Нести у світ позитив

 Я, люди, вам усім добра бажаю, 

Любові, миру, щастя і тепла!

І радості земної всім без краю, 

Щоб доля ваша світлою була!

Щоб ви ніколи більш 

війни не знали, 

Страшного горя та розрух, біди...

Щоб ви жили щасливо і кохали, 

Й були усі привітними завжди.

І один одному 

всміхалися, любили, 

Допомагали, турбувалися усі.

Й ніколи на Землі біди не знали,

Стрічали ніжні ранки у росі...

І доброту у Всесвіт посилали, 

І щире слово, й людяність несли.

А зла і горя більше вже не мали 

І з сонечком у серденьку жили...

Я цього бажаю всім вам, люди, від щирого серця, бо всі ми прийшли у цей світ жити. Тому жити треба з любов’ю, добротою, щирістю і зі світлом в душі, тоді і життя почне до нас повертатися світлою стороною, віддавати нам свою добрість, тепло і любов. Адже кожна людина може та й повинна нести у цей світ добрість, любов, позитивний настрій, свою турботу про людей та й про цей світ, у якому живе. Бо насправді життя просто чудове, воно відкриває для нас безмежні горизонти, всю незбагненну і дивовижну красу цього світу, свою прихильність і любов, от тільки ми, люди, мабуть, таки повернули не в той бік, стали не на той шлях, обрали не ту дорогу... Ми зараз дуже віддалилися від духовності, від краси і любові, від ніжності і турботи, від людяності і почуття відповідальності... Живемо матеріальним, пустопорожнім, зробили своїм ідолом гроші, матеріальні цінності і далеко позаду себе залишили все найцінніше — духовність, мораль, людяність... І навіть вже не усвідомлюємо, що без цього ми перестаємо бути людьми, а стаємо хитрими, жадібними, підлими, неадекватними, підкупними химерами, бо можемо в будь-яку мить зрадити своїх найдорожчих, найрідніших, близьких нам людей, продати за ломаний гріш... І не тільки зрадити, а навіть знищити морально, вбити, обезкровити...

Таким жорстоким стає все наше суспільство, бо ті одиниці добрих і мудрих людей глушить невігластво, мародерство, брехня, підлесливість, догідливість та й просто байдужість... А лише подумайте: все матеріальне, що ми надбали, із собою в труну не заберемо, а вік того, що залишиться після нас, зовсім не довгий, його зрівняють із землею землетруси, спалять і зітруть вулкани, змиють повені і поглине земля. І все це ми сьогодні вже спостерігаємо на нашій землі...

А між цими катаклізмами ми ворогуємо, воюємо між собою, гребемо під себе, мов несамовиті, сваримось, ворогуємо... А заради чого? Заради чого ми постійно несемо у своєму серці зло, ворожнечу, образи, поганий настрій? Ви задумувались про це? От найпримітивніший приклад: сусідські кури перелетіли через тин на вашу грядку і почались сварки, образи, прокльони, погані і чорні слова, а разом із цим і чорні сили, негативна енергія полетіли на всіх вас разом... Курей через якийсь час порізали і з’їли, на грядках виросли рослини, їх зібрали і теж з’їли та й забули, а от зло, яке було послане словами одне одному, залишилось каменем в душі. Цього ніхто забути не може, бо воно отруїло вам душу, адже слово було і є — першим. Минуло багато часу, а сказані слова не забулися, бо вони живуть у вашій голові, у вашому серці й далі труять вас, не дають жити... А як тепер примиритися? Хоч той інцидент не вартий був і виїденого яйця, адже кури були і їх давно немає, грядка вже кілька разів перекопана і знову засіяна та зібрана, а образа залишилася тягарем і не дає і глянути в очі... 

От яке значення має слово. Воно може нести різний заряд енергії — як позитивний, так і негативний, тому за словами треба дуже слідкувати і завжди добре подумати, перш ніж сказати щось. А це все відбувається не раз у житті кожного через якийсь дріб’язок, якусь дурницю, і це спостерігають діти та вчаться від батьків як мудрості, так і дурним вчинкам, заповнюють ними свою душу. Що ж робить та чорна енергія, яка потрапляє в душі людей? Про це тепер багато пишуть науковці (можна знайти в інтернеті) та інші люди, які роблять висновки за власними спостереженнями та своєю мудрістю. І ця негативна енергетика починає накопичуватись і спричиняє різні хвороби, які стають хронічними, невиліковними. А тоді людина, яка втомилася від тих хвороб, починає ставити одне питання: «За що це все мені?». А відповідь однозначна — за погані діла і за чорні слова, матюки, прокльони, за той негатив, який ви посилаєте людям в думках і в словах, бо і слова,і думки — матеріальні, вони можуть нести і погану енергетику, і дуже добру! А коли слово чи думка несуть добру енергетику? Ви задумувались про це? Звичайно! Ви навіть могли на собі відчувати, роблячи людям щось добре: комусь допомогли якоюсь хорошою справою, когось підтримали чи подали руку, іншому допомогли доброю порадою, милим побажанням, світлим і щирим словом... Тоді враз у вас самих на душі ставало світло і радісно, бо людина вам дякувала, усміхалась, вона відгукнулась добром на добро — і світ ставав прекраснішим, яскравішим, а душа починала розцвітати чарівним цвітом... 

