Рослинні символи в українських піснях і традиціях: троянда і мальва; полин чи петрушка?

Багато хто зазначає, що ми, українці, дуже любимо квіти. Можу додати: і рослини взагалі. Це помітно і в національному вбранні (вінки і просто квітки, орнаменти і вишивки), і в піснях, і легендах, і казках, і, звісно, традиціях та просто любові прикрашати житло букетами, зокрема сухоцвітом, оздоблювати покуть квітками, тощо. У піснях – від любовних до колядок, до купальських та інших – дуже часто згадуються рослини. Етнографи та інші фахівці присвячували і присвячують цьому дослідження – від етнології до тематики народної медицини, фітотерапії тощо. А що знаємо ми?

Звичайно, у кожної рослини є своя символіка, і часто давня. Ми можемо згадати про дерева і кущі в піснях. Одразу згадуються калина, верба, явір (символ козака), тополя… Але насправді таких символів набагато більше.

Сьогодні це досліджують, і неможливо назвати все. Але спробуймо. Ми знаємо, що в кожному селі та краю були власні звичаї та своє тлумачення квітки. Проте є спільні ознаки. Які вони?

Рослини часто були оберегами. За якою ознакою їх обирали? Можна виокремити спільну рису. Це, наприклад, колючки. Вважалося, що чортополох, терен, глід, шипшина, ожина та інші відганяють нечисту силу. Недарма назва «чортополох» сама за себе промовляє.

Можна згадати рослини, які наші предки обрали за обереги завдяки смаку. Це часник. Він дуже корисний, якщо їсти його зубки застудженому – а можна гризти ці зубочки й для профілактики, щоб не захворіти. Звичайно, смак пече, і запах сильний. Запах, як вірили, відганяє упирів і вампірів, та й смак – як вогонь.

Згадується й полин – теж оберіг. Вочевидь, завдяки сильному запаху. Знавці міфології та традицій згадають, що полин – оберіг від русалок, і в певний період треба носити з собою цю рослину, запах якої їм осоружний. Русалка любить питати загадку: «Полин чи петрушка?» Якщо відповісти: «Полин», то це правильно, і нечиста сила закричить: «Кинь його під тин!» і втече. Тобто більше вона не нашкодить. Але якщо відповісти: «Петрушка», то русалка зі словами «Ах ти моя душка!» залоскоче на смерть. Узагалі в цьому діалозі загадок-відгадок, питань-відповідей, напевно, зашифровано давній ритуал. 

А ще від русалок, як вірили, допомагає любисток або зоря (повні назви: любисток аптечний, любисток лікарський, зоря лікарська). Начебто у фольклорі любисток передусім уважається завдяки приємному запаху як символ кохання (у пісні: «Ой, посох, пов'яв любисточок, / Та й кленовой, ой, листочок! / Кленовой листочок, / Ой не бачила та й миленького…»; якщо купали в любистку, то вірили, що цю людину любитимуть інші, тощо). А виявляється, функції такої рослини із зеленим листям ширші й не тільки грайливі: це оберіг від нечистої сили.

У ритуальних піснях часто згадуються усталені пари рослин – мак (наш давній і поширений символ), барвінок, любисток; може бути й тройзілля, згадуються й волошки (васильки). Наприклад, в одній купальській наводиться ритуальне прохання: «Посічи ти мене та на дрібен мак, / Та посій ти мене і у трьох городочках; / У трьох городочках та на трьох грядочках; / Там уродиться та трой зіллячко. / Що перве зіллячко тож василечки, / А друге зіллячко тож барвіночок, / А третє зіллячко тож любисточок. / І до церкви йдуть і васильки несуть, / І васильки несуть і мене спомянуть, / І мене спомянуть і тебе проклянуть». Є версія, що цією піснею під час засухи викликали дощ. 

Мак, безперечно, дуже давній і поширений український символ. Вражає його багатозначність. Це краса, здоров’я, процвітання (вислів «як мак в городі»; у пісні: «Славне військо, славне Запорозьке як мак процвітає»), пишність, гордість, а ще означає сон (традиційний міфічний образ античного Морфея з маками). А ще мак і сонце нерозривно пов’язані в наших предків. Водночас маківки, макові квітки – дуже ніжні, легко облітають, і треба уважно дивитися, зриваючи їх. Тому мак означає і скороминущість, у тому числі краси. І, звичайно, це кров, а також пам'ять про полеглих на війні.

Дерева – теж давній захист. Це окрема тема, але варто назвати бодай кілька. Наприклад, верба. Ми одразу згадуємо про неї у зв’язку з Вербною неділею. Освяченим вербним гілкам досі приписують магічні властивості. Наприклад, це гілля вважали за оберіг від грози, грому, граду, нечистої сили (русалок та інших), різних хвороб. А троїцька зелень? Зелені свята теж дуже шануються в нас, і збережена зелень на Трійцю вважається оберегом – так само від усілякого зла. Оберігала від русалок і рута.

