Ялинки незламності
У День Святого Миколая, 19 грудня, у Києві на Софійській площі традиційно встановили різдвяно-новорічну ялинку. Так, саме традиційно. Бо українці віддавали шану своїм традиціям і в концтаборах, і в засланнях, і на чужині — словом, і коли було легко, і коли було важко. Свого часу упівці святкували Різдво та новорічні свята у повстанських криївках та навіть у лісах.
Повстанський святвечір 1947 року в Лемківських лісах Володимир Тютюн (псевдо «Блудний») згадує так: «Помолилися ми біля ялинки, прикрашеної шишками і сіли до святої вечері. Не було дванадцяти страв, родини, але була віра і завзяття, була коляда, що єднала нашу повстанську родину. На прохання ройових і стрільців, командир дозволив піти в село. У Чертіжному нас ждали. Ми ходилипо селянським хатам, спільно колядували, віншували. Над ранок повернулися до табору».
Так само зараз й ми, українці XXI століття, у час повномасштабної війни, веденої ворогом-сусідом, на нашій святій землі звертаємося до сили символів та традицій — щоб впевнити себе й світ — ми живі, ми є, ми будемо жити й боротися до кінця!
Ялинка міста-героя Бучі. Фото: Діана Царук
Тож цьогоріч наші ялинки по-українськи особливі, бо повністю відбивають внутрішньонаціональний стан — дух незламності в боротьбі та жагу до повноцінного життя. Українство запалило свої ялинки незламності на головних площах міст та містечок, а також у метро, оздобивши їх блакитножовтими вогнями та кульками, голубами миру, оберегами та прикрасами, виготовленими руками дітей України. Мають свої ялинки і міста Київської області, які героїчно вистояли проти ворога — Ірпінь, Буча, Ворзель, Гостомель. І, як на мене, це влучна назва «Ялинка незламності / незламних», тай сам акт встановлення й засвічення ялинок — важливий, адже таким чином ми ще раз доводимо собі й світу, як вміємо жити і радіти кожному новому дню, як ми віримо в чудеса, у свою державу та в свою неймовірно міцну армію, наших захисників, які, як Атланти, тримають над нами небо.
Приємно, коли у стрічці новин натрапляєш на фото чи відео того, як наші армійці прикрашають свої бази та місця осідку в «новорічному стилі» — хто як може і чим може. Самі вояки демонструють нам, що на лініях оборони вони ведуть боротьбу проти ворога і намагаються жити в ритмі з нами, зі своїми рідними людьми.
То як тоді нам, тут, опустити руки й знехтувати традицією? Як? Якщо не ялинку — то поставимо в своїх оселях букет з хвойних гілочок та увінчаємо його торішніми гірляндами, а додамо одну нову — теж символічно — щоб життя йшло на новий лад — лад Перемоги українства над світовим ворогом.
Та й в дітей дитинство буває лише раз в житті. Чи не так? Яким було ваше дитинство? Повне мрій і чудес. То хіба ми можемо дозволити ворогу забрати магію різдвяного дива у нашої малечі?
Отож, різдвяна ялинка все ж таки має сенс. Хоч це питання і стало контроверсійним, бо кожна подія матеріального характеру має економічне підґрунтя. Особливо у час масових блекаутів по всій країні.
Тому все це враховано й згідно з можливостями благодійного фінансування символи новорічних свят успішно встановлені.
Львівська «Ялинка незламності», на верхівці якої стилізований протитанковий їжак вагою 1, 3 кг. Фото: Львівська міська рада
Цьогоріч головна ялинка країни — штучна, заввишки 12 метрів. Її прикрасили енергозберігаючими гірляндами, що живляться від генератора. Встановили та прикрасили за рахунок меценатів і бізнесу, генератор теж надали благодійники. Обійшлися й без масових розважальних заходів, фудкортів, ярмарків та атракціонів.
«Цього року було багато дискусій — чи варто ставити ялинку. Зважаючи на те, що ми живемо в умовах воєнного стану, обстрілів та відключень електроенергії. Але, я вважаю, що ми ухвалили правильне рішення. Ялинка повинна бути! В наших дітей має бути свято! Попри всі намагання російських варварів позбавити українців радості Різдва та Нового року», — заявив міський голова Києва Віталій Кличко.
Як ви помітили, вдячність — загальнонаціональна риса менталітету українців. Тож навіть за допомогою засвіченої ялинки ми шлемо послання дяки світу за небайдужість та допомогу у боротьбі з рашистським загарбником.
А хіба не чудова практична ідея підзарядити свої пристрої та «вловити» інтернет-зв’язок — своєрідні пункти незламності біля ялинок незламності?
Те, що відсутні ярмарки і фудкорти, розважальні заходи — не свідчить про нашу бідність. Це свідчить про нашу свідомість — кошти ми спрямовуємо на підтримку армії та волонтерів, і підтримку себе та своїх сімей. Переживемо, розваги влаштуємо обов’язково, бо ворог не владний над нашою радістю й світлом, адже вони — всередині.
Миколаївська «Ялинка незламних» — пам’ятник святому Миколаю, обтягнений маскувальними сітками, прикрашений ілюмінацією та оберегами. Фото: nikvesti
Отож, ми тримаємося, продовжуємо жити діяльнісно та бадьоро, ми створюємо собі свято і робимо свято нашим захисникам, надсилаючи їм різдвяні посилки, творчі даруночки від дітвори.
