Квітень вступає у травень: прикмети, звичаї та символи

Від фольклору до наших класиків

Весна – пора, пов’язана зі звичаями та обрядами, які часто відображаються в повір’ях, піснях, казках, легендах, приказках, а також і в образотворчому та декоративному мистецтві. Це й розпис, і рушники, і багато іншого. Але за кожним твором стоїть ціла історія. Наприклад, окремі пісні виконували саме навесні та під час певних робіт чи обрядів. Або деякі пісні не виконувалися без танців. Навіть у народних іграх, у тому числі дитячих, є відгомони обрядів.

Отже, якщо хочеться знати, хто мається на увазі під галочками і журавлями й що відбувається на синьому морі або озері, – нам треба ознайомитися з цими творами. Або… у кого ключі від землі? Хто її відмикає?

Звернімося до фольклорних пісень і танців, які виконувалися саме навесні. Наприклад, у селі Колодяжне Леся Українка записала багато народної творчості, у тому числі з нотами – до танцювальних пісень. Ось один із таких весняних зразків, уривок із пісні-танцю: «Посію я льон по каміню, / Коня воджу, кінь льон топче. / Чижику та горобчику, / Скажи мені усю правдоньку, / Кому воля, кому неволя? // А дівчатам уся воленька: / За хусточку – та й на гуличку, / За віночок – та й у таночок». І далі співають: «Грайте, дівки, грайте, / Пилу не збивайте, / Плаття не марайте, / Бо в дівочок плаття – / То шовк, то китайка».

Або така веснянка: «Ой на морі, на морі, / Та на синьому гозері. // Приспівка: / Ой долу віття, додолу, / Широкеє листя до землі. // Там галочки збирались, // Ой долу віття, додолу, / Широкеє листя до землі. // Де ся взявся журавель, / Всіх галочок розігнав, / Найчорнішу собі взяв. / Вона ж його просилась: / „Бо мене галочки не приймуть / І мені кубельця не зведуть”». Далі розшифровується ця символіка: галочки – це дівчата, журавель – це парубок, бо потім сказано, що зібралися дівчата, і ось знайшовся молодець, який «Всіх дівочок розігнав, / Найкращую собі взяв». Сама ця пісня, вочевидь, весільна, бо в ній зашифровано обряди: молодець розпустив дівчині «кісоньку», а героїня його попросила: «Не розпускай кісоньки, / Бо мене дівоньки не приймуть, / І мені кісоньки не сплетуть, / І мені правдоньки не скажуть». Як відомо, косу розпускали нареченій на весіллі, тобто в цій пісні пояснюється, що після заміжжя дівчину вже приймуть назад до її дівочого товариства, вона перейшла в інший статус.

Або ось така весняна танцювальна пісня, і теж із нотами: «Туман танок водила: / Що виведе – та й стане, / На дівочок погляне – / Чи всі дівки в танку є? / Оно нема їдної – / Та Настуні молодої. / Мати Настю чесала / Ще й, чешучи, навчала: // – Не стій, доню, з нелюбом, / Не дай ручки стискати, / Перстеника здіймати, / Бо як вітер з горою, / То так нелюб з тобою». І далі, знову після слів «Туман танок водила…», мати так навчає доню – уже про коханого: «– Постій, доню, з миленьким, / Давай ручку стискати, / Перстеника здіймати, / Бо як риба з водою, / То так милий з тобою».

Що каже народний календар? Згадаймо свята. Відомі ікони про святого Георгія-Переможця (народна версія імені – Юрій, але церковна – Георгій). Воїн на білому коні перемагає списом змія. Зазвичай кінь білий, але в Музеї Андрея Шептицького у Львові є унікальна ікона, де цей румак – вороний. Як відомо, Владика Кир Андрей збирав і зберігав ікони, як і багато інших витворів мистецтва, у тому числі народного, і завдяки цьому діячу ми можемо знати нашу культуру.

Є день святого Юрія – у народі називається також Юріїв день весняний. За народними віруваннями, цей святий – покровитель худоби і взагалі тварин. Це не дивно, адже Георгій дослівно означає «землероб». Також вірили, що він покровитель пастухів, тому цього дня їх наділяли, обдаровували. І молилися саме святому Георгію-Юрію, щоб він оберігав худобу: корів, коней, овець… До речі, на Юрія овець уперше доїли. Також цього дня, стережучись відьом, використовували різні обереги проти них – наприклад, вішали на воротах тощо освячені вербові гілки, обсипали подвір’я маком, так само описали корів… Мак уважався оберегом від нечистої сили.

Є версія, що спочатку Юріїв день був святом язичницького бога Ярила, тобто означав пробудження весни. Казали, що Юрій відмикає ключами землю, благословляє врожаї. Тому казали: «Юрій землю відмикає». Починається тепло. А ще вражає, скільки з цим святом було і досі пов’язано обрядів, причому ледь не в кожному селі – свої. Важливо те, що цього дня обходили поля – хресні ходи. Дівчата освячували в церкві свої вінки. Вінок, як відомо, наш сакральний символ, а його освячення саме на Юрія весняного додавало особливої сили. Також закопували освячені крашанки і паски на полях І під час обрядів примовляли: «Роди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю».

