«Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці» (коментар до Гімну України)

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

Т. Шевченко

Просвітництво – це вихід людини зі стану незрілості свого неповноліття, в якому вона перебуває з власної вини. Незрілість неповноліття є неспроможністю користуватися своїм розумом без стороннього керівництва.

І. Кант

У Гімні України проголошується національна ідея такими словами: «Ще не вмерла України і слава, і воля…» і тому «…Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці».

Як саме «запануєм»? Ось «основне питання», відповідь на яке має значення для проектування майбутньої долі українського народу! 

Уявляється, що відповідь на згадане «основне питання» можна знайти, якщо шукати її за допомогою «оптики» соціального натуралізму, це – вчення, згідно з яким соціальні проблеми слід розглядати у світлі реально існуючих і діючих в суспільстві законів соціальної природи, які люди мають пізнавати (відкривати) і узгоджувати з ними своє суспільне життя. Неузгодженість волі і свідомості людей з законами соціальної природи, внаслідок чого воля набирає стану сваволі, а свідомість – стану ілюзій, називається соціопатією, вона є причиною усіх бід, які є проявом так званого «людського фактору», тобто волі і свідомості людей: війни, кризи, конфлікти, злочинність, тероризм, корупція, аморальність, деградація тощо.

Місія соціального натуралізму – протидіяти соціопатизації людей, тобто формуванню в них комплексу сваволі і ілюзій, що виникає в людей, воля і свідомість яких не узгоджується з законами соціальної природи, і який спричиняє усяке зло.

Соціальний натуралізм випливає з світоглядного принципу натуралізму, згідно з яким «Мати-Природа є Найвищим Законодавцем для усього сущого на усі часи!» Згідно з цим принципом не лише фізичні і біологічні процеси існують за законами природи, а й соціальні. 

Відповідно до соціального натуралізму існує закономірність: суспільне життя людей настільки є прогресивним, настільки воно узгоджене із законами соціальної природи. Суспільне життя людей є проявом їхньої волі і свідомості. Стан узгодженості волі і свідомості з законами соціальної природи, за якого людина керується принципом верховенства законів соціальної природи, називається СОЦІАЛЬНОЮ КУЛЬТУРОЮ ЛЮДЕЙ. Вона є станом волі і свідомості людей, що визначає поведінку людей у всіх сферах суспільного життя: в політиці, економіці, праві, моралі тощо. Відповідно до цього, поняття «соціальна культура людей» містить у собі політичну, економічну, правову, моральну та інші види культури суспільного життя людей. 

Будь-який прояв волі і свідомості людей, тобто будь-який вчинок, визначається «людським фактором», а саме їхньою соціальною культурою. Отже, яка соціальна культура людей – таке й їхнє суспільне життя. Зокрема, чим вищий рівень соціальної культури людей – тим краще їхнє життя. Це випливає з соціального натуралізму, згідно з яким люди мають узгоджувати своє життя з законами соціальної природи, так само, як вони узгоджують життя з законами фізичної і біологічної природи. Чим краще вони узгоджують свою соціальну поведінку із законами соціальної природи – тим краще вони живуть. Люди, що мають належний рівень соціальної культури, мають імунітет проти ураження їх будь-якою соціальною патологією (соціопатією).

Відповідно до цієї закономірності, що стає очевидною у світлі соціального натуралізму, і слід розглядати стан життя будь-якого суспільства, зокрема українського.

Ця концепція соціальної культури людей може бути використана як пізнавальний засіб для пошуку відповіді на «основне питання»: як ми маємо «запанувати у своїй сторонці». Для цього треба визначити в якому стані Україна перебуває сьогодні. 

Сьогодні є дві перешкоди для того, щоб «ми панували» в Україні: зовнішня загроза у вигляді воєнної агресії з боку росії і внутрішній чинник у вигляді втрати «нами», тобто громадянами України своєї «панівної» ролі в суспільному житті через нашу соціальну інфантильність. 

Очевидно існує закономірність: люди з високим рівнем соціальної (зокрема політичної, економічної, правової, моральної) культури ефективніші в протидії воєнній агресії, ніж люди з низьким рівнем цієї культури.

 Соціальна культура громадян має здатність мобілізувати потенціал волі і свідомості людей для протидії воєнній агресії, зокрема, підвищує можливості для ефективного застосування усього арсеналу інструментів боротьби з агресором (і забезпечення національної безпеки в цілому) – зброї, економічних чинників, дипломатії, науково-технічних досягнень, інформаційних засобів тощо, а також антивоєнної політики. Ефективність спротиву воєнній агресії залежить від стану політики, економіки, права, моралі в суспільстві, а вони визначаються соціальною культурою громадян. Згідно з соціальним натуралізмом існує закономірність: чим кращий стан «людського фактору», тобто чим вищий рівень соціальної культури громадян, тим ефективніше вони протидіють воєнній агресії. Таким чином, культивування соціальної культури громадян сприяє реалізації усього суспільного потенціалу в протидії рашистським окупантам, які напостирилися позбавити громадян України можливості «панувати в своїй сторонці». 

