Найбільша цінність – життя!

Вітаю всіх людей з Новим 2024 роком! Хай він несе всім людям щасливе і світле життя, здоров’я, щастя і велику всеосяжну любов та мирне небо над нашою Землею!

А сьогодні мені хочеться порушити, на мою думку, дуже важливе питання про найвищу і найбільшу цінність для людини на нашій святій і багатостраждальній Землі. Адже всі ми тут живемо, всі ми тут народилися серед неймовірно казкової краси, у нас є все: і повітря, насичене дивовижними цілющими ароматами, щоб дихати; і чиста джерельна водичка, щоб вгамувати спрагу людини в будь-яку мить і ця вода дає силу жити; є на землі рослини, які можуть тамувати голод і дати силу для життя, наповнити людину живою енергією, щоб діяти. Все є на Землі для щасливого життя людини в цій чарівній природі. Але що ж є найбільшою цінністю? Та все тут має високу цінність, все, що є на цій Землі, бо сама Земля – жива і, щоб процвітати у Всесвіті, їй потрібно все це. А що ж є найбільшою цінністю для людини? Та також це все, що треба і для самої матінки Землі, щоб бути квітучою і чарівною. Але все ж для людини найвищою цінністю є саме життя.

Людина свідома, вміє мислити і розуміє, що матеріальний світ – це все-таки щось другорядне, а найголовніше – це життя людини. Доки людина жива, їй потрібні і повітря, і вода, і їжа, і речі, і житло, щоб мати прихисток, і все навколо. А як життя немає, то все інше не має жодного значення і ніякої цінності для неї. А повне усвідомлення цього приходить тоді, коли виникає загроза життю. Тоді всі її величезні статки і цінності, неміряне багатство вміщаються в невеликий наплічник або просто в кишеню… А в критичні хвилини людина хапає в руки лише своє дитя і шукає захистку, бо в цю мить розуміє, що найважливіше – це її життя і життя її дітей. І коли спрацьовує інстинкт самозбереження, лише тоді людина починає усвідомлювати, що найдорожче для неї – це її життя. Так! Життя – це найвища цінність для людини. А тому треба любити і цінувати своє життя і життя інших людей; треба бережно ставитись до живої природи, тваринного і рослинного світу, адже все на землю прийшло, щоб жити і квітнути. І природа це дуже добре відчуває, все у ній живе в гармонії, жоден вид тварин не знищує сам себе, жодна рослинка сама себе не губить, а все живе прагне виживати, продовжити себе на землі, все чіпляється за життя, бо життя для всіх є найвищою цінністю. І людина це також повинна розуміти, адже вона наділена свідомістю, розумом, мисленням…

Та чи ж добре людина це розуміє? Це глибоке питання… Іноді люди починають це розуміти на межі життя і смерті, коли вже жити залишилися хвилини… Тоді починають усвідомлювати, що життя – це прекрасно, це щастя і радість, ще неповторний момент істини. Але воно покидає людину і тоді виникає каяття, та немає вороття… Бо життя – це складна річ, воно дається всього один раз і летить по прямій, летить безповоротно і в ньому ніколи нічого не можна повернути назад, на жаль. Але що ж так затьмарює мозок людей, що вони втрачають реальність, перестають цінувати найдорожче, найсвітліше? Що таке ними керує і куди веде, що вони перестають замислюватись над цінністю свого життя і життя інших людей? Це дуже болюча тема, яка існує стільки, скільки живе людина на Землі.

Адже скільки живуть люди, стільки вони ведуть між собою війни, вбивають одне одного, знищують все навколо, випалюють святу Землю, розривають її на шматочки, винищують на ній все живе. А для чого? Ну, звісно, у когось свої амбіції, бажання верховодити, бути вищим над іншими, мати всього якнайбільше… А для чого? Ніхто ще два віки не прожив, маючи навіть центнери злитків золота й гори дорогоцінного каміння. Бо все це не потрібна розкіш, яка нічого не дає для життя, як у тебе немає шматочка хліба і кухлика водички, як ти вмираєш від голоду і страждаєш від спраги… Для чого твоя зверхність, якщо в тобі розвивається хвороба, яка вже завтра припинить биття твого серця… Для чого твоя жорстокість і ти винищуєш цілий народ, якщо ще до вечора маленький уламок проламає твою голову і ти не встигнеш пискнути, як життя покине твоє тіло… Для чого тобі ці жорстокі війни і чужа земля, якщо вся завойована тобою територія спалена і непридатна для життя? Що людина хоче довести війнами, розбратом, терактами, пожежами, затопленнями? Чому вона не розуміє жаху того, що робить? Та ні, все ж вона розуміє жорстокість своїх дій, добре розуміє, але в її серці сидить диявол, який направляє душу на злобу, ненависть, вбивство. Така людина отримує задоволення від того, що ллється кров людська рікою, що вся земля стогне від болю і від кривди, що вмирають невинні дітки, які ще не встигли зрозуміти самого життя, а вже душа покидає маленьке тільце і несеться назустріч вічності. І от скажіть мені – це люди чи хто вони такі, чого вони несуть на Землю таке чорне зло, чому нищать, вбивають цілі народи? А всі інші люди просто дивляться і мовчать, не зупиняють цього страшного супостата, а ще й допомагають йому у цій бійні. Чому б усім разом раз і назавжди не спинити цих ворогів, які прагнуть крові, зла, біди, пожеж, смертей? Ми ж уже прожили чимало на цій Землі, повинні б уже зрештою зрозуміти, що разом – ми сила, що всі разом ми можемо припинити війни, людські страждання, горе і пекучий біль людей. То чому ми всі цього не робимо? Чому ми спокійно спостерігаємо, як сьогодні рашисти рівняють із землею українські тихі і гарні міста, чарівні села, як вони знищують нашу флору і фауну, казкові ліси і наші поля, які дають хліб багатьом людям для життя… Що з нами, люди?

