Музей Єніш у Веве – приклад меценатства і діалогу культур

Мистецтво, особливо зараз, в особливо складні часи, тримається завдяки особистій ініціативі. Художник творить – інші це зберігають і розвивають. Адже про митця мають знати. Завдяки кому ця ініціатива? – Меценатам, організаторам та іншим діячам. Ми можемо згадати численні приклади українського меценатства – наприклад, родини Ханенків, завдяки якій існує київський музей імені цих діячів. Можна згадати митрополита Андрея Шептицького, завдяки якому у Львові – чудовий музей із багатими колекціями. І ще багато прикладів.

Про це думаємо, відвідуючи ті місця, де помітно український слід. Це швейцарське місто Веве (Vevey), у нашому кантоні де Во (de Vaud). У газеті вже була моя публікація про історичний музей Веве, але згадане місто таке наповнене мистецтвом, що неможливо розповісти все в одному матеріалі. Зокрема, з-поміж золотавих виноградників (а виноград – це герб Веве і зображено, як чоловіки несуть гігантську лозу), прекрасних краєвидів, а також і самого міста з особливим середньовічним шармом вирізняються музеї. 

Ми виходимо на подвір’я з фонтаном і скульптурами. Це навіть тінистий парк. Бачимо афіші нової виставки. На мармуровому будинку в неокласичному стилі, схожому на Парфенон, – яскравий різнокольоровий розпис, який зображає античну сцену діонісійства. У цьому дійстві – танці, учасники у вінках, а головний герой – виноград. Отже, яку садибу ми побачили? Це – Музей Єніш у Веве (Musée Jenisch Vevey), створений жінками. Він існує з 1897 р. Це численні колекції, зібрані та об’єднані завдяки родині Єніш. 

Цей музей створено на кошти Фанні Генрієтти (Анрієт) Єніш (Fanny Henriette Jenisch, 1801–1881, дівоче прізвище Рьокк, Roeck), удови гамбурзького сенатора Мартіна Йоганна Єніша. У Веве подружжя було щасливе, проводячи там відпустки, і своїм даром жінка хотіла висловити свою подяку саме цьому місту. Сам рід Єнішів відомий із ХІV ст., а в місті Гамбург – із ХVІІІ ст. А музей Єніш відомий і портретом засновниці – приємної жінки в мереживному комірці, заколотому камеєю.

Так, тут завжди є класична основа, постійні експозиції, але водночас і багато змінних виставок, а ще – сучасне мистецтво, у тому числі швейцарське. Цікаво, що до 1980-х рр. тут були й зоологічні колекції, у тому числі опудала, доки їх не передали Зоологічному музею в Лозанні.

Архітектура Музею Єніш нагадує античну навіть усередині, у тому числі мозаїками. Архітектори – Луї Анрі Маяр (Louis Henri Maillard) і Робер Конвер (Robert Convert).

Усього тут – шість століть мистецтва, «від Ренесансу до наших днів», як пояснює Музей. Наприклад, тут понад 40 тисяч витворів доби Відродження, а малюнків різних художників – понад 11 тисяч. А жанр експонатів – різноманітний: живопис, гравюра, естамп, малюнок, а ще скульптура… Зібрання гравюр – одне з п’ятьох за значущістю у Швейцарії.

Неможливо описати в одній статті, які експонати наявні тут, бо їх безліч (як й імен митців), а тематика вражає. Наприклад, тут є колекції картин на японську тематику (у тому числі витвори японських митців), але більшість – швейцарська. А ще мотиви цих витворів на класичні теми та в авангардному стилі нагадують українські – зокрема тому, що наше мистецтво рухалося у світовому тренді.

Тут відбуваються майстер-класи, навіть музичні заходи. А які імена художників тут представлені? Різні. Ґюстав Курбе, Фердинанд Ходлер, Каміль Коро, Фелікс Валлотон, Оскар Кокошка, Пабло Пікассо, Джорджо Моранді… І ці митці пов’язані зі Швейцарією. 

