О. Медуниця: «Перемогою буде те, коли буде знищена росія як держава, коли московської імперії не стане і постануть нові держави на цій території»

— Пане Олеже, в грудні 2022 року в Україні відбувся XV Великий З'їзд Організації Українських Націоналістів під стягом Степана Бандери. Вас одноголосно було обрано Головою ОУН Бандерівців. В одному з інтерв'ю, Ви сказали, що це рішення стало для Вас несподіваним. Як це відбувалося?

— Ну, у нас майже всі рішення приймаються одноголосно на зборі. Це не тому, що в нас немає внутрішньоорганізаційної демократії, але ми як організація перед прийняттям рішень, зазвичай узгоджуємо їх заздалегідь. Рішенням попереднього збору було те, що кандидатом на посаду Голови буде обраний представник з України, так само як і наступний кандидат. До цього часу всі голови ОУН не народжувалися на території Української держави; вони були громадянами інших держав, за винятком Слави Стецько, яка потім стала депутатом Верховної Ради. Тому в нас є певна комісія, яка розглядає різних кандидатів, спілкується з ними і робить пропозиції на з'їзд. Коли ця номінаційна комісія звернулася до мене з запитанням, чи згоден я бути Головою, спочатку я відмовився, бо вважав, що не маю достатніх заслуг перед такою авторитетною організацією. Але перед збором, можливо, десь за місяць, номінаційна комісія запитала у мене знову. Це було таке запитання, навіть нав'язливе, вже говорили про мою відповідальність і необхідність зробити це, і тоді я погодився. Для мене це був виклик і нова сторінка в моєму житті. Я прекрасно розумію, яка велика відповідальність і які ризики пов'язані з такою роботою, але мене це не зупинило. Ризики зараз для всіх, хто живе в Україні, набагато більші.

— Ви до цього були членом ОУН?

— Так, звичайно. Я є членом ОУН, думаю, десь з 1998 року.

— Вас було двічі обрано народним депутатом Верховної Ради України: вперше ви були від Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», вдруге від «Народного Фронту» у 2014 році. А як стали бандерівцем?

— Я бандерівцем був завжди, ще до того, як була Українська держава, коли ми створили в 90—му році Спілку Незалежної Української Молоді Сумщини, проголосили себе прихильниками українського націоналізму і нашою метою проголосили створення Української Держави. В 1991—му році ми цю державу здобули, а обрання до Верховної Ради від однієї політичної сили, потім іншої, не є зовсім точним. Я поясню пізніше чому. Ми, українські націоналісти, є скрізь, в різних партіях. Зараз у нас є троє депутатів Верховної Ради, які є членами Організації, і вони не належать до однієї політичної сили. Але зміст їхньої роботи, законодавчої і публічної риторики, відповідає риториці українських націоналістів. У нашу організацію не можна просто прийти й написати заяву на вступ. Бандерівці самі приходять до тієї чи іншої людини і пропонують стати їй членом своєї організації. До цієї людини придивляються, її уважно вивчають. І лише потім, знову ж таки, спеціально навчені люди в нашій організації, які мають до цього хист, визначають, чи може та чи інша людина бути членом організації Українських Націоналістів. І ми як організація не беремо участі в боротьбі за владу, ми не є політичною партією. Хоча ми політична організація, але ми політична організація в сенсі політики держави, тобто ми хочемо змінювати норми життя в державі, в освіті, у військовій політиці, міжнародній політиці, гуманітарній, в мовній, але менше з тим, ми не беремо участі в політичній боротьбі. Проте, ми можемо критично ставитися до тих чи інших політичних сил, які по суті, є антиукраїнськими, роблять антиукраїнські заяви, чи, на нашу думку, роблять якісь шкідливі рухи для Української Держави. Бо Українська Держава для нас – це найвища цінність. І ми організація з цінностями. Наші цінності та наші люди — це наш головний ресурс. А щодо виборів, перші вибори в Верховну Раду – це був трохи інший формат, ніж Батьківщина. Тоді була об'єднана опозиція «Батьківщина», Юля тоді сиділа в тюрмі. Було сім політичних сил, які йшли на ці вибори. Формально суб'єктом висування була «Батьківщина», але реально – це було сім політичних сил, я представляв партію «За Україну», і ця партія отримала квоту на виборчий округ в Сумах, і я там переміг своїх опонентів. 