Або в сучасній Тернопільській області, біля Бережан, свого часу записали таку пісню «Вільха»: «Зілля моє василеньку, зілля моє василеньку! / Плекалам тя доглядала, до схід сонця підливала. / До схід сонця підливала, миленького виглядала. / Прийшов нелюб у неділю, та позривав моє зілля, / Та позривав моє зілля, для другої на весілля!».

Або така пісня – про ритуальну заборону переходити «дороженьку». Загрожували міфічному Івану: якщо він перейде доріженьку, то його порубають – причому це описується як стинання рослини, а потім символічне сіяння, засівання (можливо, так розрубали опудало-«Івана»): «Посічемо тебе на дрібний мак, на дрібний мак, на капусту, / Посіємо тебе в трьох городцях. / Та вродиться три зіллячка: / В першім городці – любисточок, / В другім городці – барвіночок, / В третім городці – василечок». І кожна рослина має своє значення та розшифровується: «Любисточок – для любощів, / Барвіночок – сади устеляє, / Василечок – три запахи має». Або таке: «Барвіночок – для дівочок, / Любисточок – для любощів, / Василечок – для запаху». Чому згадуються саме ці три рослини? Бо в букеті вони означали кохання, дорослішання, зрілість. Тобто молода людина вже могла брати шлюб.

І, звичайно, цариця квітів – троянда, яку ми бачимо на рушниках та інших вишивках. У народі її називають рожа або ружа. Але рожею також називають шипшину та мальву. Ще є різновид шток-рожа. Існує дика троянда або дика рожа. Рожею гайовою звуть шипшину, а троянду називали рожею панською. Мальва – давній жіночий символ української культури (недарма є ім’я Мальва), нагадування про Батьківщину. Можна згадати знаменитий твір Романа Іваничука «Мальви», де головна героїня – теж Мальва. Ще ця квітка означає родинний затишок. Відомо, що мальви дуже любив Михайло Коцюбинський, який узагалі тонко відчував природу – і це помітно в його творчості. І, звичайно, рожа або ружа часто згадується в піснях, де постає символом дівчини або жінки, а також узагалі краси (повна червона квітка). Як жіночий символ – «Червона ружа трояка». Або дівочий символ – наприклад, така пісня із записів Павла Чубинського (відома й завдяки Пантелеймону Кулішу): «Ой чого ти, роженько, сама в городі, / Рожа моя повна, червона, багрова?». Цікаво, що це – щедрівка! Тобто її співали щедруючи. І рожа відповідає: «А я не сама, а я не одна. / Єсть коло мене троє зіллячок. / Перше зіллячко – то барвіночок, / А друге зіллячко – то васильочок, / А третє зіллячко – сама панна рожа». Три – це традиційно сакральне й навіть магічне число. В іншому варіанті, записаному на Слобожанщині: «Да я й не сама, біля мене барвінок». Тобто рожа – це дівочий символ, а барвінок – чоловічий. І ця рослинна символіка далі розшифровується: «– Да чого ти, Катечко, в батенька сама? / – Да я й не сама, біля мене матінка. / – До чого ти, Катечко, в матінки сама? / – Да я й не сама, біля мене братіки. / Да я й не сама, біля мене сестриці. / – Да ми тебе, Катечко, не забуваємо. / Да із Святим Рожеством поздоровляємо». Ще співають: «А я не сама та ще й не одна: / Є коло мене рута м'ята, / Хрещен барвінок, пахуч васильок». Тобто в парі до рожі-троянди або мальви найчастіше бачимо барвінок і волошку. Рута-м’ята – також частий символ українських пісень. Наприклад, такий діалог (у правописі оригіналу, діалектизми): «За водою рута-мята / За водою, за водою. / Та й поросла очеретом, / Лободою, лободою. // Іди-іди та й Марьянко, / Руту обполи, руту обполи. / Тепер мені, та й дівоньки, / Не до рути». На цьому пісня обривається. Рута – багатозначна в нашій культурі. Ця зелена рослина означає невинність, непорочність, дівочу цноту, очищення, також узагалі красу, символ дівчини в родині, кохання, вічну молодість, а ще й магічний захист. Носити руту на собі означало мати оберіг. Водночас означає й гірке життя, і тугу… Отже, усе залежить від контексту.

Є й скромні квіти, які, однак, дуже символічні. Це, наприклад, відома всім незабудка або незабудька. У народі її звуть незабудь, «не-забудь-мене». До речі, є різновид незабудка українська або незабудка галузиста. Назва промовляє сама за себе. Ця маленька блакитна, синя (рідше рожева чи біла) квіточка означає пам'ять, прохання: «Не забудь мене!», а також і кохання – недарма є синоніми назви – «люби-мене», «люби-мене-не-покинь». Але сьогодні це й символ пам’яті жертв Голодомору. Чому? Тому що барви – національні, це блакитний і золотавий кольори. І, певно, важливо, що саме ця маленька скромна квітка нагадує: «Не забудь!» Вона ніжна, але стійка.

Ми бачимо, як осучаснюється символіка рослин, відомих нашим предкам. Водночас є основи, які слід пам’ятати, і їх треба відроджувати. А багатство символіки являло і являє складну систему, і її необхідно знати.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих»Української Греко-Католицької Церкви (Львів)