Сурма: україноцентрична газета

Тайвань, Косово та світоглядна «каша» українців

Святе місце порожнім не буває. Це не просто красива фраза, а метафізичний принцип, який проявляється у багатьох сферах людського життя. Особливо чітко та ясно це відслідковується в політиці. 

Загальна маса людей вже давно свідомо доводиться до стану, коли вона вже не здатна усвідомлювати, що насправді відбувається, чому та як. ЗМІ в цих процесах відіграють, мабуть, ключову роль: замість того, щоб бути засобами масової інформації, виконують роль засобів масової ідіотизації.

В наявному україномовному інформаційному полі досить легко відслідковувати, чиї інтереси відстоюють більшість провідних ЗМІ чи конкретних авторів. Аналізуючи їхні аудиторії, приходжу до сумного висновку — людей призвичаїли рефлексувати на зразок «собачок Павлова» замість того, щоб мислити самостійно. Особливо помітним це стає на фоні ставлення до глобальних світових процесів, де українці проявляють колосальне нерозуміння. Останніми прикладами є ставлення до можливих військових загострень між Китаєм і Тайванем, Сербією та Косово. Аналогічно було і щодо Нагірного Карабаху. 

У 1991 році корабель «Україна» вийшов із колоніальної «бухти» срср і поплив у невідомому напрямку. Налякана виродженою компартійною диктатурою, Верховна Рада України 1-го та 2-го скликань настільки боялась самого слова «ідеологія», що в Конституції 1996 року записали «повну безідеологічність» держави. Рух у невідомому напрямку… Без державницької ідеології, вказання національних інтересів, фіксації бодай базових принципів та цінностей Української Держави, та й, зрештою, без фіксації самої «українськості» для держави «Україна». 

Святе місце порожнім не буває. Із моменту розвалу срср масовий світогляд українців почали розривати між ментально чужими та світоглядно ворожими ідеологіями «масковскава міра» та «відкритого суспільства» — так званого open society. Можливим це стало завдяки тому, що не було сформовано свого Україноцентричного світогляду. Розпочалась поляризація суспільства, яка досягнула свого апогею в 2014 році. Саме цією поляризацією хотіли скористатись для створення умов громадянської війни. На наше українське щастя, цього не відбулось.

Кожна із ворожих світоглядних ідеологій має свій набір світоглядних маркерів. Для московського імперіалізму такими брехливими ворожими маркерами стали спекуляція на традиційних консервативних цінностях, міф трьох братніх народів, просування «велікай масковскай культури», «пабєдобєсія» тощо.

Для «відкритого суспільства» чи «західної толерастії», як я інколи їх називаю, такими маркерами стало ставлення до лгбт, фемінізму чи інших вироджених напрямків людської думки, тотальний (чи тоталітрарний!) вільний ринок із розпродажем всього, включно з надрами, землею та рабами, що на ній живуть. 

Перелік можна продовжувати досить довго, описуючи кожну з ворожих ідеологій. Кожна з них сформувала свою «електоральну базу», а для частини українського суспільства розпочалась «світоглядна шизофренія» — «масковскава міра» прийняти не можуть, адже москва є нашим споконвічним ворогом (після початку повномасштабної війни це стало очевидним навіть для досить «ватного» населення), але й до ліберастії, толерування виродженості й трансформації України в процесі неоколоніалізму — також ставляться негативно.
І що ж робити? Світогляд же потребує опори, фундаменту, «святе місце порожнім не буває», а українська ідеологія — відсутня!

Перш ніж перейти до прикладів Тайваню та Косова, вважаю за необхідне поставити ще один важливий акцент. Тих політиків чи активістів, які в політичному просторі обрали рішучу антимосковську риторику, українці почали ототожнювати з патріотами. Але в багатьох випадках — це не зовсім так, а у випадку найбільш розкручених груп, із розряду порошенківської «солідарності» чи пінчуківсько-соросячого «голосу» — зовсім не так. Про який патріотизм можна говорити в тих, хто руйнує основи державності? На заміну політично збанкрутілого «голосочку» вже готується, до речі, новий політичний проект — з числа «нових облич», готових «Притулитися» до бюджетного корита…

От тільки розпізнати те руйнування державності під силу не кожному, а ЗМІ замість того, щоб розповідати правду, займаються відпрацюванням грошей своїх власників та/або спонсорів.

Ще одним прикладом «рефлексування» українців є ставлення до ЄС. Свого часу нас загнали в брехливий вибір між ЄС і «тайожним союзом». І на етапі такого запитання вибір в бік ЄС є нібито очевидно правильним. Але ж насправді це зовсім не так! І як в цьому ключі пояснити вихід Великої Британії під керівництвом Бориса Джонсона з ЄС? Чергова «рука кремля» проти «добрих» фінансових транснаціоналів з ЄС? В умовах того, що саме Велика Британія з прем’єром Джонсоном стали нашими найбільш послідовними союзниками в умовах війни з московією, цю тезу вже гратноїдські ЗМІ припинили озвучувати, хоча ще за кілька місяців до повномасштабного вторгнення регулярно згадували. Тут також варто додати, що Британія — єдиний геополітичний центр, який до 24 лютого масштабно допомагав нам зброєю, а з 24-го — дуже чітко, однозначно та різко розпочав діяти проти московії. У той час, як ті самі США на чолі з Байденом, вичікували 4 дні, чекаючи, чи вдасться московській орді здійснити бліцкриг, чи ні. 

