Хліба і видовищ

Елементи маніпуляції громадською думкою для вирішення тих чи інших політичних і соціальних завдань існували з давніх-давен – пригадаємо вимогу римського плебсу – panem et circenses («хліба і видовищ»).

Але перетворення всієї соціально-економічної та політичної ситуації в одну суцільну маніпуляцію – це дійсно притаманне вже кінцю ХХ – початку ХХІ століть. 

До того часу маніпуляція інформацією та громадською думкою (пропаганда) була лише прикладним моментом, покликаним забезпечити психологічний фон для вирішення конкретних питань різними політичними силами – за всіма цими діями завжди можна було виявити конкретного замовника. В такій ситуації ще не було й мови про самостійну лінію ЗМІ як автономного соціального суб’єкта («четвертої влади»), незалежного від інших владних інстанцій. 

Із цього й починається симуляція всіх соціальних, політичних, культурних та економічних процесів – диктування об’ємної реальності, – що в ній є, а чого немає, чому бути, а чому не бути. Поза медійним контекстом подій і явищ просто не існує. 

З цього приводу пригадався Ґі Дебор – автор культової лівацької книги «Суспільство Видовищ» («La societe du spectacle»,1967), де він пише, що з часів Маркса сталася серйозна зміна в тих стратегіях, якими Капітал користувався в своєму прагненні поневолити Працю та узурпувати «додаткову вартість».

Якщо раніше Капітал використовував «грубі» методи, то поступово все більше і більше він усвідомлював важливість «тонких» стратегій, пов’язаних з людською психологією та з потужним значенням образів і знаків.

І Капітал змінив ім’я, повністю втілившись в «суспільство видовищ», де мас-медіа є не просто випадковим явищем, а виразом його головної тенденції, замінивши роль тих соціальних інструментів, які раніше відповідали за сферу образів.

Відповідно результат відчуження цього разу зайшов так далеко, що визиску піддаються вже не тільки робоча сила, а й сама соціальна реальність, підмінена на інформаційний 

симу-лякр та повністю залежна від тотальної влади Капіталу…

Тобто якщо прямувати за логікою марксистських поглядів на сенс історії, то це визначається як «реальна домінацію капіталу».

За Марксом, в період звичайного, класичного капіталізму, Капітал здійснює лише «формальну домінацію». Йому протистоїть «партія Праці», робітничий клас, який все більше усвідомлює свою революційну роль. Але ця «формальна домінація» (при невдачі або провалі соціалістичних революцій та перетворень) переросте в «реальну домінацію». В цьому випадку у Капіталу більш не залишиться зовнішнього супротивника і він повністю перетравить Працю, породивши реальність, абсолютно підконтрольну його логіці.

За «реальної домінації капіталу», Капітал зможе вже настільки вільно розпоряджатися попитом, споживанням, виробництвом, обміном, що всякі перешкоди будуть скасовані. Свобода Капіталу стане абсолютною, і він отримає необмежену владу над людьми, повністю підпорядкувавши їхнє життя і поведінку своїй власній логіці. Таким чином він стане єдиним суб’єктом соціальної історії…

Саме таку картину світу описують і апологети сучасного Капіталу. І це їм представляється найбільш розумною і прогресивною соціально-економічною структурою, в якій будуть «подолані» витоки варварства, агресії, класових і етнічних конфліктів, статевої нерівності та ін. Де відбудеться не тільки кінець історії, а й «кінець людини». Та штучно сформується новий вид постлюдини, позбавлений всіх тих «нелогічних» якостей, які становили сутність передніх стадій людської історії…

*****

Термін «консерватизм» вперше використав учень Ж. де Местра та Ф. де Бональда – Франсуа Рене де Шатобріан в 1821 році. 

У своєму журналі «Conservateur» він підсумував погляди своїх вчителів та визначив цим терміном ту традицію, яка сьогодні має назву «класичний консерватизм». Але філософський підсумок консерватизму походить значно раніше – ще від Е. Берка.