— Серед основних напрямків Вашої роботи, я маю на увазі, вже будучи головою ОУН(Б), це є збір у Фонд Оборони України, який був створений у 1973 році, з ініціативи Голови ОУН Бандерівці Ярослава Стецька. Розкажіть детальніше про цю роботу, наскільки я знаю, ви вчора сказали, що цей Фонд певний час був заморожений і не працював. І зовсім недавно ви відновили його роботу.

— Цей Фонд був створений, він працював на Україну, але тіло Фонду не розморожувалось, тобто активи, якісь там були, час від часу переводились в готівку, відсотки з банківських установ. І цей Фонд перебував поза межами України, в тих країнах, де він формувався. Коли почалась війна, цей Фонд був розморожений, і ми швидко почали витрачати гроші на те, що було потрібно для оборони України, власне, для чого цей Фонд призначався. Ніхто не думав, що війна буде такою затяжною, і тому в грудні на зборі, коли зібралися ми всі з усіх кінців світу, ми зібралися в Україні, і вирішили, що цей Фонд не тільки буде витрачатись, але й наповнюватись, тому що ми не знаємо, скільки ця війна буде тривати. Ну власне, після цього було призначене керівництво Фонду, і цей Фонд почав не тільки витрачати, але й збирати.

— Пане Олеже, як наші предки, які заснували цей Фонд 50 років тому, мали візію щодо того, що московити знову нападуть на нас?

— Ну, українські націоналісти мали візію таку, що свободу просто так нікому не дають, і українській нації треба буде платити за те, щоб ми могли жити в своїй державі. Звичайно, вони не могли передбачити ГКЧП і той моментальний розпад Радянського Союзу, який стався в серпні 91 року, але те, що буде удар з нашим споконвічним ворогом, москвою, яка зазіхала на нашу ідентичність, навіть не на територію, а на нашу ідентичність і всіх носіїв нашої ідентичності, вони захочуть знищити. А тих, кого не знищать, оголосять росіянами. Ми абсолютно не сумнівалися, що цей час прийде. Ми завжди критикували послідовно будь—яку владу, яка в Україні робила проросійські кроки. Ми завжди підіймали на гасло, на прапор боротьби нашої, на гасло «Київ проти москви» або «Геть від москви». А будь—яка боротьба не може існувати без матеріальних ресурсів. Ми створили Антибільшовицький Блок Народів і були промоутерами в цьому процесі. Об'єднали навколо себе поневолені нації комунізмом і навіть тоталітаризмом. Голови ОУН, які були переді мною, часто літали на Тайвань і мали дуже плідні стосунки з Гоміньданом Чан Кайші. І ви бачите, що досі цей острів є нашим союзником і надав нам більше допомоги, ніж, наприклад, той самий материковий Китай, який ніби проголошує якісь нейтральні гасла, закликає до миру, але насправді, таємно чи явно, допомагає москві в боротьбі з Україною, наприклад, в питанні обходу санкцій. Тому це наша боротьба, ми розуміємо, що потребує українська нація, а українській нації потрібна Українська Держава. Бо ми переконані, знаєте, це як сісти і відкрити підручник, перший параграф: «Здобудеш Українську Державу, або загинеш в боротьбі за неї». Це перша точка нашого декалогу. Держава понад усе. Ми переконані, що якщо буде в нас держава, і навіть нам не цікаво, якою вона буде… Цікаво звичайно, ми хочемо, щоб вона була демократичною, суверенною, щоб вона була економічно сильною, щоб вона була з вільною економікою, а яка там буде правити політична сила – це питання другорядне. Бо ми розуміємо, що якщо у нас буде Українська держава, тоді в нас буде своя армія й уряд. І це механізми, які можуть захистити від знищення українську націю. Буде своя держава – не буде Голодомору, не буде знищення, так як намагались нас знищити в Бучі, Гостомелі й Ірпені, тотально. Геноциду не буде. 

— У 1991 році ви мали відчуття, що свобода нам далась занадто легко?

