Про освіту, навчання і виховання

Який у нас чарівний і неповторний світ, гарний у кожну пору року. От і зараз почалася зима і все стоїть казкове, неначе заворожене у крижаній красі. То сніг лапатий летить і все накриває білим полотном, то іній закутує довкілля у неймовірну красу, що виблискує у скупім сонячнім промінні, то відлига розтопить сніг і він побіжить струмочками з гірок в долину, а ввечері заблищать бурульки в промінні міських ліхтарів… Краса природи вражає кожної миті і захоплює. І створюється враження, що це земний рай, у якому все повинно бути в гармонії – природа і люди… Але, на жаль, це далеко не так. Тож буду сьогодні знову писати про освіту, виховання та навчання, бо душа кривавить від того, що бачиш навколо. Як би сказав колись мій тато: «Кому що, а курці – просо!» Мабуть, воно так і є, бо хто про що, а я про навчання та виховання, бо це моє, я все життя в тому прожила й тим переймалася. Що вже тут зробиш? Така моя доля. І мені дуже хочеться, щоб наші українські діти були найрозумнішими, найкращими, а сьогодні якось йде не так і наші діти почали відставати від однолітків у цілому світі, як у вихованні, так і в навчанні. Останні дослідження показали, що у нас все не так просто і прекрасно, як було колись і могло б бути сьогодні. Погляньмо на ці результати:

«Коротко про основні результати України в PISA-2022.

PISA-2022 вказала не лише на нижчий, ніж у середньому по країнах ОЕСР, рівень сформованості математичної, читацької та природничо-наукової грамотності українського учнівства, а й на масштаби навчальних втрат порівняно з 2018 р. За стандартами PISA, вони еквівалентні пів року навчання з природничо-наукових дисциплін, одному року навчання з математики та двом рокам – із читання». І як воно вам? Про що це свідчить? А про те, що наші діти перестали читати, і відстають від середнього рівня дітей в інших країнах на два роки… як це можливо, чому? Так само на рік відстають з математики, на пів року з природничих наук… Чому, що сталося з нашими дітьми? Нащо оці освітні реформи впроваджуються в школи, якщо вони погіршують результат навчання дітей, з якою метою їх впроваджують в школи, якщо вони сприяють отупінню наших дітей, а не інтелектуальному і духовному зросту? Яка мета цих реформ? Чому з наших здорових і розумних дітей роблять тупих, другосортних, недорозвинених? От що мене вражає…Чому в початковій школі вводять якісь нікому не потрібні дисципліни, які не сприяють ані розвитку, ані грамотності, а служать лише як баласт на кораблі?

На мою думку, початкова освіта – це той фундамент, на якому будуються подальші знання з усіх предметів, а тому там обов’язково навчити дитину дуже добре читати, розуміти прочитане і переказувати, оволодіти грамотою письма і добре спілкуватися рідною мовою та досконало засвоїти основи математики! Тому щодня (п’ять разів на тиждень) в розкладі повинні бути читання, українська мова і математика. А решта по одному-два рази. От, наприклад, нащо двічі-тричі фізкультура, коли на ній діти в більшості сидять на лавочці? Коли краще на кожному уроці ввести руханку двічі по 3-5 хвилин – і дітям користь, й довжина уроку зменшиться, а урок буде тривати 35-40 хвилин, що добре позначиться на здоров’ї дітей. Нащо в школах вводити християнську етику, яку можна подавати учням в недільних школах саме тих конфесій, в які ходять їхні батьки? Це ж логічно? А щоб дітям розширити світогляд, розвинути інтерес до читання, то просто в читанку, яку діти вивчають на уроках читання, потрібно ввести статті, оповідання, історичні факти і відомості, теми з географії і з природознавства, адаптувавши їх до віку початкових класів. Тож таким чином діти і читати краще навчаться, і переказувати вмітимуть та й ще отримають певні знання з історії, географії, природознавства… Звичайно, над підручниками слід добре попрацювати, щоб вони були змістовними, щоб у них був цікавий і потрібний дітям матеріал. І треба обов’язково розказувати дітям про минуле, про наші традиції, тому теми з народознавства теж потрібно ввести в читанку.