Але повернемось до проблем Тайваню та Косово. Цей світоглядний розкол змушує українців реагувати на ці загострення дуже однобоко, чорно-біло, залежно від світоглядних маркерів. І оскільки зараз в силу повномасштабної війни ненависті до московського імперіалізму суттєво побільшало, то відповідно і реагують.

Оскільки Китай в питанні українсько-московської війни посідає позицію «і вашим, і нашим», а США надають Україні допомогу, то в питанні щодо Тайваню українське суспільство схиляється до підтримки останнього, «проамериканського». Не надто задумуючись над глибиною геополітичного протистояння Китаю та США, які зараз борються за перші ролі на міжнародній арені. І тим більше не згадуючи історичні корені цієї проблеми.

У питанні Косово все нібито ще простіше, адже росія підтримувала та підтримує Сербію. Звідки напрошується рефлексуючий висновок, що Сербія нам ворог, а Косово — друг? Висновок абсолютно хибний. Та й сценарій військового відокремлення Косово мав би наштовхувати на певні думки, аналогії, зокрема і зі створеними московськими квазіреспубліками.

Найгіршим є те, що тільки меншість задумується, що наслідком всіх цих геополітичних ігрищ можуть стати чергові військові вогнища на планеті, а Третя світова війна може перейти до своєї гарячої фази. Щодо того, що Третя світова вже йде, то це сказав той же Папа Римський Франциск ще в 2015 році, в контексті війни на Сході України.

Україна як держава, до речі, не визнала незалежності ні Тайваню, ні Косова. Тайвань визнаний всього 14-ма державами, і навіть США, попри те, що загострення відбулось на фоні візиту спікера Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі, також не визнала незалежності острова. Незалежність Косова не визнала також значна кількість країн, серед них — члени ЄС Іспанія та Греція. Тому ці всі питання є досить неоднозначними та потребують явно ґрунтовнішого вивчення. І аж ніяк не рефлексування. 

Як на мене, то візит Ненсі Пелосі взагалі носив відверто провокаційний характер, і ключовою його метою була саме провокація. Але то окрема надзвичайно об’ємна тема, для розуміння якої попередньо потрібно давати детальний аналіз розстановки сил та дій більшості існуючих геополітичних центрів впливу.

Ще одним прикладом нав’язаної рефлексивності є розуміння українцями американської політики, розуміння того, які сили стоять за Демократичною партією, які — за Республіканською. Український інформаційний простір у цьому випадку сформований грантоїдськими ЗМІ, грантодавцями яких переважно виступають саме демократи (чи точніше — сили, що за ними стоять). Саме тому виходять досить «цікаві» парадокси: Байдену створено «антиросійський» образ, а Трампу — «проросійський». А як у нинішній парадигмі пояснити, що при нібито «проросійському» Трампі «Північний потік-2» було заблоковано, а при нібито «антиросійському» Байдену московити його добудували разом зі своїми франко-германськими бізнесовими партнерами. Чи іншим, більш гарячим та болючим прикладом є виконання того ж «закону про ленд-ліз для України». Адже він же фактично не виконується, за 90 днів (як передбачено в самому тексті закону) не було сформовано відповідних списків техніки, спрощених процедур тощо. 

Проте наші ЗМІ навіть постановки таких питань уникають, щоб зайвий раз не демонструвати суспільству, як вони брехливо викривлюють загальне сприйняття та розуміння. Окрім того, розуміння ситуації в США також ускладнюється тим, що Україна в будь-якому разі потребує двопартійної підтримки в Конгресі.

Реальна картина світу зовсім інша, ніж та, яку нам змальовують ЗМІ. Світ занурюється в дуже складні процеси, які будуть пов’язані насамперед із тотальною боротьбою за ресурси. І йдеться не тільки про корисні копалини, а й про землю (першочергово), адже продовольча криза вже впевнено крокує планетою, життєвий простір, питну воду, чисте повітря тощо. Що буде відбуватись на планеті через 10 років — за нинішніми темпами споживацтва та кліматичних змінах? Хто з українських політиків, активістів чи журналістів порушує таке питання? А 10 років — це ж лише середньострокова переспектива… 

Анти- та псевдоеліти в Україні не ставлять цих питань, адже їх в принципі не дуже цікавлять перспективи України як держави українського народу! А Еліта ще не сформована, тому й не може ставити цих питань.

Реальне розуміння геополітичних процесів може розпочатись із усвідомлення всіх геополітичних центрів, їхніх ресурсів, мотивації, політики, яку вони просувають. Але і цього буде недостатньо. Визначальними повинні бути українські національні інтереси. Саме виходячи із цих інтересів, українці й повинні сприймати реальну картину світу, адже один із основних принципів міжнародної політики — «немає постійних друзів, є постійні національні інтереси». 

Для кращого пояснення тут мені приходить в голову математична аналогія: якщо геополітичні центри, їхні ресурси, цілі, поведінку сприймати, як якісь об’єкти в просторі, то для аналізу самого простору нам потрібна початкова точка відліку та система осей координат. Точкою відліку тут доцільно взяти Україну як самостійного суб’єкта світової політики, а наші національні інтереси — насамперед у питаннях влади та власності — як осі координат. 

Саме при такому підході з’являється можливість побудови суверенної України як самостійного суб’єкта. Та й перемога над московією без цього підходу — неможлива. Саме таке розуміння та аналіз є фундаментом Україноцентризму як ідеології, на основі якої ми побудуємо Україну Майбутнього. 

Ютуб-канал Назара Мухачова: «Свій до Свого по Своє».



Прокоментувати в Телеграм-каналі "Сурма. Україноцентризм."