— Ну мені тоді було 19 років – звичайно було відчуття. Ми тоді вже готували себе до якоїсь боротьби, і навіть не до збройної. Розуміли, що ми всі були десь під слідством, під ковпаком у КДБ тоді. У нас були судимості за якусь «хуліганку» через наші вуличні акції. Тобто, я в Сумах – це Схід України, прямо біля російського кордону. Я б не сказав, що там ми були фріками якимось, але точно дивними для тодішньої суспільної думки. Бо Суми на той час були повністю російськомовними, не було жодного українського садочка, школи. І тут з'являється група людей, яка говорить виключно українською мовою, розповідає, що нам треба Українська Держава, перевести все на українську мову, не допустити, щоб наші молоді хлопці служили в радянській армії – на нас дивилися, як на інопланетян. Але цих «інопланетян» ставало в Сумах все більше... У школі ходили, до людей, на всі заходи, займалися пропагандою від хати до хати, від аудиторії до аудиторії. Видавали свою газету, заснували свій перший сайт у Сумах і через інтернет поширювали свою точку зору. І, зрештою, ця робота виявилась ефективною. У Сумах перемогли «руський мір», і коли в 14—му році вже дійшло до такої активної стадії гібридної війни, то всі осередки «руського міра» в Сумах були придушені. Ми стали мейнстрімним  середовищем, ми стали успішними, через те, що особисто були успішними і професійними: хтось в політиці, хтось в бізнесі, хтось в суспільних науках. І через це ми сформували середовище, навіть не пов'язане із якоюсь політичною силою, а середовище людей, які пов'язані цінностями. Це ключове слово буде взагалі в цьому інтерв'ю.

— Ви напередодні мали низку важливих зустрічей в США, зокрема у Нью—Йорку. Скажіть, чи достатньо союзники роблять для нашої перемоги у війні з московією?

— Недостатньо. Звичайно, недостатньо. Я би не хотів критикувати американський уряд, але я скажу те, що я говорив раніше: росіяни з нами воюють всім. Ми з росіянами воюємо тільки тим, що у нас було – це радянська зброя, тільки тим, що ми створили, і ми створили дуже багато, зокрема за останній рік війни. Я думаю, якщо говорити про питання аеророзвідки, ударних дронів, ніхто в світі не робить в цій площині стільки, скільки робить Україна, навіть ті зразки американської зброї, які нам передавали. Це такі невеличкі дрони Switchblade, камікадзе – це гарна зброя, але вона коштує тисячі доларів. То те, що робимо ми з дронами, купленими в інтернеті, це цілком інший підхід. Береться старий боєзапас якийсь, чіпляється цей побутовий дрон, модернізується, перепрошивається, і в цій індустрії зайнято тисячі людей. Тому, звичайно, нам потрібна потужна зброя, щоб відбити наші території, для того, щоб перейти в контрнаступ і відбити все, повернутись в кордони 91 року. Нам подобається те, що і президент (це я не роблю йому якийсь комплімент політичний, але ми прямо говоримо, якщо президент щось неправильно робить, то ми йому про це говоримо, якщо він правильно говорить, то ми говоримо, що він правильно робить), те, що говорить президент, що перемогою є те, що ми повернемося в кордони 91 року, ми це підтримуємо. Але ми ще хочемо йти далі. Перемогою буде те, коли буде знищена росія як держава, коли московської імперії не стане, постануть нові держави на цій території, держави поневолених росією націй, і тоді український народ в Українській Державі буде себе на декілька поколінь вперед почувати безпечніше, ніж зараз.

— Якщо ви вже згадали про владу, прокоментуйте, будь ласка ініціативу депутатів фракції «Слуга Народу» про запровадження кримінальної відповідальності за критику влади в мережі.

— Це ідіотизм. Я просто не знайду іншого слова. Я був майже 10 років народним депутатом, і я не уявляю, якби я проходив це, ну мене в моєму виборчому окрузі всі знають. Я думаю, що я є шанованою людиною серед деяких виборців, і якби я сказав таке, що я хочу посадити когось з вас до в'язниці за те, що ви мене критикуєте, це ідіотизм. Це правильне слово, коли характеризуємо цю законотворчу новелу. Я переконаний, що цього не станеться. Я не знаю, для чого це цим людям, які це ініціювали. Ну власне, вони ідіоти, бо якби людина була нормальна, вона б цього не написала.

