Травневі звичаї, пісні та прикмети: «А вже весна, а вже красна»

Яка рута зелена, а яка червона? Чому на весіллі – барвінок? Які звичаї були в наших предків? Яка символіка у веснянках? Які ми знаємо весняні твори? Де знаходиться райський Дунай? Як гралися наші предки? Що означають рослини в піснях і взагалі фольклорі?

Виявляється, багато пісень, які ми знаємо, були записані нашими класиками. До речі, саме українські письменники записували цей фольклор професійно. Наприклад, Леся Українка робила це за всіма правилами (у тому числі з нотами), призначаючи для публікації збірників. Якраз був період, коли нашу народну творчість почали розглядати науково та систематично.

Українська письменниця зазначала, наприклад, до майбутнього видання народних дитячих ігор, пісень і казок, записаних з її голосу: «Всі оці дитячі гри, співи та казки зібрані серед народу на Волині, в Звягельському, Луцькому та Ковельському повітах; при записуванні задержана вимова, властива кожному з повітів. Матеріали сі, однак, не було записано від якоїсь одної людини з народу, вони збиралися довго в пам’яті моїй; мало не всі їх я знаю, як то кажуть, зроду, перейнявши їх ще дитиною від сільських дітей і від моєї родини, а матеріали з Ковельщини мені трапилось не раз перевірити на місці пізніше». Вражає скромність і науковий підхід класика, бо далі Леся Українка застерігала: «Може, так споруджена, збірка ся і не задовольнить всіх вимог сучасної етнографії, та коли вона заохотить інших зробити щось ліпше, то праця, покладена на неї, не буде пропаща». Отже, письменниця не претендувала на щось велике та на остаточне слово. Проте сьогодні й науковці, і просто читачі звертаються до цих видань, бо вони – справжній скарб для того, щоб дізнатися наше минуле.

Шкода, що не всі ці тексти були записані повністю. Наприклад, така стародавня обрядова веснянка-гра «А ми просо сіяли». Вона дуже відома, під неї водять танки, дівчата виступають. Є версія, що текст іще язичницький (недарма там згадується бог Ладо). Ця пісня – одна з найдавніших, отже, її співали і під неї танцювали ще наші пращури. Але цей твір відомий у різних варіантах. Наприклад, Леся Українка записала тільки два рядки: «А ми просо сіяли, сіяли! / Зеленая рута, жовтий цвіт, жовтий цвіт!» Може, вона більше не встигла? Проте що обірвало запис, можна тільки здогадуватися. А що кажуть нам ці слова? Рута (з епітетом «зелена») – рослина, відома у фольклорі та народній медицині. Це дуже багатозначний символ – від дівочості до гіркоти. Факт, що рута – саме зелена. Звичайно, усі знають пісню «Червона рута», але там фігурує рододендрон, тобто інша квітка. Є гіпотеза, що червона рута – узагалі міфічна, як купальський цвіт, проте ботаніка свідчить інше. А зелена рута, рута духмяна – багаторічна рослина, яка справді цвіте жовтим. У піснях згадується «рутяний віночок» як ознака дівочості, а ще він – весільний, у вінок вплітали і барвінок, і калину, й інші рослини. А в іншій веснянці, коли весну питають, що вона принесла, уособлення пори року (колишня богиня?) відповідає: «Принесла я вам літечко, щоб родило зіллячко, і рута, і червоний мак, і м’ята, і зелений барвінок». Мак, як відомо, ознака і краси, і здоров’я. А рута – ще й оберіг, у тому числі від нечистих. Барвінок нам відомий за піснями та взагалі фольклором як зелений і хрещатий. Якщо вдуматися, цей символ досить складний, бо ця рослина – вічнозелена. Ми знаємо сині та фіолетові квітки, схожі на фіалки, про них ідеться і в піснях. У букеті три квітки: барвінок, волошка і любисток – означали кохання. Барвінок – символ безсмертя, вічного життя, це смерть і народження знову (тому ця квітка використовувалась як на весіллі, так і на похороні), а ще це любов, кохання і вірність. Також він використовувався на весіллі (наприклад, наречена, «княгиня», носила барвінковий вінок, але й «молодий князь» його носив!), узагалі під час шлюбних обрядів, і зрізання барвінку супроводжувалось обрядами, дійствами. Тримати цю квітку вдома, особливо взимку, вважалося добрим знаком і оберегом від нечистої сили. Тому барвінок вирощували в себе на городі. І вірили: якщо ця квітка в’яла, – значить, милий дівчині насправді нелюб, якщо не цвіте, – значить, зрада з боку чоловіка або нещасливе подружнє життя. А якщо барвінок процвітав, зеленів, – значить, любий. У піснях ця рослина означала й коханого. Недарма співали: «Зелененький барвіночок садила, / За нею батько тихенько. / Сади, сади, Мар’єчко, зіллячко: / “Не ходи ти, мій батеньку, за мною, / Не мила мені бесідонька з тобою. / Ой ходи, ходи, Івасеньку, за мною, / Мила мені бесідонька з тобою”». Ми бачимо, що тут барвінок означає не просто кохання, а й те, що дівчина скоро покине батьківський дім і заживе своїм життям. А мати в піснях поливає та доглядає барвінок, а от різати цю рослину має вже наречена.