І ще питання, чому в багатьох школах немає уроку співів? Не музики, а саме співів, де б усі діти навчилися співати своїх дитячих і народних пісень – це ж наша споконвічна культура, колись діти змалку співали, а сьогодні вони вже не співають, бо не вміють навіть рота правильно відкрити… Музичну грамотність можна освоїти в музичній школі, та й не кожному вона потрібна, а от співати треба навчити всіх, бо це наша народна традиція. Адже у нас найбільше в світі народних пісень, про які сьогодні діти вже й не знають і не чують їх, бо комусь здалося, що це не модно. А чому? Є багато ще питань, які потрібно вже вирішувати на найвищому рівні, тому що з тим, що ми маємо сьогодні, вже рухаємося в глухий кут, з якого вибратись через кілька років буде дуже важко, навіть складно.

Адже діти вже сьогодні дуже погано читають, не хочуть нічого вчити напам’ять, тому тупіють, не вміють розмовляти, бо малий запас слів, не вміють сформулювати свою думку, а розумно і правильно переказати прочитане, то й поготів… І це відбувається не тому, що у нас діти якісь не такі, а все виходить з виховання в сім’ї і в школі. Адже в сім’ях ведеться така тенденція, що дівчинка – то принцеса, а хлопчик – принц! Їх ні до чого не привчають, ні до чого не змушують і потурають їхнім забаганкам. Чую таке і сміх розбирає, а ще жаль, що діти виростуть ні до чого не приучені, як білі ворони. А життя надто складне і було, і є. І от мені хочеться запитати тих батьків, чи вони хоч якесь уявлення мають про виховання принців і принцес? Чи тільки казочки в дитинстві про них читали? А ви знаєте, що маленьких принцес вже з маленького віку привчали до культури поведінки, до правильного звертання і спілкування з людьми, вчили їх читати і вчити тексти та вірші напам’ять, вчили з самого малку двом-трьом іноземним мовам, розвивали маленьких принцес тим, що займалися з ними музикою, танцями, малюванням. У тих діток було по п’ять няньок, гувернанток та викладачів, їх вчили рукоділлю, плетінню, вишивці і т. д. А ваші сьогоднішні принцеси не вміють хустинкою користуватись, щоб носа витерти, не вміють серветкою губи витерти, а про культуру поведінки краще помовчу…

Пригадався один випадок з життя. Перед вереснем у нас в школі вирішили провести тест на рівень підготовки дітей до першого класу. От зібралось кілька вчителів, які набирали перші класи і батьки привели дітей. Я в той рік перший клас не набирала, але вирішила зайти подивитися. І от мама привела дівчинку, справді надзвичайної краси, таке гарне дитя, що очей не можна відвести, та ще й гарно вбрана, така зачіска, справжня принцеса! А мама і каже, що мовляв, привела вам свою принцесу вчитися… Я зайшла в клас послухати ту дівчинку. І яке ж моє було розчарування, коли та красива дівчинка відкрила рот, яким не вміла вимовити половину звуків! Це жах! Я покликала маму до себе, поки дівчинка була в класі і поставила їй одне питання, чому мама з дитиною не працювала, адже дитині вже сім років? На що мама весело відповіла, що ось піде в школу, хай там і вчать, бо що мають робити, а їй ніколи, вона на роботі, а дитина була в селі в бабусі… Ось такі у нас принцеси… Та мама таки не віддала дитину в нашу школу, бо її всі вчителі дружно запитали те саме, що я, і вона образилась. Ось так у нас виховують принцес… 

А от принців, крім усього того, що й принцес, учили честі і совісті; виховували з самого маленького віку силу волі; розвивали і вдосконалювали їхню мову, щоб вона була бездоганною; вчили вмінню дотримувати даного слова; вчили поважати дівчаток і жінок, заступатися за них, допомагати їм. Що з цього вміють ваші «принци», коли ви його портфель з книжками і торбу зі взуттям сунете зі школи разом з повною сумкою харчів з магазину? І ці ваші принци не вміють не тільки гарно спілкуватися, а матом криють всіх підряд і не стидаються…