Чому ми такі байдужі до свого життя і до життя інших людей, чому ми ніяк не можемо зрозуміти, що життя кожного з нас – це найвища цінність, яку треба захищати всім світом. Що сьогодні, як ніколи, треба спинити ворога всіма способами, які тільки доступні, щоб біда не поширилась, не переросла у всесвітню катастрофу. Багато вже народів стали на захист миру і порядку і це тішить, але ж є й такі, що таки запалюють і свій сірник, підносячи його до сухого хмизу, який готовий спалахнути новим вогнищем, новою війною. Люди не усвідомлюють, що у війні, яка може спалахнути на нинішньому етапі, не зможе вижити ніхто, бо й сама природа вже сприятиме знищенню людства. Адже люди – це найгірший, найнебезпечніший біологічний вид на землі, який, маючи розум, знищує сам себе і все живе навколо. То нащо потрібне Землі це людство? А хіба ні? То як достукатись до свідомості людей, щоб більшість все ж задумалась над життям у цьому світі, над красою і важливістю людського життя та й будь-якого життя на планеті. 

Сьогодні в світі все зводиться до того, щоб виробляти багато надсучасної зброї, яка буде вбивати, винищувати, спалювати. Але чомусь всі забувають про те, що найважливіше в цьому житті вирощувати хліб та інші культури, без яких ніяка зброя не буде потрібна, бо людство просто може вимерти від голоду. Зараз для когось головне – це знищення життя. В історії людства було багато прикладів, коли жорстоко одні народи винищували інших, знищували всіх від старого до малого. Рівняли із землею цілі держави, бо вони когось не влаштовували чи дратували, комусь не догодили, чи не сподобались… А за яким правом? Хто має право вбивати людей, хто має право диктувати іншим народам, як жити, як розмовляти чи співати, як справляти весілля і танцювати? Чому одні можуть без будь-якої причини знищувати інших, чому вони не повинні бути покарані світовою спільнотою, яка сьогодні вже має свій потужний голос і силу? Але ще ніяк не може використати все це на повну силу, що стримує? Страх? Невпевненість?

Нині вже двадцять перше століття в історії людства, то, мабуть, вже пора підрости і порозумнішати всім людям нашої планети, щоб стати на захист миру і добробуту людства, нарешті усвідомити всім і кожному, що життя – це найбільша цінність і ніхто не має права його знищувати, над ним глумитися. Адже, ведучи війни, вбиваючи людей, знищуються найкращі, ті хто мав народитися у свій час і повести людство до нових вершин і винаходів, до нового розвитку і процвітання! Самі подумайте, скільки людей вбито у тих жорстоких війнах, що пронеслись планетою за роки історії. Скільки геніїв вже не народяться ніколи, скільки талантів ніколи не розбудять новий день чарівною піснею, не порадують людей новим винаходом, не здивують маленьких діток дивною казкою, не змалюють природу у своїх картинах… Ми просто йдемо не тим шляхом розвитку і не усвідомлюємо, що рубаємо гілку, на якій сидимо, а це дуже страшно, бо одного дня ми всі полетимо у чорне провалля, в який неустанно хилиться гілка нашого роду. І це сумно, бо життя – це насправді дивовижна річ, яка дає так багато для людей, для живих людей, адже скільки творчої енергії є в кожному з нас, скільки думок, мудрості, винаходів, а також мрій, надій і сподівань! 

