Історичний музей у Веве – від винограду до костюмів

Де розташована Рив’єра? Багато хто відповість, що у Франції та Італії, й матиме рацію. Але є й Швейцарська Рив’єра – яка вражає своєю красою. А ще – насиченістю культурних пам’яток.

До таких належить місто і комуна Веве (Vevey) у кантоні Во (de Vaud). Чим відомий цей затишний і оригінальний осередок? Старовинною архітектурою. Мистецтвом. Звичайно, природою – адже це місто – на узбережжі Женевського озера, яке тут називається le Lac Léman. У повсякденному мовленні можна почути: «Ходімо до Лиману». На перший погляд, упадає у вічі гігантська ложка, яка стоїть у воді – своєрідний пам’ятник, подарунок від Музею їжі (Musée Alimentarium), а біля Веве – знаменитий замок Чарлі Чапліна, зараз – музей, де навіть зала кіностудії. 

Ще це місто відоме пам’ятником Миколі Гоголю, який подарували українці. Ми бачимо металеве перо – адже образ класиків невіддільний від гусячого пера і чорнила. Бачимо своєрідний сувій, на тлі якого викарбоване обличчя геніального українця. Узагалі тут багато скульптур і пам’ятників різним діячам різних культур – тільки пізнавай. А ще тут є місця, де культурні експонати та інші реалії схожі на українські.

Окрема окраса – Історичний музей Веве (Musée historique de Vevey). У ньому є все – від картин до світлин, від історичних костюмів до сучасних, від середньовічних рукописів та інших експонатів – до наших днів. Афіші, плакати, портрети корінних мешканців Веве – донаторів і меценатів Музею… Це були вшановані родини тих, які мають стародавню генеалогію. У тому числі це були нащадки династій ремісників та інших діячів. 

Цей музей існує з 1897 р. Раніше існували колекції – дуже різноманітні, причому приватні, які збирали мешканці Веве. І нарешті все це було об’єднано в один музей. Цікаво, що для багатьох швейцарців колекціонування спочатку було хобі. А потім це стало справжнім фахом. Можна переконатися, якими різнобічними були ті люди, чиї речі ми бачимо сьогодні в цьому зібранні цікавинок.

Сучасність і старовина в цьому музеї – щокроку. Макети міста – наче іграшкові, але водночас будинки здаються справжніми. Скрині та скриньки, порцеляна, статуетки, бюсти і ще безліч усього. Скульптури – наприклад, воїна – символу міста. Зображення різноманітних типажів від Середньовіччя (заодно й костюмів). Але далі – докладніше.

Нещодавно відбувся Фестиваль винограду. Виступали фермери, які вирощують різні сорти. Схили кантону досі вражають зелено-золотими виноградниками, в яких уже наллялися чорні та світлі грона. Цей рясний колорит викликає в пам’яті поетичні рядки Максима Рильського: «Добре бути молодим / У теплі дні збирання винограду» і взагалі нагадує нашу культуру. Відповідно, у Музеї представлена експозиція, присвячена саме Фестивалю винограду. Але про це – докладніше.

Ми заходимо в Музей. Одразу бачимо сучасну виставку, але це копії старовинних національних уборів. Зокрема, на тлі чорно-білої афіші Фестивалю виноградників – манекен у білій сукні та золотому дівочому вінку. Вінки ми побачимо ще далі. Вони нагадують українські. Убори тут і класичні, і національні, і позірно скромні, але насправді оригінальні. А на синій тканині – золоті виноградні грона у стилізованому кошику.

