«Іще ясніший од зорі»: українські символи, пісні та звичаї

Українська культура побудована на символах. Не всі сьогодні пам’ятаємо, але треба їх знати, щоб як слід розуміти і використовувати. Так само дуже потрібно знати справжнє значення символів. Адже у нас є чоловічі та жіночі символи (у тому числі на рушниках, вишиванках тощо), дівочі та для заміжніх, і ще багато чого.

Наприклад, один із символів української моди – це вінок. Вражає, скільки з ним пов’язано обрядів, звичаїв, повір’їв, прикмет, узагалі фольклорних творів і висловів. Зауважмо, що носити вінок могли тільки цнотливі дівчата, він мав багату сакральну символіку. Урочисте зняття вінка в молодої, розплетення коси, зміна зачіски і надягання очіпка або іншого головного убору вже заміжньої жінки – неодмінний атрибут українського народного весілля. А ще наречена носила «коруну» (тобто «корону»), «вінець», стрічку тощо. Звичайно, багато чого залежало від краю або села, проте були і залишаються базові елементи.

А весільний вінок мав складну символіку. Плести його було цілою процедурою. Ми уявляємо калиновий вінок або з різних квітів. Насправді це ще складніше. Так, на весілля у вінок вплітали такі рослини: барвінок, руту, самшит, розмарин, калину… Легко уявити портрет нареченої в калиновому чи рутяному вінку. Але це ще не все. Самшит, безперечно, там, де він росте. Так само вплітали виноградну лозу – там, де вона була. А там, де росли лавр і мирт, використовували й їх. Адже мирт – це традиційний весільний символ. Ще це – тиша, мир, насолода, порятунок. Щоправда, ця рослина більше асоціюється з античністю. До речі, чому саме лавр і мирт? Бо це вічнозелені рослини. Отже, бажали вічної молодості та безсмертя. А миртові квітки – білі та пахучі, ароматні. Ще додавали любисток (щоб дівчину і майбутню дружину любили), вплітали стрічки – часто червоні, – а взагалі багато чого залежало від регіону. А ще наречена могла носити й до трьох вінків. Узагалі всього не переповісти. Зазначу, що весільні вінки зберігали – у тому числі від пристріту та вроків, узагалі зла. За різними легендами, купальської ночі нечиста сила всіляко змушувала (у тому числі спокусами) дівчину зняти вінок – така в ньому була сила. 

У фольклорі часто розповідається про те, як дівчині роблять вінок із трав або квітів-оберегів або вплітають їх у косу. Зазвичай це робить мати. Що вплітають? Тою (ботанічна назва – аконіт, і це не просто, адже – борець-трава), одолян (валеріану), марену, ладан… є й інші рослини. Наприклад, замість намиста як оберіг на шию вішали часник (а традиційно це від нечистої сили, у тому числі упирів). Якщо чорт, упир або інший представник нечистої сили являється дівчині в образі парубка, то може вимагати зняти вінок або навіть відрізати косу чи вирвати звідти трави. Є гуцульська оповідка, де цей демонічний персонаж умовляє: «Одрєж косу». (А в косі були вплетені обереги – рослини). Але, не отримавши цього, зникає, на прощання кажучи: «Но, якби не ладан і не тоя, то була б дєвка моя». Або: ««Якби не той лук-чиснок та якби не тота тоя, то би-с була, ти, дівчиночка, ти вже моя!». Такі історії розповідали в різних регіонах України, варіювався вибір рослин – наприклад: «Коли б не марена і не тоя – то була б дівка моя», «Щоб не рута і не тоя – була б дівчина моя». Оповідачі пояснюють, що нечиста сила хотіла забрати з собою на той світ, і тільки рослини – у тому числі свячені – цьому завадили. А ще їх могли носити і під хусткою.

Ці билиці відбились і у класиці. В оповіданні Наталії Кобринської наведено такий переказ про чортів млин, де боялися ночувати. І, звісно, за сюжетом зла мачуха посилає туди свою пасербицю. Далі надамо слово твору: «Вона бідна боялася йти туди; стала коло плота та плаче. Але йде стара баба та питається: – Чого ти плачеш, дівко? А вона каже, так і так: – Мама посилають мене на ніч до млина, а я так боюся, що аж трясуся. – Не бійся! – каже баба, – іди лише та урви собі квіту з часнику, тої, оману й одоляну; а як то будеш мати при собі, то він тобі нічого не зробить. / Вона так зробила: нарвала квіту з часнику, тої, оману й одоляну, та пішла з тим до млина». Завдяки цим оберегам і власній кмітливості дівчина рятується від нечистої сили.

Якщо взяти життя вже після весілля, то вінки зашивали в подушку, клали або вішали на покуті, під образами (іконами), могли покласти дитині до колиски – щоб дитя росло здоровим (у тому числі на хрестини до купелі), тощо.

