Віктор Шишкін про Конституцію: Саме Народ – носій суверенітету, але влада про це забуває
Напередодні чергового святкування Дня Конституції України редактор «Сурми» Назар Мухачов поспілкувався з одним із авторів Конституції – першим Генеральним прокурором України, депутатом Верховної Ради трьох скликань, суддею Конституційного Суду у відставці – Віктором Івановичем Шишкіним.
Вікторе Івановичу, ви як автор Конституції, скажіть, будь ласка, які саме частини тексту готували безпосередньо Ви?
Безпосередньо я був відповідальний за кілька розділів: «Прокуратура» як перший Генеральний прокурор, «Судоустрій» – також як суддя із десятирічним стажем, і «Конституційний суд» як один із тих, хто запроваджував цю інституцію в 90-му році. До речі, це було буквально за ініціативи двох-трьох юристів із тодішньої Народної Ради. Ще до Незалежності, зміни відбулися в листопаді 1990-го: ми тоді відійшли від радянської Конституції під комітетом нагляду срср і наголосили, що в нас буде впроваджено Конституційний Cуд України. Тут вже є й права людини, особливо, коли йдеться про арешт і на який він термін: моя ідея із 48-годинним затриманням не пройшла, і запровадили 72 години тримання під вартою без санкції суду. Також (авторства В. Шишкіна, – прим. ред.) 55 стаття – «Оскарження до суду дій органів влади». Ця стаття була збережена в тій же редакції, в якій я пропонував її ще до Союзної Конституції. Статті, пов’язані із судовою, правозахисною, правоохоронною діяльністю, – до них я також причетний. У першому розділі, за великих дискусій, дотичний до «Верховенства Конституції» та «Верховенства права», а також до 19 статті про розподіл повноважень. Як кажуть у нас в Одесі: «Хто кому Рабінович». За філософією, що «людині дозволено все, якщо це не заборонено». От і чиновникам дозволено лише те, що визначено Законом. До речі, наші чиновники про це не знають і повністю ігнорують.
Віктор Шишкін. Фото з архіву «Голосу України»
Перший розділ Конституції, як на мене, написаний дуже добре, але, на жаль, не виконаний. Як взагалі народжувався перший розділ? Це ж не відбувалося безпосередньо в 1996 році…
Звичайно. Відносно проекту Конституції 1991 року Перший розділ серйозних новацій і правок не мав, крім нюансів, юридичної техніки та деяких акцентів. Доволі «екстравагантне» в Конституції 1996 року, чого ніколи не зустрічалося в попередніх проектах, це введення Вищої ради юстиції (нині Вища рада правосуддя). Вона в нас «народилася» за зразком магістратури Франції буквально навесні 1996 року. Її авторами були я та депутат Новіков. Це була наша пропозиція запровадити такий інститут за зразком Франції, Італії – лише там це Вищі ради магістратури, а ми назвали Вищою радою юстиції. Загалом перший розділ має філософське забарвлення, не суто юридичне. Він політико-юридичний. Я завжди казав, що Конституція не може бути суто юридичним документом, як різні кодекси чи конкретні закони. Цей документ – дороговказ у розвитку нашого суспільства, державності та ідеї. Тому перший розділ Конституції писався більше теоретиками. До нього, зокрема, причетні Козюбра – доктор юридичних наук, але по теорії права, Юзьків – перший голова Конституційного суду України, Мартиненко – конститувіт. Це все ті люди, які на базі конституційної філософії, філософії або теорії права мали свою велику наукову діяльність. Загалом по доктрині проекту Конституції ще в 1990-му – на початку 1991-го працювало близько семи людей. До написання першого розділу також залучали і (радянських – прим. ред.) політв’язнів, зокрема Чорновола, Хмару тощо. Особливо, коли йшлося про державні символи. Міжнародники долучалися, коли писалося про верховенство нормативного поля – не українського, а міжнародного.
Читайте також: Віктор Шишкін: Україна використала 10% від можливостей воєнного стану
Ви зробили хороший акцент на тому, на що мало хто звертає увагу: що Конституція – це політико-правовий документ. З одного боку – основний Закон найвищої юридичної сили, з іншого – визначає ідеологію і засади. Як би ви оцінили: наскільки виконані засади, закладені там?