—  Пане Олеже, а особисто підтримуєте негласний мораторій на критику влади під час війни? 

— Можливо, десь за 10 днів до війни написав пост. Я є депутатом обласної ради Сумської області від «Європейської солідарності». Я вже не є членом цієї партії, бо голова ОУН не може бути членом будь—якої партії, і коли мене обрали на цю посаду, я заявив про вихід, але я маю мандат і беру участь у процесі управління областю. Я написав десь такий пост, що скоро буде війна.

— Ви передбачили, так?

— Всі передбачили...

— Не всі.

— ...хто був при здоровому розумі. Навіть серед «Слуг Народу» були такі, які слухали Президента, який говорив, що це все якісь провокації. Але ми, як організація, тісно пов'язана з обороною України, мали точну інформацію, що війна точно буде. Більше того, я вже приготував своїх рідних і близьких до евакуації, ми вже тиждень мали машину зі складеними речами і, як тільки гухнуло, я відкрив інтернет, і жінка з дітьми сіла і поїхала до Тернополя. Тому я написав, що на цій війні ми всі будемо стояти підтримкою української влади. Я відмовляюсь критикувати президента до перемоги. Іноді я це роблю, але так, щоб фундаментально. Я, напевно, цього не буду робити, з огляду на мій поточний статус. Я повторюю, що ми не беремо участі в політичній боротьбі. Але я знаю, що як суспільство, як громадяни, ми можемо висловити президенту та владі свої вимоги. Й інші політики будуть боротись з ними за прихильність українців на виборах. Я впевнений, що вони це зроблять, вони вже роблять це час від часу. Але це буде зроблено в більш агресивній політичній формі, але коректно.

— Після перемоги?

— Після перемоги, ну, вибори будуть, рано чи пізно. І на цих виборах йому все згадають.

— А є що згадати. Не сприйміть як провокаційне питання: А ми взагалі  готувалися до війни?

— Ми неналежним чином готувалися до війни. Як можна готуватися до війни і прибрати війська з—під Києва? Як? Як можна було пропустити росіян через Антонівський міст? Місто 20 метрів, 20 метрів – це від цієї стінки до цієї, і ще до однієї, до кордону з Кримом 150 км. От виїхали і йдуть 150 км на цю ділянку, де 20 метрів. Як його можна було не підірвати? Як їх можна було пустити на Херсонський бік Дніпра? Те саме стосується плотини Каховської ГЕС. Від Каховської ГЕС до впадіння в Чорне море величезна відстань, один міст, 20 метрів. Як можна було в моїх рідних Сумах не мати жодного військового? 300 тисяч місто, мільйонна область, жодного військового. Зранку до обіду виїхали всі, хто мав би захищати місто. Служба, прикордонники, поліція – нікого не було. Росіяни їхали по центральній вулиці, вони зупинялись на світлофорах, пропускали транспорт, вони їхали як на параді.  

— То це була вказівка з Києва чи це був саботаж на місцях? 

— Та як вказівка, вони просто не зробили те, що вони мали зробити. Вони не виконали свою функцію. Влада має обороняти країну, вона має чітко сказати, що є загроза, що треба формувати ТРО, що треба давати їй зброю, так вони це робили, але вони це робили неналежними темпами. Ну коли почалась війна, з КамАЗів викидали зброю, я це бачив на власні очі, не дивлячись кому, ніхто не брав паспорта, всім, хто хотів брати зброю, дали. Слава Богу, що дали. А на деяких територіях не дали, і це призвело до втрати території. По Півдню я маю документальні свідчення, що, наприклад, голова громади казав: «А, я цих знаю, вони дурні, не давайте їм зброю, вони ще будуть один одного стріляти», і стріляли, але менш з тим, треба було роздати всім зброю. Ну в Києві роздали, слава Богу. У столиці 72 бригаду швидко підтягнули, але я на другий день приїхав в Київ і на моїх очах два штурмовика розгортаються і починають бомбити те, що є за окружною дорогою. Тобто, я бачу офіційні зведення, а тут я бачу, що бомбовий удар наші штурмовики наносять десь може 8—10 км переді мною.

