Як розвивати дитину? Просто про складне!

Дітей треба постійно вчити, виховувати, розвивати, як тільки ваше малятко прийшло у ваш дорослий світ… «Мале дитя — малий клопіт, велике дитя — великий клопіт», «Малі діти не дають спати, а великі — не дають жити», — так каже народна мудрість… А й правда, та що поробиш? Ми прагнули мати дітей, от вони і прийшли, тому всю свою увагу і любов тепер треба зосередити на них і рости разом із ними та їхніми вимогами. Тож із самого малку їх треба розвивати і вчити, виховувати і любити. Спочатку поставити на ніжки, вчити їсти, пити, говорити тощо безкінечно і безперервно. Для розвитку мови дитини треба, щоб вона вміла ставити питання і відповідати на них чітко і правильно, коротко і розширено. А як цього досягти?

Є багато різних вправ. Одна з цікавих така: поставити перед дитиною предмет і почати гратися, тобто ставити питання до цього предмету і чітко та правильно на них відповідати. Предмети або малюнки із зображеними предметами можуть бути дуже різні, але завдання для дітей завжди таке: «Постав до цього предмету найбільше запитань!». Наприклад, ви ставите перед дитиною машинку і нехай дитина поставить до неї питання: «Що це? Якого кольору? Яка це машина? Яке її призначення? Скільки в ній дверей? Скільки машина має коліс? Яка марка машини? З якою швидкістю вона може їхати?  Хто управляє машиною? Який вантаж нею можна перевозити?», — і так до нескінченності...

Це, по-перше, цікаво для дитини, по-друге, ви розвиваєте мову, бо дитині треба не тільки ставити запитання, але й чітко на них відповідати, по-третє, збагачується словниковий запас, по-четверте, дитина вчиться правильно будувати речення і правильно відповідати на запитання, формулювати свою думку… 

І це можна робити не тільки, коли ви сидите з дитиною вдома за столом, але й на вулиці, під час прогулянки, коли відпочиваєте десь за містом. Але ось така робота-гра з дитиною завжди приносить позитивний результат, тому що ви вчите дитину придивлятись до предметів і природи, а це розвиває спостережливість. Вчите дитину помічати світ навколо себе, а ще розвиваєте і збагачуєте її мову. А найголовніше те, що дитина спілкується зі своїми батьками, вона відчуває, що потрібна мамі й тату, їй цікаво з батьками, бо вони її слухають і розмовляють з нею. Ось така, здавалось би, проста вправа, а як вона зближує батьків і дітей! А все починається з малого, з маленької вправи з вироблення вміння ставити питання до предмету. От спробуйте! Спочатку може не вийде блискавично, а от через кілька занять дитина вже буде ставити вас у глухий кут своїми запитаннями і вам буде ще цікавіше, як дитині.

А ще дуже проста вправа по складанню слів із визначених букв. Так можна створювати ребуси або просто складати чи записувати слова. От ви написали 5-7 букв і просите дитину скласти з них різні слова. Водночас використовуючи лише ті букви, що є. Менше використовувати можна, а от більше — ні. І починаєте гратися. Це для всіх дуже захопливо, а скільки слів згадають діти! А скільки слів пригадаєте ви самі! Тож провели час із дітьми і корисно, і цікаво! А діти після таких ігор просто приростають до батьків, бо їм і весело, і радісно, бо вони проводять час зі своїм татом чи мамою, а ще й як цікаво!

А як цікаво можна провести час у сімейному колі, виробляючи щось вдома разом? Колись мама з дітьми у вільний час сідали за вишивання чи плетиво. І при цьому не тільки показувала дітям, як це правильно робити, не тільки вчила і стежила за їхньою роботою, але й, як діти вже щось навчилися, мама завжди розказувала їм цікаві історії, легенди, казки, іноді розповідала про своїх родичів, знайомих, про себе і своїх батьків. Так діти звикали до того, що в сім’ї можна жити дружно, весело, цікаво.

А іноді тато чомусь вчив своїх синів і теж при цьому завжди вів розмову про своїх батьків, братів, сестер, бабусь і дідусів. Так діти не тільки привчалися до корисної і потрібної роботи, освоювали певний вид майстерності, але й захоплювались розповідями про близьких і далеких родичів, пізнавали корені свого роду, що дуже важливо для кожної людини. Така спільна робота батьків і дітей дуже зближувала дітей і батьків. То чому сьогодні не відновити таких дуже корисних традицій, які дозволяють зблизити кілька поколінь, знайти рівновагу в сім’ї, захопити дітей певною корисною і цікавою роботою, щоб дітям не хотілося десь тинятися і шукати пригоди на свою голову, а бути в колі сім’ї, творити, слухати і розповідати, зростати і міцніти під наглядом батьків та бабусь із дідусями?

