Модернізоване рабство

Коли б я зараз запитав — що таке рабство? То впевнений, що більшість мені б нагадали якісь далекі роки і минулі століття. Але це не так.

Якось у дискусії один чоловік мені доводив, що ринок с-г землі потрібно негайно запустити, тому що йому у спадок дістався пай і він його хоче продати та й розбагатіти. На що я йому відповів, що все це дурниці, і що вся ця афера із розпаюванням і ринком землі створена лише з метою забрати в українців землю, але аж ніяк не для того, щоб українці багатли. І що усі дії та законодавчі акти із так званим «ринком» землі, та і взагалі ось із таким «ринком», будуть направлені лише на те, щоб забрати в нас все і подешевше, або ж і задарма, а ще краще — за борги... Він не повірив мені, і надалі в думках, мабуть, десь «багатіє» від продажі паю.

А я ось заходжу на свою картку в «При-ват 24», і бачу, що там до моєї банківської картки уже підвішені рахунки за газ, електроенергію, їхню доставку і т. і. Ну повна цифровізація.

І нікого не цікавить, що ми, можливо, не згодні з цими цінами чи якістю газу, а тим більше такою платою за «доставку» енергоносіїв, нікого не цікавить, що ще навіть не всі показники подали, але власники енергоносіїв ось так прорахували, і ці рахунки уже висять на вашій картці. Це там, де нам обіцяли, що то — «банківська таємниця».

Люди роками ходять у суди, щоб довести щось про якісь неправильні розрахунки за комунальні платежі... А тут — раз й одним порухом пальця хтось може все це забрати із вашої картки. А потім власник картки знову ж таки через суд буде доводити, що хтось десь помилився, але в нього навіть за суд не буде чим заплатити з уже заблокованої картки.

А не вистачить грошей на картці, щоб розрахуватися за борги, то тут же система підтягне сюди, що у вас ще є якийсь земельний пай, який за борги продадуть ті, кому ви винні, чи просто відберуть. А не буде достатньо і цих коштів, то система покаже, що у вас ще є квартира чи автомобіль, які теж можна навіть без вашого відома виставити на торги і погасити ваші борги перед олігархами.

Війна, згортання виробництва, безробіття, а в результаті відсутність коштів у населення, це якраз той «золотий момент» для тих, хто хоче загнати українців у боргову яму, щоб потім перетворити їх на безправних рабів.

І не думайте, що когось це обійде стороною. Ні, просто питання часу. Спочатку мовчки упадуть бідніші, а потім і серед-ні, а потім... А на що ж нам надіятись, якщо ми самі дозволяємо все продати, то кому ж ми після цього потрібні? І хто за нас заступиться? Варто знати, що люди, як і держави, без власності і коштів стають жебраками та лише баластом, який займає територію, на яку хоче прийти новий власник.

Сучасне рабство — сплановане і витончене, воно підходить поволі, заколисує, щось обіцяє і ніжно стискає за шию так, щоб людина навіть не помітила, не чинила супротиву, та до останнього на щось сподівалася...

*  *  *

Слухаючи одне інтерв’ю, я згадав свої перші місяці навчання в Уманському с-г інституті. Ті, хто знають Умань, чи  бували в парку Софіївка, мають знати, що там два інститути, це — сільськогосподарський і педагогічний. І от вони розміщені по різні сторони Софіївки. І найкоротший шлях від одного до другого це через парк.

Якось група дівчат із педінституту запросила групу хлопців агрономів до себе в інститут на якесь свято. Після закінчення цього дійства, а був уже пізній вечір, хлопці поверталися до себе в гуртожиток, і пішли, як завжди, через Софіївку. Прийшли, а центральні ворота зачинені, а від воріт в один та інший бік тягнеться загорожа із сітки. Пройшли ми трохи біля тієї сітки, та й вирішили перелізти, щоб йти до свого гуртожитку. Перелізли ми через ту огорожу, пройшли кроків десять, а там знову загорожа із сітки, перелізли ми і через ту загорожу, а потім ще пройшли метрів двадцять попід тією загорожею, аж дивимося — а загорожі то немає, закінчилася. І одна, і друга.

Довго ми тоді згадували наші «перелази» через ту загорожу, за двадцять кроків до її закінчення.

Так от, учора, слухав інтерв’ю військового експерта полковника Світана, де він на запитання ведучої «скільки кілометрів від лінії фронту до Керчі?» відповів, що 600 кілометрів і десятки ліній оборони, але тут же доповнив, що до москви по прямій 500 кілометрів і це ближче, та й оборони майже немає, тому що всі російські війська на фронті в Україні.

Я, звичайно, не військовий стратег та і взагалі не володію ніякими таємницями, тому, мабуть, можу собі дозволити пофантазувати.

Скажіть, а от чому нас усіх так налаштовують, що ЗСУ, щоб звільняти Україну, мають обов’язково йти у лоб на ті укріплення, які побудували росіяни на нашій території?

А чому, наприклад, ЗСУ не можуть пройти по Краснодарському краю на Ростов-на-Дону, а потім зайти в Керч по кримському мосту, але уже із території росії? Адже там то точно укріплень немає?

А чому б і справді нам спочатку не піти на москву, а уже звідти вимагати, щоб росіяни вийшли із території України?

Чому наші хлопці мають гинути на тих редутах, що набудували росіяни, замість того, щоб змінити тактику? Чому? Адже це війна і тут не може бути так, щоб територія ворога залишалася недоторканою.

І лише тому, що якийсь чужий дядько сказав, що не дасть далекобійної зброї і що ми не маємо права порушувати кордони росії? І це після тих усіх бід, які натворила росія в Україні?

Я впевнений, що командування ЗСУ десь розглядає такі варіанти, як похід у тил фронту по російській території, але їм це не дозволяють.

То чому б нам, цивільним, ось тут не підтримати таємні думки нашого командування, та не сказати, що в такій війні ЗСУ мають повне право зайти на ворожу територію і пройти у тил ворога по ній.

Це неправильно, коли в нас у Криму з’явилися якісь «зелені чоловічки», а ми промовчали і здали Крим.

Це неправильно, коли Україну знищують, а українці мають йти в лоб на укріплені ворожі редути на нашій території і гинуть, але не мають права обійти цю оборону по ворожій території…

Водночас нам хтось махає пальчиком і говорить, що «ні-ні», не можна переступити кордон й увійти на територію ворога.

Але ж ми маємо знайти вихід, щоб не йти в лоб на укріплення та зменшити наші втрати? Кому вигідні ці обмеження?

Можливо, коли ця війна почалася із «зелених чоловічків», то і закінчиться «зеленими чоловічками», але уже нашими, які пройдуться по ворожій території зі зброєю, купленою в якомусь «воєнторзі»?

Це велика війна, і тут для нашої перемоги та зменшення втрат можуть бути використані різні методи. І, можливо, не варто підривати той кримський міст, адже по ньому наші війська можуть зайти у Крим із Краснодарського краю?

Давайте просто обійдемо їхню оборону з того боку, де в них відсутній серйозний захист і вони там цього не чекають? Порушмо їхні шаблони і договорняки.