Культура поведінки

 Культура поведінки... Що воно таке?

Це вихованість, доброта і слово...

Здається це завдання нелегке, 

Але подумай... Що тут є важкого?

Це треба в серці мати доброту, 

Любов до всіх, тепло і ласку,

В душі сумління, людяність просту

І ти потрапиш в дивовижну казку!

Як нам усім приємно, коли на шляху зустрічається людина, яка дуже гарно вихована, вміє розмовляти з людьми чемно і ввічливо, коли вона знає, як поводитися в будь-яких ситуаціях, ніколи не виходить з себе, а вміло і красиво виходить з певної проблеми і не викликає негативної реакції, бо не ображає, вміє постояти за себе і когось поруч теж уміє захистити від нападів... Це, як на мене, – культурна людина, вихована, свідома і мудра. От з такими завжди приємно перебувати поруч, спілкуватися, з ними легко розв'язувати навіть найскладніші проблеми, бо ці люди вміють поводитися. На них хочеться бути схожими, вони приваблюють до себе, притягують, немов магніт, від них хочеться запозичити терпіння, непохитність, силу волі, незламність... Недарма ж українська народна мудрість каже: «Краще з розумним загубити, ніж з дурним знайти». А воно і справді так, це підтверджує саме життя і не раз...

Звичайно, у кожного народу є своя культура поведінки, загальна людська культура, але якщо людина вихована, то цього не зітреш ані гумкою, ані водичкою не змиєш, бо людина несе цю культуру в собі й усе хороше відходить від неї, як світлі і теплі промінчики від сонечка. Така людина привертає до себе увагу інших своєю поміркованістю, ввічливістю, людяністю... Така людина ніколи в своїй мові не вживає злих слів, тим більше  не вживає брутальних, лайливих слів. Така людина ніколи не кричить, бо вона вміє висловити тихо і проникливо свою думку, довести правильність власних  поглядів і переконань, така людина не стане сваритися і піднімати галас, а спокійно скаже те, що мала сказати і поведеться при цьому скромно і гарно.     Отже, культура поведінки – це людське надбання, яке людина вклала у свій характер і поведінку, виробила в собі, як норму, і користується цим повсюдно протягом життя... Це дуже важливо! Адже при цьому вона завжди вміє себе тримати на контролі, щоб не зірватися, коли навколо тебе грубіяни і невігласи, коли повсюди звучать матюки і вже живе слово важко почути серед цього неймовірного бруду і ницості... Але культурна людина вміє завжди зібрати свою волю в кулак і не зірватися, а ввічливо повести розмову, спокійно довести свою правоту і поставити себе на вищий щабель та вийти з будь-якої ситуації з високо піднятою головою...

Вихована людина, яка вона? Це насамперед чесна і справедлива людина, правдива, об’єктивна в оцінці себе та оточення, самокритична, яка протидіє злу, поважає людську гідність, шанобливо ставиться до навколишніх як до унікальної особистості, не чинить незручності, турбується про розвиток своєї духовності, не нав’язує нікому свою думку. Вона людяна, вміє турбуватися про інших, поважає їхню гідність, вміє і дякувати, і попросити вибачення, вона миролюбна, толерантна, вміє прощати і каятись, вона милосердна і добра, завжди старається протидіяти насиллю, поважає дух свободи, культурна людина  високоморальна, поважає права і свободи, вміє допомогти при нагоді, ініціативна та творча... І якщо ви зустріли на своєму шляху таку людину, то вам з нею по дорозі, бо вона не підведе ніколи і ні за яких обставин.

