Геополітичні передумови московського вторгнення
Політична ситуація в Україні почала кардинально змінюватися восени 2013 року внаслідок акцій протесту, згодом поіменованих «Революцією гідності». Ці події не призвели до зміни системи, яка б відповідала поняттю «революція», проте змінився політичний вектор розвитку країни, що послужило ідеологічною базою для анексії московією Криму й ініціювання нею збройного протистояння на Донбасі.
Ідеологічне протистояння прихильників «євроінтеграції» та «русского мира», а також незрозуміла і досі нерозслідувана (як і трагічні події – загибель людей на Майдані Незалежності) втеча президента Віктора Януковича, що призвела до політичної кризи і виникнення ситуації непередбаченої Конституцією та законами України, дали можливість росії провести незаконний референдум про приєднання до неї Криму. Характерно, що спочатку референдум планували провести пізніше, але потім поспішили, і ця подія співпала зі знаковим єврейським святом Пурім.
Події осені 2013 р. навряд чи варто вважати випадковими. Цього року, наприклад, відбулася презентація ініціативи «Один пояс, один шлях» головою КНР Сі Цзіньпіном, під час його візиту до Казахстану. І хоча геополітичне значення цієї ініціативи видається куди вагомішим українських протестів, однак спорідненість цих подій полягає в тому, що Україна опинилась у центрі протистояння відразу кількох світових центрів впливу, інтереси яких і зачіпає китайський глобальний проект. У продовження цієї думки доцільно згадати й ініціативу Байдена щодо створення власного інфраструктурнуго проекту на противагу китайському, а також підтримку цієї ініціативи міністрами закордонних справ Європейського союзу. Україна в цих проектах займає не лише важливе географічне положення як центр Європи, але й володіє потужним ресурсним потенціалом для їхньої реалізації.
Однак, ослаблена війною на Донбасі, політичною нестабільністю та прогресуючою некомпетентністю усіх гілок влади Україна повністю опинилася під зовнішнім впливом. Політичне керівництво країни і головні сфери економіки фактично керуються ріжними закордонними консультантами. Наглядові ради ще не приватизованих державних компаній сформовані з представників іноземних корпорацій та лояльних до них вітчизняних представників, фахові знання яких часто не мають нічого спільного зі специфікою галузі.
Тим часом кремль не збирався віддавати всю країну Заходу, враховуючи той факт, що значна кількість громадян України, особливо з південно-східних регіонів, перебували під впливом цінностей «русского мира», зокрема через православну церкву московського патріархату. Проте останніми роками вплив кремля ставав усе слабшим через безперервні військові дії на Донбасі, створення ПЦУ, а також політику масової вакцинації. Примусова вакцинація та впровадження QR-кодів демонстрували прихильникам «русского міра» єдність інтересів російської влади та міжнародних фармацевтичних корпорацій, що не відповідало їхнім очікуванням. Натомість в Україні прихильники вакцинації всіх «ковідоскептиків» зараховували до прихильників «русского мира», хоча в росії примусові заходи до цієї процедури були жорсткішими, ніж в Україні. Також слід зазначити, що виробництво та розповсюдження вакцин від самого початку стало маркером геополітичних союзів і протистоянь.
Окрім перманентної фінансової кризи та пандемії з примусовою вакцинацією, розглянемо й інші істотні фактори, які визначають геополітику сучасності. Найважливішим з них слід вважати системну кризу, яка на думку Римського клубу (доповідь «Come On! Капіталізм, короткозорість, населення та руйнування планети») не циклічна, а прогресуюча і стосується не лише природи: «існують також соціальна, політична, культурна та моральна кризи, а також – криза демократії, ідеологій і загальна криза капіталістичної системи». Таким чином ідеться про системну кризу людства, з якої геополітичні гравці (великі державні утворення та корпорації) посилено шукають вихід.
Розглянемо три аспекти цієї системної кризи
1. Нерівність, спекулятивний характер та концентрація капіталу.
Нерівність стала ще більш відчутною після карантинних обмежень у всьому світі, від яких найбільше постраждав середній і дрібний бізнес. Натомість великі компанії, особливо виробники вакцин, демонстрували стрімке зростання прибутків. Водночас знецінювалися гроші, що негативно позначалося насамперед на соціально незахищених верствах населення. Адже мільярди людей живуть за межею бідності на тлі нечуваної розкоші окремих представників світової еліти. Нерівність породжується спекулятивною сутністю сучасної фінансової системи. Як стверджував авторитетний дослідник грошей Бернар Лієтар – ще у 2010 р. обсяг валютних операцій становив 4 трильйони доларів США на день. При цьому лише 2% з цих 4 трильйонів стосувалися експортно-імпортних операцій з товарами та послугами, а 98% обслуговували спекулятивні угоди. У 2020 році середньодобовий оборот грошей становив не менше ніж 10 трильйонів доларів США (250% зростання). Водночас світовий ВВП за 10 років зріс лише на 27,6%. Зате зовнішній борг США на кінець 2021 року перевищив 29 трлн доларів США, при тому, що у 2010 році сягнув «лише» 13,8 трлн. Фактичне знецінення грошей і повністю спекулятивна сутність світової фінансової системи на тлі багатьох інших глобальних процесів свідчать про неминуче «перезавантаження», причиною якого може стати не лише пандемія, а й «велика війна».
2. Планетарні кордони або Кліматичний апокаліпсис.