Переважна більшість не виконана. Навіть згадати 1 статтю Конституції – її зараз критикують, і з точки зору сьогодення, я б також критикував. Але ж писалася вона 30 років тому. Там акумульовано, що в нас правова, соціальна, демократична держава. Не думаю, що такі елементи можуть стояти в одному ланцюжку через кому. І от ця стаття в нас не виконана. З точки зору правової держави – не виконана, з точки зору соціальної і навіть з точки зору демократичної – сумнівно виконана. Чому з правової не виконана? Ну, якщо в нас добробатівці по 7 років сидять у тюрмах і не виконується навіть указ президента щодо тих, кого випускати зараз під час війни, то про яку правову державу йдеться? Якщо у нас правова система побудована всупереч інтересам людей, особливо «імені Порошенка 2016 року»? Спотворили навіть адміністративні суди – у 2005 році ми в Україні мали зовсім іншу форму адміністративного судочинства. Саме тому, в моєму розумінні ми не маємо правової держави, тим паче в тому вигляді, в якому ми замислювали її ще в 1989 році. Елементарно, візьмемо зовнішні елементи демократії: у Верховну Раду на початку незалежності міг зайти будь-який громадянин України. Вистачило би будь-якого документу із фотографією для ідентифікації особи. Спробуйте зараз зайти в будівлю Ради. Не пускають навіть депутатів попередніх скликань. Ще у 2019-му Разумков (Дмитро Разумков, Голова Верховної Ради України 2019-2021 рр., – прим. ред.) видав указ, що не можна під час засідань парламенту пропускати депутатів попередніх скликань, крім сходів і третього поверху, що призначені для журналістів. Яка ж це демократія? Щодо соціальної держави – погляньте на наші соціальні гарантії.
У питанні соціальних гарантій влада апелює до відсутності грошей у бюджеті, але чомусь при цьому не згадують 13-14 статті Конституції. Напевно, їхнє виконання мало б наповнити держбюджет?
Усе, що пов’язано із землею мало б наповнити бюджет. Але все одно ми зводимо «соціальне» лише до кількості виплат, але це набагато ширше поняття. У соціальній галузі, зокрема, і медичне обслуговування. Після початку повномасштабної війни я зміг виїхати з Києва аж у травні – був на круглому столі серед медиків Чернівецького університету. Там я зачитав норму з Конституції про «Зменшення мережі медичних закладів», особливо в селі, – це катастрофічно. Люди залишаться без медичної допомоги через так звані ОТГ. У Конституції зазначено, що наявна мережа (станом на 1996 рік) державних і комунальних закладів медичного плану не зменшується. Їхнє зменшення порушує Конституцію? Порушує. Ми звикли, що соціальні складові – це пенсії та інші виплати, але це і медицина, і освіта. У нас неправильне розуміння соціального аспекту. Узагальнюючи – перша стаття Конституції не виконана. Хтось говоритиме про соціальне, хтось про демократію, я з точки зору людини з юридичною освітою можу сказати – в нас немає правової держави. Як би хто не ставився до Тупицького, але якщо Зеленський дозволяє собі визнавати, що втратив чинність акт про призначення тих суддів і скасувати його – це ідіотизм. Ви як хочете воюйте між собою, але скасувати той указ… Яка ж у нас правова держава?
Чому Зеленський зробив таку атаку на Конституційний суд?
Тому що йому потрібно було «вибити» з Конституційного суду тих осіб, або хоча б зменшити кількість тих суддів, які стояли на позиції скасування його ініціативи про приватизацію землі сільськогосподарського призначення. Адже закон було ухвалено за основу. Конституційне подання народних депутатів про тлумачення 13-14 статтей Конституції було проголосоване 11 голосами з 15. Для ухвалення рішення достатньо 10.
Тобто з’явилася реальна можливість скасувати цей антиконституційний закон?
Звичайно. Є дві справи: справа про тлумачення 13-14 статей Конституції, що була ще до остаточного ухвалення закону, і після – справа вже про визнання цього закону неконституційним. Є поняття протяжності позиції: якщо Конституційний суд посів таку позицію в тлумаченні, то він вже не може відійти від позиції при ухваленні близького за аналогією рішення. Тлумачення 13-14 статей Конституції було б базою для визнання закону про продаж землі неконституційним. Тому й почалася атака.