Сьогодні надскладний час в нашій країні, важкий період в житті українців, але ні на хвильку не можна втрачати оту світлу людяність і доброту в серці, свою душу треба наповнити світлом сонечка, щоб поряд з вами було легко і радісно всім. Сьогодні ми бачимо, як багато людей займаються дуже потрібними, вкрай необхідними речами: хтось шиє білизну для наших воїнів, інші плетуть шкарпетки, другі збирають гроші на дрони, безпілотники й інші важливі речі. Одні допомагають харчами та побутовими речами біженцям, людям, які залишились без домівок, без засобів для існування... От тепер, як ніколи раніше, і видно тих справді культурних, добрих, щирих і сердечних, світлих і розумних людей, які нікого не залишають поза увагою, а допомагають усім, чим можуть, бо вони людяні, виховані, у їхньому серці живе добрість, теплота і моральна чистота, толерантність, ввічливість і ота внутрішня культура, яка робить людину людиною. Саме в такий неспокійний час видно і разючу протилежність, яка теж проявляється дуже чітко, на жаль...  В яку б історичну епоху, в якій би країні люди не жили, та культура поведінки визначається загальноприйнятими нормами культури в суспільстві і становить важливу частину морального фонду особистості. Культура поведінки кожного є дієвим вираженням таких моральних якостей, як  громадянськість, почуття гуманізму, власної гідності. І от якраз у такі критичні моменти дуже видно культуру народу, його моральність, людяність, загальна культура і велич. Що сьогодні можна сказати про культуру росіян, які прийшли з війною на українську землю? Це варвари, нелюди, без моральних принципів, без людяності і щирості, без співчуття і поваги. І цим вони ще й пишаються на весь світ, заявляючи про свою велич! У чому ж велич цього ницого російського народу, який поспішає загарбати чужі землі, чуже майно, в якому живе непереборне бажання до знищення, вбивства, насилля? Насправді – це жахливий народ, у якого відсутня мораль, людяність, співчуття, повага, доброта, толерантність, душа... Це народ, який в усі віки  ростив у собі  бажання красти, брехати, грабувати, ґвалтувати, вбивати. Вони завжди були такі, таку культуру вони плекали в своїй душі віками і сьогодні розкрили своє єство на цілий світ, сьогодні всі побачили і переконалися, що цей народ не вартий поваги. І тому ніколи не можна бути подібними до росіян, адже їхня поведінка більше нагадує дикунів, печерних людей, а не людей з цивілізованого суспільства. Та й яке там воно у них цивілізоване... Тому нам з вами слід вчитися і намагатися нести добро й тепло у білий світ, нести таку культуру, щоб  кожному було привітно і гарно, щасливо і радісно, добре і комфортно в цьому нелегкому житті. Адже людина приходить у світ для життя, для радості й творчості, для щастя і любові, тому слід брати в свою душу тільки те, що дає тобі радість та щастя, і дарувати  це всім  навколо. Насамперед це повинно виражатися у мові, у власному слові, бо слово було першим! Тому слід велику увагу звертати на свою мову, щоб вона була красивою, правильною, треба продумати кожне словечко, щоб виразити свою думку, бо, як каже народна мудрість, «Гостре словечко коле сердечко!» та й  «Слово – не полова, а язик – не помело». Тому треба розмовляти, щоб приємно всім було. Отже, це кожна людина повинна добре усвідомити і почати працювати над власною мовою, вдосконалювати її, вивчати  мовний етикет, щоб не бути «білою вороною» або «паршивою вівцею» серед інших, бо «Яка головонька, така й розмовонька!» Тому в мові кожна людина повинна дотримуватись певного етикету. А етикетів у мові є досить багато, з ними можна завжди ознайомитись в інтернеті, щоб засвоїти і розмовляти правильно. 

Основою кожної мови є живе розмовне мовлення, коли людина добирає і вживає потрібні слова та засоби для вираження своєї думки, щоб її зрозуміли слухачі. Мовлення є формою існування будь-якої мови, і поки нею спілкуються, то вона живе і розвивається, змінюється і збагачується. Наша українська мова дуже багата, але розкривається лише тоді, коли нею користуються правильно, знають багато слів, вживають у ній крилаті вислови і доречні слова, коли мову популяризують на всіх рівнях, несуть її у світ і щиро люблять та захоплюються нею. Коли нею розмовляють правильно, красиво і вишукано, то вона житиме у віках. Мова – це найважливіший засіб спілкування, нагромадження й передавання інформації, навчання, виховання, формування внутрішнього світу, і вона немислима без належної культури мовлення, а тому працювати над своєю мовою повинен кожен, щоб вона не пропала у Всесвіті, а жила в наших серцях і умах. Тому при спілкуванні завжди треба задумуватись над тим, щоб мовлення було точне, правильне, чисте, зрозуміле, виразне, розмаїте й багате! Отже, культура поведінки, культура мовлення, культура спілкування завжди виступають в повній єдності, адже все це впливає на духовність, на мораль, розвиток і свідомість. Тому треба виховувати своїх дітей, керуючись цими настановами, а також прагнути вдосконалювати себе, бо людина скільки живе, стільки і вчиться, а тим самим примножує і свій духовний спадок, і спадок своїх попередників.

