Новорічне свято

От уже дуже-дуже скоро прийде новорічне свято з ялинками і казковими героями, які будуть розносити дітям подарунки під красуню ялинку. Новий рік засяє кольоровими вогниками, блискучими гірляндами і чарівними, неповторними іграшками, які дітлахи будуть розвішувати напередодні свята разом з батьками, зі своїми сестричками і братами! І це буде так радісно, захопливо і неповторно, бо життя таке швидкоплинне, що не зоглядишся, не встигнеш огледітися, як ти став дорослим зі своїми поглядами, турботами і проблемами. І тоді колись до тебе прийде, як теплий промінчик сонечка, як веселий сонячний зайчик, спогад дитинства – ота новорічна ялинка, яку наряджали колись давно-давно з мамою, з татом, сестричками і братиками. І цей спогад залоскоче душу, зігріє, розтривожить і додасть сили, натхнення, радості.

От тому треба в сім’ї робити для дітей таке щире і світле, казкове і неповторне новорічне свято з ялинкою, гірляндами, іграшками, саморобками, щоб воно повертало вже дорослих людей у неповторне дитинство і робило їх світлішими, добрішими, щирими і мудрими. 

Наближається Новий рік. І я готуюсь до нього, роблю різні прикраси, кожен раз інші, буду наряджати ялинку і не тільки зелену, але й білу та срібну, бо дуже люблю це новорічне свято, свято мого дитинства, яке завжди вело мене в чарівну казку, в дивовижну і загадкову ніч, і навівало чари і загадки…Це мої плани. Але хто знає, як все може обернутися. Це ще сьогодні, поки я пишу цей допис, у нас не горить і не вибухає наше місто, бо тут нема чому і вибухати, адже це «спальне місто», у якому майже ніякої промисловості, хоча свого часу тут виробництво набирало обертів і місто росло, були заводи і фабрики, але це все давно в минулому… Давно немає ніяких заводів і в людей немає роботи, у сім’ях немає доходів. Так господарювали, що не лишилося нічогісінько, у місті лише аптеки, розважальні центри та спортклуби залишилися, ще магазини різні є, на всі уподобання, а от заводи і фабрики вже давно розпродали за копійки – на тому і скінчився розвиток міста! Ось така ситуація. Але хто знає, ворог кидає ракети і на спальні райони в інших містах, йому не треба навіть інфраструктура, він просто знищує людей, міста, щоб не залишити каменю на камені – бо така його мета! Отже, ніхто не застрахований від злого умислу орків. Це ворог…

Тому я вже ні про що не загадую і не планую, а просто мрію… І згадую про хороше, про те, як після Другої світової війни ми жили, раділи сонцю і теплу, раділи їжі на столі і гарячому хлібові, бо він так пахнув, на всю хату! Ба! Та навіть на всю вулицю чути було його дух! Всі знали, де сьогодні печуть хліб і всі раділи цьому дійству, бо нарешті не стало голоду, люди почали відбудовуватись і досить смачно їсти. От я згадую своє дитинство. Як мама готувала перед Різдвом вечерю з дванадцяти пісних страв і стіл був заставлений різною смакотою, а потім був Багатий вечір і на столі стояли різні страви з м’яса, ковбаси і печеня та ще й солодощі! А ялинка була – на всю хату, аж до самої стелі, яку тато майстрував і ставив її у кімнаті. А як же вона ароматно пахла лісом, а тому приносила в дім справжню казку. Потім ми всі наряджали лісову красуню різними іграшками, які самі з мамою і робили. На ялинку ми вішали і сухе печиво, і цукерки в гарних папірцях. Мама ще обов’язково купувала невеличкі яблучка з хвостиками, щоб теж їх повісити за ниточки на гілочках поблизу стовбура. А ще ми загортали у фольгу горішки і теж прикрашали ними ялинку. Це насправді було казкове дійство, бо ж мама при цьому ще розказувала різні історії, казки і просто бувальщини та небилиці, яких вона знала видимо-невидимо! А насамкінець ми кожну гілочку ялинки накривали тонесенькими клаптиками вати, щоб ялинка стояла в «снігу». Як же це було цікаво і захопливо! Цього почуття просто не передати в словах. Тому, мабуть, ці чарівні і яскраві спогади залишилися на все життя. І от коли у мене народилися вже мої діти, я з ними також прикрашала ялинки щороку. І на них ми вже одягали гірлянди з кольорових вогників, блискучу мішуру та різні дивовижні іграшки. Діти завжди чекали цього моменту і радісно бралися за роботу. І теж пронесли ці спогади крізь усе своє життя і своїм дітям передали цю традицію у спадок. І тепер вже всі дорослі діти і внуки ждуть з нетерпінням казкового і дивовижного свята – Нового року. Та й як його не чекати, коли воно завжди приносить у дім радість, щастя, нові сподівання і надії…

