Ах, щастя-щастя!

Малі діти постійно щасливі, веселі і радісні. Вони радіють усьому навколо, все для них нове і щастя вони знаходять в усьому: у білій хмаринці в небі, в метелику, що пурхає над квітами, у квіточці, у листочкові, у красивому жучкові, у своїй ляльці чи в машинці, у книжечці... Усе в них викликає усмішку, подив, радість… Діти щасливі, коли здорові, ситі і мають чим гратися. А от коли починають підростати, то вже не так часто сміються, прислухатись починають до себе, придивлятись до інших, реагують на слова, сказані про них і до них. Це все природно, але і вони бувають частіше щасливі, ніж дорослі. А що ж таке щастя? А воно в кожну мить різне для нас, непостійне, нетривке, але хочеться, щоб продовжувалось довго, завжди, бо тоді людина задоволена, радісна. Щастя — це цілковите задоволення чимось у конкретний момент, душа людини переповнена радістю. От таке воно щастя. Тому батькам треба завжди підводити дітей до таких щасливих моментів, показувати їм красу навколишнього світу, щоб це у них викликало бурю емоцій, радості, задоволення, щоб діти відчували, чому вони щасливі, що саме в них викликає такий прекрасний стан.

Щасливі діти завжди здоровіші, сильніші, розумніші, адже вони до всього придивляються, багато пізнають нового, більше рухаються, що гарно впливає на їхнє здоров’я, починають краще розуміти світ навколо себе, вони емоційно багатші… Отже, ми бачимо, що треба бути щасливим у цьому житті не тільки дітям, але й дорослим. Бо, мабуть, ми всі приходимо у цей світ для щастя. Тож треба бути щасливими, ловити його кожної миті у природі, в людях, у стосунках, у красі, у книжках, у вчинках. Бо як же жити без щастя! Тому примножуймо своє щастя щодня, щомиті і відчувайте велике задоволення від усього, що ви бачите, що відчуваєте, про що мрієте. Словом, будьте щасливі! А от сьогодні для нашого людського щастя треба перемога і мир, тоді ми будемо насправді щасливі…

Вірші про виховання дітей

Виховувати з любов’ю 

Любов — це дуже світле почуття, 

А вседозволеність — то є паскудство.

Любов дає нам силу і життя, 

А вседозволеність — то є облудство.

Облуда ця  розбещеність зростить,

Людей без мрії і без сили-волі…

Вони ж привикли мати все за мить, 

Але життя — це не стежинка в полі.

Життя складне і важко в нім усе: 

Знайти себе, приборкати, терпіти,

А іноді воно, як кінь несе…

Та й після цього якось треба жити.

То ж до дітей з любов’ю треба йти,

Виховувати в строгості і в честі, 

Щоб вміли в нім вони себе знайти 

На кожному життєвім перехресті.

Щоб знали працю, добрими були,

Уміли вчитись і допомагати.

Любов, як сонце, у серцях несли,

Людей усіх уміли поважати.

То ж ласка, мудрість і любов свята

Дитину може доброю зростити.

А мудра мати — словом пригорта,

Дитину учить з добротою жити.

Бо лиш любов виховує дитя 

І строгість, доброта та дисципліна.

Розумною тоді піде в життя

І мудрою та доброю дитина.

А вседозволеність? Кого вона зростить?

Розбещену, безвольну і убогу…

І як такій дитині в світі жить?

І як тоді знайти свою дорогу?

Виховуйте дітей

Вплив на дитину має все довкола:

Батьки і друзі, книги і кіно, 

Заняття різні, вчителі і школа…

І це відомо людям всім давно.

І молодим батькам потрібно знати —

Дається виховання у сім’ї.

Тому про це потрібно дуже дбати

І поки ваші діточки малі, 

То їх потрібно усьому навчати,

І говорити щирі їм слова.

Багато діточкам казок читати, 

Щоб мудра стала їхня голова.

До слів чарівних треба їх привчати, 

І до краси, що у природі є,

Й потрошечку до праці залучати, 

Щоб вибрати зуміли щось своє.

Що вміє за плечима не носити, 

Воно згодиться завжди у житті.

А як невмілому в житті прожити?

Що ледаря чекає на путі?

В житті ніколи гладко не буває,

Тому учіть, виховуйте дитя.

Нехай саме стежину прокладає,

І самостійно вчиться йти в життя.

Учіть дитину світло й мудро жити, 

Ведіть дитя дорогою знання.

Щоб не було причин у вас тужити, 

Як піде син чи донька навмання.

Дітей треба виховувати

Народна мудрість наша українська

Виховувати рідних діток вчить

З колиски ще: і дівчинку, й хлопчиська,

Щоб діти вміли в цьому світі жить.

Не можна вік дітей оберігати

Й ростити, мов рослинку, у теплі.

До праці й книжки треба їх привчати, 

Щоб виросли бійцями на землі.

Щоб вміли все в своїм житті робити

Й питання розв’язати непрості,

Були активні, вчились чесно жити, 

Щоб думи світлі й руки золоті

Вони всі мали — їм шляхи долати!

Ніхто за них життя не проживе.

Дітей потрібно усьому навчати…

І це питання вічне й не нове.

