Дітей треба постійно вчити, виховувати, розвивати, як тільки ваше малятко прийшло у ваш дорослий світ… «Мале дитя — малий клопіт, велике дитя — великий клопіт», «Малі діти не дають спати, а великі — не дають жити», — так каже народна мудрість… А й правда, та що поробиш? Ми прагнули мати дітей, от вони і прийшли, тому всю свою увагу і любов тепер треба зосередити на них і рости разом із ними та їхніми вимогами. Тож із самого малку їх треба розвивати і вчити, виховувати і любити. Спочатку поставити на ніжки, вчити їсти, пити, говорити тощо безкінечно і безперервно. Для розвитку мови дитини треба, щоб вона вміла ставити питання і відповідати на них чітко і правильно, коротко і розширено. А як цього досягти?
Є багато різних вправ. Одна з цікавих така: поставити перед дитиною предмет і почати гратися, тобто ставити питання до цього предмету і чітко та правильно на них відповідати. Предмети або малюнки із зображеними предметами можуть бути дуже різні, але завдання для дітей завжди таке: «Постав до цього предмету найбільше запитань!». Наприклад, ви ставите перед дитиною машинку і нехай дитина поставить до неї питання: «Що це? Якого кольору? Яка це машина? Яке її призначення? Скільки в ній дверей? Скільки машина має коліс? Яка марка машини? З якою швидкістю вона може їхати? Хто управляє машиною? Який вантаж нею можна перевозити?», — і так до нескінченності...
Це, по-перше, цікаво для дитини, по-друге, ви розвиваєте мову, бо дитині треба не тільки ставити запитання, але й чітко на них відповідати, по-третє, збагачується словниковий запас, по-четверте, дитина вчиться правильно будувати речення і правильно відповідати на запитання, формулювати свою думку…
І це можна робити не тільки, коли ви сидите з дитиною вдома за столом, але й на вулиці, під час прогулянки, коли відпочиваєте десь за містом. Але ось така робота-гра з дитиною завжди приносить позитивний результат, тому що ви вчите дитину придивлятись до предметів і природи, а це розвиває спостережливість. Вчите дитину помічати світ навколо себе, а ще розвиваєте і збагачуєте її мову. А найголовніше те, що дитина спілкується зі своїми батьками, вона відчуває, що потрібна мамі й тату, їй цікаво з батьками, бо вони її слухають і розмовляють з нею. Ось така, здавалось би, проста вправа, а як вона зближує батьків і дітей! А все починається з малого, з маленької вправи з вироблення вміння ставити питання до предмету. От спробуйте! Спочатку може не вийде блискавично, а от через кілька занять дитина вже буде ставити вас у глухий кут своїми запитаннями і вам буде ще цікавіше, як дитині.
А ще дуже проста вправа по складанню слів із визначених букв. Так можна створювати ребуси або просто складати чи записувати слова. От ви написали 5-7 букв і просите дитину скласти з них різні слова. Водночас використовуючи лише ті букви, що є. Менше використовувати можна, а от більше — ні. І починаєте гратися. Це для всіх дуже захопливо, а скільки слів згадають діти! А скільки слів пригадаєте ви самі! Тож провели час із дітьми і корисно, і цікаво! А діти після таких ігор просто приростають до батьків, бо їм і весело, і радісно, бо вони проводять час зі своїм татом чи мамою, а ще й як цікаво!
А як цікаво можна провести час у сімейному колі, виробляючи щось вдома разом? Колись мама з дітьми у вільний час сідали за вишивання чи плетиво. І при цьому не тільки показувала дітям, як це правильно робити, не тільки вчила і стежила за їхньою роботою, але й, як діти вже щось навчилися, мама завжди розказувала їм цікаві історії, легенди, казки, іноді розповідала про своїх родичів, знайомих, про себе і своїх батьків. Так діти звикали до того, що в сім’ї можна жити дружно, весело, цікаво.
А іноді тато чомусь вчив своїх синів і теж при цьому завжди вів розмову про своїх батьків, братів, сестер, бабусь і дідусів. Так діти не тільки привчалися до корисної і потрібної роботи, освоювали певний вид майстерності, але й захоплювались розповідями про близьких і далеких родичів, пізнавали корені свого роду, що дуже важливо для кожної людини. Така спільна робота батьків і дітей дуже зближувала дітей і батьків. То чому сьогодні не відновити таких дуже корисних традицій, які дозволяють зблизити кілька поколінь, знайти рівновагу в сім’ї, захопити дітей певною корисною і цікавою роботою, щоб дітям не хотілося десь тинятися і шукати пригоди на свою голову, а бути в колі сім’ї, творити, слухати і розповідати, зростати і міцніти під наглядом батьків та бабусь із дідусями?