Ми здіймаємося мармуровими сходами, які одразу привертають погляд мозаїкою, стилізованою під античну. А вгорі – скульптура дівчини (можливо, богині Діани), так само в античному стилі. А під портиками – перелік імен донаторів, фундацій, різних колекцій, причетних до Музею – у тому числі це Нестле (Collection d’art Nestlé) – знаменитий швейцарський бренд. Можна побачити інші швейцарські фонди, а також є пункт і про анонімних донаторів.

Ми бачимо велику картину – пейзаж у синіх тонах, який зображує гори і озеро. Вочевидь, у сутінках. Це швейцарський краєвид. Автор – із Цюріха, сучасний митець Томас Губер (Thomas Huber). Якщо зайти в самі зали, то стане помітно, що вони – тематичні. Так, нас зустрічає багато сучасних робіт у різних стилях. Ми бачимо і чорно-білу гаму, і червоні барви – від живопису до графіки. Предметне, безпредметне мистецтво, ламані лінії… Пейзажі, портрети, композиції, зокрема натюрморти. Яка техніка? Олійні фарби, акрил, акварель і ще безліч. А також – оригінально вигнуті дроти, що сприймаються як намальовані лінії. Вражає, як можна зробити таку цікавинку з металу. Так само – дошка з чорними цифрами «66», до якої прибито справжню гілку. Це нагадує стиль «натюр», такий популярний у Швейцарії. І взагалі багато в цьому Музеї присвячено лісу, горам, природі. Так само багато – море або озеро, у синіх тонах. Гірські та озерні пейзажі, світанки і присмерки, акварель та інші техніки. Одні картини – окремий феномен, інші сприймаються в серії та викликають замилування і спокій.

Хочеться довго стояти перед цими витворами, як і чорно-білими та кольоровими пейзажами. У деяких картинах угадуються й предметні зображення – наприклад, веселка, або хвилясте море на білому тлі, а також цікаво, як у чорних фрагментах виникає троянда. Причому це зображення схоже на колаж, але насправді – графіка. Так само вражає техніка витворів, які показують лісові хащі, зокрема взимку. Здається, нібито це фото або гравюра – так тонко вималювано. І враження, буцімто ми – у самій хащі.

Картини супроводжуються франкомовними висловами про мистецтво, отже, ця експозиція має й пізнавальний характер. Власне, концепція музею – це й історія мистецтва, тут різні покоління можуть пізнавати прекрасне.

Самі зали облаштовані дуже зручно, можна сидіти в шезлонгах і насолоджуватись експозиціями. Але на нас чекає ще багато цікавого в коридорах та інших кімнатах. Видно, що виставка масштабна і розгортається як лабіринт.

Від сучасних творів ми йдемо до зали класичного мистецтва. Одразу у дверях нас зустрічають альпійські корови і бик на гірському пасовиську. Нам відкриваються гори. Звичайно, це шедевр Ежена Бюрнана (Eugène Burnand). Швейцарський художник відомий картиною бика в горах, але це інша картина, хоча на схожий сюжет. 

Інший класичний сюжет – це свята Цецилія, покровителька музики і музикантів. (Автор – Лео-Поль Робер, Léo-Paul Robert, картина написана в 1908 р.). Ми бачимо на луці групу селянських дітей, а перед ними, у центрі, – замислена дівчина в білому. Вона грає на лютні. А навколо – ромашки або інші білі квіти. Цей витвір притягує увагу спокоєм, ніжними барвами, не кажучи й про стиль. Хочеться довго стояти перед картиною про святу і сучасну. А сам художник брав за зразки італійських митців (причому не завжди відомих) і прерафаелітів. Його герої – і класичні, і нагадують сучасних людей, яких ми бачимо щодня.

«Свята Цецилія» супроводжується логічною ілюстрацією, причому реальною. Це – рояль, який стоїть навпроти картини, а його оточують пейзажі в синіх тонах. Тобто живопис і музика поєднані. Цікаво, що завдяки дібраному колориту експонатів зала здається блакитною.