А таких захоплень може бути безліч, просто батькам треба взяти це під свій контроль, організувати якесь корисне заняття з дітьми, яке може перерости навіть у певний сімейний творчий бізнес. Де всі разом могли б плести цікаві шапочки, рукавички, шкарпетки чи шарфи разом із мамою чи плести з бісеру намисто та різні цікаві речі… Або виготовляти з дерева ложки, свисточки та інші іграшки разом з татом…

Та й чого тільки не можна зробити разом! Адже є дуже талановиті і майстрові тата і мами, які б могли придумати будь-що! А потім це ж можна подарувати своїм знайомим або продати охочим…

І хай ці речі і не матимуть якоїсь ваги для сімейного бюджету, але саме заняття з дітьми принесе не лише задоволення, але й величезну користь дітям та батькам. Все просто, але в кожній сім’ї просто треба встановити певні традиції, які будуть не тільки цікавими для дітей і батьків, але й залишаться на довгу-довгу згадку про сімейний затишок і тепло, про розповіді мами і тата, про те, чого навчилися в дитинстві і як було весело, затишно і цікаво вдома з мамою і татом. Адже час невблаганно летить і ніхто його не зможе повернути, а от добра згадка завжди повертає туди, де жила любов і доброта…

Порину  в спогади… А там тепло і слово, 

Що мовив тато… Й казочка жива…

А як же разом всім було чудово!

І як хотілось чути ті слова, 

Що так приємно й тихо шелестіли, 

Мов листячко осіннє на вітру.

І як ми казочку почути ту хотіли…

Від неї й досі сили я беру…

Все згадую, в минуле серцем лину, 

Й співаю ті матусині пісні…

Бо гріють добрі спогади  людину

Й дають наснагу, спокій шлють мені…

В сім’ї були традиції чудові, 

Ми разом вишивали й хліб пекли…

Росли в родині діточки здорові

І мудрими шляхами в світ ішли.

Вірші про щастя

А за вікном осінній день сміється

А за вікном осінній день сміється

Веселим сонцем й листям золотим.

І вітерцем, що між гілками в’ється,

Й чарівним, дивним небом голубим,

І шумом листя, що з дерев злітає,

Й грибочком, що з-під листя визира.

Осінній день теплом усіх вітає…

Все, як у казці: річка, ліс, гора…

І шумові оркестри, що у лісі

У верховітті грають про своє.

І шелестять у кленах й на горісі…

Щось дуже щемне в кожного з них є…

Насолоджуйтеся життям

Яка депресія, як вітерець цілує,

А дощик миє очі і лице…

Ще й осінь жовте листячко дарує

Й на вулиці танцює з вітерцем…

Ніяких спогадів, а гарну книжку в руки,

І кави філіжанку, навіть дві…

Забудьте про пригоди та розлуки.

Й щасливо та радіючи живіть.

І насолоджуйтесь життям! 

Воно прекрасне!

Природа ж ще радіє і цвіте.

Й сміється світ, як світить сонце ясне,

Навколо все чарівне й золоте…

Яка депресія? Відкиньте біль від себе,

Не треба сліз гірких, усе пройде.

Відійдуть хмари, стане чисте небо

І смутку не залишиться ніде.

Життя у всіх одне, 

тому живіть щасливо!

Себе в хороший настрій одягніть…

І насолоджуйтеся життям — це диво!

Тому радіючи й співаючи живіть!

Усім бажаю щастя в ріднім краю

Усім бажаю щастя в ріднім краю:

Дорослим і стареньким, і малим.

Воно включає все, я добре знаю.

Тож зичу щастя я усім-усім.

Бо той щасливий, хто здоров’я має,

Здійснилась мрія, всюди мир і лад,

Хто успіхів у чомусь досягає,

І ладиться в житті усе підряд.

Тож хай у вас усе прекрасно буде,

І хай від щастя усмішка цвіте.

Хай зустрічає щастя всіх повсюди

Й любов у серці вашому росте.

Полюби себе

Щасливим бути можна і щомиті,

Бо все навколо в радості й красі

І стільки добрості є в цьому світі…

Ми просто не задумуємось всі,

Що щастя всюди, лише придивися…

Й прийми до серця казку наяву,

Ввійди у неї й щиро усміхнися,

І зрозумій природу цю живу,

Що нас оточує, в ній справжнє диво,

Вона дарує радість і тепло.

Тут надзвичайно, радісно й красиво…

Дивуйся, щоб серденько ожило.

Всьому дивуйся, захопись красою,

Відчуй у ній дитиною себе…

Пройдися вранці стежкою в’юнкою,

Поглянь у небо ніжно-голубе,

Глянь на траву, що від роси аж сяє

В промінні сонця й ще квітує все…

І лист жовтенький в кронах проглядає,

І аромат п’янкий вітрець несе…

Живи в красі — це людям дуже треба.

Лети в безмежне небо голубе.

І щастя підійде саме до тебе,

Милуйсь, дивуйся й полюби себе.

Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.