— Ви брали участь в Конференції «Поневолених росією Народів». Пройдімось коротко по наших союзниках та відверто ворогах з країн колишнього соціалістичного табору.

— Ну, як колишнього. Тут, розумієте, питання і правильне, і не зовсім коректне. Чому? Тому що наш ворог – росія. Це все, що відбувається зараз і ми знаходимо наших ворогів у Мадяр, Італії, навіть тут, в Америці підіймаються якісь голоси, це все політика росії, вони готувались давно до цієї війни. Вони розбудували «russia Today», яка працює з 8 або 9 редакціями різних мов. Вони купили політиків, а в Німеччині майже всіх політиків. Хто такий Канцлер Шредер, який має жити, народитись, працювати, а потім померти з німецькими інтересами? Що він робив на посаді голови «РосНафти»? І це було дуже популярно в Європі. Так, зараз політика змінилась, але не скрізь. Там, де росіяни мають найбільший вплив, наприклад, в Угорщині, фактично ведеться ворожа політика проти нашої держави. І я точно знаю, що якби росіяни мали успіхи у війні, то угорці нам вдарили б у спину. Вони б зайшли в Закарпаття. Вони були до цього ментально готові. Вони б вибачилися перед своїми союзниками з НАТО. Вони б сказали, що нашим угорцям, нашим землякам тут загрожує все. Це був би чистий 1939—й рік, коли вони знищували Карпатську Україну. Але цього не сталося через стійкість наших воїнів, через ТрО, через партизан, через Збройні Сили, масу факторів та допомогу союзників. І всі визнають, і ще в 2014 році путін дзвонив президенту Польші чи прем'єру , і пропонував поділити Україну. Це цілком його слова, що путін мені дзвонив «давай ми поділимо». Тепер у нього бажання воювати в Галиччині немає, йому вже бажання воювати і в Харкові немає, вони думали, шо тут лояльне населення, що вони їх схилять на свій бік. А воно було насамперед тому, що в нас були політики, які заглядали росії в рот. Націоналісти не були при владі або мали недостатньо влади. І нас паплюжили, нас робили маргіналами, якась в Донбасі газета Ахметова «Салон Дона і Баса» постійно розповідала, як бандерівці разом з фашистами вирізали українців, пресинг цей постійно був в Україні, він постійно був з трибуни Верховної Ради, ми морди за це їм били, це при тому, що ми були в меншості, вони постійно провокували. Як зараз пам'ятаю, як сидять депутати Верховної Ради і підписують лист до польського сейму, що ОУН УПА – це фашисти і їх треба нікуди не пускати. Ну тобто, от росія, яка знаходить в кожній країні якісь протиріччя і ці протиріччя розігрує, щоб потім пхати свої інтереси. Ці протиріччя можуть бути фінансові, що ви вам газ дамо, а вам – не дамо, енергетичні, вони можуть бути навіть сексуальної орієнтації, особливо в Європі, а ми бачте націлені на православні цінності. Вони на цьому спекулюють, на баченнях щодо економічної співпраці: ви з нами співпрацюйте, у вас все буде, ви там в Америці живете так погано, бо ви з нами ворогуєте, вас змушують ваші політики, ваша влада дає гроші Україні, або вони друкують гроші, через це у вас інфляція. Та хай подивляться, як вони живуть в своїй росії заср*ній! Туалетів нема на пів росії. Ці буряти, які приходили, вони вперше бачили унітаз…

— Грузія, Вірменія, Казахстан?

