Українська Державність: питання, що потребують відповіді
28 липня 2022 року українці вперше відзначали свято День Української державності. Указ про запровадження свята Володимир Зеленський підписав під час параду на День Незалежності у 2021 році. Вибір дати для встановлення такого святкування є, м'яко кажучи, «дивним», якщо не сказати антиукраїнським.
Чому Володимир Зеленський вибрав саме 28 липня? Тому що Україна вже тривалий час відзначає Хрещення Русі саме 28 липня, яке нібито відбулось під час князювання Володимира Великого. На перший погляд, все добре, правда? Але тільки на перший погляд.
Перше питання, яке відразу виникає: а до хрещення 988 року у наших предків не було державності? А хто тоді такий Святослав Хоробрий, який знищив одну з найбільших імперій того часу — Хозарський каганат? І саме Святослав розширив межі Русі до надзвичайних розмірів. То до чого тут державність, якщо вона була ще і до князя Володимира?
Московська історіографія, яка завжди обслуговувала інтереси московського імперіалізму, нам нав’язала дату 28 липня 988 року. Для створення московської імперії в її теперішньому вигляді так звана церква московського патріархату відігравала ключову роль. Вона була носієм імперських ідей, плодила рабський дух серед населення, нав’язувала ворожі світоглядні та історичні міфи. Одним із найважливіших московських міфів, що допомагали будувати «тюрму народів» у різних проявах, була штучна прив’язка до прадавньої історії Русі-України. І саме моспархат відіграв тут ключову роль, показуючи якусь нібито спадковість. Без української прадавньої історії московська держава залишається всього-на-всього одним із улусів Золотої Орди монголо-татар.
Цю крадіжку історії започаткували, до речі, манкурти — етнічні українці — Феофан Прокопович та Іван Яворський. Як тут не згадати прислів’я «не так страшні московські воші, як українські гниди». Актуально і досі.
Але, крадучи нашу споконвічну історію, жителі боліт, де було мокро (МО-) і квакали жаби (-КВА), ординці починають претендувати на роль культурного і цивілізаційного центру, яким власне і була Русь. Із центром в Києві. І та праукраїнська держава ніколи не називалась «Київською Руссю», бо Русь була одна!
Власне моспархат створенням культу навколо дати 28 липня 988 року розширює кремлівську брехню і надає їй додаткові «можливості для розвитку» — оголосити мокре місце із квакаючими жабами «Третім Римом». Ага, звичайно. Тільки і в «першому» Римі, і в другому — Константинополі — вже були каналізація, акведуки, розвинені інфраструктури. А московські ординці на «великій» московії не мають асфальту та мародерять унітази. Поганий у них «третій Рим» без крадених унітазів…
Водночас європейські літописи пам’ятають Аскольдове хрещення 860-го року, що є чітко задокументованим. І навіть на рівні богословів саме Аскольдове хрещення вважається «правильним», адже проводилось відповідно до обряду — індивідуально та добровільно. А не «вогнем і мечем», як при князі Володимирі. Так чий історичний спадок ми обиратимемо? Свій, давніший, цивілізаційний чи московський, сфальсифікований?
Ну і сама фігура князя Володимира, якого саме моспархат зробив «рівноапостольним», є дуже суперечливою. Адже і наші літописи, і зарубіжні описують приблизно одну й ту ж модель поведінки в плані багатожонства, наявності кількох гаремів, розпусної поведінки, кривавого життєвого шляху тощо. І водночас менше уваги приділяється таким видатним постатям, як Святослав Хоробрий чи Ярослав Мудрий.
Пересічний українець, наївний та не надто ерудований, може подумати, що це не так і важливо. Але ворожі системи, які працюють проти України, добре знають, що саме «СИМВОЛИ КЕРУЮТЬ СВІТОМ»!
Україна повинна використовувати свої символи на всіх рівнях. І побудувати своє чітке бачення прадавньої історії, надавши йому трактування, відповідне до україноцентричних інтересів.
А тепер від формальної сторони перейдемо до суті. Володимир Зеленський вітає українців із Днем Української державності. Людина, яка запустила розпродаж нашої землі і надр, повністю провалила підготовку до оборони від московського вторгнення, — вітає із державністю… На додаток до цього, як факт особливого цинізму, саме 28 липня 2022 року Верховна Рада із монобільшістю «зелених слуг неукраїнського народу» зробила своє «святкування державності» — проголосувала за законопроект №7451, що передбачає «прихватизацію» залишків української промисловості. В умовах війни, коли економіка переживає важкі часи, курс гривні змінюється щогодини — розпочато розпродаж української промисловості.