Далі на нас чекають інші картини – знову сучасні. Наприклад, озерний грозовий пейзаж у чорно-синіх тонах. Автор – уже згаданий Томас Губер, а назва картини – «Блискавка» («Blitz»). Поряд – витвори на іншу тематику. Наприклад, умовний портрет в яскравих барвах (бо фігура абстрактна), але назва в перекладі з французької – «Пейзаж із відсутньою фігурою». Узагалі тут ціла серія різнокольорових, яскравих сцен, зокрема жанрових, але вони не реалістичні, а схиляються до безпредметності. Або – різнокольорові квадрати. Схожі на аплікацію, але насправді – акрил на полотні. Автор – швейцарець, Жан-Люк Манц (Jean-Luc Manz) із Нюшателя, а витвір намальовано в 90-х рр. ХХ століття. Назва – цікава: «Baril’s painting IV». Багато картин – у веселих тонах, завдяки яскравості барв, однак це – серйозне мистецтво.

А ще тут є окрема зала – Павільйон естампа (le Pavillon de l’estampe), який відтворює майстерню австрійського митця чеського походження – Оскара Кокошки. Присвячений саме гравюрі, але тут показано взагалі творчий процес. Ми бачимо і чистий мольберт, який наче кличе до творчості – і враження, що художник зайде, – і картини, і фарби, палітри, олівці, різні речі (у тому числі книжки, статуетки – від авангардних, схожих на іграшки, до класичних), які надихали митця. Наприклад, це наївна народна скульптура, схожа на ар-брют. Отже, ось як працював художник. Ми стоїмо і стоїмо, вдивляючись у ці експонати. Не хочеться полишати цю залу, але треба рушати далі, бо попереду ще багато цікавого.

У коридорі – картини Оскара Кокошки, переважно портрети і натюрморти з квітами, причому в різних стилях. Впадає у вічі Мадонна з Немовлям Ісусом. Картина невловимо авангардна, але водночас відчувається класична школа – і в лінії, і в тонах.

Окрема зала – це численні сучасні натюрморти, більшість – квіти. Наприклад, білі камелії, які залишили велике враження. Картина так і називається – «Букет камелій», техніка – акватинта на веленевому папері. Автор – швейцарець Альбер Шава (Albert Chavaz, 1907, Женева – 1990, Сьйон). Ці білі камелії так вражають, що хочеться довго спостерігати їх. Далі – ціла серія – чорно-білі мініатюри, на яких квіти зображені й просто, і в особливому ракурсі. А ще привертає увагу композиція, на якій оригінально зображено тарілку з рибами. Наче і справжнє, але й невловимо нереалістичне. Ідея та колорит – надзвичайні. А начебто простий сюжет. Так само – олійними фарбами на полотні, просто пляшки, зі скромною назвою «Натюрморт». Автор – Джорджо Моранді. І композиція, і барви (чергування білого скла із темно-сірим, прозорим, багато сірого тону) – вражають.

В іншій залі – фотовиставка, причому там негативи. Чорне і біле оригінально заміщені, а самі композиції – реальні. Можна довго гуляти цими залами, в яких стільки робіт, але на останнє розповім буквально про одну. Це темна кімната з яскравими, наче осяйними, авангардними картинами (залежно від ракурсу проступають обличчя у профіль), а по центру – величезний, у всю стіну, простий хрест у чорних тонах. Він майже весь чорний, тільки вгорі та внизу – білий.

Отже, і альпійські корови та бики, і різні пейзажі – від озера до блискавки, і свята Цецилія, і безпредметний живопис, і поєднання живопису, графіки і скульптури, та багато інших витворів – це мистецтво, яке саме в Музеї Єніш виглядає дуже органічно. Воно ретельно дібрано, зали вражають смаком і оригінальністю концепції. А ще цей Музей – приклад того, як мистецтво зібране, як оформлено колекції, і ще – приклад ентузіазму, бажання поділитися та вміння зберегти культурну спадщину для інших.

Аналітик матеріалів – 

Олена Смольницька

Про автора:
Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації
святих» Української
Греко-Католицької Церкви (Львів)