— Ну те саме, в конфлікті в Нагорному Карабаху – це конфлікт, який ще був створений КГБ—істами. Вони свідомо розігрували Нагірний Карабах, який був територіально ізольований від Вірменії, підживлювали там сепаратизм для того, щоб потім створити конфлікт і стати там миротворцями, щоб згодом розповідати, що робити Азербайджану, що робити вірменам. І так якийсь час виходило, поки азербайджанці, слава Богу, не взялись за голову і за підтримки Туреччини, Ізраїлю й України, яка завжди підтримувала територіальну цілісність Азербайджану, нанесли вірменам військову поразку і зараз фактично контролюють всю територію своєї країни. Те саме було в Грузії, конфлікт в Абхазії. Вони намагались в Аджарії зробити конфлікт, Південній Осетії, Гагаузія. Придністров'я в Молдові, навіть були локальні прикордонні конфлікти з Казахстаном, в Каспійському морі. Ну, Казахстан, до речі, країна номер два. Якби їм вдалося в Україні, то я думаю, перша загроза – це була б Молдова і Казахстан. Бо в Казахстані є велика кількість «руськоязичних», так званих, і серед них, на жаль, і українці. І це території, які на півночі Казахстану, і казахи розуміють цю загрозу. І більшість казахів, до речі, на нашому, українському боці. І ці юрти незламності казахські, які з'явились під час енергетичної кризи взимку, вони ще раз підтверджують, що Казахстан з нами. У нас є добрі зв'язки з казахами. Дуже добрі. І добре, що Казахстан реально розуміє рівень загрози. Вони всі за нас. Хотілося би, щоб не тільки «кулачки тримали», а щоб вони нам ще допомагали чимось реально, у них є можливості нам допомогти. І деякі допомагають, але хотілося би більше.

— Чи можливий такий сценарій закінчення війни, коли росія розпадеться зсередини?

—Ну... Тут питання навіть не в закінченні війни. Війна може закінчитись будь—яким способом. Будь—яка війна завжди закінчується. Але питання, що далі після цієї війни. Навіть, якщо нам умовно кажуть: «Добре, ви натовкли пику кацапам і вони йдуть з України». Але ж залишиться росія, вони ж нікуди не дінуться. Прийде хтось на місце путіна, якийсь Ходорковський умовний, чи Навальний, який скаже: «Окей, всьо. Добре, ми винні, ми платимо вам репарації, давайте... підпишемо якусь мирну угоду». В ср*ці ми мали їхню мирну угоду зараз. Бо те, що вони нам пропонують, це варіант збереження російської імперії. Де гарантія, що після Навального не прийде якась нова дохла моль, як путін, сіра мишка, і потім, через 20 років, використовуючи економічні ресурси, експлуатацію населення, ресурси поневолених росією націй, знову не підуть на когось воювати. Де гарантія? Хто прогарантує? Ми вже одні гарантії бачили в Будапештському меморандумі.

— А як ви бачите нашу перемогу над московією?

— Нашу перемогу над московією я бачу в дезінтеграції московської держави в нинішних кордонах і створенні Української самостійної соборної держави на всіх етнографічних теренах, які належать українцям. Які вони будуть, я нічого не можу сказати з цього приводу. Але я думаю, що якщо так піде далі, то багато де в росії будуть згадувати про своє українське коріння і робити все, щоб називатись українцями. Це вони вже зараз роблять тут, в Америці, коли починають своїх дітей віддавати на курси української мови і згадують, що у когось бабуся була українка з—під Харкова. І нам треба вивчити, бо тут до росії на найближчі три покоління будуть ставитись, як до людей другого чи третього сорту. І вони це будуть робити зараз, вони тут вже це роблять. Ось так вони скоро будуть робити і в росії, згадувати, що вони українці.

— До речі, щодо міграційних процесів. Ваше ставлення до працездатних українців, які втікають за кордон від війни? 

— Мета й одне із завдань, скажемо так, російської агресії, це депопуляція територій України. Депопуляція, в першу чергу, від працездатного населення, військове знищення, а ще зробити так, щоб вони стали біженцями, особливо ті, хто не лояльний до російської влади. Хай залишаються пенсіонери та не працездатні. А той, хто може заробити, хто веде якийсь бізнес – вони мають поїхати. Для цього були атаки на енергетичну інфраструктуру, коли наш бізнес зазнав колосальних збитків. Тому, звичайно, і ті люди, які переживають за свою безпеку, і ті, хто боїться втратити свої гроші і бізнес, вони виїжджали на Захід, до цивілізації. І ми ж не можемо їх зупинити, бо це природне право кожної людини. Але ми вважаємо, що завданням Української держави зараз є зробити так, щоб ті біженці, які є за кордоном, або повернулися, або максимально довго зберігали зв'язок зі своєю Батьківщиною. Причому, різноплановий зв'язок:  економічний – хай шлють гроші, духовний – хай ходять до української церкви і говорять українською мовою, ментальний, етнічний – хай не забувають, танцюють, співають українські пісні. Тому в нас є навіть план, як це зробити, і ми передали його державним чиновникам, вивчили, яка ситуація з українськими біженцями в Європі.