І на завершення вдамся до коріння звичаю ялинок. Різдвяна ялинка — це трансконтинентальна святкова традиція з віковічною історією, яку шанують і щиро люблять у різних куточках світу. До речі, саме різдвяна, а не новорічна. Бо ж традицію «новорічної ялинки» ввели в радянському союзі у час антирелігійної кампанії, коли побачили песимістичні настрої суспільства через відняття в людей святкування Різдва, що супроводжувалося сімейним теплом та радощами. Владі потрібно було зробити натомість щось своє, не пов’язане з релігією, але на старому ґрунті, бо так швидше народом сприйметься та узвичається.
Отож, святкова різдвяна ялинка…Символ оновлення, нового початку і нового життя? Символ радості, веселощів і доброго свята?
Світ оповитий символами. І ялинка не виняток. Чим є ялинка для вас? Що символізує? Про що вам каже та які почуття навіює?
Якщо вдатися до історії символізму цього славнозвісного дерева, то тут ітиметься про єдність людини й природи.
Ще з древніх часів людство усвідомлювало нерозривний зв’язок з матір’ю-природою, яка все народжує, оновлює та рухає. І шанування дерев та різного роду рослин це яскраво демонструє. Упродовж тисячоліть люди вважали вічнозелені дерева та злакові рослини божественними, цілющими, здатними прикликати добробут в життя людини та в її оселю. Тож знакові календарні дні та важливі події супроводжувалися символічним прикрашанням простору дійства цими рослинами. Так встановлювався зв’язок з Небесними Силами, і тоді можна було з впевненістю, що вони тебе почують, прохати про різні блага та щедрість Вищого Начала і надіятися, що все неодмінно справдиться.
Харківська «Ялинка незламності» на станції метро «Університет»
До прикладу, древні єгиптяни вносили зелені гілки фінікових пальм у свої будинки й вірили, що це принесе родючість їхнім полям. Схожі традиції існували у стародавніх римлян, германців і кельтів, слов’ян.
Слов’яни-язичники особливо шанували злакові рослини, адже були землеробами та вирощували хліб. Чи не в кожному їхньому циклі свят своє місце займають рослини. Згадаймо лишень весняний та літній цикли — Зелені свята, Маковія, які для нас тепер християнські, але пам’ятаємо і про язичницьку основу. А як багато раніше було знавців цілющих властивостей рослин — знахарів та довгожителів! Із трав робили лікувальні настоянки та мазі. Від язичницьких часів, давньоруських до козацьких та більш сучасних — ми отримали народний спадок знань про мистецтво здорового життя, яке означає — розуміти і вивчатиприроду, брати в неї і повертати їй.
У язичницьку давнину наші пращури святкували Новий рік у час зимового сонцестояння — найкоротший день і найдовшу ніч року, що припадає на 21 грудня — після якого денний час починає прибувати. Прадавні люди відзначали «народження нового сонця» та співали колядки про народження світу. Тоді віншували господарів, носячи зірку.
Київ. Головна ялинка країни із гербом на верхівці
Для давніх українців зірка була символом зимових свят та Сонця, яке починає збільшувати тривалість світлового дня з відліком від зимового сонцестояння. Така зірка зазвичай оберталася у руках колядників, що символізувало колообіг природи року. Олена Кузьмич, кандидат філологічних наук та дослідниця ритуалів зазначає, що дідух, як один із головних різдвяних атрибутів (на зразок сучасної ялинки), традиційно робили з останнього снопа минулого врожаю, «переносячи» у ньому дух зерна, який має відродитися у новому році.
Однією із знакових подій для християнського світу є народження Христа, що припадає на період зимових празників. Це свято знаменує вступ в нове коло життя з очищенням тіла та душі. І вже тут повноправне місце займає ялинка.
Вважають, що різдвяну ялинку ввів у «широкий обіг» провідник протестантського руху у Західній Європі Мартін Лютер, який, за легендою, побачивши в лісі притрушену блискучим снігом ялинку, осяявся ідеєю та вбачив у ній символ Різдва. Саме йому належить ідея прикрашати різдвяне дерево свічками, які сьогодні ми замінили сучасними вогниками-гірляндами. Сяйво та вогонь, тепло, світло — це своєрідна інтерпретація Ісусового звернення до людей нести в світ добро своєї душі.
Хмельницька головна ялинка на уламку ракети С-300, що привезений з Харківської області
Перша згадка про ялинку, в Ризі, датується XVI століттям. Ялинка в Україні з’явилася внаслідок вестернізації російської імперії за Петра першого. Спочатку в помешканнях заможних верств населення та інтелігенції, а потім більш масово.
Ось така історія ялинки, яку продовжуємо писати й ми — разом з усім світом! Хай наші дні незламності увінчаються Перемогою та Миром! Життя вартує того, щоб його святкувати!
Зі святами! Слава Україні! Слава Героям!
Автор: Оксана Кріт — голова студентського Лінгвістичного клубу «ЗМовники» ННІ філології КНУ імені Т. Шевченка, волонтерка Психологічної служби КНУ імені Т. Шевченка, журналістка «Сурми».