А от моветон аж ніяк не повинен знайти прописку у нашому суспільстві, адже це невихованість, поведінка, манери, вчинки, які не можуть бути прийняті в нашій спільноті, тому від цього негайно слід позбавлятися і працювати над нашою українською культурою поведінки, яка передбачає вихованість, доброту, мудрість, тепло і світло, а ще мудрість!

 Я вважаю, що культура поведінки повинна об’єднувати всі сфери зовнішньої культури: етикет, правила поводження з оточенням, поведінку в громадських місцях, одяг, гігієну, поведінку за столом, організацію власного часу, етичні смаки, естетику власної міміки, рухів, тону розмови, особисті потреби та інтереси... Адже всі ми постійно перебуваємо поміж людьми, виконуємо певну роботу, тому треба себе постійно вдосконалювати, дбати про те, щоб поруч з нами було приємно і радісно. Тож працювати завжди є над чим. Адже зовнішня культура людини завжди очевидна з першого погляду, зважаючи на те, як вона одягається, як розмовляє, що цінує.

Побачив людину — і склалось перше враження з її вигляду, манер, рухів, ставлення до праці, до людей... У цій зовнішній культурі виявляється внутрішня культура особистості, внутрішня вихованість і мудрість, яка спрямовує поведінку людини в певне русло. Вихована людина ввічлива і передбачлива, запобіглива не тому, що хоче справити хороше враження, а тому, що інакше вона не може, в неї є душа, совість, людське сумління, і це не дасть їй зробити інакше. От у чому проявляється внутрішня культура. Тож сьогодні перед кожною людиною стоїть дуже важливе завдання – формувати внутрішню і зовнішню культуру; засвоювати важливий для кожного етикет, який регламентує поведінку; вдосконалювати свій моральний та естетичний розвиток і привчати до цього своїх дітей, щоб кожна дитина виросла морально стійкою людиною, вихованою і доброю, щирою і світлою, а ще мудрою і розумною, знаючою потрібні правила поведінки в суспільстві і щоб жила за цими правилами.  У нас сьогодні є дуже багато прикладів чудової поведінки, з якої хочеться брати приклад, а є і негативні приклади, дуже погані, недостойні людини, які ніколи не можна брати за приклад, і поводитись так само. Тому себе і своїх дітей завжди потрібно налаштувати на доброту і мудрість, на людяність і теплоту, на повагу і допомогу. І завжди нести у Всесвіт позитивні думки, слова, діла... А робиться це зовсім легко! Треба лише дуже полюбити цей чарівний, майже казковий світ і людей у ньому; цю несказанно красиву, дивовижну природу  і себе у ній, своє дивовижне і таке непередбачуване життя і захотіти стати ЛЮДИНОЮ! Щастя вам, ЛЮДИ!

Вірші про людину

Віддавай тепло душі

Чим більше віддаєш тепла,

Тим ти багатший і світліший.

А в серці вже немає зла

І ти душею красивіший.

І в світі скрізь одна краса

І радість, щастя виглядає.

Збуваються всі чудеса,

І зміст життя вже інший має.

Вітаймося

Вітайтесь, люди, радо з усіма,

Здоров’я зичте, гарної години…

Придумали ж вітання недарма,

Воно потрібне дуже для людини.

Його почуєш і душа співа,

А проговориш — радістю всміхнеться.

Це дуже милі і прості слова,

А доброта добром і повернеться.

І легко стане на душі у всіх,

І небо волошково засиніє.

Й луною обізветься всюди сміх,

А серце світлом щастя заясніє.

Вмикайте розум

Емоції у всіх бувають різні

У першу мить — екстрим і суєта,

А потім каяття, та вже запізні,

Та й ситуація буває непроста.

Але завжди нам розум слід вмикати,

Щоб думати й не наробить біди.

Поміркувати, що в цю мить сказати,

А що зробити, і піти куди…

І в основному — спокій зберігати,

Не поспішати, сили берегти.

А іноді тихенько відступати,

Та у своєму напрямку іти.

Бо ситуації бувають дуже різні,

Які й не зрозумієш до кінця…

І нерви мати треба тут залізні,

А іноді звернутись до Творця…

Тому міркуйте, думайте, зважайте

І не кричіть ніколи згаряча.