Тому самих себе, дітей своїх треба вчити тому, щоб нести у світ позитивні думки й говорити лише хороші слова, думати лише про дуже хороше та позитивне й відкидати від себе весь негатив, не сваритись, не проклинати, а проганяти від себе все негативне різними способами! Іноді переключатись на гарну мелодію, часом — на читання книжки, чи вигадати для себе якусь іншу практику, яка б заглушала та відкидала послані негативні енергії. Це дуже важливо. А ще важливіше завжди тримати себе в тонусі, тобто завжди на хвилі добрості, радості, світла, позитивної енергії... А ще дуже важливо привчати змалку дітей до вишуканої мови, гарних манер, ввічливості, турботи про інших і хорошого настрою, щоб у дітей ніколи не виникало навіть мимовільної думки про те, щоб когось образити чи сказати грубе слово, чи у власній мові вживати чорні слова-перевертні, чи пройти повз чужу біду і не надати допомогу... Адже нічого поганого в жодному разі ані робити, ані думати не можна, бо від цього хвороби і погані справи! Тож кожен дорослий мусить зрозуміти важливість своєї поведінки, сказаних слів, посланих у світ прокльонів і негативних побажань. Усе, що ви посилаєте в небо, повернеться до вас сторицею, і саме тоді, коли ви цього зовсім не чекаєте. І це зовсім не казки, а реальність, до якої ми ще не звикли. Потрібно звикати й користуватися тими настановами та правилами поведінки, що нам посилає Біблія й інші Вічні Книги нашого земного буття, що встановлено правилами поведінки в суспільстві людей... Адже ті Заповіді не вчать людину нічому поганому, а закликають бути мудрими, правильно поводитися у цьому світі, у своєму земному житті, у кожному суспільстві. І якби ми до них прислухалися, якби ми ці Заповіді та правила взяли собі за основу, за мудрість, то світ був би зовсім іншим і людство пішло б зовсім іншим шляхом у своєму розвитку, не було б нині воєн, заздрощів, кривди, образ, прокльонів і гордині, ліні, неробства та зазіхання на чуже, не було би брехні і наговорів... 

А люди були б щирі та світлі, добрі та мудрі, а Земля не здригалася від землетрусів і вулканів, від повеней і буревіїв. Бо все на Землі взаємопов’язане, все має свій початок і кінець. І лише доброта, любов — безмежні і вічні. Тому слід вже зараз повернутися до тих почуттів і тих слів, що всім людям несуть лише все найкраще! Кожному з нас потрібно взяти за основу і нести у світ, немов смолоскип, — вишукану мову, ввічливе звертання до людей, турботу про інших, доброту і любов, щирість і щедрість... Адже ми — люди! І крім первинних тваринних інстинктів маємо розум, мислення, бажання, мрії, мету, вміємо бачити перспективу, красу, вміємо творити дивні речі, можемо літати у небі, як птахи, вміємо плавати на воді і під водою, неначе риби, вміємо створювати справжні дива, непритаманні іншим видам живого світу. Але сьогодні ми не вміємо жити, як люди, бо іноді втрачаємо найголовніше — людяність і починаємо поводитися неадекватно та навіть страшно. Бо жоден дикий звір не воює із собі подібними, не знищує свій вид  так, як це роблять люди... А ми ж люди... І нам сьогодні просто необхідно усвідомити, що далі ми не можемо жити у вічній ненависті та страшних кровопролитних війнах, у постійній брехні й підлості, вживаючи у своїй мові матюки, прокльони, негатив, який посилаємо щомиті у світ. Ми вже зараз, кожен для себе маємо поставити завдання — змінитися, почати жити чесно і праведно, нести у світ доброту і любов, любити цей світ і людей у ньому, бо ніхто, жоден народ на цій Землі не є гіршим або кращим від іншого, всі ми однаково земні і біологічні, всі ми послані на цю Землю, щоб творити добро і мудрість на ній, виявляти свої таланти і творчість, жити в красі, в щасті, в радості та бути світлими, добрими духовними людьми. Тому сьогодні перед усім людством стоїть найважливіше завдання — стати добрими, щирими, люблячими і світлими людьми зі справжньою людяністю, турботою, допомогою, ввічливістю...  Бо ми наразі прямуємо у прірву чи то в чорну діру, з якої вже немає вороття. І чим ми ближче до неї, тим швидше вона нас засмоктує. Нам усім є над чим працювати і поки що ми маємо вибір і час, тому разом створімо програму нашого розвитку у правильному напрямку. Той шлях, яким ми йдемо сьогодні, — пагубний для всіх. Насамперед потурбуймося про наших дітей, адже вони можуть жити у кращому світі, ніж ми, вони можуть бути набагато щасливішими і мудрішими від нас...