Яке б гарне було життя на Землі, якби всі люди вміли мислити, розуміли одне одного і захотіли жити по-правді, чесно і світло, якби всі захотіли творити добро, нести любов до людей і до цього світу, в якому нам випало щастя жити. І все це можливо, просто людям треба змінити своє мислення і почати жити в гармонії зі світом й з усіма народами на цій Землі. Адже тут немає кращих і гірших народів, всі ми однаковісінькі біологічні істоти, які називаються людьми, і прийшли на землю з однією метою – щасливо жити, бо життя – це найвищий дар і найбільша цінність, а тому його треба любити і цінувати те, що нам дала природа-матінка. І кожен з нас повинен з повагою ставитись до всіх людей, бо в кожного на Землі своя місія і своє завдання, а саме: покращувати це життя, яке ми отримали, і робити життя інших кращим і кращим, нести у світ добро, справедливість, мати кожному честь і совість, а не вбивати і не воювати, відбираючи в сусідів шмат землі, щоб запустити її і привести в жалюгідний стан своєю бездіяльністю і лінню. 

Життя людське… Яке б воно могло бути привабливе, просто чарівне, якби люди не творили чвар і жахів, не вели руйнівних і кровопролитних війн, а любили б цей світ і людей у ньому, якби любили живу природу і цінували та оберігали все живе на планеті, якби несли у світ не зло, а доброту і людяність, тепло своїх сердець, щирість своїх міркувань, щедрість своєї душі… А, можливо, ще можна зберегти цей світ для майбутніх поколінь ніжним і щирим, добрим і світлим, приємним і радісним, якщо ми сьогодні всі разом припинимо люте зло, війну, яку веде росія в Україні, розбрат на всій планеті, який провокує то один, то інший уряд по всій Землі, різні злісні теракти і бойові дії… Ну невже не можна спинити злого сірого карлика, який бомбить то одну, то другу країну, невже не можна спинити те зло, що затіває росія на всій Землі? Невже сірий карлик може бути сильніший ніж усі країни світу, які прагнуть миру і гармонії, доброти і людяності? Я не вірю в його всесильність. Варто лише всім згуртуватися, зібратися в один міцний кулак і тій «москальській величі та силі» прийде кінець і лопне вона, як мильна бульбашка. 

А тоді весь світ зітхне з полегшенням і почне по-іншому думати і будувати своє життя. Адже життя – це найбільша цінність для всіх і кожної людини. Тому нумо всі жити в людяності та в гармонії, в доброті і в щедрості, зі щирою турботою про світ і природу. Адже життя у кожного з нас одне і його треба прожити мудро і щасливо. Любімо свої життя! Життя – це найбільша цінність.

Це важливо! 

Важливо один одного любити

І зігрівати ласкою й теплом.

Тоді приємно і спокійно жити,

І дуже легко й радісно обом.

Важливо у житті допомагати, 

Стіною бути і опорою не раз.

І головне, щоб душу не продати

Дияволу в якийсь непевний час.

Хвилина кожна у житті важлива,

Та надважлива – ласка і любов.

Тоді життя стає неначе диво, 

Красиве, щедре, вільне від оков.

Важливо один одного любити,

Нести турботу і повагу теж.

Тоді і радісно, й чудово жити, 

А світ стає привабливим без меж!!

Я хочу миру 

Я дуже хочу спокою і тиші

Та неба мирного, казкової краси.

Нехай зима свої картини пише,

І хай лунають ніжні голоси

Дітей малих, що ходять щедрувати, 

Несуть в піснях тепло і доброту.

І в рік Новий всіх хочуть привітати

Й несуть любов нам світлу і просту.

Я просто мрію, щоб усі співали, 

Єднали чисті душі і серця, 

Щоб один одного усміхнено вітали, 

І вірними були всі до кінця.

Насамперед нам треба перемога, 

Щоб ця війна нарешті відійшла.

Щоб стала світлою у нас дорога, 

А в світі не було вже більше зла.

Я дуже хочу миру, тиші, світла,

Це людям для життя потрібне все!

Щоб Україна зажила, розквітла, 

 А час нехай до щастя нас несе.

Життя любімо 

Життя любімо! В нас воно одне

І другого ніколи вже не буде.

Та й це, що є, як перший цвіт мине, 

Тому живімо всі щасливо, люди!

У добрості, в любові і в теплі, 

І насолоджуймося всі красою

На цій стражденній і святій Землі

І літом, і холодною зимою…

Та й в кожну пору, що до нас іде, 

І миттю, що лиш раз усім дається…

Бо кращого життя нема ніде, 

Як нам дано. Це лише так здається, 

Що краще десь в далекому краю, 

Там жити легко, добре і красиво.