Оскільки святий Юрій – це зв'язок із землею, то цього дня збирали росу («Юрій з водою, а Микола з травою»). Вірили в її особливу цілющість і лікували нею хворих, використовували в різних обрядах – у тому числі вважали, що вона оберігає од відьом. А діти не просто гралися, качаючись по озимих посівах і росі (те ж саме скажемо про дорослих): вірили, що це додає здоров’я. Так само хлопці обливалися водою саме на Юрія весняного. І ще казали: «На Юрія роса – не треба коням вівса».

Не обходилось і без танців. Дівчата не просто водили танки, а й вірили, що на це свято танці додають сили та благ.

А оскільки на Юрія пробуджується природа, то слухали не лише солов’я, а й зозулю. Без цього птаха не обходиться український фольклор, але тут була практична мета. Якщо зозуля озивалася до Юрія, це віщувало неврожай. А от на свято Юрія, почувши цю пташку, дзенькали грішми – «щоб водилися». Також, почувши зозулю, дівчата ворожать на нареченого.

І, звичайно, на свято покровителя худоби її виганяли в поле, причому вербовим гіллям, зрізаним і освяченим Вербної неділі. Проказували й замовляння від вовків.

Також вірили, що святий Юрій – покровитель і вовків, «вовк – то Юрковий собака», і ще на це свято звірі розмовляють, тобто можна підслухати, як вони збираються. Є численні оповідки і казки про Юрія – вовчого пастиря. Вірили і в те, що на це свято не слід відбирати у звіря те, що він схопив, бо те, що у нього в зубах, – «те Юрій дав».

Також цього дня господині варили святковий обід із молочних страв. Отже, бачимо, як на святого Юрія переплелися церковні обряди, народні повір’я та господарство і взагалі практичне життя.

Минув Великдень. Наше велике свято насичене символікою. Ми знаємо писанки, а також і крашанки (галунки), дряпанки (скробанки), крапанки, мальованки.... Ми знаємо і просто пофарбовані в один колір яйця, і розписані кількома барвами, і прикрашені орнаментами (зірками, меандрами, рослинами тощо), і оздоблені пацьорками… Усе це не просто техніка, а й фантазія численних поколінь. Іван Франко у статті «Писанки» вперше підняв питання символів цих яєць, почавши вже з пісенних цитат: «“Вже весна воскресла!” Цими радісними словами починається українська весняна пісня, яка становить увертюру до циклу, що називається „гаївки” або „гагілки”, присвяченого виключно оспівуванню в символічний спосіб цього воскресіння природи з зимового сну». І далі: «Сьогодні воскресає не тільки весна, але і Христос воскресає, не тільки зима зазнає поразки, зазнає поразки смерть в усіх своїх формах, зло у всіх своїх проявах, не виключаючи й етичних». Не лише для класика, а й для багатьох це свято було і є насиченим філософським змістом, а ще означає перемогу добра над злом.

Наш письменник навів безліч фактів із інших культур і міфології, досліджуючи, чому саме символу яйця надають таке велике значення. Зрозуміле, що це – народження життя з начебто мертвого. Недарма Леся Українка хотіла написати дитячу казку про яйце-райце (за українським фольклором), міркуючи про вибір теми: «Найкраще хіба “Яйце-райце”, бо ся тема оріґінальніша і з лірічними елементами», – але не встигла втілити задум. Зате до нас дійшли спогади про те, як вона робила писанки, добираючи ніжні барви та цікаві прадавні орнаменти. А ще ми знаємо про успішний альбом, виданий Оленою Пчілкою – перше ґрунтовне видання на тему наших писанок!

Писанка означає воскресіння. А що означають її барви, якими охоче щороку розписують яйця? І які обряди та звичаї пов’язані з писанками? В Івана Франка на це – пояснення: «Свячені писанки або взагалі освячувані яйця є першою стравою, яка переломляє піст. Писанки приносять любов і приязнь. Дівчата обдаровують ними парубків, часом навпаки; в деяких краях обдаровують ними дорогих гостей. Червоні яйця дають здоров’я, красу, силу. Селяни переховують їх у хаті від однієї великодньої ночі аж до другої, здебільшого поміщаючи їх під образами. Писанки, писані в так званий безконечник, тобто орнаментом без кінця, кладуть на вулики в пасіках; крашанками гладять худобу і коней по хребті від голови до хвоста в день св. Юрія, щоб вони були гладкими й здоровими; коли перший раз гримить грім або при інших обставинах, миються водою, в якій мочили крашанку і дукат, щоб здобути красу й багатство».

Навіть цей стислий перелік показує, яке багатство і різноманіття вірувань, обрядів, фольклорних творів було в наших предків. Кожний крок мав особливий зміст, а святкування мали не просто символічне наповнення, а й від них залежали і ведення господарства, і уявлення про світовий лад.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих»Української Греко-Католицької Церкви (Львів)