Таким чином сам термін «консерватизм» виник пізніше появи консервативної ідеології та філософії. Згадаємо: ще Берк дав оцінку непродуманим реформам та нововведенням у своїй книзі «Роздуми щодо революції у Франції». Але я про інше.

Сам термін «консерватизм» означає не тільки «збереження». В індоєвропейських мовах ще – «надійність», «ефективність», «стійкість» (порівняйте «закон» «споконвічно» та ін). А ось тут цікаво.

У Стародавньому Римі був такий бог Конс (Consus), який відповідав за вирощений та збережений на наступний посів урожай. Тобто він був відповідальний за відтворення та постійне народження у вигляді незмінного відновлювального процесу успіху – творчості благ та цінностей на конкретному ґрунті (культурі). 

А ще був Бог Лібер (Liber), який відповідав за тимчасову та миттєву насолоду із зібраного урожаю. Це стосувалося аграрного циклу і зовнішнього світу та його ушляхетнення.

Але бог Конс відповідав ще й за ушляхетнення внутрішнього світу людини, нагадуючи їй про тяжку працю на ниві самовдосконалення. А це, як ми знаємо, тяжкий процес, адже шляхетність вимагає постійних зусиль, які пов’язані з творчістю та підтримкою деяких цінностей, які зростають на конкретному ґрунті (культурі).

Тому Конс відповідав ще й за розуміння, і саме звернення до нього робило людину розуміючою та усвідомленою (conscius). Звідси також походить здатність зважати на розуміння та думки іншої людини, як цінністю, що проявляється в згоді та однодумстві (consesus).

Відповідно будь-яке явище у римлян розглядалося з точки зору руху в бік Вічності (consecrato), що гарантувало успіх, на відміну від profanatio – непросвітлений та не посвячений стан повного нерозуміння, який веде не лише до неуспіху, а й до загибелі. 

Істина для римлян полягала в знанні мір та меж продуктивного, єдності минулого, сьогодення та майбутнього, – в наслідках та взаємодії...

В історико-культурній та політичній дійсності саме через бога Конса для будь-якого римлянина проявлялася будь-яка традиція успіху, який хотілося мати і в майбутньому. 

Тому історія дає нам інноваційні уроки – зміни та розвиток ефективні, поки пам’ятають про свій зв’язок та приналежність до тієї постійності, яка їх підтримує...

****

28 вересня 551 р. до Р. Х. народився Конфуцій – стародавній мислитель та філософ Китаю, основоположник філософсько-етичної системи, зведеної до рангу релігії, яка отримала назву конфуціанство. 

Воно виникло як етико-соціально-політичне вчення в період Чуньцю – в час глибоких соціальних та політичних потрясінь у Китаї. В епоху династії Хань конфуціанство стало офіційною державною ідеологією, конфуціанські норми та цінності стали загальновизнаними. 

В імператорському Китаї конфуціанство відігравало роль основної релігії та принципу організації держави понад дві тисячі років у майже незмінному вигляді, аж до початку XX століття.

У конфуціанстві немає інституту церкви та немає теології. Його ідеал – створення гармонійного суспільства, в якому кожній особистості відведено належне місце. Основні принципи соціальної гармонії – взаємна відданість начальника та підлеглого, батьківсько-синові відносини у суспільстві.

Конфуціанство – одночасно філософська система, світогляд, політична ідеологія, наукова традиція та спосіб життя. У центрі конфуціанства стоїть «шляхетна людина», яка має п’ять чеснот: любов до людей, справедливість, вірність звичаям, мудрість, розсудливість, щирість.

Саме Конфуцію належить золоте правило етики: «Не роби людині того, чого не бажаєш собі».

Моральні обов’язки реалізуються в ритуалах, надають культурний сенс людському буттю, є основою виховання та освіти. Ритуали конфуціанства визначили особливу красу життя в Китаї – бо «краса є у всьому, але не всім дано її бачити».

Усі ці прекрасні, казкові церемонії: чайна, музична, любовна – і є красою, створеною власними руками! Адже «Можна все життя проклинати темряву, а можна запалити маленьку свічку».