Психологічна грамотність: токсична допомога

У цій статті циклу психологічної грамотності порефлексуємо разом на тему допомоги. Коли вона буває недоречною та шкідливою. 

Існує думка, що допомога ближньому — це основа людської цивілізації. Свого часу американська антропологиня висунула тезу про те, що паростки свідомої людської цивілізації можна засвідчувати з того моменту, коли була надана перша, досить таки значима, допомога первісної людини іншій первісній людині — відновлена зламана стегнова кістка (15 тисяч років тому). Аргументація вченої була така: це найдовша кістка в організмі людини, і в суспільствах з відсутньою чи погано розвиненою медициною на загоєння такого перелому необхідно приблизно шість тижнів. У тваринному світі така травма означає неминучу смерть, бо вона унеможливлює втечу від небезпеки, прохід до водойми чи полювання на здобич. Відтак хижаки з’їдають травмовану особину задовго до загоєння її рани. Сам факт, що кістка первісної людини встигла зростися, вказує на те, що знайшовся хтось, хто залишився з пораненим, доправив його до безпечного місця і був поруч, захищаючи та постачаючи все необхідне. Отже, цивілізація, на думку Маргарет Мід, починається з емпатії і розуміння потреб іншого, тобто з допомоги іншому (https://uaculture.org/texts/spravzhnya-inklyuziya-not-wrong-just-different/).

Чи не кожен рід заняття — волонтерство, освіта, медицина, громадська діяльність, військова служба та багато інших — базуються або включають у себе елементи допомоги. Порятунок когось іншого може бути і нашим життєвим призначенням. Варто лише задуматися, яким би був наш світ без усіх тих, хто своєю професійною місією обрав служіння іншим? Рятувальники, свідомі політики, священники, психологи, вчителі, медики. Перелік можна продовжувати. Саме зараз завдяки всенародній українській допомозі та світовій підтримці Україні вдається достойно боронитися та гнати ворога максимально звідусіль. Тож, як бачимо, взаємопоміч дійсно важлива. Вона гуртує цивілізований світ, а також примножує добро у світі. А коли ж допомога грає не свою — добру — роль?

Що занадто — те не здраво

Знаю достатньо життєвих історій, коли надмірна допомога та жертовність ускладнюють життя «тих, хто віддає» та «тих, хто приймає».

Ось один із прикладів нездорової допомоги. Батьки надмірно опікуються своєю дитиною і змалечку не привчають справлятися з труднощами та вчитися самостійно працювати, брати на себе певні обов’язки та відповідальність. Пізніше сіють сумніви у правильності виборів і не дають спокійно дихнути, контролюють та перероблюють лад життя своєї дитини — по суті окремої людини з особливим індивідуальним світом — на свій смак, на свою модель щастя. Дитина, вирісши, стає інфантильним дорослим, який обслуговує інтереси батьків, або й взагалі впадає в егоїстичний стан, та насправді не розуміє, чого хоче від життя, що їй подобається і ким вона є та ким бачить себе у подальшому житті. Занадто багато допомоги і занадто мало свободи вибору — така поведінка з боку батьків, невміння сепаруватися та відстояти свої кордони, коли це потрібно, — з боку дитини, призводить до втрати «себе» цією ж дитиною. А батьки набувають непосильної ноші — вічну дитину або неповноцінну дорослу людину, яка не вміє сама за себе подбати. Добре, якщо до такого «дорослого» прийде осяяння-усвідомлення, що життя не крутиться лише навколо світу батьків або задоволення своїх безцільних бажань. 

Мені тут імпонує притча про метелика. У своїй доброті і поспішності чоловік вирішив допомогти гусениці стати метеликом, втрутившись у природний процес перебігу його метаморфози. Хотів же як краще — позбавити зайвих труднощів і страждань, та не усвідомлював дещо важливе. Тісний кокон і необхідність боротися, щоб вибратися назовні через вузеньку щілину — все це було задумано мудрою Природою. Тільки так рідина з тільця метелика потрапляє в крила, і, коли комаха опиняється на волі, вона майже готова до польоту. Тож чи приніс чоловік своєю допомогою користь метелику, якого так любив і якому так співчував? Позбавивши його етапів розвитку у боротьбі, він забрав можливість у метелика самостійно набути свою силу. Метелик назавжди залишився з роздутим тільцем і засохлими крилами. Він міг тільки повзати, літати йому вже не судилося. 

Причта говорить про те, що якби Господь дозволив нам йти по життю без випробувань, ми не були б такими сильними, якими могли б бути. І ми ніколи б не дізналися, що це таке — літати. 