То, може, вже пора задуматись над тим, як ви виховуєте своїх дітей у сім’ї, до чого привчаєте, якими ви їх хочете бачити в майбутньому, бо з того, що зараз бачу я, то нічого путнього з них не виросте. А щоб виросли діти розумними, добрими і мудрими, то з ними треба постійно працювати, привчати їх хоч до маленької роботи, нести хоч якусь відповідальність за сказане слово, за зроблене діло, за причинену кривду… З найменшого віку дітей треба вчити, що почату справу треба обов’язково закінчити; щоб мати гарний результат, то треба наполегливо потрудитись, іноді через силу; що нічого в житті не приходить саме собою, а до всього треба прикласти зусиль і наполегливості… Тому вже сьогодні треба починати з самого себе. Батьки повинні поглянути на себе з усіх боків і зрозуміти, що вдома при дітях, тим більше з дітьми, не можна обговорювати вчительку чи будь-кого з дорослих і дітей, бо це дуже негарно і неправильно. Адже батьки далеко й самі не ідеальні, а тим більше діти, які ще самі нічого в житті не досягли і не зробили доброго, то як можна обговорювати дорослих людей? А в деяких сім’ях така практика існує, а потім діти в школі повторюють слова батьків, що негативно відбивається на атмосфері настрою в класі. Від того у класах поширюється цькування, неприйняття дітей, які іноді відрізняються від інших… Багато чого сьогодні батьки повинні переглянути зі своєї поведінки і почати працювати над вихованням своїх синів і дочок, щоб вони не пішли хибним шляхом, щоб завжди вміли спочатку думати, а потім вже робити… Бо це, що сьогодні для вас здається дрібницею, надалі може перерости в трагедію, на яку ви і не сподіваєтесь. Бо у вихованні немає дрібниць, кожна ваша дія, кожне сказане слово лягає в душу дитини і закарбовується там на довгі роки, а згодом стає характером. Тож недарма в народі кажуть: «Які мама й татко, таке й дитятко!» Адже батьки для дітей – це взірець поведінки, вони копіюють іноді невільно і ваші слова, і ваші жести, міміку, поведінку – все! Тому завжди треба думати, що ви говорите, що робите, щоб згодом про це не жалкувати. З дітьми треба себе поводити як батько і мати, а не так, як дружок чи подружка, бо згодом вас діти перестануть серйозно сприймати і зовсім перестануть слухати. Таке воно життя, недарма ж кажуть: «Що посієш, те й пожнеш!» І це стосується всіх без виключення, тому сійте добре, щоб добром для вас зійшло і добром проросло та дало хороші плоди… Бо це ви зараз думаєте, що все буде добре, поки діти малі і ви їм ще даєте раду, але дуже скоро вони підростуть і ви вже не матимете на них такого впливу, як зараз, тому сьогодні вже задумайтесь над вихованням і починайте клопітку і чорнову роботу, щоб було все гарно і все добре. 

А в школі треба теж повернутися обличчям до дітей, їх треба в школі виховувати також, тим більше, що в багатьох сім’ях дітей виховують не так, як мали б це робити. Тому школа повинна взяти на себе якусь частину виховання. Адже діти з учителем очі в очі пів дня, то чому вчитель має право залишатися в стороні? Я пам’ятаю, коли вчилася в початкових класах, то з нами наша вчителька завжди про все говорила і про добре, і про погане. Жоден випадок з поведінки дітей не залишався не поміченим, про все вона нам розказувала, все пояснювала, до всього доброго привчала, вчила нас думати, як добре треба вчиняти і чого нічого поганого не можна робити. І це була щоденна робота, я приходила додому і все переказувала мамі, а вона завжди казала, що наша вчителька дуже мудра, її треба слухати. Отак батьки вдома, а вчителька в школі спільно і виховували нас, і нам було добре і затишно – і в школі, і вдома, бо всі були заодно. І сьогодні треба виховувати і вдома батькам, і в школі вчителям, щоб наші діти піднялись на вищий щабель у своєму розвитку, щоб вони стали добрими і світлими, розумними і набиралися життєвої мудрості, адже сьогоднішні наші діти – це майбутнє наше і нашої України, тому нам усім треба повернутися обличчям до наших дітей, до сьогоднішньої освіти і до виховання. І, мабуть, слід звернутися до української народної мудрості, яка не застаріла, а відгукується до нас голосами наших батьків і прадідів, перекликається дуже гучно з сьогоденням, бо мудрість ніколи не старіє, вона просто нагадує, що життя продовжується і воно в кожного одне й неповторне, тому прожити його мусить кожна людина вміло, творчо, радісно і щасливо! А наші діти повинні бути найкращими, добрими, світлими, розумними, творчими, і вони у нас такі і є, тільки нам треба підтримати своїх дітей, додати їм сили і снаги, допомогти злетіти ввись!