Не посилайте в світ біду і зло,

Слова погані, чорні думи власні

Й погане все, що в душу залягло,

А шліть і думи, і слова прекрасні.

Любіть цей світ! Хіба в нас інший є?

Нам без природи і людей не жити...

Любімо рідне, миле і своє —

Всіма і всім нам треба дорожити.

Вірші 

Байдужість

Байдужість — це погано, це рутина,

Яка засмоктує і руху не дає.

Тоді, мов нежива стає людина:

Нема душі, хоч оболонка є.

Бо ні на що вона не реагує,

Їй байдуже усе, їй все одно.

Чужого крику й болю не почує,

Отак собі спускається на дно.

Їй все одно, що хтось за правду б’ється,

Чи допомоги просить в дану мить.

Такий і на добро не посміхнеться,

Його душа ніколи не болить.

І він байдуже пройде стороною,

Ніколи людям не подасть руки.

Він змириться із рабством і ганьбою,

І виживе, як в полі будяки…

Байдужість, це якась страшна хвороба,

Що закриває світ перед людьми.

На все людина дивиться з-під лоба

І котиться повільно до пітьми.

Її ніщо у світі не хвилює,

Ні люди, ні тварини, що в біді…

Цей егоїзм її саму зруйнує.

Хто допомогу їй надасть тоді?

Коли сама вона все зруйнувала,

Пройшла без жалю і без співчуття…

Ніколи в серці доброти не мала,

Наповнила байдужістю життя…

Не можна жити в світі цім байдуже,

Що людям шлеш, те вернеться й тобі.

Тож мудрим будь, не зазнавайся дуже,

Живи у праці і у боротьбі.

Не будь пасивним, а живи в любові

До всього, що оточує тебе.

Турботу й доброту неси у слові,

Дивись частіше в небо голубе… 

Багатий ти

Багатим бути… Що це означає?

Це вілли, замки, дорогі авто?

Чи, хто багато грошей в банку має?

Ну, а без цього всього ти ніхто?

Пусте це все: і гроші, і машини,

І замки, й вілли — все, як дим, пройде.

Важливе лиш — здоров’я для людини,

Як є воно, то щастя всяк знайде.

Тож головне в житті — здоровим бути

І щоб душа від щастя в вас цвіла.

Вершини чесно й сміло досягнути,

Щоб в серці доброта й любов жила.

Багатий той, хто чисте серце має

І по сумлінню й совісті живе.

Хто людям просто так допомагає,

А не кусок останній з горла рве…

Багатий той, хто мріяти уміє,

І творить щедро і красу, й тепло.

Хто мудре і розумне в світі сіє,

Щоб всім навколо радісно було…

Багатий той, у кого совість чиста,

І хто живе по правді, без брехні.

Й душа у кого світла й промениста,

А очі добрі, чесні і ясні.

Бо ж усмішкане коштує нічого

Ах, усмішка — так просто і красиво,

Неначе в серце літечко прийшло!

Тож усміх на обличчі — гарне диво,

Що викликає радість і тепло.

Відразу на душі стає приємно,

Від серця все недобре відлягло

І хочеться всміхнутися взаємно,

Щоб всім навколо радісно було.

Бо ж усмішка не коштує нічого,

А гарний настрій кожному несе.

Подібна вся до сонечка ясного,

Бо і освітлює і згладжує усе.

Тому всміхатись треба всім частіше,

В любові жити, в добрості, в теплі.

І в цьому світі стане веселіше,

І буде більше щастя на Землі.

Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.