Але далі – ще сюрпризи. Зали виглядають сучасно, у світлому просторі можна побачити багато збільшених фото фестивалю та інших подій. Ці зображення сусідують із афішами минулих епох. А в іншій кімнаті – ціла виставка костюмів. Ми бачимо реконструкції – наче зі старовинних портретів. Це сучасні тканини, але покрій, деталі – копії старовини. Наприклад, золочені сукні з кринолінами або іншими пишними спідницями, із візерунчастими корсажами. Або костюм із камзолом і гігантським шлейфом або плащем, схожим на зоряне небо. Інше чоловіче вбрання – білосніжні панталони та золочений фрак. Дуже багато золотого шиття і золотавого кольору – натяк, зокрема, на виноград і виноградники. Бачимо поєднання й відтінків – до жовтогарячого із бузковим чи фіалковим. Є й менш класичні, на перший погляд, але не менш цікаві костюми. Наприклад, це сукня, схожа на античний хітон. Вона у приємних жовтих тонах, розшита візерунками із зображенням колосся, а пояс – зі штучних маків і волошок, зовсім як живі. Вочевидь, та, яка носила таке вбрання, грала роль богині родючості – може, несла кошик винограду? Є й інші Зовні такий одяг може виглядати і як скромний, але він витончений, у нього вкладено стільки роботи. А є костюми, які одразу вражають – і, вдивляючись у деталі, переконуємося в тому, що це справжнє мистецтво.

В іншій залі – знову ціла виставка. Це швейцарські національні костюми в червоно-білих тонах, є й червоно-чорні. Дуже яскраві та помітні, чоловічі – у військовому стилі. Дівочі та жіночі сукні – так само червоні з білим, прикрашені букетиками з маків і волошок та інших квітів. Можливо, багато хто уявляє костюми швейцарок як альпійські – завдяки відео про йодль або екранізаціям книги Йоганни Спірі «Гайді» (до речі, цей роман про швейцарську дівчинку досить популярний у Швейцарії), але насправді гардероб, не кажучи про орнамент і взагалі стиль, незрівнянно різноманітніший. А ще це вбрання складне, бо має і корсаж, і схожі на жилетку або керсетку елементи, і саме ткання з фестонами або орнаментом також примушує придивитися до техніки. Або червона сукня зі шнурівкою і талією, закрита, ніби старовинна й одночасно цілком гарна і в наші дні. І поруч із цим – бальні сукні, яскраво-червоні, зі шлейфом, які схожі на хітони. Окрема окраса – різні капелюхи на стіні, від світлих до червоних, різних фасонів. Вони такі схожі на українські брилі.

А ще тут – чорно-білі костюми, так само і чоловічі, і жіночі. Їх об’єднує вишивка – чорна на білому. Орнамент – пойя (коли корів виганяють у гори на пасовисько, а потім, восени, спускають прикрашених, як на фестивалі – а переможниця отримує корону з квітів і стрічок). Це справжнє національне дійство, і корова – справжній символ. А орнамент показує модель Світового дерева, яруси-світи. Це не просто пастухи, корови, дерева чи будиночки, а композиція. А ще вражає філігранність роботи. Чорні силуети на білому тлі. Ретельно пророблені. І всі – як живі.

Окрема зала присвячена скриням ще з доби Середньовіччя – дерев’яним, окутим залізом. Це колекція кутих виробів (із заліза) і скринь, яка належала місцевому мешканцю Давиду Доре (David Doret, 1821–1904). Цей нащадок династії різьбярів по мармуру, відомої у Веве з 1716 р., уславився й тим, що в місті йому належав сад – сьогодні відомий як Jardin Doret, – і різними колекціями. Ті речі, про які тут мова (у тому числі колекція археологічних знахідок), були передані Музею Веве в 1913 р.

Також тут є деталі від скринь, як замки, застібки та інше – причому кожна виглядає як прикраса, але все це – функціонально. Вражає робота по металу, схожа на залізне мереживо. У кожній залі – інформація про тематичні експонати, і так можна пізнавати історію Швейцарію. Це не лише загалом або наш кантон, а стосується конкретних речей. Адже всі ці солідні та естетичні, вручну зроблені речі належали людям. А ще в них помітно швейцарський стиль: зроблено і стильно, і практично – «красиве і корисне», як писав Максим Рильський.

Під вітриною – ціла колекція старовинних ключів. Можна дізнатися про традицію, успадковану ще від кельтів. Адже кантон де Во (і Веве не виняток) – це кельтські місця, пізніше завойовані римлянами. Тут залишилися кельтські археологічні знахідки та інші пам’ятки, і так цікаво порівнювати зі знайденим в Україні. 

