Як українці вчили НАТО воювати…

Ілюстративне фото

Якось під час навчань в одній з країн НАТО нас вчили, як зачищати населений пункт. Тренувальне містечко з кількома десятками домів і вулиць з парканами. Я був інструктором для наших хлопців і дівчат контрактників. На вивчення дисципліни було виділено 4 дні і на п'ятий ми мали ротою з трьома взводами зачистити містечко від їхніх інструкторів. Нам встановили межі, згідно з їхньою військовою доктриною і підручниками.

Серед наших інструкторів були всі, виключно які пройшли зону бойових дій і не по підручниках побували в замісах. Ми завжди слідували на усіх навчаннях з нашими бійцями, іноземними інструкторами і перекладачами, домовившись, що ми коректно, без заперечень матеріалу, будемо вносити правки у матеріал, що викладається. 

Настав день п'ятий урбану. Нам дали заготовлений план штурму. Все стандартно, штурмова група, група прикриття, група резерву. Ми зібралися з інструкторами, обговорити плани. Перекроїли все до невпізнаваності, пам'ятаючи кожен свій бойовий досвід, зібрали свій особовий склад і проговорили принципи бою з розрахунком на те, що все, звісно, піде не за планом. Саме алгоритми, а не послідовність дій, як в древньому бейсіку з програмами «if», «or» – якщо, або, розуміючи, що слабо підготовлені бійці будуть механічно пхатись під вогонь противника у разі засідки, чи непередбаченого ходу подій. Брифінг тривав довго, ми повторювали одні і ті ж речі неодноразово, вспінюючи воду в їхніх мізках, і під кінець швидко показали маршрути і роль кожної групи на кожному з етапів. 

Все було досить реалістично: з димами, вибухами, стрільбою холостими. Одразу все пішло не за планом... Тих, хто оборонявся. Групи плавно просочувались в квартали під прикриттям і жорстко зачищали будинок за будинком, як потім описували ті, хто тримав оборону містечка: під шум пострілів надворі, зненацька на 2 поверх будівлі нізвідки за вибухом гранати, яка несподівана вкочувалась в кімнату, вривались 2 українця, і поклавши ногу на бронежилет, добивали мене пострілами в голову. Це були холості, але чорт забирай, я пів години після того нічого не чув.

Містечко було зачищене і останні, затиснені з усіх сторін, здавалися в полон. Ми мали відпрацювати техніку взяття полонених з роззброєнням і обшуком. Ворожі бійці прямували до нас з високо піднятою зброєю над головою. Я прикурив цигарку, зайнявши позицію за автомобілем. Вискочив на капот і розрядив магазин в ворожих бійців. Випустивши дим цигарки, я вигукнув, що ми полонених не берем. Всі іноземні спостерігачі випали в осад і порозкривали роти від такої нахабності. Але ж полонені, але ж Женевська конвенція...

На наступних навчаннях, по зачистці траншей, іноземні інструктори забивалися в кутки бліндажів і панічно відступали, знаючи, що українці хворі на голову і можуть діяти непередбачено. На аналізі післядій зачистки містечка приймаюча сторона висловила захват нашою тактикою і рівнем підготовленості в такий короткий термін. Вони сказали, що такого рівня їхні бійці досягають через 8 тижнів інтенсивних тренувань, а ми показали результат на п'ятий день.

Один з їхніх інструкторів підійшов до мене і запитав, у чому фішка, у чому секрет? Я скромно відповів: ну по-перше, ми українці, а по-друге, на все, що ви казали робити згідно з вашою доктриною, ми говорили перекладачу, щоб ні в якому разі не робив вам прямий переклад того, що ми кажемо своїм бійцям і просто повторював той матеріал, що нам було сказано. А тим часом ми казали своїм приблизно таке: це все *уйня, пацани, це робимо так, а це робимо по-іншому і погодливо киваємо, ніби дізналися з їхньої доктрини щось геніальне.

Тепер їхні інструктори їздять до нас вчитись.