У вінках незаміжні дівчата ходили до церкви. Сама значущість цього символу була такою великою, що відбилась у піснях. Наприклад, вінок «іще вищий од гори, / іще ясніший од зорі». У подвійному вінку – з колосся і квітів – була польова царівна, на яку під час сільськогосподарських обрядів, урочистого завершення жнив тощо обирали найгарнішу сільську дівчину. Недарма є пісня про трьох дівчат, де найгарніша – це не найбагатша, а у вінку: «Під вербою три дівчини стояли, / Одна стоїть в оксамиті, / Друга стоїть в щирім злоті, / Третя стоїть у віночку. / В оксамиті – піч палити, / В щирім злоті – ложки мити, / А в віночку – до таночку». А вінок на честь жнив часто вручали робітники господарю як символ завершення робіт, і це супроводжувалося співом: «Наше село веселе, / А ми віночка несемо, / Не з золота – з яриці, / З назимої пшениці…» А закінчувалася пісня так: «Прочиняй, пане, ворота, / Несем тобі вінки із злота!» А з останнього снопа робили жниварський вінок, а ще ним і прикрашали цей сніп. І зберігали, бо вірили, що такий вінок і сніп примножуватимуть урожай. 

А ще навесні та влітку обирали «русалку», якій плели вінок – цього разу із зелені, зокрема кропиви. І русалка, і такий вінок означали рослинні сили природи, тобто і врожай, і взагалі родючість, а ще – зелень. Цікаво, що такі вінки потім викидали, як і знищували купальські.

І, звичайно, відомий дівочий звичай пускати вінки по воді на Івана Купала – щоб дізнатися про нареченого, майбутню долю. Про це є й пісні, наприклад: «Піду я в садочок та вирву листочок, / Та зів’ю віночок – пущу на ставочок; / Хто вінок пойме, той мене візьме».

Інший наш символ, дуже відомий і навіть знаменитий, – це калина. Одразу згадується пісня «Ой у лузі червона калина», також важко назвати пісні, де б не згадувався цей рослинний символ і навіть оберіг. А твори української літератури, наша класика! І вірші, і проза, і драматургія. Вибір дуже широкий. Наприклад, у «Лісовій пісні» Мавка носить на грудях калиновий пучечок і каже, що це її кров. Також із калиною пов’язано багато прислів’їв, приказок… І нерозривно калиновий колір – синонім червоного. А ще з нашим символом пов’язано безліч історій, які не легенди. Коли надзвичайній художниці – тепер всесвітньо відомій, а за життя нещасливій – Катерині Білокур не було на що жити, вона намалювала на шматку полотна саме калину. І надіслала цей малюнок відомій тоді українській співачці Оксані Петрусенко. Та, побачивши цей шедевр (створений, як й інші твори Білокур, такими скромними і навіть жебрацькими засобами, бо в мисткині не було елементарних речей, а пензлі вона робила сама), зрозуміла, що такому таланту треба допомогти. Так відбувся новий виток творчого життя Катерини Білокур. Бо можна говорити абстрактно «голодний художник», а тут перед нами конкретний приклад.

Я певна, що й раніше, і потім неймовірна мисткиня (яка сама стала нашим символом!) часто малювала саме калину. Причому з дитинства. Змалечку в Катерини Білокур не було ні паперу, ні олівців, ні фарб, ні пензлів… Було полотно. Та й то тому, що неможливо було уявити тодішнього життя без полотна, потрібного в господарстві. І дівчат рано навчали рукоділля, а також і ткацтва, прання... І мисткиня розповідала, як малювала вугіллям на клаптику полотна. (Вугілля, як відомо, можна було взяти з грубки). Намалює, намилується, а більше не було на чому творити. Тоді випере полотно – і малює нове.

А ще, аналізуючи наші пісні, варто замислитися, чому, наприклад, зозуля перед весіллям дівчини сідає саме на калиновий кущ. І ця пташка, і калина означають жінку. А калиновий вінок – весільний. У пісні сказано, що зозуля кличе матір нареченої все приготувати: «Сива мала пташечко, / Рябая зозуленько, / Ой полинь дорогою, / Занеси матінці вісті: / Нехай матінка чує, / Нехай приготує, / Нехай застеле тисовії столи, / Нехай поставить зелене вино». Це весільна пісня. Або: «Та летять галочки в три рядочки, / А зозуленька попереду, / Та всі галочки на гіллях сіли, / А зозуленька на калині…» (далі за сюжетом описано весільний обряд і як Марусеньку видають заміж). Калиновими гілками чи кетягами прикрашали весільний коровай та інші атрибути. Її клали в пироги, у тому числі весільні, а ще в калачі, шишки… Але калина в піснях росте й на могилах – у тому числі козачих. І зозуля прилітає на калину, яка росте саме на могилі. Отже, калина – дуже широкий символ. Жінка, дівчина, краса, кохання, любов, багатство, здоров’я, кров – у тому числі козацька, військова, це символ війни… А ще – надія та розлука. І, звичайно, Україна.

Навіть це коротенький дискурс у нашу культуру показує багатство українських символів, які живуть у піснях, легендах, казках, билицях, бувальщинах, прислів’ях і приказках, а також – у вишивках, інших орнаментах, зокрема кераміці. Уважне ставлення до цих символів означає нашу самобутність.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих»Української Греко-Католицької Церкви (Львів)