Тепер щодо внутрішнього чинника, який стоїть на перешкоді тому, щоб ми «запанували у своїй сторонці». Цим чинником є соціальна інфантильність більшості громадян України, яка зводить нанівець соціальну активність прогресивної меншості. 

Соціальна інфантильність людини – це нездатність її належним чином керуватися законами соціальної природи через недоліки в її соціалізації, які спричиняють дефіцит соціальної культури людини. Соціальна інфантильність – це НЕ ПРОВИНА ЛЮДИНИ, а її БІДА. Ця біда є наслідком – «родимою плямою» – протиприродної соціалізації, заснованої на принципі верховенства сваволі і ілюзій, яку у свій час пережив народ України в складі СРСР.

Поділ громадянського суспільства на соціально інфантильну більшість і прогресивну меншість має драматичні наслідки для долі України, бо ця доля визначається протиприродним волевиявленням соціально інфантильної більшості, а не узгодженим з законами соціальної природи волевиявленням прогресивної меншості.

Які ж наслідки цього? Соціальна інфантильність громадян полягає в тому, що вони втрачають саму здатність «панувати у своїй сторонці». А це означає, що влада в країні закономірно опиняється в руках зловмисників, які використовують в своїх інтересах соціальну інфантильність громадян, зокрема в результаті псевдодемократичних виборів. Ці вибори не можуть бути іншими, ніж псевдодемократичними, тому що громадяни-виборці уражені соціальної інфантильністю, яка позбавляє їх можливості здійснити правильний вибір. 

Основним симптомом соціальної інфантильності є неспроможність соціальних інститутів, діяльність яких визначається соціальною культурою громадян, – вони мають приводитися в дію відповідно до соціальної культури людей, а соціально інфантильні люди не здатні до цього.

Для управління суспільним життям людей Україні створюються соціальні інститути (парламент, уряд, суди та інші державні і громадські інститути), а ось чи формується «людський фактор» – соціальна культура людей, які мають приводити ці інституції-інструменти в дію для забезпечення нормального життя людей? Питання риторичне…

Прогресивний соціальний ефект може дати лише поєднання: 1) «людський фактор», тобто соціальна культура громадян, плюс 2) державні інститути і інститути громадянського суспільства. Без соціальної культури громадян будь-які маніпуляції інститутами, як соціальними інструментами, набирають форму зловживань. 

Справжня демократія, тобто влада народу, неможлива там, де більшість громадян уражені соціальною інфантильністю. Згідно із соціальним натуралізмом, справжня демократія – це влада народу, який має розвинуту соціальну культуру. Інакше то – псевдодемократія.

Що здатен зробити зі своїм правом голосу громадянин, який позбавлений соціальної культури? Найкраще він вбачає в тому, щоб продати його за якийсь мізер чи обміняти на кіло гречки. Отже, виграє вибори той, хто здатен на цю купівлю чи обмін, а не той, хто здатен діяти в інтересах народу. Хіба це демократія?

Чому громадяни уражаються соціальною інфантильністю, що проявляється, зокрема, в сферах політики, економіки, права, моралі? Тому що вони не мають соціальної культури!

Небезпечним симптомом дефіциту соціальної культури громадян і їхньої соціальної інфантильності є кризові явища, зокрема, криза інститутів державної влади, які призначені для управління суспільним життям людей. Це виявляється, наприклад, у вигляді корупції кризового типу, тобто особливого типу корупції, яка сама породжується кризою і сприяє її поглибленню. Соціально інфантильні громадяни не здатні реагувати на соціальні проблеми інакше, ніж як з допомогою корупції. Хоч вони і страждають від цього, але позбавлені здатності діяти інакше через свою соціальну інфантильність. 

Подолати корупцію кризового типу за допомогою антикорупційного законодавства і антикорупційних інституцій неможливо, якщо не буде усунуто дефіцит соціальної культури громадян, який породжує їхню соціальну інфантильність.

Соціальна культура озброює громадян здатністю вирішувати свої проблеми некорупційним шляхом. Лише тоді застосування репресії (кари) за корупцію стає ефективним – бо у громадян є можливість задовольняти свої потреби некорупційним способом. Якщо такої можливості немає, то неодмінно має відбуватися посилення репресії аж до утворення так званої «поліцейської держави», якій притаманна гіпертрофія репресії без поєднання її з антикорупційним потенціалом соціальної культури громадян.