Бо роботящі руки вернуть гори, 

А лінь марнує тіло й душу — все!

Байдужому й лінивцю в світі горе, 

Бо це до бездни чорної несе.

Життя ж, як казка, що й не розказати!

Воно аж грає світлом осяйним.

Прийшли  у світ ми, щоб усе пізнати

Й людиною лишитися у нім.

Щодень дітей всьому потрібно вчити, 

Виховувати мудрість, доброту.

Як зростите, так будете і жити…

Збагнути треба істину просту,

Що з пелюшок виховувати треба,

Щоб сонечко в душі у них жило.

Щоб діти мріяли й летіли в небо,

Й несли у світ свою любов й тепло.

Виховуйте дітей

Якщо дитина грубість проявляє, 

І нетерпима до однолітків своїх, 

Якщо бурчить та інших ображає,

На сміх і кпини піднімає їх, 

Або гіперактивна і вертлява,

Не всидить на уроці й п’ять хвилин…

Завжди у всіх своє качає право,

Це чи дочка чиясь, а, може, син…

То справа тут лише у вихованні, 

Якого їй батьки не додали.

У вседозволеності, в небажанні

Дітьми займатись — вчені довели.

Якщо дитину усьому навчати, 

Виховувати гарно, так, як слід…

І до поваги й мудрості привчати, 

То матимете і хороший плід.

Тому любіть дитину й поважайте, 

Виховуйте своїх дітей,  учіть.

Ви іграшками їх не засипайте,

А розмовляйте з ними, говоріть

Про все на світі, щоб дитина  вміла

Поводити себе у світі цім.

Щоб чемно й гарно розмовляти вміла, 

Була розумна в світові складнім.

І зрозуміла: мудрість — це основа,

Повага до людей і доброта.

То й виросте людина пречудова. 

Це всім доступна істина проста.

Талант без праці просто пропаде

Талановиті діти — дивина!

Таке мале, а як уже працює!

Тренується, старається сповна

Та силу й волю у собі гартує.

Не все так просто, але є мета.

Щось сто разів ще треба повторити.

Програма гарна, а яка крута!

І треба досягти мети як жити.

І трудиться дитина день при дні.

Долає труднощі. Хоч важко, а цікаво.

І це не гра, завдання всі складні,

Але попереду і успіх жде, і слава.

Тому робота — головне в житті.

І кожну працю треба поважати.

Як труд посієш на своїм путі,

Врожай зросте і буде що збирати.

Талант і праця — дужі два крила,

Які піднімуть в небо для польоту.

Таланту праця сили додала

І він розкрився істинно, достоту.

Талант без праці просто пропаде,

Ніхто про нього і не буде знати.

Лиш труд усіх до успіху веде.

Сини і доньки

Сини і доньки — то велике диво!

Вони такі беззахисні, малі.

Та з ними ти живеш собі щасливо,

Бо це найбільше щастя на Землі.

Найбільше щастя! Хто сказати може,

Що вразило вас більше у житті:

Досягнення, професія пригожа,

Удача чи Фортуна на путі?

На сперечаюсь — це також вражає,

Дарує щастя, радість і прогрес…

Але коли дитятко обнімає,

Тоді зникає біль, біда і стрес…

В твоїх очах любов і радість сяє,

Щасливий, гордий — це твоє дитя.

Душа на гребінь щастя підлітає,

Ти знаєш — не змарноване життя,

Продовжене в новому поколінні,

Здійснилась мрія, в тебе діти є.

І це найбільша у житті святиня,

Як поруч у житті дитя твоє.

Оце і є те щастя сокровенне,

Коли любов і діти при тобі.

Велике щастя, світле і натхненне.

Як небеса чарівно-голубі,

Де мир і спокій, радість, рівновага,

Сміються діти, горнуться до вас.

А всюди світло, ніжність і повага…

І це в житті найщасливіший час.

Прошу вас, люди, бережіть дитину

Прошу вас, люди, бережіть дитину,

Бо це єдине щастя на Землі.

Старайтесь зберегти сім’ю, родину

І діточок, поки вони малі.

Й до чарки не торкайтеся, відкиньте

Від себе звичку випити вина.

В майбутнє на хвилиночку полиньте

І, може, зрозумієте сповна…

Що ваша неуважність до дитини,

Колись для неї виллється слізьми.

Ми наших діток берегти повинні,

Бо ж нащо їх народжуємо ми?

Ми мусимо дітей добру навчити,

В широкий світ за руку повести.

Душею й серцем маєм їх любити,

Й біду від них повинні відвести.

Тому покиньте випивки-гулянки,

У вас є діти — щастя й дивина…

Не перетворюйте своє життя на п’янки,

Бо звичка ця і пагубна, й страшна…

Тоді дитина плаче, не сміється,

Як мати п’яна й батька теж нема…

Це дуже страшно і лише здається,

Що буде добре все, але дарма.

Хто з чаркою зріднився — не покине.

Тож не звикайте, люди, припиніть.

В такій сім’ї дитина просто згине.

Своїх дітей ви щиро полюбіть.

Не дайте їм загинути й пропасти,

Їх як зіницю ока бережіть…

Не смійте у дітей дитинство красти.

З добром дітей у білий світ ведіть.

Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.