

Й краса її захоплює мене.

В ній стільки форм та кольору, і цвіту,

Та дива, і казкової краси,

Що красивішим не було і літо,

Але в лісах не ті вже голоси.

Все більше тиші, не співають птахи,

І ласкою не горнеться тепло.

Вже до зими готуються комахи,

Щоб в холоднечу затишно було…

На чомусь грає вітерець-маестро

У кронах кленів, часом у сосні.

Все більше чути шумові оркестри,

А в них, як завжди, нотки є сумні.

Але сьогодні у природі диво,

Бо ж синявою небо зацвіло.

І стало затишно, а всюди так красиво,

І зігріває ласкою тепло.

Краса осіння, дивна, незрівняна —

Осіння казка, просто дивина!

Вся жовта, золота, руда, багряна…

А в небі синява, безмежна вишина.

А осінь йде по краю неквапливо

А осінь йде по краю неквапливо

Та пензлем розмальовує усе.

І кожен день нове я бачу диво,

Щодень новинку іншу нам несе.

Мабуть, від спеки квіточка змарніла,

Листки на вишнях в різних кольорах,

Верба тепер ще більше пожовтіла

І білі хмарки в синіх небесах.

Красиво й тепло, сонце припікає,

Така погода, ніби літо ще.

Та срібна павутинка вже літає,

А небо іноді все ж крапає дощем.

Бо це вже осінь пензликом малює

Усе навколо в теплі кольори.

Красу на згадку нам усім дарує,

Тепло і спокій людям шле згори.

А я в гостях у осені була

А я в гостях у осені була.

Вона мене гостинно пригощала.

Букет листочків жовтих подала,

А ще красу мені подарувала.

А скільки кольорів у ній живе,

А скільки сонця, радості ясної!

То хмарка, мов кораблик, пропливе,

То впав листок з берізки осяйної.

А то каштан із дерева впаде,

Метелик приземлиться серед цвіту.

Останній джміль в травичці загуде —

Осінню оду проспіває світу.

Ще коники танцюють у траві,

Ще тепло-тепло сонце пригріває.

А квіти кольорові і живі.

Лиш восени така краса буває.

Я по красі, по осені іду,

Фотографую ці казкові миті.

В красі чарівній душу відведу,

Бо це найкраще, що буває в світі.

Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.