 Але не сьогодні. Бо сьогодні в Україні війна. І в дім, де сяє різнобарвними вогниками святкова ялинка, може будь-якої миті влетіти ворожа ракета і знищити не тільки ялинку і чарівні мрії та надії, але й саме життя, так вже було не раз. І це не просто страшно – це жахливо… Тому і планів гарних будувати на свято якось тривожно і страшно, але ялинку в домі все-таки дуже хочеться, бо це ж Новий рік, це свято гарне і світле і хочеться, щоб воно принесло у наш край найкращу в світі новину – перемогу, мир, спокій і щастя. Тому кожен в домі поставить свою ялинку, хтось більшу живу чи штучну, хтось хоч найменшу, і біля неї запалить свічечку, щоб помолитися, подякувати Богові за життя і хліб наш щоденний, щоб він зберіг життя нашим воїнам там, не передньому краю, щоб захистив невинні дитячі душі, щоб зберіг життя і здоров’я людей у містах і в селах, у кожному домі, адже ми не хотіли цієї війни, ми її не розв’язували і не йшли завойовувати чужі землі, а жили тихо і мирно, нікому не заважали жити і творити… Ми, як завжди, добрим людям і друзям несемо духмяну паляницю на рушникові і всім людям на Землі зичимо добра і щастя, здоров’я і миру. Але сьогодні у нас кривава війна, яка знищує наш край, міста і села, вбиває людей і на фронті, і по всій Україні, спалює цілі райони, де жили колись і раділи життю мирні люди.

Та хай би там як, а це казкове свято якось хочеться відзначити у себе в сім’ї, бо ж все одно десь глибоко в душі у кожній людині живе мала дитина, яка вірить у добро, у те світло, що обов’язково прийде після темряви і негараздів… І ця віра надихає людей до добрість, на світлі думки і людина стає світлішою, в ній оживають надії, мрії… А коли в домі діти, то й поготів! Ялинку треба поставити в домі, щоб посидіти біля неї, помріяти, розказати дітям казки, билини і небилиці, порадувати їх своєю увагою, приязню і зігріти їх любов’ю і теплом свого серця… Бо це домашнє свято і треба, щоб усім в домі було затишно, добре і зовсім не страшно. І я знаю, що велика кількість людей будуть в цей час думати про тих, хто зараз на полі бою, будуть ловити повідомлення і звістки про тих Воїнів Світла, які боронять щомиті нашу рідну Землю і всіх нас. Вони будуть тримати руку на пульсі і бажати їм життя і здоров’я та божого захисту. А перед тим багато людей щось смачненьке приготували нашим воїнам, щоб вони теж могли щось посмакувати у хвилинку затишшя і, щоб кожен воїн пригадав свою святкову ялинку і чарівне свято Новий рік! А воїнам нашим, крім того, ще треба зброя і багато зброї, дронів, які сьогодні стали незамінними в боротьбі, їм треба і сітки маскувальні, і теплий одяг та взуття, і добре слово та наша молитва. Тому, як на мене, всі гроші, треба використати на озброєння, на ЗСУ, адже вони сьогодні на першому рубежі і від них залежить все: і наше життя, і наша воля, і наше майбутнє. Тому я думаю (як і тисячі наших громадян), що сьогодні замість сяючих новорічних ялинок по всіх наших містах, купити дрони, одяг, взуття, зброю і все це доставити для ЗСУ, щоб воїни були в безпеці і могли відбити ворожу навалу. Адже нам треба, щоб до нас повернулися живими наші сини, чоловіки, брати, сестри, батьки і мами. Дітям треба живий тато і жива мама, які, як ніхто інший вміють пригорнути свою дитину, обігріти її щирою любов’ю, добротою і ласкою, а не ота кольорова і сяюча ялинка на площі, на яку теж в будь-яку хвилину може впасти ворожа ракета.