Й ніхто не гине в бійках чи в бою, 

Ну, а життя у них насправді – диво…

Та це все фейк… Життя – це боротьба, 

Де б хто не жив, а треба працювати.

Така людська вже доленька-судьба, 

Що щастя власне треба здобувати.

Пролити сім потів на тім шляху

І стерти ноги в кров, щоб путь здолати…

Й зловити треба ту прудку блоху

А потім ще її і підкувати…

Таке життя. Але воно одне.

Тож як постелиш, так і будеш спати.

Та дуже жаль, що скоро й те мине

Й про щось в кінці ми будем жалкувати.

Тому живімо чесно й до пуття, 

Закохуймось й щасливо всі живімо.

Бо нам дано один лиш раз життя, 

Тому своє життя завжди любімо!

Ми поспішаємо 

Ми заклопотані, тому буває –

Не помічаєм сонечка вгорі.

Не бачимо, як квітка зацвітає, 

Травичка зеленіє у дворі…

Ми думаєм, що встигнемо багато, 

А пропускаєм миті чарівні, 

Коли природа створює нам свято, 

Дарує ранки ніжні і ясні.

Щоб ми красу побачити зуміли,

Її відчути серденьком змогли.

Щоб просто ми душею посвітліли,

Мудрішими і добрими були…

Та ми не хочем бачити і чути, 

Нас не тривожать сині небеса.

Ми душу встигли щільно так замкнути, 

Що не пробуджує її краса.

Але ж природа щастя нам дарує, 

Всім людям просто так його несе!

Серця теплом і квітами чарує. 

А ми не помічаємо це все…

Важливо 

Важливо притулитися душею

До тих, хто серце віддає тобі.

І бути вік з людиною цією,

Та в небеса дивитись голубі

Й набутись разом довго і щасливо, 

Усі життєві труднощі пройти.

Тепло відчути – це насправді диво!

Й любов до віку в серці зберегти.

Важливо ще з пів слова розуміти, 

Щоб зрозумілі й погляди були…

У доброті і в злагоді прожити, 

Й стежинки поруч, щоб в житті ішли…

Важливо притулитися душею

До тих, хто душу віддає тобі.

І разом йти з людиною цією

У радості та щасті, і в журбі.

Життя – це цінність

Життя – найбільша цінність для людини, 

У ньому цілий світ, уся Земля!

І наші діти – золоті краплини, 

І все навколо: ліс, річки, поля…

Як є життя, то все тоді потрібне

І сонце, й вітер, пісня солов’я.

І кожне слово – золоте і срібне!

І кожна думка і твоя, й моя…

Життя – найбільша цінність, треба знати!

І жити треба праведно завжди.

Людей любити, землю цінувати, 

Щоб не було у цім житті біди.

Для чого ти прийшов в життя

Важливо дуже зрозуміти

Для чого ти прийшов в життя

І радісно свій вік прожити

Без болю, муки й каяття.

Тому мету потрібно мати

Й направлено до неї йти.

Любити, віддано кохати

І вірність слову берегти.

А ще завжди добро творити,

Нести у світ своє тепло.

І праведно у світі жити,

Щоб радісно усім було.

Бо все життя, неначе казка,

Чарівна, дивна і ясна.

У ній є все: і мудрість, й ласка,

Зима холодна і весна…

І темна ніч та ясні зорі,

І сонце, що тепло несе…

Ліси й простори неозорі,

Добро і зло… Ну, словом – все.

Живіть розумно і щасливо

Життя – це свято, дивовижне свято,

А може казка просто чарівна.

У нім так щастя й радості багато,

Й приходить кожен раз нова весна.

У нім є все: краса, чарівність, диво,

Любов і вірність, щирість, доброта.

Це як на святі, щоб жили щасливо,

А є й дорога зовсім непроста,

Це як у казці, щоб учились жити,

Долали труднощі й себе знайшли.

Щоб вчились думати й добро творити,

І добрими та мудрими були.

Життя – це диво, надзвичайне диво

І, головне, що в кожного одне.

Тому живіть розумно і щасливо

І хай трудна дорога вас мине.

Життя складне, але життя – це диво

Життя складне, але життя – це диво!

А, головне, дається нам лиш раз…

Тому живімо мудро і щасливо

Сьогодні, нині, зараз, в даний час!

Не відкладаючи ніколи і нічого

На завтра, може навіть на колись…

Не ображаючи ніколи і нікого,

А так, щоб гарні мрії всі збулись

Й життя було, неначе дивна казка,

Й лунали в ньому радість, пісня, сміх…

А душу пригортала ніжна ласка

І щастя обнімало просто всіх!

Життя складне… А легко не буває!

Тож істину цю добре зрозумій!

Воно нам цілий Всесвіт відкриває.

Тому в нім жити праведно умій.