А таких захоплень може бути безліч, просто батькам треба взяти це під свій контроль, організувати якесь корисне заняття з дітьми, яке може перерости навіть у певний сімейний творчий бізнес. Де всі разом могли б плести цікаві шапочки, рукавички, шкарпетки чи шарфи разом із мамою чи плести з бісеру намисто та різні цікаві речі… Або виготовляти з дерева ложки, свисточки та інші іграшки разом з татом…
Та й чого тільки не можна зробити разом! Адже є дуже талановиті і майстрові тата і мами, які б могли придумати будь-що! А потім це ж можна подарувати своїм знайомим або продати охочим…
І хай ці речі і не матимуть якоїсь ваги для сімейного бюджету, але саме заняття з дітьми принесе не лише задоволення, але й величезну користь дітям та батькам. Все просто, але в кожній сім’ї просто треба встановити певні традиції, які будуть не тільки цікавими для дітей і батьків, але й залишаться на довгу-довгу згадку про сімейний затишок і тепло, про розповіді мами і тата, про те, чого навчилися в дитинстві і як було весело, затишно і цікаво вдома з мамою і татом. Адже час невблаганно летить і ніхто його не зможе повернути, а от добра згадка завжди повертає туди, де жила любов і доброта…
Порину в спогади… А там тепло і слово,
Що мовив тато… Й казочка жива…
А як же разом всім було чудово!
І як хотілось чути ті слова,
Що так приємно й тихо шелестіли,
Мов листячко осіннє на вітру.
І як ми казочку почути ту хотіли…
Від неї й досі сили я беру…
Все згадую, в минуле серцем лину,
Й співаю ті матусині пісні…
Бо гріють добрі спогади людину
Й дають наснагу, спокій шлють мені…
В сім’ї були традиції чудові,
Ми разом вишивали й хліб пекли…
Росли в родині діточки здорові
І мудрими шляхами в світ ішли.
Вірші про щастя
А за вікном осінній день сміється
А за вікном осінній день сміється
Веселим сонцем й листям золотим.
І вітерцем, що між гілками в’ється,
Й чарівним, дивним небом голубим,
І шумом листя, що з дерев злітає,
Й грибочком, що з-під листя визира.
Осінній день теплом усіх вітає…
Все, як у казці: річка, ліс, гора…
І шумові оркестри, що у лісі
У верховітті грають про своє.
І шелестять у кленах й на горісі…
Щось дуже щемне в кожного з них є…
Насолоджуйтеся життям
Яка депресія, як вітерець цілує,
А дощик миє очі і лице…
Ще й осінь жовте листячко дарує
Й на вулиці танцює з вітерцем…
Ніяких спогадів, а гарну книжку в руки,
І кави філіжанку, навіть дві…
Забудьте про пригоди та розлуки.
Й щасливо та радіючи живіть.
І насолоджуйтесь життям!
Воно прекрасне!
Природа ж ще радіє і цвіте.
Й сміється світ, як світить сонце ясне,
Навколо все чарівне й золоте…
Яка депресія? Відкиньте біль від себе,
Не треба сліз гірких, усе пройде.
Відійдуть хмари, стане чисте небо
І смутку не залишиться ніде.
Життя у всіх одне,
тому живіть щасливо!
Себе в хороший настрій одягніть…
І насолоджуйтеся життям — це диво!
Тому радіючи й співаючи живіть!
Усім бажаю щастя в ріднім краю
Усім бажаю щастя в ріднім краю:
Дорослим і стареньким, і малим.
Воно включає все, я добре знаю.
Тож зичу щастя я усім-усім.
Бо той щасливий, хто здоров’я має,
Здійснилась мрія, всюди мир і лад,
Хто успіхів у чомусь досягає,
І ладиться в житті усе підряд.
Тож хай у вас усе прекрасно буде,
І хай від щастя усмішка цвіте.
Хай зустрічає щастя всіх повсюди
Й любов у серці вашому росте.
Полюби себе
Щасливим бути можна і щомиті,
Бо все навколо в радості й красі
І стільки добрості є в цьому світі…
Ми просто не задумуємось всі,
Що щастя всюди, лише придивися…
Й прийми до серця казку наяву,
Ввійди у неї й щиро усміхнися,
І зрозумій природу цю живу,
Що нас оточує, в ній справжнє диво,
Вона дарує радість і тепло.
Тут надзвичайно, радісно й красиво…
Дивуйся, щоб серденько ожило.
Всьому дивуйся, захопись красою,
Відчуй у ній дитиною себе…
Пройдися вранці стежкою в’юнкою,
Поглянь у небо ніжно-голубе,
Глянь на траву, що від роси аж сяє
В промінні сонця й ще квітує все…
І лист жовтенький в кронах проглядає,
І аромат п’янкий вітрець несе…
Живи в красі — це людям дуже треба.
Лети в безмежне небо голубе.
І щастя підійде саме до тебе,
Милуйсь, дивуйся й полюби себе.
Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.