Батькам для роздумів

Дитина народилася – це диво!

Тепер ви мама й тато – ви батьки.

Всі хочуть, щоб дитя росло щасливо,

Добра всі зичать, а не навпаки.

А щоб це так було, то треба знати,

Що у сім’ї, як пташечку в гнізді,

Дитину треба розуму навчати,

В добрі і в щасті, в радості й біді.

Виховувати вам, батькам, потрібно

Свою дитину, щоб у світ ішла

Хорошою і світлою… Та здібна

До доброти й співучасті була.

Щоб змалечку уміла привітати,

І місцем поступитися могла,

Щоб вміла щире слово всім сказати

І доброту у серденьку несла.

Поганих звичок щоб не набувала,

А йшла до мрії в праці, у труді.

І, щоб батьків любила й шанувала,

То й виросте хорошою тоді.

Багато треба мати у родині

Добра і затишку, любові і тепла,

То ж небо прихиліть своїй дитині,

Але не можна допускати зла,

Насилля, крику, підлості, зневаги,

Щоб в дім до вас це лихо не прийшло.

Тож більше дітям приділіть уваги,

Хай їх оточить батьківське тепло,

Любов і світло. І запам’ятайте,

Що ваші діти – дзеркало сім’ї.

Тож слів брудних, поганих не вживайте,

Про вчинки також думайте свої.

Бо що посієте, те й будете збирати.

Щоб бур’яном душа не заросла,

Любов потрібно у душі плекати,

Сумління більше мати і тепла.

В ній мама, діти, тато

Сім’я, сім’я… В ній мама, діти, тато,

В сім’ї турбота, спокій, щастя є.

Там добре і працюють всі завзято,

І місце кожен знає сам своє.

Господар – тато, вміє все зробити,

Тож хата і подвір’я до ладу!

А мама – господиня, треба вміти

Зварити їсти, поратись в саду.

І дати лад всьому, що є у домі,

Щоб затишно і чисто скрізь було.

Й думки про все, лиш їй одній відомі,

Бо треба всім її любов, тепло…

А діти їхні теж не ликом шиті,

Вони спішать усім допомогти.

І вчаться у батьків своїх щомиті,

Як жити і до мрії як іти.

Вбирають мудрість мами й тата щиру,

Наслідують всі жести, і слова.

Всі їхні погляди, і приказки, і віру,

І свято вірять діти у дива

І в те, що тато й мама наймудріші,

І жити треба так, як і вони.

Бо їм з батьками добре, найтепліше,

Їх люблять щиро дочки і сини.

Тож пам’ятайте, чоловік і жінка!

Що дітям передасться в спадок все.

Слова, думки, діла і поведінка,

І ваша мудрість в світ їх понесе.

Тож слів злостивих в домі не вживайте,

Відкиньте з серця нетерпимість й зло.

На п’янство власне щастя не міняйте,

Несіть любов і щастя, та тепло.

Важливе завдання

У тата і мами важливе завдання,

Бо діти зростають у них.

І думати треба їм про виховання,

Щоб в хаті – і щастя, і сміх.

Щоб діти навчились всього, що потрібно

І гарно поводились скрізь.

Вели себе чемно, розумно та гідно.

Буз криків, без чвар і без сліз.

Привчити до праці потрібно й до книжки,

Відкрити шляхи до знання.

Пройти кожну стежку-доріженьку пішки,

Щоб мали свої надбання.

Щоб знала дитина, як дихає поле,

Як квітка у лісі росте.

Нічого, як іноді ніжки поколе,

Життя у людей непросте.