Повернемося до подій річної давнини. Ви разом зі Степаном Хмарою влаштували у Верховній Раді «демарш», одягнувши на 25 річницю прийняття Конституції футболки з написом «Зе – вбивця Конституції». Це для того, щоб освіжити пам’ять читачів: до 23 лютого включно Україна мала малокомпетентну владу, яка робила «що попало» (абищо); 24 лютого почалися гарні «відосики» і з’ясувалося, що в нас хороший головнокомандувач, бо не втік. Поясніть, чому ви тоді назвали Зеленського – вбивцею Конституції?
Через усю його попередню антиконституційну діяльність. Насамперед, на якому документі клявся Зеленський у вірності українському народу? На Конституції. Хто йому чіпляв клейноди президентства? Голова Конституційного суду. Так прописано в Конституції. Навіть в американських фільмах солдати клянуться захищати Конституцію США. Зеленський – президент держави, він – гарант дотримання Конституції (власне гарантом Конституції є Конституційний суд). Водночас він і гарант інших конституційних аспектів, пов’язаних із територіальною цілісністю і недоторканістю України. За Конституцією, президент повинен дбати про благо Українського Народу. Ще на дебатах на «Олімпійському» Зеленський казав Порошенку: «Я – Ваш вирок». Як це звучало для мене: Зеленський мав позбутися всього того, що зробив Порошенко, і зробити те, чого він не зробив. Порошенко запроваджував воєнний стан один раз у 2019-му для піару перед виборами. Його потрібно було запровадити на початку окупації Донбасу, під час Іловайського котла. Виходячи з цього Зеленський, як на мене, мав би вести іншу політику, зокрема і щодо виконання одного з двох основних своїх обов’язків – охорони територіальної цілісності своєї держави. Зеленський повинен був зробити все для захисту держави та мобілізації ресурсів. Він цього не зробив – уже порушник Конституції, бо в нас війна. Натомість прозвучало «Краще перестати стріляти» і, знову ж таки, «Яка різниця» по мові… По праву: мало би відбутися переформування правоохоронних органів, які вже себе зганьбили. Маю на увазі аваковський підрозділ – Зеленський його зберіг, матіосівський підрозділ – він його зберіг. З точки захисту прав людини, злочинної бездіяльності Зеленського – я називаю його вбивцею Конституції. Ну й найбільш важливий елемент такої характеристики – земля. Земля – це не просто природний ресурс для чогось. Земля – це територія, код нації, збереження генофонду. Тобто в Зеленського не просто ігнорування Конституції, а злочинне її порушення.
І з повномасштабним нападом нічого не змінилося…
Я вже зазначав, що в цих так званих політичних керівників також руки в крові, а не тільки в москалів. Руки в крові в політичного керівництва нашої держави, бо за два з половиною роки вони могли організувати те, що не зробив Порошенко. Два з половиною роки – це достатній термін для напрацювання оборонної бази. А її в нас немає. Народ не має забувати цього. Кажуть, що (Зеленський – прим. ред) не покинув країну… Можливо, йому й не було куди тікати або ж просто не захотів. Ніхто не знає, які в них через Єрмака домовленості з москалями.
Ну й усі, хто пішли воювати також не втекли. На завершення цієї частини інтерв’ю, прокоментуйте ключові аспекти 5 статті Конституції.
5 стаття Конституції України говорить про всевладдя народу. Тобто там ідеться, що вся влада в країні належить народу. Не через ту формулу, про яку розповідають наші політики, що народ є джерелом влади, не прочитавши в другій частині перші два слова – народ є носієм суверенітету. Джерело влади – Зеленський, Шмигаль, депутати, але це другорядне. А на першому місці – носій суверенітету, тобто народ. Влада повинна при вирішенні питань, пов’язаних зі зміною конституційного ладу, запитати народ. У тексті конституції застосовано слово «виключно»: «Зміна конституційного ладу належить виключно Українському Народу». Не Зеленському, не Порошенку, не Кабінету міністрів, не народним депутатам, а виключно українському народу. Саме це твердження кожен громадянин України має знати, як таблицю множення, зокрема й школярі ще з 8 класу.
Підготувала Діана Царук