У серпні 2021 року ООН представила всеосяжну доповідь про глобальну зміну клімату Землі, згідно з якою у людства залишилося 10 років для вжиття рішучих заходів, зокрема, відмови від використання нафти та газу, інакше багато негативних процесів стануть незворотніми. Йдеться про прорив так званих планетарних меж, концепція яких була представлена групою всесвітньо відомих вчених у 2009 році. Відповідно до цієї концепції, щойно людська діяльність перетинає певні межі – виникає ризик стрімких і безповоротних екологічних змін.
Наприклад, за оцінкою Римського клубу, в зоні високого ризику виявилася «втрата біорізноманіття»: якщо швидкість зникнення видів (кількість видів на мільйон щорічно) у доіндустріальний період становила 0,1 – 1, при планетарних межах 10, то у 2016 році цей показник перевищував 100. Водночас люди та домашні тварини разом уже складають 97% живої ваги всіх наземних хребетних планет. На решту тварин, птахів і рептилій залишається всього 3%! Звідсіля глобальні та локальні тренди: від скорочення чисельності населення до заміни натурального м’яса штучним.
Оскільки діяльність людини в епоху Антропоцену призвела до ситуації, коли масштабні зміни у природі залишають на Землі все менше комфортних для проживання територій, це, на думку Римського клубу, може призвести до збройних конфліктів, можливо навіть «у масштабах досі невідомих людству».
3. Світоглядна криза та нові технології.
Більшість людей просто не готові до нових і найчастіше незрозумілих їм технологій, а зміна життєвого укладу, до якого призводять нововведення, відбувається надто стрімко. Таким чином людство не встигає за змінами довкілля, що позбавляє його звичних орієнтирів, особливо з урахуванням того, що навколишній світ стає все більш незрозумілим, некомфортним і ворожим. Технічний прогрес, особливо стрімкий розвиток Інтернету, а також агресивна цифровізація вступають у дисонанс не лише зі звичним ритмом буття, а й з традиційною релігією. Людство перейшло від віри в Бога або у філософсько-релігійні доктрини, до віри в ідеологічні кліше та засоби масової інформації (ЗМІ).
До нової релігії на прикладі України можна віднести віру в «демократію», «екологію», «вільний ринок», «дружній захід» (або «русскій мір» для частини країни), «відкрите суспільство» та інші розтиражовані ЗМІ меми. Проте реалії пандемійного періоду, невизначеність і швидкість змін дедалі частіше руйнують звичний світогляд, не даючи взамін чогось конкретного. Глобалізація не лише розмила релігійну складову національних країн, але й призвела до втрати характерних рис економічного укладу.
Люди все частіше переконуються у неспроможності ринкової доктрини, особливо у бідних країнах, більшість населення яких є соціально незахищеними громадянами. Таким чином зростає електоральне прагнення до авторитарного типу влади, що забезпечить соціальні гарантії та стабільність.
На тлі проголошеної системної кризи та необхідності вжиття швидких і жорстких заходів, які можливі лише за наявності одного світового центру керівництва (що передбачає фактичний демонтаж державних утворень), відбувається безкомпромісна і водночас непомітна боротьба за домінуюче представництво у новому світовому порядку. Зокрема, корпорації прагнуть домінувати над державами, оскільки влада їхня непомітна і ґрунтується на могутності капіталу, яким вони володіють.
В економічно нерозвинених країнах зі слабкою державною владою, до яких можна зарахувати й Україну, зовнішні впливи є особливо відчутними. І хоча вони здійснюються від імені держав і наддержавних структур (ВООЗ, МВФ, ООН та інші), за цими впливами простежуються інтереси глобальних корпорацій. Наприклад, після зміни влади у 2014 році було здійснено зачистку банківської системи України, що розширило вплив міжнародних фінансових установ. Вже 2015 року підписано Меморандум з МВФ, згідно якого нова влада взяла на себе зобов'язання відкрити так званий «ринок землі» та забезпечити західним компаніям доступ на ринок природного газу в Україні тощо.
Отримавши Крим та контрольоване вогнище нестабільності на Донбасі як важіль впливу на українську владу завдяки написаним під диктовку росії так званим «Мінським угодам» (оригінал документа носить назву «Комплекс мер по выполнению Минских соглашений»), кремль поступився заходу певними сферами економічного та політичного впливу, але готувався отримати реванш у дещо інший спосіб, використавши для цього примітивні ідеологічні меседжі.
Примітивність задекларованих кремлем цілей так званої спецоперації особливо відчутна на тлі ідеологічної бази, яку путін підвів під територіальний поділ України між московією та заходом своєю публікацією «Об историческом единстве русских и украинцев». Таким чином та частина України, жителі якої поділяють декларовані кремлівською пропагандою цінності «русского міра», отримала запрошення до «воз’єднання» з росією. До цього слід додати, що до початку війни росіяни, за даними російського Всеросійського Центру Вивчення Громадської Думки, у кількості 52% ставилися до українців як до братнього народу, а 31% – нейтрально.
Примітивність задекларованих цілей так званої спецоперації можна пояснити наявністю закулісно погодженого московією і «заходом» бліцкригу, зірваного неочікуваним для кремля героїчним опором українського війська.
Таким чином повномасштабне вторгнення московії в Україну з метою остаточного її поділу може бути закулісно погодженим елементом глобальної стратегії з формування нового світового порядку як спроби псевдоеліт, сформованих спекулятивним фінансовим капіталом, вирішити проблеми системної кризи (спекулятивним капіталом і породженої) і водночас зберегти свою владу при переході до єдиного, у межах планети, управління.
Сьогодні, оскільки «бліцкригу» не вийшло, глобалістам доводиться корегувати свою стратегію, про що можна судити з деяких загальносвітових медійних акцентів, про які варто буде поговорити детальніше.