Кожній дитині досить буде і маленької ялинки, щоб зустріти новорічне свято вдома, щоб посидіти в теплі, поруч зі своїми рідними і дорогими людьми. А в скількох діток вже сьогодні немає тата або мами, а то й обох… Скільки дітей поневіряються десь без притулку, тепла і любові, бо тата і маму забрала війна… Задумайтесь всі про ту трагедію, яка охопила нашу країну і з якою нам сьогодні так важко боротися, бо ми не готові були воювати, ми віддали свою зброю, позбавились від атомного арсеналу, спокійно і беззастережно, довіряючи нашим сусідам, які над нам віками знущалися… Але ми повірили і потрапили в халепу. От і маємо нині жорстоку, кровопролитну війну. Тому всі сили ми сьогодні повинні спрямувати на нашу перемогу, бо вона зараз найголовніше для нас, найактуальніше, адже від нашої перемоги залежить життя кожного, життя українців і життя нашої дорогої неньки України. Якщо випустимо з рук свою перемогу, то вижити нікому з нас не буде шансів, адже війна йде на знищення української нації, нашого роду, нашої історії, мови, всього, що ми віками творили, над чим працювали і чим жили. Складні сьогодні у нас часи, та у мене звичайне людське питання, чому ми не працюємо над створенням нових заводів по виготовленню зброї, чому у нас не працюють навіть ті заводи, що колись працювали на нашу безпеку, чому ми не виготовляємо нічого для нашої перемоги, чому надіємось на те, що нам дадуть інші держави, що з нами? А ще не так давно у нас в Україні були відомі вчені, які розробляли нове озброєння, літаки, ракети, ті ж самі дрони, які сьогодні вкрай необхідні… Чому ми сьогодні такі безпечні, що замість направити всі кошти на армію, ставимо святкові ялинки по містах і селах, проводимо розважальні свята, а в цей час на фронті гинуть наші бійці, у містах і селах гинуть мирні жителі, бо ворожі ракети потрапляють в житлові будинки, в школи, в дитячі садочки і в лікарні, а у нас немає зброї, яка б збивала ворожі ракети та літаки… То скажіть мені, що ж це за політика така, яка не допомагає в боротьбі, а знищує нас? Кому сьогодні потрібні блискучі ялинки за мільярди гривень, якщо на фронті не вистачає дронів, ракет та одягу для бійців? Кому сьогодні приспічило влаштовувати різні дорогі конкурси та розваги, якщо на фронті безперервно воюють одні і ті ж воїни і їм немає заміни. То чи не краще послати на фронт зараз тих, хто весь час розважав публіку, а не воював, хто зайнятий якось мізерною, дріб’язковою роботою, без якої можна обійтись наразі? А марно витрачати гроші на забавку – це безумство, адже іде війна, гинуть люди, під загрозою саме існування нашої держави, а комусь не вистачає мізків прорахувати всі витрати і направити на ЗСУ все необхідне для перемоги… Ви поставите яскраві ялинки, щоб порадувати дітей, на кілька днів відволікти увагу від війни. А ви не задумувались ніколи, що важливіше дитині: яскрава ялинка чи живий тато, який повернеться з війни і обійме своє дитя, поведе його в квітучий сад, до школи чи до річки? Що важливіше сьогодні для всіх нас: новорічна ялинка чи незалежна і вільна Україна, і ми в ній живі і щасливі? І це не лише про витрату мільйонів на святкування Нового року і ялинок, йдеться про всі витрачені не за призначенням гроші, я вже не говорю про ті мільйони, які у нас владні структури розікрали… То, може, вже пора ухвалити найважливіше і принципове рішення: поки йде війна на всій іншій території не повинно бути ніяких великих ігрищ, гульбищ і веселощів, ніяких витрат грошей на різні забави і прикраси, а всі гроші повинні йти на ЗСУ, бо вони сьогодні наш щит і меч, наша опора і захист. І не той нині час, щоб розважатися, а кому нема чим зайнятися, то є фронт, туди можна піти хоч добровільно, хоч за повісткою, і виконати свій синівський обов’язок із захисту Батьківщини.

Це моя думка, я знаю, що мене багато людей не підтримає, але увімкніть свій розум, хай попрацює хоч трохи голова… Невже ви не розумієте головного, що все може скластися не так веселково, як ви собі уявляєте? Для цього треба хоч на мить повернутися у ті часи, коли мільйони українців морили голодом, викидали зі своїх осель і відправляли на тортури в Сибір, в Казахстан, на лютий холод і на смерть. І ви знову цього хочете? Ви думаєте, що зла доля вас омине? А раптом ні? І ви підпадете під цю криваву мітлу? Як знати? Думайте!

Новорічні ялинки 

Вже скоро рік Новий і буде свято, 

Та тільки не в усіх, бо йдуть бої…

Тож треба дронів ще й ракет багато, 

Бо там батьки дітей, батьки мої… 

Живі мені потрібні мама й тато,

Я так люблю їх! Дорогі мої!

Тоді вони для мене зроблять свято

І відізвуться щебетом гаї!

Вогнями заіскряться всі ялинки

І подарунків гори – все мені!

І буде щастя в кожної дитинки,

А зараз Україна у вогні!

