Про наших скитальників та два острови у День Батька
Коли мої батьки разом з моєю однорічною сестрою приїхали з Німеччини до Америки, вони були змушені на шість місяців зупинитись на острові Елліс біля Нью-Йорку, поки їх пустили на острів Мангеттен. Ця затримка відбулась через гріх, тобто приналежність мого батька Евгена Лозинського до Організації Українських Націоналістів. Оскільки мій батько не заявляв відкрито про свою приналежність до ОУН, бо ОУН була підпільною організацією, то підозри у нашій родині були, що хтось сипнув. А, може, і ні, бо батькова діяльність націоналіста була досить очевидною. Він мав три арешти за Польщі, один з довгим ув’язненням за німців. І так батько ніколи не дізнався повної правди про затримання його родини. Щойно пізніше вияснилось, що таки причиною затримки була його приналежність до ОУН.
І згодом, вже після батькового відходу у вічність, виявилось, що американська еміграційна служба користувалась примітивним, а то й агентурним списком організацій, які вважались ворожими для Америки. Для Америки закон про переміщених осіб 1950 року виправив недоліки в законі 1948 року. Хоча переглянутий законопроект не виключав колишніх нацистів і колабораціоністів нацистів поіменно, він забороняв «будь-яку особу, яка виступала або допомагала в переслідуванні будь-якої особи через расу, релігію або національне походження». Щоб допомогти консулам США та їхнім слідчим забезпечити дотримання заборони, Комісія у справах переміщених осіб склала «Список небезпечних осіб» для кожної країни з понад 275 організацій, які вона вважала злочинними. Будь-який заявник, який належав до будь-якої з цих організацій, не мав би права на отримання візи.
У цьому списку було сім українських організацій чи установ: Бюро українських справ у Німеччині, Спілка української молоді, Українська військова організація, Організація українських націоналістів, Український допомоговий комітет (Краків), Дивізія «Галичина», агенти та члени українських розвідувальних служб.
Перегляд декількох документів специфічних осіб, яким Комісія відмовила візу до США, вказує на поширення цього списку: за членство у партії Бандери, за Українську повстанську армію, за членство у розвідці УПА, за членство у СУМ – організації терористичної групи Бандери, знов ОУН, знов СУМ, Бандера, Дивізія «Галичина», Українська Головна Визвольна Рада.
Документ з 1 грудня 1950 р. описує ОУН:
«ОУН була оформлена у 1929 р. Коновальцем для того, щоби здобути українську незалежність. У 1940 р. вона розбилася на дві частини: одна група Бандери, а друга з тих лояльних до Мельника. Обидві групи активно співпрацювали з німцями 1941-1942 рр. У червні 1942 р. Бандера намагався проголосити незалежність України у Львові, але цьому намаганню спротивились німці. Через німецький спротив їхнім планам, обидві групи стали підпільними терористичними організаціями. Група Бандери, зокрема, безславилась своїм надужиттям, що відбулося у Галичині. Наприклад, спалення польських сіл було ділом рук групи Бандери».
У такій блудні атмосфері на підставі радянського впливу та джерел тяжко взагалі пояснити, як родині Лозинських вдалось звільнитися з острова Елліс та приїхати на острів Мангеттен на вулицю до свого спонсора. Мій батько підозрював, що більш правдоподібно велике значення на вплив остаточного рішення мало, що батька американські війська звільнили з концентраційного табору в Аушвіці. Батько хіба не мав документації, але напевне доказом виступила його ліва рука, бо там було навіки вписане таборове число, що німецькі вартові виписували голкою та чорнилом на руці в’язнів. От це число стало паспортом для родини Лозинських в Америку.
Американська політика у той час взагалі була наївна, а то і надзвичайно глупа. Існує чимало розкритої документації, що висвітлює, як на той час ставився Держдепартамент США до українців та принципу без моралі «істотної російської єдності», вважаючи українських націоналістів сепаратистами, а то і терористами. Велика приязнь між американським бездарним у закордонній політиці президентом Франкліном Рузвельтом та генсеком-вбивцею Йосифом Сталіним мала теж великий вплив. Також американська сторона була пересякла американськими комуністами, багато з яких служило СРСР агентами. Тут також не допомогли євреї, які найбільше постраждали в часи війни з німцями, але становили переважну більшість комуністів у США та мали там великий вплив.
Такі були часи. І забрало багато часу, щоб американці набралися трохи розуму чи зрозуміли, що таке москалі. І то ще досі не зовсім достатньо. Але є певний прогрес, чим треба завдячувати українській політичній діаспорі, хоча і серед неї чимало пристосуванців, як і в незалежній демократичні толерантній та передусім непоборимій Україні, яка все ж таки показала світові дуже багато за тридцять років свого існування. На жаль, такі, як мій батько і чимало з його покоління, не дожили до цього. Одначе їхні великі заслуги у цьому незаперечні. Мабуть, вони варті нашої згадки незлим тихим словом у цей День Батька.