Небезпека ідентичності

Ми звикли сприймати ідентичність як цінність. Принаймні так було до Стамбульської конвенції і її ратифікації українським парламентом за три дні до рішення саміту Європарламенту щодо надання Україні статусу кандидата на вступ до Європейського союзу. Після цього настав час задуматися над такими категоріями як цінність та ідентичність. І якщо з цінністю усе більш-менш зрозуміло – цінність може мати як позитивну, так і негативну конотацію – то з ідентичністю все набагато складніше. І тут мали б сказати своє слово інтелектуали, але чи то їх замало, чи то вони зайняті чимось іншим, вважаючи, що ідентичність – це завжди добре. Але почнемо у порядку надходження проблем.

Українські парламентарі 20 червня проголосували за Закон «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи щодо запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами». Україна стала 36-ю країною, яка ратифікувала Стамбульську конвенцію після Молдови. 

Проблема тільки в тому, що Конвенція не про домашнє насильство і не про жінок, а про введення у правове поле гендерної ідеології – ментальної химери, яка є ерзацом нової соціальної утопії, і яка претендує на роль універсальної цінності. Щось на зразок керівної та спрямовуючої ролі КПРС, яка була прописана в радянській Конституції. Отже, за ширмою боротьби з домашнім насильством приховується гендер – право відмовлятися від статі.

Що цікаво, тих, хто в Україні помітив задум ідеологів гендерної доктрини, одразу таврували прихильниками «руского міра» як носія консервативних цінностей, головною з яких є цінність насильства над жінками. Першою під таврування потрапила Православна Церква України (ПЦУ), керівництво якої було змушено відповідати на звинувачення української експертної спільноти, дбайливо виплеканої європейськими та американськими грантами. Загалом це мало досліджений феномен ЛГБТ-націоналізму – коли полум’яні патріоти Вакарчука чи Притули звинувачують у проросійськості проукраїнську церкву. Погодьтеся, проросійськість та «архаїка» традиції – це різні речі. І одна справа підважувати консервативні цінності, тобто, мовляв, немає вічного й універсального, а інша справа – клеїти тавро агента кремля на українця, який часто зі зброєю у руках воює з «рускім міром». 

Пастка ідентичності

В ідентичності міститься амбівалентність, остання лише починає проблему цієї складної категорії. У нас чомусь вперто не помічають, що ідентичність одночасно передбачає тотожність та окремішність. Тобто мало себе просто співвіднести до певної групи людей, потрібно відокремитись від інших, довівши своє право на існування. Мало сказати, що ми українці, потрібно довести в бою право бути. Хтось скаже, що не завжди. Наприклад, у Європі створені умови, які не передбачають проявлення волі для ствердження власної ідентичності і там не потрібно вмирати за право належати до ідентичності, наприклад, «чайлд-фрі». Так, але в такому разі все одно потрібно довести своє існування для уже пануючих ідентичностей. Ігнорування ідентичності вбиває її не менше, ніж зброя. 

Ми не можемо не помічати того факту, що всі ці гей-паради є історією не про переслідування чи фізичне знищення, а про вимогу визнання. Далі – більше. Йдеться не просто про визнання, а про зарахування до нормальності. І це відкриває наступну проблему – проблему естетики. Обрана ідентичність зіштовхується з прописаним в геномі інших людей уяви про красу. Ця уява не дозволяє визнати некрасиве нормальним. Спроба нав’язати некрасиве у якості нової норми викликає агресію. Одностатеві взаємини між чоловіками переважною більшістю вважаються некрасивими, тому і викликають естетичне відчуття відрази гомосексуальної ідентичності. 

Гендерна ідентичність. Витоки та причини

Спроба політичних філософів постмодерну відмовитись від соціальних утопій та вертикальних ідей зазнала невдачі. Єдине, чого вдалося досягнути – прибрати лідера. Сьогодні соціальна доктрина гендерної ідентичності знеособлена, і ми не знаємо автора (авторів) нової світської віри.

Витоки ідей, концептів, соціальних утопій продовжують виходити з переконаності у необхідності перетворення природного як недосконалого. Непомітно для всіх черга дійшла до статі як природної ідентичності. Останню вирішили замінити на штучну ідентичність – гендер, або як його ще називають: соціальну стать. 

Американський Tinder включив у свою лінійку 36 варіантів ґендера для більш точних збігів. А Facebook додав у профайли користувачів можливість відзначити свою приналежність до одного з 71 варіантів гендерної ідентичності. Після цього ви можете ідентифікувати себе як бігендерний інтерсекс-полісексуал-трансвестит. Але проблема в тому, що чоловік чи жінка проігнорує вашу гендерну ідентичність так само, як українці ігнорують російськомовну українську ідентичність чи український варіант російської мови. Для того, щоб подолати перше, необхідно заборонити стать – природну ідентичність. Напряму це зробити важко, тому для цього вигадали домашнє насильство і Стамбульську конвенцію. Для того, щоб подолати друге, Сергейцев і Дугін забороняють українців та українство. Напряму це також важко сказати, тому вигадали денацифікацію і демілітаризацію. 

Є ще кілька важливих причин, якими можна пояснити появу гендерної віри. Передусім – це емансипація. Фетиш свободи та бездумне звільнення очікувано закінчилося звільненням від моралі, людської подоби і, як ми бачимо, статі. Далі ідуть критерії допуску до різного роду синекур та інших варіантів отримання дармових фінансових ресурсів. Гендерні ідентичності виконують роль перепусток у професійні середовища, а сама здатність формувати мейнстріми та належати до рідкісних ідентичностей підтверджує статус приналежності до елітного дивізіону. Останнє особливо актуально в умовах зникнення таких інститутів модерну як інститут джентльмена чи лицаря. «Бі» сьогодні звучить так само поважно як колись звучав «сер».

Національна ідентичність для європейців

Європейці підтримують українців у боротьбі за національну ідентичність у війні з росією, оскільки вважають наше самовизначення ментальною химерою. І є підозра, що ця підтримка триватиме доти, доки не з’ясується, що українська ідентичність самими українцями трактується як природна і не тотожна бігендерному інтерсекс-полісексуал-трансвеститу. Росія навпаки – не вважає українську ідентичність природною, розглядаючи її 72 варіантом гендерної самоідентифікації малоросів. Треба сказати, що значною мірою допомагають такому сприйняттю фрики з українськими паспортами у статусі біженців. 

Це важливо розуміти у контексті російсько-української війни, оскільки явні та латентні європейські консерватори переважно підтримують російську ідентичність як природну, тобто справжню, а українську вважають штучною.

Висновки

Гендерна ідеологія – приклад того, як філософські течії проникають у право і починають визначати життя кожного. Небезпека гендерної доктрини полягає у тому, що цього разу ми маємо справу не зі спробою приборкання стихії, а зі спробою підміни природної статевої ідентичності химерою гендеру. Беззаперечно ми спостерігаємо курс на множення ущербних сутностей – головною метою яких буде хвороблива потреба у ствердженні за рахунок примусу до визнання ідентичностей. Стамбульська конвенція виразно спрямована проти сім’ї. Поки європейці не зрозуміють, що українську ідентичність ми захищаємо як природну статеву ідентичність чоловіка чи жінки, доти вони нас захищають. А як тільки вони зрозуміють, що українець – це не бігендерний інтерсекс-полісексуал-трансвестит, тоді все може змінитися.