Концепція поєднання соціальної культури громадян з антикорупційною репресією, – так звана концепція «антикорупційних лещат», – має бути основою антикорупційної політики, що узгоджується з принципом демократії.

Кризовий тип корупції, що виникає через дефіцит соціальної культури громадян, перешкоджає громадянам здійснювати «панування у своїй сторонці» демократичним способом.

Соціальна інфантильність громадян приводить до стану, за якого в суспільстві поширюється кримінальний спосіб задоволення людьми своїх потреб, – по-іншому вони не вміють, навіть якщо і хотіли б. Це – стан криміналізму, коли злочинний спосіб вирішення політичних, економічних, правових, моральних і будь-яких інших проблем проникає в усі сфери («клітини») суспільного життя людей. Всюди, де проявляється «людський фактор», тобто соціальна інфантильність громадян, він проявляється кримінальним способом. 

Криміналізм – це стан суспільства, за якого кожен опиняється перед дилемою: або бути потерпіли від злочинців, або самому стати злочинцем – третього не дано! Тому що суспільство, в якому більшість громадян уражена соціальною інфантильністю, є непридатним для життя некримінальним, тобто законослухняним способом. 

Стан криміналізму – це свідчення того, що існує загроза саморуйнування суспільства через ураженість громадян соціальною інфантильністю.

Криміналізм, проникаючи в кожну «клітину» суспільного життя людей, зокрема криміналізуючи політику, економіку, право, мораль, підриває самі засади суспільного життя людей.

Існує досить поширена ілюзія, що для виведення суспільства зі стану криміналізму, достатньо проявити «політичну волю». Але, згідно з соціальним натуралізмом, «політична воля» без соціальної культури неодмінно стає політичною сваволею, яка приводить до переродження держави в так звану «поліцейську державу».

З криміналізму, породженого соціальною інфантильністю громадян, є два виходи: або до тоталітаризму, або до демократизму. До тоталітаризму – якщо в Україні запанує «сильна рука», що керується «політичною сваволею», і до демократизму – якщо в країні буде культивуватися соціальна культура громадян, завдяки якій громадяни «запанують у своїй сторонці».

В історії вже мали місце прояви «політичної сваволі», зокрема в ленінсько-сталінські часи, за яких застосовувався принцип «Залізною рукою заженемо людство в щастя!»

Отже, сама по собі «політична воля», не поєднана із соціальною культурою людей, не здатна вирішувати соціальні проблеми.

На це вказує також урок історії України. Помаранчева революція, що відбулася в 2004 році, була реакцією на криміналізм, який уразив суспільство, що лише звільнилося від тоталітаризму і намагалося вийти на шлях до демократизму. Її можна визначити як «антикримінальну революцію», гаслом якої було «Бандити мають сидіти в тюрмах!»

Люди на Майдані повстали проти криміналізму (який, і в цьому полягав парадокс!) був породжений їхньою ж соціальною інфантильністю. Але «помаранчеві революціонери» не змогли подолати криміналізм, бо ними не було запроваджено в суспільстві культивування соціальної культури громадян, яка б подолала їхню соціальна інфантильність – саме підґрунтя криміналізму. Цей стан і на сьогодні дається взнаки. 

Численні «реформи» начебто для його подолання, виявилися неспроможними, бо вони не дотримувалися основного принципу концепції «антикримінальних лещат» – поєднання двох чинників: культивування соціальної культури громадян плюс застосування засобів репресії (кари) до злочинців у відповідь на вчинені ними злочини. «Реформатори» завжди обмежувалися маніпуляціями з засобами репресії (кари) і не бачили необхідності в поєднанні їх з «людським фактором» – тобто з культивуванням соціальної культури громадян, яка має основний антикримінальний потенціал.

А ось вже що про наслідки врахування детермінуючої ролі соціальної культури людей свідчить, зокрема, досвід Фінляндії, яка за рейтингом «національного щастя» посідає перше місце за результатами опитування, здійсненого в 2021–2023 рр. Gallup World Poll.

Соціальна (тобто політична, економічна, правова, моральна) культура громадян Фінляндії – одна з найрозвиненіших у світі. Вона культивується у суспільстві завдяки прогресивній політиці просвітництва і соціального виховання громадян. Це при тому, що значний вплив на соціальну культуру фінів справляє також принцип життя лагом (швед. lagom), який у світлі соціального натуралізму можна тлумачити як «золоте правило» поведінки: «веди себе в усьому так, як цього вимагає природна необхідність». А проявом природної необхідності в суспільному житті людей є закони соціальної природи.