Цим же законом закріплено, що в разі першого невдалого аукціону стартова ціна опускається на 50% і об’єкт може бути викуплений навіть якщо
на участь в аукціоні подано одну заявку. Водночас у загальному доступі не буде вказана повна інформація про покупця. Отакі наші реалії, братиукраїнці. І коли Зеленський при цьому всьому нас «вітає» із «нашою державністю», то важко підібрати відповідні слова, щоб оцінити його по заслугах!
Є таке єврейське слово «хуцпа», яке у «Вікіпедії» розкрите як «особливо цинічна, підла, зухвала брехня», «верх цинізму й нахабства, що паралізує опонента».
Привітання від Зеленського в цьому разі тотожне тому, якби московські солдати сказали, що вони принесли в Бучу-Ірпінь-Гостомель «любов та мир». І якщо відверто, то я не знаю, яка «хуцпа» з цих двох була би більшою — Зеленського чи від московських вбивць-ґвалтівників!
Дуже жорстко, багато хто не хоче відкрито бачити голу правду, хтось скаже, що не можна під час війни такого говорити. А я відповім — гріш ціна всім тим «заступничкам», адже Україну підвели під напад, провалили підготовку захисту, багато чого свідомо здали, землю і надра розпродують і зараз ще й залишки промисловості будуть «прихватизовувати»! І це все в умовах повномасштабної війни!
В якому місці масштабне руйнування основ державності може поєднуватися зі святкуванням Дня державності?! Щось тут не так, вам не здається? Чи, можливо, йдеться про дві різні державності? Одна — для них, а інша — для українців, в українській резервації, із забраними землею, надрами, промисловістю?
Якщо проаналізувати глибше, то теза про «дві держави» не позбавлена змісту. І тут ми підходимо до одного з найважливіших та найбільш болючих питань: чи мали ми, брати і сестри українці, свою Державність? Чи належала держава Україна до повномасштабного вторгнення московських вбивць, українцям? Кому належала і належить влада? Формально — носій суверенітету і єдине джерело влади — народ. Реально — влада в руках олігархів та їхніх ставлеників, а також в руках московської агентури (зараз вже менше, але вони досі присутні — Єрмак тому доказ) та транснаціоналів — ті ж самі грантожери-соросята. Саме останні, до речі, доклали найбільше зусиль до розпродажу землі і надр, «прихватизації» всього, що тільки можна. Десятиліттями над цими злочинами працюють.
Влада — не в руках українців. А як щодо власності? Формально статті 13-14 Конституції України закріплюють національне багатство за народом. А реально? Все ті ж вищеперераховані вороги. Вороги, які готові воювати між собою до останнього українця! Жорстко, так? А правдиво? Але ж страшно дивитись такій правді в очі…
Оптимізму в нашій страшній ситуації мені додає тільки одне — здатність українського патріотичного суспільства робити «неможливе»... з точки зору «недалеких» аналітиків, звичайно… А ще я точно знаю, що ті всі українці, які зараз воюють за Україну, долучились до оборони в будь-який спосіб, роблять це все не заради хорошого майбутнього олігархів та їхніх маріонеток! А заради України Майбутнього, в якій не буде нікого з них!
Українська Державність — те, що ми здобуваємо саме зараз. І важливо тут постійно, завжди та всюди фокусуватися на ключових моментах Державності — Владі та Власності. Саме Влада та Власність є головними елементами політики. І саме те, кому належить влада та власність в державі, і визначає, чия це є Держава.
Реальним вшануванням пам’яті всіх загиблих за Україну є побудова СПРАВЖНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ. І це нам точно під силу. Ми мусимо це зробити та зробимо. В нас, українців, немає інших варіантів. Незалежно від того, які важкі речі потрібно буде для цього зробити та що потрібно буде пережити. Наша терплячість на ментальному рівні нам дуже шкодить, продукує толерантність до ворогів, нездатність до своєчасного бачення загроз та реагування на них. Але водночас, граючи таку негативну роль для нас, наша терплячість відіграє свою роль і для українських ворогів — пружина не здатна стикатись нескінченно, раніше чи пізніше відбудеться «постріл», здатний змести все на своєму шляху.
Українська Державність — те, що створювали покоління до нас, те, що створюємо ми зараз, те, що ми повинні передати вже створеним для наших нащадків. І ми це неодмінно зробимо. Це залежить від усвідомлення та дій кожного з нас.
Ютуб-канал Назара Мухачова: «Свій до Свого по Своє».