Ще змалку повинні навчити дитину,

Що треба трудитись завжди.

Любити свій край, поважати людину,

І застерегти від біди.

Промінчик любові у серці лишити,

Щоб ясно світив на путі.

А ще доброті треба й мудрості вчити,

Усе знадобиться в житті.

Любов батьків

Маленькі діти… Їм багато треба

Любові, ласки, ніжності, тепла.

І сонця щирого, і голубого неба,

Щоб доля їхня доброю була.

Їм хочеться, щоб мама обнімала

І по голівці гладила щодня,

Частіше пригортала й цілувала,

Бо мамина любов – тверда броня,

Яка дитину добре захищає,

І вразити нікому не дає.

Любов батьків найвищу силу має,

В ній для дитини все потрібне є.

То ж дітям треба, щоб любив їх тато,

І вів за руку в росяні поля.

І обнімав, і пригортав крилато,

Показував, як розквіта земля…

І підкидав з любов’ю аж до неба,

Ловив в обійми й цілував дитя.

Любов батьківська дітям дуже треба,

Щоб чарівним у них було життя…

Любов у світі має перевагу

Над грішми, над достатком всі віки…

Тож приділяйте діточкам увагу,

Шановні жіночки й чоловіки…

І не біжіть, щоб більше заробити,

А діти вдома – зайві і самі…

Ви можете їх душі загубити

І діти враз опиняться на дні…

Їх звідти важко буде повернути,

Дурманом хтось пригріє, як завжди.

Тоді про радість можете забути,

Пізнаєте і горя, і біди…

Тому спішіть своїх дітей зігріти,

Любов’ю захистіть їх і грудьми.

Найбільше щастя у житті – це діти!

І щоб вони не заблукали в тьмі,

Побільше їм уваги приділяйте

І не шкодуйте ласки і тепла.

Цілуйте їх, любіть і пригортайте,

Щоб доля їхня доброю була.

Матуся й тато

Матуся й тато – два крила дитини,

Які допомагають в світ злетіти.

Це світлий вогник і тепло родини,

Що не дають людині збайдужіти.

Матуся й тато – сонечко крилате,

Яке дає і силу, і наснагу.

Від них обох залежить так багато,

Щоб дітям вирости й отримати відвагу,

Щоб доля діток зіркою світила,

Батькам щодня належить працювати.

Бо щоб дітей поставити на крила,

Потрібно сили і снаги багато.

Тато ніжно сина пригортає

Тато вгору піднімає сина

Аж до хмар у синю далечінь!

Виростай сміливою, дитино,

І за мріями у мирне небо линь!

Підростай у серці з добротою,

І до волі потяг завжди май!

З правдою дорогою одною

Йди у світ й ніколи не звертай.

Мужнім будь і добрим будь, мій сину,

Батька й мами слів не забувай!

І люби безмежно Україну –

Це твій отчий, найдорожчий край!

Прагни у житті перемагати,

Про найкраще мріяти учись.

Вчись мети своєї досягати,

Тож за добрі справи вже берись!

Тато ніжно сина пригортає,

Віддає всю ніжність і любов.

Він дитя у небо піднімає,

Щоб усе в житті переборов!

Сім’я – фундамент

Яке то щастя, як в сім’ї дитина,

Де мама й тато, сестри і брати…

Де в радості і щасті кожна днина.

Там весело і радісно рости.

Бо є підтримка, добре й мудре слово,

Там є любов і ласка, і тепло.

Є щирість й щедрість, та й усе чудово,

В нас споконвіку в сім’ях так було.

Сім’я – фундамент, мудрості основа,

Тут звичаї й традиції усі,

Формується характер, сила й мова…

Тут бачиш сам себе в усій красі.

В сім’ї ти рідний, ти її частина,

Тобі тут вірять й чують всі тебе.

З сім’ї іде в безкрайній світ людина,

Де невідомість й небо голубе…

І що пішло з сім’ї, те буде з нею,

Все те найкраще й світле, що було.

Що увібралось серцем і душею,

Добро, любов і радість, і тепло…

Тому батькам про діток треба дбати,

Виховувати й вчити до пуття.

До праці й людяності їх привчати,

Щоб діти мудрими пішли в життя.