І тато мій, татусь у самім пеклі,

І треба зброя воїнам в бою…

Там дуже страшно, йдуть бої запеклі…

Я вісточку від таточка ловлю!

Не треба дітям вогники, ялинки, 

Що по містах поставлять у ці дні!

Живі батьки потрібні для дитинки

І перемоги радісні пісні!

Усім нам треба мир і перемога, 

Щоб подолати ворога в борні!

Щоб не лунала у містах тривога, 

А щоб звучали радісні пісні!

Ми перемозі будемо радіти, 

Й засвітимо колись свої зірки.

Сьогодні ми ще діти, просто діти

І нам потрібні доброта й батьки.

Новий рік прийде!

А рік Новий вже скоро підійде!

Тож ширше ваші двері відчиняйте!

Нехай він перемогу приведе, 

Ви щастя в дім до себе закликайте!

Удачу, успіх і найкраще все,

І хай війни ніколи вже не буде!

А у серця хай добрість принесе, 

Щоб стали світлими у світі люди!

Щоб доброта ромашками цвіла, 

А небеса волошками синіли.

Щоб між всіма людьми любов була, 

А діти на Землі росли й мужніли.

І щоб до всіх прийшли нові знання, 

Нові дороги люди відкривали.

І не брели по світу навмання, 

А мудрість і тепло у серці мали.

Тож зустрічайте! Рік Новий іде!

Хай він для нас усіх щасливим буде!

Хай перемогу в рідний край веде!

Бажаю щастя вам й здоров’я, люди!

А до Нового року і не так багато

А до Нового року і не так багато…

Роблю сніжинки, прикрашаю дім.

Бо хочу, щоб було у хаті свято

Та щастя й радість поселились в нім.

Мене питають: «Прикрашаєш нащо?

Дорослі діти, внуки підросли…»

А я ніяк не припиню й нізащо…

Ну, й що? Вони в своє життя пішли

І теж ялинки наряджають гарно,

Й кладуть дарунки, як колись і я…

Тож все, що робиш, не минає марно,

В душі в нас те, що нам дала сім’я.

І от прикрашу дім й на серці свято,

Я кожен раз щось додаю нове.

І подумки до всіх лечу крилато,

А в серці добрий спогад оживе.

І я в своє дитинство поринаю,

У ті щасливі новорічні дні.

Своїх матусю й тата пригадаю

І дні святкові, радісні, ясні.

Як я дідуся-чаклуна чекала

І звечора заснути не могла,

В шпаринку крізь фіранку виглядала,

Хоч і пора вже пізньою була…

Минуло все: свята й батьківська ласка,

Й нехитрі подарунки… Все пройшло.

А в серці залишилась щира казка

І татове та мамине тепло.

Бажаю всім в Новому році

Бажаю всім в Новому році

Достатку, радості, тепла.

І успіхів на кожнім кроці,

Щоб доля доброю буда.

Бажаю мужності і сили,

І хліб, й до хліба на столі.

Щоб люди всі добро творили.

Я зичу миру на землі!

Бажаю щирості людської

І світла, й мудрості завжди.

Любові гарної, ясної,

Здоров’я всім з роси й води.

І шляху рівного, ясного,

Та перемоги на путі.

І щастя світлого, земного…

Всім зичу ЩАСТЯ у житті!

З Новим роком вітаю щиро

З Новим роком вітаю щиро,

Щастя зичу, здоров’я теж.

Ще бажаю усім нам миру

І любові п’янкої без меж!

Ще достатку у кожній хаті

З короваями на столі.

Щоб були ми й душею багаті

Та йшли добрими по землі.

Щоб всміхалася нам удача

І звучали потоки пісень.

Щоб душа не була ледача,

А трудилася кожен день.

Ще нам зичу тепла і ласки,

Добрих друзів і мудрих слів.

А у свято бажаю казки

І спокійних хороших снів!

З Новим роком!

З роком Дракона

З Новим роком вітаю вас щиро!

Зичу радості, довгих літ.

Казки в свято, любові й миру

І сердець високий політ!

Хай Дракончик зайде у хату,

Принесе гарну й добру вість.

Зробить душу вашу крилату

Він при цім нікого не з’їсть.

То ж боятись його не треба,

Хоч страшний у Дракона лик.

Та в гармонії Землю й Небо

Він триматиме цілий рік.

Хоч Дракон запальний буває,

Завжди вперто доводить щось.

Але серце він чуйне має,

Захистить ще не раз когось.

Хай складеться усе відмінно,

Ви радійте життю без меж!

Рік усім принесе неодмінно:

Радість, щастя, удачу теж!