Ми трохи спокійні щодо Північної Америки, бо ті українці, які є тут, позбавлені впливу росіян. В Європі – ні, там численна та агресивна українська діаспора. Є російська церква, є лояльні російські політики і громадські діячі, артисти, і все це буде поширюватися на наших біженців. Нетралізації цього російського впливу на українців зараз немає. Ну от, людина піде зараз в Європі в церкву, в яку вона піде? Вона піде в якусь слов'янську. Скільки там церков є наших? У Європі наших дуже мало, російських багато. Куди людина піде, щоб віддати свою дитину вчитись, в якісь гуртки? Ну пластуни є, немає СУМу, немає державної підтримки. Тому ми говоримо про те, що зараз Українська держава має напрацювати роботу з біженцями. У нас є абсолютно конкретні пропозиції, як це зробити. У нас є мережа наших організацій, яка пов'язана з нашою Організацією в Європі, які знають, як зробити так, як допомогти віддати дитину в СУМ, в «Пласт», отримати інформацію українською мовою, як вирішити свої певні економічні проблеми, певні духовні проблеми. Зрештою, якийсь мобільний застосунок просто під назвою «Український біженець в Європі», щоб розуміти, скільки їх є, де вони є, і які їхні базові потреби. Просто зробити. А у нас в МЗС, як було до війни в управлінні по роботі з діаспорою, 8 людей так і залишилось. Тут 10 мільйонів виїхало, а у нас 8 людей так і працюють. Це не нормально, це не правильно. І ми все це говоримо. Навіть тут нічого не придумаємо, це все з досвіду нашої організації. Після 2—ї світової війни було 3 мільйони українців в Європі, і жили вони переважно в таборах. Тоді вони були сконцентровані, і члени організації ходили туди і творили українське життя. По—перше, вони допомогли людям, не дали американцям і англійцям видати їх росіянам, навіть дивізійники, які формально були військами СС, а росіяни хотіли їх забрати. Військовиків дивізії СС «Галичина» – і їх не видали. Козаків видавали в Лієнці в 45 році, в Австрії. Вони опинялися на тій стороні річки, де стояли радянські війська, і англійці видавали їх. Навіть не переходячи річку, вони стрибали з річки до долини і кінчали життя самогубством, лише щоб не потрапити до «імперії зла». А українців не видали, і в цьому заслуга нашої організації. Ми цього не дозволили зробити. Також ми творили українське життя в Європі і по всьому світу, куди українці потрапили пізніше, бо їх була величезна кількість, включно з Великою Британією, Австралією, Аргентиною, Північною Америкою. Це наша заслуга і наша робота. Ми нічого нового не вигадуємо. Дивіться, ми знаємо, як це зробити, у нас є мережа. Допоможіть нам це зробити, робіть це врешті—решт, ми не боремося за владу, ми не хочемо конкурувати. У нас є цінності, повторююсь. Робіть це, це ж на користь держави.

— Які завдання зараз стоять перед Діаспорою та кожним свідомим українцем  за кордоном?  

— Я би не хотів ставити завдання діаспорі якісь. Я вважаю, що в інтересах української Діаспори і тих організацій, які є тут в українській Діаспорі, це затримати цю хвилю. Будь—які діаспори руйнуються, це природний процес. Люди відходять, тут раніше було значно більше сили українських організацій, ніж є зараз. Але якщо так сталося, то, мені здається, кожна організація має сама собі поставити завдання: церква, спортивні, виховні, фінансові організації, які є тут, всі вони мають поставити завдання, щоб опанувати цю хвилю мігрантів, залучити їх до себе, не дати їм розчинитись, бо це країна мігрантів і тут розчинитись дуже просто і дуже швидко. І деякі організації це розуміють. Мені приємно, що в Чикаго це розуміють.