Тож думайте та розум свій вмикайте

Й ніколи не рубайте з-за плеча.

Вчіться спілкуватися

А той, у кого інтелект високий —

Подумає, сказати не спішить…

І необдумані не робить кроки,

Бо знає — між людьми всім треба жить.

Така людина спілкуватись вміє,

Нікого не образить — це табу.

Вона конфлікти припинити вміє,

Й завжди веде тактовно боротьбу.

Бо слово, люди, це вам не полова,

У слові сила є добра і зла.

Хороша мова — доброти основа.

Які слова, такі у нас й діла.

Тому учіться гарно говорити,

Вкладайте душу у свої слова.

Бо ж нам усім у цьому світі жити,

І вся планета наша — теж жива.

Тож все, що посилаєте у небо,

До вас повернеться, мов бумеранг.

Тому кидати злісних слів не треба,

Тим більше, як у вас високий ранг.

Про пиху й зверхність вже пора забути,

Бо мудрий знає більше, та мовчить.

Добрішими у світі треба бути,

Пора гординю ту переступить.

Як мудрість є, того здалеку видно,

Бо сяє в ньому світло й доброта.

А як цього нема, тому не стидно,

То й ллється з вуст непотріб й чорнота…

Тож розмовляти, спілкувати вчіться,

Людей не ображайте, не грубіть.

А в очі подивіться, посміхніться,

З любов’ю в серці, з радістю живіть.

Дав слово — тримай

Подумати легко, та важко зробити

І складно так силу свою оцінити.

Здається, все зможеш, сказав — і готово!

І дати зумієш своє «чесне слово».

Частенько те слово усе ж вилітає,

Та як це зробити — дитина не знає.

Язик без кісток і лопоче, що хоче,

А потім, ну, хоч позичай в Сірка очі...

Сказати сказав, а зробити несила.

Злетів би від сорому — де взяти крила?

І совість гризе, хоч вона й без зубів,

Бо слово сказав, а зробить — не зумів...

Від слова солодкого гірко буває,

Тому хай дитина кожнісінька знає:

Слід волю постійно свою гартувати,

А слова на вітер не можна кидати.

Від слова до діла неблизька дорога,

Самим над собою — складна перемога.

Найважче у світі — себе подолати.

Зробити це важко, не те, що сказати.

Хоч просто несила, та слід це зробити.

Не можна у світі безвольному жити.

Дотримати все, що комусь обіцяв,

Старому й малому — усім до лиця!

Гартуй свою волю, умій це робити,

Бо важко у світі безвольному жити.

Щоб слово і діло у парі вжилися,

То ти над собою як слід потрудися

Даруймо світло

Чим більше світла людям подаруєш,

То тим світлішим у житті стаєш.

Як жити, що робити — не мудруєш,

Бо рівною дорогою ідеш.

Й добром наповнені твої бажання,

Любов у серці сонечком зорить.

Словами зігріваєш без вагання,

Наповнюється щастям кожна мить.

І в тому світлі всім приємно бути,

Воно дає надію і тепло.

То ж треба істину просту збагнути,

Щоб легше жити нам усім було.

І все це з себе треба починати,

Зорю в своєму серці засвітить.

І зла нікому в світі не бажати,

В душі добро навіки поселить.

Давайте людям світло дарувати,

Любов, повагу і тепло нести.

Добром в країні ниву засівати

І світлою дорогою іти.

Даруймо світло, станемо світліші,

Пора в душі нам зірку засвітить.

І будемо ми кращі і добріші,

І буде легко всім у світі жить.

Є різні люди, більшість з них хороші

Один хтось творить, винахід шукає,

Будує щось для цілих поколінь.

А інший гнобить і людей вбиває,

І перетворює здобуте в тлінь.

Є різні люди, більшість з них хороші,

Які несуть в душі своїй тепло,

Любов і добрість, щирість й не за гроші,

А просто так, щоб добре всім було.

А інший горя, бід та зла шукає,

Бо ненависть у серці всім несе.

І сім гріхів в душі своїй плекає

Та на людей виплескує це все…

Тому людині треба мудрість мати,

І сонечко в душі своїй нести.

Не зло, а доброту в душі плекати

І з добротою до людей іти.

Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.