Я не переповіла й десятої частки того, що відомо про барвінок завдяки обрядам, звичаям, пісням. Ця рослина часто згадується в нашому фольклорі. Рослинна символіка навіть у назві весняних місяців, бо травень – від слова «трава».

А як далі в обрядовій пісні «А ми просо сіяли»? Її любили романтики. Наприклад, поет Амвросій Метлинський, який творив під псевдонімом «Амвросій Могила», доніс такий варіант – «Зеленая моя рутонька, жовтий цвіт!», який явно весільний: «– Ой ми поле оремо, оремо, / ой ми жито сіємо, сіємо! / – А ми коні пустимо, пустимо! / – А ми коні займемо, займемо! / – А ми коні викупим, викупим. / – Ой що ж ви нам додасте, додасте? / – Ой ми дамо сто рублів, сто рублів. / – Ми сто рублів не візьмем, не візьмем. / – А (ми) дамо тисячу, тисячу. / – Ми тисячі не візьмем, не візьмем. / – А ми дамо дівочку, дівочку. / – За дівочку ні слова, ні слова, / за кониченьки да й з двора, да й з двора!».

Рослинна символіка така часта в наших піснях, що неможливо все перелічити. І в рідкісних варіантах є несподівані символи. Наприклад, така в записі Лесі Українки. Кожний рядок повторюється двічі: «Ой не рости, кропе, 

високо та й у городі, / ой не рости, кропе, / коло моїх та ворітечок. /Ой не ходи, хлопче, / коло моїх та віконечок. / Як матінка засне, / я до тебе та сама вийду. / Я до тебе вийду / під зелену вишню, / я в тебе спитаю, / що в тебе на мислі». Вишня, як відомо, не просто дуже поширений символ в українських піснях, а й означає дівчину.

Або така весняна гра – «Пускайте нас». Вона саме весняна. Українська письменниця зберегла її рідкісний варіант, із нотами. Записані іншими діячами в інших регіонах України ігри та пісні схожі, але й відрізняються, як-от гаївки. Отже, у селі Колодяжному діти гралися так – процитуймо Лесю Українку: «Діти стають так, що половина береться за руки, а друга половина так собі гуртом тримається і співає: // 1. Пускайте нас, / пускайте нас / за гір погуляти. // Той гурт, що за руки побрався, одспівує: // 2. Не пустимо, / не пустимо, / бо близько Дунай. // А ми мости / Помостимо / за райський Дунай. // Незчеплений гурт співає: // 3. А ми мости / поломимо, / сами собі / поїдемо / за райський Дунай. / [часом замість сих слів співають знов: «сами поїдем»] / Та й силоміць прориваються крізь зчеплений гурт». Цікава деталь: «Треба завважити, що в с. Колодяжному діти, так само як і дорослі, намагаються співати якомога грубшим голосом, на цілу октаву нижче, ніж записано тут і далі в піснях з Колодяжного».

Що означає «райський Дунай»? У нашому фольклорі (і ця традиція перейшла в український романтизм) словом «Дунай» позначали не лише конкретну річку, а й річку взагалі. Тобто ми маємо справу з міфологічними уявленнями. «Райський» – начебто зрозуміло. Але це може означати і прадавній «вирій», «ирій» або «ірій», тобто язичницький рай, теплий край, а також і потойбіччя. Факт, що учасники гри намагаються перейти межу, яка означає поділ між світами – реальним і потойбічним. Межу, перехід означають річка і міст. Ось чому інші учасники не пускають, «бо близько Дунай», і хочуть поломити майбутні мости.

Що сказати про травневі свята? Ми всі знаємо грудневий день святого Миколая, відомий подарунками. Це – Зимовий Микола. Святий Миколай – надзвичайно улюблений і знаний у нашому народі. Є й Весняний, або Теплий або Травний, тобто травневий. Саме навесні перенесли мощі святого Миколая Мирлікійського або Миколая Чудотворця в Барі. І, звичайно, із цим днем пов’язані прикмети. Наприклад, вірили, що з цього дня буде тепло. Або навіть так: хай і буде холодно, але все одно саме із Миколи Весняного настане тепло. Раділи, якщо тоді задощить. Ще вірили, що до цього дня не можна купатися. А також цей святий вважався покровителем коней, тому їх випасали. І за днем Миколи Теплого орієнтувалися, коли що треба робити в господарстві, у тому числі мочити коноплі. Дивилися й на погоду та лічили, скільки лишилося ранкових морозів (зазвичай дванадцять).

Можна довго перелічувати, у що вірили наші предки, як і що відзначали навесні, яке значення має кожне слово в обрядах і піснях. Але варто нагадати, що свята були нерозривні з господарським календарем, а ще – виявляється, мало не кожний фольклорний твір має давню та складну історію, яку треба знати. А весна триває, і з нею – ще багато прикмет, звичаїв, творів.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих»Української Греко-Католицької Церкви (Львів)