Звернення до батьків: дитина виростає, навчаючись у вас, щоб будувати своє життя згідно зі своїми цінностями, мріями, талантами, бажаннями. Не забирайте це право і не нав’язуйте свої бачення. Завжди залишайте свободу вибору та з повагою ставтеся до нього. І якщо навіть вашій дитині доведеться боляче упасти, то буде її досвід, який багато чому навчить і загартує на майбутнє. Ви не можете вберегти своїх дітей від усіх лих світу. Пам’ятайте про це.

Шкода під назвою «допомога»

Якось Алла Клименко, психологиня, яка понад 12 років вивчає щастя, розповідала, що є допомогою насправді, а що ми лише називаємо так. Мені запам’ятався той момент, що коли ми вирішуємо допомогти, відмовляючи собі в чомусь, сказавши собі або своїм потребам «ні», переступаємо через голос своєї інтуїції і робимо цю допомогу через силу, а не зі щирого внутрішнього поривання, то ми не допомагаємо. Ми забираємо у себе до такої міри, що потім самі будемо потребувати допомоги. Якщо візуалізувати цю істину, то це про ту жертовність, яка робить нас виснаженими (наприклад, коли відмовляємо своїй потребі у відпочинку), спустошеними, у матеріальному плані — «голими і босими». Нерозсудливу і ту, яка іде з почуття вини. А чи є ця вина — здоровим почуттям? Дайте, коли у вас є, стільки, щоб залишилося і собі. В міру. Ви нікому нічим не зобов’язані. І вам також. Ніхто нічим. А ще — моя улюблена істина: всім не вгодиш. Бо ми ж всі такі різні. Пам’ятаючи про це, вчимося легше сприймати події життя.

Допомагайте, коли є запит про допомогу

Моя сусідка по кімнаті — іноземка, а саме туркменка. Відповідно її цінності та менталітет деякою мірою сформовані етнопсихологічними чинниками. Я бачила, як Айя збирається на роботу, а на вулиці саме мжичкою йшов дощ. Тож і запропонувала їй свою парасольку, турбуючись, щоб вона не мокла. Так прямо і сказала: «Можеш взяти мою парасольку, бо на вулиці йде дощ». А варто було запитати, чи потрібна їй та парасолька. Чому? Відповідь моєї сусідки може вас трішки здивувати — Айя сказала, що любить ходити під дощем. А я тут зібралася нав’язувати свою турботу і позбавляти її можливості насолодитися легким теплим вересневим дощем. Тож завжди уточнюйте, чи потрібна людині ваша допомога (бо може бути, що вам лише так здається), а вже потім надавайте її.

Актуальне також питання допомоги військовим, які отримали травми унаслідок бойових дій. Військовий психолог пояснював, що необхідно знати: «Своїм бажанням допомогти військовому ви ставите під сумнів силу і спроможність людини, це її принижує. Що ж робити? Спочатку потрібно просто визначити, що «Я бачу ти і сам чудово справляєшся, але раптом тобі знадобиться моя допомога, то я тут». І дати це знати військовому. Воїн знатиме, що у критичній ситуації ви йому допоможете. Це як його план Б, як заначка, що лежить на чорний день, і використає він її тільки в найскладнішій ситуації. Без його запиту ніколи не потрібно втручатися, бо у відповідь можемо почути агресію в свою сторону». 

Підсумки

На завершення зробимо кілька висновків. Перше: допомагати, коли це потрібно терміново і коли ви маєте для цього ресурс (людина втратила свідомість і стікає кров’ю, бо постраждала від ракетного обстрілу, а ви є свідком і можете, до прикладу, надати першу домедичну допомогу або хоча б викликати швидку). Друге: допомагати тоді, коли пересвідчились, що ця допомога людині потрібна. Без запиту про допомогу не нав’язувати її. Третє: ми не прийшли у цей світ, щоб когось рятувати чи нести не свою ношу, або перебирати страждання іншого на себе. Ми прийшли у цей світ жити своє життя. Але якщо ви обрали собі шлях пов’язаний з допомогою, то свідомо приймайте і несіть обрану відповідальність, відчуваючи межі світу іншої людини та не порушуючи їх.

Допомагайте щедро і мудро, від душі, адже синергія допомоги творить чудеса (як-от неодноразово зібрана всенародна допомога для ЗСУ у небачених раніше масштабах), та пам’ятайтепро міру і границі допомоги, щоб її функція залишалася позитивною. Зичу вам проживати своє життя повноцінно щасливо та усвідомлено, помічаючи всі великі та малі радості, дякуючи за всі блага життя. А ми, команда та журналісти «Сурми», будемо вам у цьому сприяти.

Автор: Оксана Кріт — журналістка Центру комунікацій КНУ імені Тараса Шевченка.