Рушаймо далі. Музичні інструменти, схожі на старовинні клавікорди (адже піаніно і рояль винайшли вже потім). Оздоблена білими кахлями пічка. Є й інші кахляні печі – наприклад, гарного смарагдового чи малахітового відтінку. А ще тут дуже люблять квіти, тому багряний килим прикрашений саме рослинним орнаментом, який і наче вигаданий, і водночас… ми бачили ці квіти. А ще в залі під склом – порцеляна, причому різноманітна: вишукані глеки, білі у синіх візерунках; кольорові тарелі та інше. То примхливі яскраві орнаменти і сценки, то начебто скромна, монохромна продукція, але ці барви наче гріють душу – і не лише завдяки теплим тонам.

Фаянс, порцеляна, кахлі, килими, меблі, червоне дерево, портрети… У цих кімнатах відчувається атмосфера доби, і водночас вони навдивовижу сучасні. Вони – живі. Безперечно, музейні експозиції мають свої закони, але в цих залах – і максимальна реконструкція того, як раніше жили люди. Затишно, практично. Можна уявити, як розпалювали піч, як грілися біля неї, як грали на клавесині та інших клавішних інструментах.

Далі! Що там? Під склом – папери, із сургучевими печатками, шнурками, перами, ножами для розрізання паперів… Це старі документи. А в іншій залі – переписана від руки Біблія. Вона величезна, у центрі кімнати, і просто окраса, одразу приковує зір. Узагалі в цьому музеї стільки написаного від руки – може, є й пергаменти. А поряд із цими листами та іншою кореспонденцією – мініатюрні портрети власників.

Багато й птахів – можливо, це автомати. Маленькі опудала зроблені так майстерно, що повне відчуття того, що ми в лісі. Але ці пташки, від горобців до озерних і лісових птахів і до сови, – ілюстрація до прізвищ тих городян, чиї портрети висять у залах. Недарма на гербах зображено різних птахів, і етимологія деяких прізвищ (цілі роди) – пташина, як у родини Herwarth, де намальовано сову. На афішах – гордовиті півники, кури (і кошики яєць), голуби, кролики і капуста – як ілюстрація до національного фестивалю. Заодно можна почитати інформацію про птахів нашого Женевського озера. А далі – сучасний експонат, але теж стилістично витриманий: дитячий манекен у вбранні з пташиного пір’я, із дзьобом, а поряд – фігурка крука. На екрані показано фестиваль, де виступають і діти, танцюючи та розігруючи пантомімі в костюмах саме птахів. Можна побачити й інші сценки – наприклад, діти в національному вбранні заходять у старовинний швейцарський будиночок, схожий на казковий. Це декорація, але зроблена дуже
натурально.

Або зала, де явно жив вельможа. Портрет, герб родини Тавель (Famille Tavel), величезні яскраві віяла, трирогатинки з перами (раніше таке носили дворяни). 

Де ми бачили схожі старовинні експонати? Дворянські сани-лебеді, меблі та посуд у стилі бідермаєр, порцеляну, скрині та інше? У львівському Музеї етнографії. У київському музеї Ханенків. А згадаймо Палац Корнякта й інші музеї, де стільки європейських повівів. Ми бачимо більше спільного, ніж думаємо.

А особливо зацікавив рідкісний експонат. Це дзеркало алхіміка. Воно металеве, особливо вигнуте, тому можна побачити в ньому своє відображення як дуже мале, на віддалі. Водночас видно все. Таких дзеркал залишилось обмаль, а тут воно – ціле та збережене. Саме поліроване металеве коло не таке велике, а більше – металева орнаментована рама, з кольоровими квітками.

Зрозуміло, що у Веве – дуже змістовний і насичений музей, його візит – явно не на один раз. Він подобається багатьом – зокрема тим, хто лише вперше його відвідав. Адже тут на різний смак, і так глибоко, не кажучи про особливу продуманість експозицій, що варто повчитися такого вміння. Також несподівано помітно багато спільного з українською культурою, зокрема завдяки європейським шляхам. Звичайно, цей музей вимагає не одного опису, бо він дуже насичений, але можна уявити, який він незвичайний і водночас близький нам.

Аналітик матеріалів – 

Олена Смольницька

Про автора:
Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації
святих» Української
Греко-Католицької Церкви (Львів)