Соціальну (зокрема політичну, економічну, правову, моральну) культуру фінів, як і шведів, пронизує принцип лагом. Очевидно, щасливе життя фінів – це та доля, яка детермінована саме соціальною культурою людей, заснованою на принципі верховенства законів соціальної природи, що випливають з природної необхідності. Лагом, зокрема, – це той феномен соціальної культури фінів, що відображає закони соціальної природи.

Країни Європи пережили епоху Просвітництва, під впливом якого в більшості європейців сформувалася соціальна культура певного рівня, яка і детермінує (визначає) життя людей в сучасній Європі. Для успішної інтеграції України в сучасну європейську спільноту слід розвивати в громадян соціальну культуру до європейського рівня. 

Згідно з соціальним натуралізмом, політика в Україні має засновуватися на поєднанні двох природних тенденцій суспільного розвитку: лібералізму і консерватизму, які взаємодоповнюють одна одну. Їхнє «мирне» співіснування є цілком можливим, якщо вони будуть спиратися на «спільний знаменник» – закони соціальної природи. І лібералізм, і консерватизм мають керуватися принципом верховенства законів соціальної природи. Це сприятиме створенню умов, сприятливих для «панування» громадян в Україні.

Висновки: Згідно з соціальним натуралізмом основою суспільного життя людей є закони соціальної природи. Стан узгодженості волі і свідомості людей із законами соціальної природи називається соціальною культурою людей. Соціальна культура громадян є тим «людським фактором», який проникає наскрізь усі сфери суспільного життя людей. Соціальна культура громадян є детермінатором, що визначає долю людей і народів. Соціальна культура громадян є засобом подолання соціальної інфантильності громадян. Якою буде соціальна культура громадян – такою буде й Україна. Громадяни України можуть «запанувати в своїй сторонці» тоді, коли у них сформується соціальна (тобто політична, економічна, правова, моральна) культура. Соціальна культура громадян – це той «камінь», яким зневажили українські реформатори і який має стати «наріжним» в розбудові нової України. Основним критерієм, за яким мають відбиратися громадяни для державних посад має бути рівень їхньої соціальної культури.

Що для цього треба робити?

1. Заради суспільного прогресу в Україні слід пропагувати принцип: «Найвища влада належить Матері-Природі!». Влада Матері-Природи здійснюється через закони фізичної, біологічної і соціальної природи. Суспільне життя людей має засновуватися на принципі верховенства законів соціальної природи. Чим більше суспільне життя людей узгоджується з законами соціальної природи, тим воно краще.

2. Принцип суспільного життя людей має бути таким: «Дозволено усе, що узгоджується з законами соціальної природи, а заборонено – усе, що суперечить законам соціальної природи».

3. Держава, як і громадяни, має керуватися принципом верховенства законів соціальної природи. Державна влада має використовуватися для дотримання усіма законів соціальної природи, зокрема за допомогою законодавства.

4. Для дотримання усіма законів соціальної природи слід культивувати в громадян соціальну культуру, яка полягає в узгоджені волі і свідомості із законами соціальної природи. І сім’я, і держава, і інститути громадянського суспільства, а також міжнародні інститути (ООН, ЮНЕСКО тощо) мають забезпечувати соціалізацію людей через соціальне виховання.

5. Соціальне виховання людей полягає в культивування соціальної (зокрема політичної, економічної, правової, моральної) культури в них, заснованої на принципі верховенства законів соціальної природи.

6. Для реалізації концепції соціального виховання варто використати досвід соціалізації громадян, наприклад, у Фінляндії, а також педагогічні ідеї Ж.-Ж. Руссо, Е. Дюркгейма і А. С. Макаренка, згідно з якими найкращий вихователь – це ПРИРОДНА НЕОБХІДНІСТЬ, яка виникає в суспільному житті людей і якій вони мають підкорятися. Соціальна практика має бути такою, щоб сприяти соціальному вихованню громадян.

7. В Конституції України має бути закріплене природне право громадян на соціалізацію і природний обов’язок держави забезпечувати цю соціалізацію. 

8. Досягнення соціальних наук мають популяризуватися широким масам людей. Соціальне просвітництво в Україні має бути доступним впродовж усього життя людини. Усі види освіти мають поєднуватися із соціалізацією людей, тобто з культивуванням у них соціальної культури шляхом узгодження їхньої волі і свідомості з законами соціальної природи. 

9. Інститути соціального виховання не можуть бути використані для соціопатизації людей, тобто для формування в них стану волі і свідомості, який не узгоджується з законами соціальної природи.

10. Найбільше, що можуть зробити для розвитку сучасної України зарубіжні і міжнародні інституції – це допомогти у формуванні соціальної культури громадян, бо цей «людський фактор» є визначальним в розбудові нової України і для забезпечення мирного співіснування усіх людей і народів у світі. 

Про автора:
 Олександр Костенко – 
 доктор юридичних наук, професор.