Яка держава найкраща для життя людей?

Найкраща для життя людей та держава, що керується принципом верховенства законів соціальної природи, а не сваволею й ілюзіями!

Закони соціальної природи – це закони, що реально існують і діють в соціумі незалежно від волі і свідомості людей. Люди їх мають пізнавати і узгоджувати з ними своє життя. Існує закономірність: чим більше життя людей узгоджене з цими законами, тим воно краще.

Секрет успіху всіх успішних країн полягає в тому, що в них держава – це засіб управління суспільним життям людей за законами соціальної природи. Саме це є спільним знаменником для усіх успішних країн.

Іншими словами, в цих країнах діє так звана ОСВІЧЕНА ДЕРЖАВА – держава, яка знає і дотримується законів соціальної природи, тобто засновується на соціальній (політичній, економічній, правовій, моральній культурі) державників. Соціальна культура людей – це стан узгодженості їхньої волі і свідомості із законами соціальної природи. Ці закони люди відкривали впродовж усієї історії, вони знайшли своє відображення в народних звичаях, в ідеях давньогрецьких і давньоримських мислителів, в діях соціальних реформаторів, в працях просвітителів XVII – XVIII століть, в законодавстві, зокрема так званому «римському праві», в прогресивних політичних деклараціях
тощо. 

Відхилення державної влади від законів соціальної природи має своїм наслідком різноманітні кризи: політичні, економічні, правові, моральні тощо. Зокрема, воєнна агресія завжди є проявом політичної волі і свідомості, неузгоджених із законами соціальної природи. Фашизм, нацизм, рашизм – це теж прояви неузгодженості волі і свідомості людей з законами соціальної природи.

Протиприродною, тобто такою, що не узгоджується із законами соціальної природи, є комуністична ідеологія, яка керувалася сваволею та ілюзіями, сформулювавши принцип «Залізною рукою заженемо людство в щастя!». Завдяки досвіду побудови комунізму в СРСР людство переконалося, що всупереч законам соціальної природи, керуючись сваволею й ілюзіями, не можна ощасливити народи. 

Занепад демократій викликається кризою соціальної культури громадян, тобто неузгодженістю їхньої волі та свідомості із законами соціальної природи. Бо справжня демократія – це влада народу, який має розвинену соціальну культуру людей. Без цієї культури може існувати лише псевдодемократія. 

Афінська демократія і республіканський Рим свого часу занепали тому, що їх уразила криза соціальної культури афінян і римлян. Симптомом цієї патології було розбещеність їх культом «хліба і видовищ», який зруйнував їхню соціальну культуру.

І сьогодні щось подібне відбувається в країнах, в яких спостерігається криза соціальної культури громадян. Там симптом «хліба і видивищ» теж проявляється в дещо іншій формі – наприклад, консюмеризм в США. Для громадян, уражених консюмеризмом («споживацтвом»), соціальна культура є чимось чужорідним. Не випадково в США знаходяться ідеологи, які, реагуючи на симптоми занепаду демократії, замість демократії пропонують штучно створити політичні сурогати, засновані на використанні «штучного інтелекту».

Але найкращий спосіб зберегти демократію від занепаду – це культивувати соціальну культуру людей, бо це – основа демократії. 

Соціальний прогрес в умовах демократії здатна забезпечувати лише та влада, представники якої мають розвинену соціальну культуру, і тому керується не свавіллям та ілюзіями, а принципом верховенства законів соціальної природи.

Як свідчить історичний досвід, ніякі реформи чи вдосконалення державних ІНСТИТУЦІЙ (зокрема законодавства чи різноманітних державних органів – судів тощо) не можуть бути ефективними без освічених державників при законодавчій, виконавчій і судовій владі, тобто людей, які мають розвинену соціальну культуру. Особливу роль можуть відігравати освічені керівники держав, наприклад, такі як Т. Джефферсон в США, В. Черчилль у Великій Британії, Ататюрк в Туреччині.

Державні інституції, якщо вони навіть ідеальні, – це лише інструменти в руках людей при владі: вони використовуються ними відповідно до їхньої соціальної (тобто політичної, економічної, правової, моральної) культури. 

Сподіватися на те, що суспільне життя людей можна покращити, реформуючи чи вдосконалюючи державні інституції, але без належного рівня соціальної культури державників – це шкідлива ілюзія. Бо якщо влада опиняється руках тих, хто не має належної соціальної культури, то вони неодмінно будуть зловживати своєю владою, маніпулюючи державними інституціями, як би ці інституції, зокрема судові, не реформувалися і не вдосконалювалися.

Долю народів, як свідчить історичний досвід, визначають не державні інституції (парламенти, уряди, суди, президенти тощо), а саме людський фактор – соціальна культура людей, зокрема державників, які використовують інструменти державних інституцій для управління суспільним життям людей. Неможливо розбудувати нову Україну шляхом вдосконалення державних інституцій без розвитку цього людського фактору. Він є фактором №1, без якого не можуть вирішуватися жодні політичні, економічні, правові, моральні та інші проблеми в Україні. Тому заради соціального прогресу і майбутнього України усі можливості українського суспільства мають бути спрямовані на розвиток людського фактору. Тоді життя людей в Україні щасливим, а Україна буде СИЛЬНОЮ у світі: і конкурентоздатною, і обороноздатною. 

Україні сьогодні конче потрібна державна влада соціально освічених людей, тобто людей, які пізнали основні закони соціальної природи і живуть у злагоді з ними. 

Істинна демократія полягає в здатності громадян-виборців вибирати до влади саме таких людей.

З метою формування у громадян здатності до істинної демократії слід у них засобами соціального просвітництва культивувати політичну, економічну, правову, моральну культуру. В цьому полягає просвітницька місія справжньої еліти України.

Для просвітницького руху в Україні може бути використаний, зокрема, досвід «більдунгу» (просвітництва для дорослих) в скандинавських країнах.

Про автора: 

Олександр Костенко – 

доктор юридичних наук, професор.